Кримінально-правова характеристика злочинів у сфері господарської діяльності

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………………5

РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТ ТА ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА  ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………..18

РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТ ТА СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………………...21

РОЗДІЛ 4. ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦТВА, КОНКУРЕТНИХ ВІДНОСИН ТА ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ…………………………………………….23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...46

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Під час вивчення історичних, соціально-економічних  та політичних умов виникнення кримінальної відповідальності за злочини у сфері  господарської діяльності особливу увагу слід звернути на вплив зміни економічного устрою держави на систему цих злочинів.

Злочини у сфері господарської  діяльності посягають на суспільні  відносини, що складаються з приводу  виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт та послуг. Так, наприклад, при порушенні порядку зайняття банківською діяльністю злочином спричиняються шкода відносинам у сфері підприємницької діяльності.

Більшість злочинів у  сфері господарської діяльності вчинюються шляхом дії (наприклад, незаконне  відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть виразитися тільки в утриманні від дій (наприклад, ухилення від сплати податків).

Для настання відповідальності за вчинення злочинів у сфері господарської  діяльності, в одних випадках, має  значення настання негативних наслідків, в інших - ні. Так, при виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей, наприклад, сам факт придбання цих грошей є злочинним. А, наприклад, при доведенні до банкрутства, важливим для настання кримінальної відповідальності є настання шкідливого наслідку - банкрутство.

Говорячи про відповідальність за злочини у сфері господарської  діяльності, необхідно підкреслити, що настання, а в деяких випадках і суворість покарання, залежить від розміру шкоди, заподіяної цим злочином.

Всі злочини у сфері  господарської діяльності характеризуються виключно умисною формою вини. Тобто  особа розуміє злочинність свого  діяння, осмислює те, що це діяння призведе до покарання, але все ж таки бажає настання негативних наслідків. Крім цього під час притягнення до відповідальності постає питання про наявність мотиву та мети у діях злочинця. Тобто ми намагаємося уяснити, що конкретно спонукало людину зробити такий вчинок. Так, наприклад, відповідальність за розголошення деяких секретів виробництва окремої продукції настає тільки при наявності корисливих мотивів, метою такого розголошення є отримання винагороди.

Мета курсової роботи – надати кримінально-правову характеристику злочинам у сфері господарської діяльності. Досягти поставленої мети можна, виконавши наступні завдання:

• надати поняття та класифікацію злочинам у сфері господарської діяльності;
• визначити об’єкт та об’єктивну сторону злочинів у сфері господарської діяльності;
• визначити суб’єкт та суб’єктивну сторону злочинів у сфері господарської діяльності;
• проаналізувати злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів.

Об’єкт дослідження  – законодавство України, що регулює суспільні відносини щодо кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у сфері господарської діяльності.

Предмет дослідження  – злочини у сфері господарської діяльності.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких  дослідників, як Александров Ю.В., Коржанський М.Й., Кудрявцев В.Н., Навроцький В.О., Тацій В.Я, Устименко В.В. та ін.

Методи дослідження  – історико-типологічний, метод  теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ І ВИДИ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ.

 

Об'єднуючи в самостійний  розділ Особливої частини КК (VII Розділ) злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, законодавець виходить із спільності їх родового об'єкта, яким є суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Зважаючи на такі моменти, класифікація злочинів у сфері господарської діяльності має бути здійснена з певними уточненнями щодо конкретних видів посягань. Залежно від безпосереднього об’єкта посягання, всі злочини, що вчиняються у сфері господарської діяльності, можуть бути об’єднані у такі групи:

1) злочини у сфері  кредитно-фінансової, банківської і  бюджетної систем України (статті 199, 200, 201, 204, 207, 208, 210, 211, 212, 2121, 215 і 216 КК);

2) злочини у сфері  підприємництва, конкурентних відносин  та іншої діяльності суб’єктів господарювання (статті 202, 203, 2031, 205, 206, 209, 2091, 213, 214, 228, 229, 231–2322 КК);

3) злочини у сфері  банкрутства (статті 218–221 КК);

4) злочини у сфері  використання фінансових ресурсів  і обігу цінних паперів (статті 222–224 КК);

5) злочини у сфері обслуговування споживачів (статті 217, 225–227 КК);

6) злочини у сфері  приватизації державного та комунального  майна (статті 233–235 КК).

Якщо говорити про специфіку кваліфікації окремих злочинів у сфері господарської діяльності, то варто зупинитися на тих, відповідальність за які передбачена статтями 202–205, 222 КК. У п. 1 ППВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3 наголошено, що можливість настання кримінальної відповідальності за злочини, передбачені вказаними статтями КК, є додатковою гарантією діяльності держави у сфері правового регулювання економічних відносин і захисту конституційних прав осіб, які займаються господарською діяльністю, та засобом сприяння стабілізації національної економіки [5, 172].

Порушення порядку зайняття господарською діяльністю та діяльністю з надання фінансових послуг (ст. 202 КК). Частиною 1 ст. 202 КК передбачено кримінальну відповідальність за такі порушення порядку зайняття господарською діяльністю:

1) здійснення без державної  реєстрації як суб’єкта підприємницької  діяльності такої діяльності, що  містить ознаки підприємницької  та яка підлягає ліцензуванню;

2) здійснення без одержання  ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства;

3) здійснення видів  господарської діяльності, що підлягають  ліцензуванню, з порушенням умов  останнього.

Відповідальність за ці діяння настає за умови, що від них  отримано доход у великих розмірах.

Здійснення фізичною особою, не зареєстрованою як суб’єкт  підприємництва, чи зареєстрованими  юридичними особами та суб’єктами підприємництва–фізичними особами  діяльності, що містить ознаки підприємницької  та яка підлягає ліцензуванню, або  здійснення без ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, за умови, що отриманий доход не становить великого розміру, складу злочину, передбаченого ст. 202 КК, не утворює, а є адміністративним правопорушенням, передбаченим відповідно ст. 164 чи статтями 160, 1602, 1643, 1772 Кодексу України про адміністративні правопорушення або Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на промисел”.

Під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб’єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов’язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

Під здійсненням без  одержання ліцензії видів господарської  діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно зі статтями 2, 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” та ст. 4 Закону України “Про підприємництво”, треба розуміти здійснення без ліцензії таких видів господарської діяльності фізичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємництва, та юридичними особами.

Здійснення без ліцензії певного виду діяльності, що потребує ліцензування, не може вважатися злочином, відповідальність за який передбачено  ст. 202 КК, якщо особа, котра займалася  такою діяльністю, не могла одержати ліцензію в установленому порядку (не було створено орган ліцензування, не були визначені ліцензійні умови тощо) [11, 190].

Під здійсненням господарської  діяльності з порушенням умов ліцензування треба розуміти здійснення зареєстрованими  як суб’єкти підприємницької діяльності фізичними чи юридичними особами видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, з порушенням як порядку одержання ліцензії, так і ліцензійних умов.

Кримінальна відповідальність за діяльність та операції, зазначені  в диспозиції ч. 2 ст. 202 КК, настає за умови, якщо має місце здійснення банківської діяльності, банківських операцій або іншої діяльності з надання фінансових послуг, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів без набуття статусу фінансової установи чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо законом передбачено набуття статусу фінансової установи чи одержання спеціального дозволу (ліцензії) для здійснення зазначених видів діяльності, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах.

Відповідальність за цей злочин несуть службові особи  суб’єкта господарської діяльності. Таку відповідальність можуть нести  і громадяни-підприємці (наприклад, у випадках, коли особа здійснює відповідну діяльність чи операції без  державної реєстрації).

До банківських належать операції, перелік яких наведено у  ст. 47 Закону України “Про банки  і банківську діяльність”.

Банківська діяльність – це діяльність із залучення у  вклади коштів у грошовому вираженні  фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, що може здійснюватися банками–юридичними особами, які мають виключне право на проведення таких операцій на підставі ліцензії Національного банку України.

При цьому потрібно враховувати, що операції, визначені в пунктах 1–3 ч. 1 ст. 47 названого Закону, є виключно банківськими операціями, здійснювати  які в сукупності можуть лише юридичні особи, котрі мають банківську ліцензію.

Згідно зі статтями 1, 4 Закону України “Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні” професійною діяльністю на ринку  цінних паперів, у тому числі посередницькою, визнається діяльність з випуску  та обігу цінних паперів, яку можуть здійснювати юридичні та фізичні особи виключно на підставі ліцензій, що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством.

Небанківською фінансовою установою є юридична особа, яка  відповідно до законодавства надає  одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. Зокрема, до таких установ належать ті, що названі в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Під операціями таких установ слід розуміти ті з них, що здійснюються під час надання фінансових послуг, перелік яких міститься в ст. 4 зазначеного Закону.

Зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК). Під видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона і за зайняття якими передбачено кримінальну відповідальність за ст. 203 КК, необхідно розуміти, зокрема, такі [12, 34]:

1) якими громадяни,  навіть зареєстровані як суб’єкти  підприємництва, та юридичні особи-суб’єкти  господарської діяльності певної форми власності чи організаційно-правової форми займатися не вправі без зміни свого правового статусу (відсутність необхідної освіти, кваліфікації тощо), а тому не можуть одержати ліцензії на їх здійснення, тобто види діяльності, які можуть здійснюватися лише спеціальними суб’єктами;

2) якими ні фізичні,  ні юридичні особи не вправі  займатися взагалі (внаслідок  заборони законом такої діяльності);

3) які можуть здійснюватися  лише державними підприємствами, підприємствами певних організаційно-правових  форм або підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України (згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” виробництво спирту етилового (у тому числі як лікарського засобу), спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового може здійснюватися лише на державних підприємствах за наявності в них ліцензій);

4) якими не можуть  займатися певні суб’єкти господарської діяльності через те, що види діяльності, якими вони вже займаються, виключають таку можливість (наприклад, аудиторам заборонено безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю);