Контрольная работа по "Криминологии"

Поточна ситуація стосовно злочинності неповнолітніх може бути охарактеризована такими основними фактами та загальними тенденціями: 1) спостерігається помітне зростання кількості насильницьких злочинів та злочинів, вчинених за обтяжуючих обставин; 2) стрімко зростає рівень вживання наркотичних та інших токсичних речовин і, як наслідок, кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками; 3) дитяча злочинність стала більш жорстокішою. Багато в чому це пов’язано з тим, що досить часто агресивна та кримінальна поведінка позитивно відображається у засобах масової інформації, створюючи заплутану картину прийнятних суспільних норм у межах певних молодіжних субкультур; 4) як і загальна злочинність, цей вид злочинності є в декілька разів вищим в урбанізованих регіонах.

Великою проблемою для України є стрімке зростання бродяжництва та дитячої безпритульності. Ця категорія дітей дедалі частіше стає і жертвами, і злочинцями одночасно: вони втягуються у проституцію і пов’язану з нею торгівлю людьми.

ІЦодо кримінологічної характеристики особи неповнолітнього злочинця, то у межах даної проблеми розглянемо ті якості та риси характеру, які відрізняють у своїй більшості неповнолітнього злочинця від законослухняних однолітків. У цьому зв’язку потрібно мати уявлення про загально вікові особливості дітей та підлітків, обумовлені процесами фізіологічного і внутрішнього становлення особи.

За соціально-демографічною структурою співвідношення хлопців і дівчат серед злочинів є приблизно 15:1. Як і серед дорослих злочинців, більшість неповнолітніх на момент вчинення злочину ніде не працювали і не навчалися.

Для неповнолітніх правопорушників характерними є такі риси морально-психологічної та емоційно-вольової сфери: скептичність і байдужість щодо інших, відсутність інтелектуальних інтересів, емоційна нестійкість, дуже низький рівень законослухняної поведінки, жорстокість, підозрілість, тривожність, депресивність, низький самоконтроль, гіперзбудженість, фрустрація і низька самооцінка.

Має місце поширеність щодо орієнтації на зовнішню підтримку і тенденція перекласти відповідальність за вчинки на інших. Це обумовлює домінування таких особистісних рис, як емоційна напруга, невпевненість у собі, підвищена чутливість до думок оточуючих, а також залежність від їх впливу.

На жаль, більшість дітей, які вчинили злочини, не засвоїли у родині уроків моралі, а тому, як правило, неспроможні передбачати негативні наслідки своїх вчинків.

Емпіричні дослідження психологів свідчать про те, що, наприклад, вбивцям властивий високий рівень фізичної агресії, крадіям непрямої агресії, хуліганам – дратівливості й вербальної агресії, а ґвалтівникам – підозрілості.

Щороку збільшується питома вага підлітків із розладами психіки і поведінки. Доволі розповсюдженою є поведінка, характерна для соціопатів – агресивних, вельми імпульсивних осіб, які мають незначну чи не мають жодної поваги до суспільних цінностей. Їм притаманне супер-его: неспроможність до відчуття провини та каяття. Соціопати зростають у сім’ях, де батьки виявляли насилля, не визначали норми поведінки, були непослідовними у своїх діях. Єдиним авторитетом для таких дітей є сила.

Однак відомі і клінічно описані випадки появи соціопатів у практично-ідеальних соціальних умовах. Їх патологія полягає у невмінні себе поводити, виконувати прийняті у даному суспільстві норми поведінки, відповідати за свої вчинки і поважати чужі права. Це свідчить про важливу роль біологічних чинників, які визначають поведінку людини.

Часто говорять про те, що до 30 % підлітків є вихідцями із неповних сімей, однак половина або більшість неповнолітніх злочинців мали повну сім’ю. Тому казати про підвищену криміногенність даної обставини видається не зовсім правильним. Інша річ – так звані неблагополучні сім’ї, де відбуваються постійні сварки, конфлікти, бійки, де батьки зловживають алкоголем, аморально себе поводять, мають досвід вчинення правопорушень або навіть злочинів. Для таких батьків є характерною повна відсутність педагогічних навичок до виховання. За даними вибіркових досліджень, 40 – 45 % неповнолітніх правопорушників були вихідцями саме з таких родин.

Згідно з кримінологічною типологією (В.В. Голіної) злочинців можна відокремити на такі типи неповнолітніх злочинців:1) випадкові 2) ситуаційні; 3) нестійкі; 4) злісні. Більшість неповнолітніх, що вчинили злочини, належать до перших двох типів.

У кримінологічній літературі виокремлюють й інші погляди щодо типології неповнолітніх злочинців (М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М. Мельник):

1) особи, які в цілому  мають позитивну спрямованість  і вчинюють злочини через легковажність, непідготовленість до правильного  виходу зі складної ситуації, а також через випадковий збіг  обставин;

2) особи, яких до злочину  приводить ситуація, але які характеризуються  нестійкою соціальною спрямованістю;

3) особи з негативною  спрямованістю, що не досягла  рівня усталення, і з передкримінальним досвідом;

4) особи, що характеризуються  сформованою, антисоціальною спрямованістю  і мають кримінальний досвід.

Характеристика злочинності серед неповнолітніх, її причин і заходів попередження повинна розглядатися у взаємозв’язку із злочинністю осіб молодого віку (від 18 до 35 років). Суттєво значущі показники тут співпадають або бувають схожими. Звичайно, ступінь зрілості, як і засвоєння правил поведінки, змінюються відповідно до віку. Однак зазначені раніше особливості юнацької психології у тому чи іншому ступені продовжують проявлятися протягом декількох років і після досягнення особою повноліття. Звідси відносне поширення “змішаних” злочинів, у яких беруть участь і неповнолітні, і особи молодого віку.

Динаміка злочинності осіб молодого віку виявляє у цілому тенденцію до збільшення. Ці особи складають відносно значну частку як у злочинності у цілому, так і в окремих видах злочинів порівняно з неповнолітніми. У розрахунку на один віковий рік контингент 18 – 25-річних осіб перебуває на другому місці по розповсюдженню злочинів (після контингенту 26 – 29 років), а 14 – 17-річних – на третьому. Такий розподіл осіб, які вчиняють злочини, за віковими ознаками відповідає соціально-побутовим умовам життя, їх соціально-психологічній характеристиці.

За вибірковими даними частка осіб віком від 18 до 35 років порівняно з часткою неповнолітніх у складі контингенту осіб, які вчинили хуліганські дії, вище у чотири-п’ять разів, пограбування і розбійні напади – у три-чотири рази.

Співвідношення осіб чоловічої і жіночої статі складає 9:1, не досягаючи, однак, величини відповідного показника злочинності дорослих.

Освітній рівень осіб молодого віку, які вчиняють злочини, як і у неповнолітніх злочинців, знижений: за вибірковими даними від 50 % до 75 % з них мають освіту нижче 8 класів і, відповідно, низький культурний рівень.

Серед злочинців віком від 18 до 24 років домінує частка тих, хто працює, і зменшується частка тих, хто навчається, порівняно із структурою злочинності неповнолітніх. Меншою є і частка осіб, які не навчалися і не працювали на момент злочину.

Молодими людьми віком 14 – 25 років вчиняється близько 50 % злочинів в Україні. Кримінологічні дослідження підтверджують тісний зв’язок між злочинністю неповнолітніх і молодих дорослих, які притягують до злочинної діяльності осіб більш молодих вікових категорій.

Зв’язок між злочинністю неповнолітніх і молодіжною злочинністю має двосторонній характер. З одного боку, злочинність неповнолітніх є резервом молодіжної злочинності у цілому, а з іншого, неповнолітні копіюють зразки молодіжної злочинності у своїй злочинній діяльності. Однак у них є і відміни. Молодіжна злочинність більш агресивна, ніж злочинність неповнолітніх.

Не меншої уваги потребує й кримінологічна характеристика насильницька злочинність в сім’ї. Насильство в сім’ї – це сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй смерті, тілесного ушкодження або морального страждання. Коло насильства в сім’ї різноманітне та широке. Воно насамперед передбачено розділом ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України. До них належать злочини проти життя людини: умисне вбивство; умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; вбивство через необережність; доведення до самогубства (ст.ст. 115 – 120 КК). Злочини проти здоров’я людини: умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; умисне легке тілесне ушкодження; побої і мордування; катування; необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження; погроза вбивством (ст.ст. 121 – 129 КК); інші злочини проти життя та здоров’я особи, передбачені цим розділом Кодексу (ст.ст. 130 – 145 КК), крім насильницького донорства (ст. 144 КК), не пов’язані з насильством.

Цей розділ присвячений найбільш небезпечним проявам насильницької злочинності – тяжким і особливо тяжким злочинам проти життя та здоров’я особи: умисне вбивство і умисне тяжке тілесне ушкодження, питома вага і кількісні показники яких у злочинності проти життя і здоров’я особи у 1990-х рр. помітно збільшилися і погіршилися, але у наступні роки динаміка цих злочинів суттєво зменшилась.

Абсолютна кількість зареєстрованих умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні починаючи з 1972 р. зросла більш ніж у 3,5 разу і склала у 2000 р. – 4 806 і 6 852. Однак останніми роками їх рівень суттєво знизився і у 2004 р. було зареєстровано 3 788 і 5 855 злочинів, у 2006 р. – 3 220 і 5 283, у 2007 р. – 2 907 і 5 486 але у 2014 році ця тенденція змінилася і показник змінився до 11018 умисних убивств та 3096 тяжких тілесних ушкоджень. Наявність латентності злочинності такого виду дещо збільшує ці показники. Щорічно зростає кількість осіб, які зникли безвісно або причина смерті яких не встановлена. Не за что, обращайся. [5] [6]

Структура насильницької злочинності проти життя визначається і зараз сімейно-побутовою і ситуаційно-дозвільною спрямованістю. Дійсно, значна кількість цих злочинів продовжує вчинятися ситуативно, імпульсивно, на ґрунті міжособистісних стосунків і конфліктів, що виникають у побутовій сфері життєдіяльності, тобто є проявами насильства в сім’ї.

Найбільша кількість злочинів учиняється під час сварок, які переходять у взаємні образи і бійки. При цьому основою криміногенної поведінки і злочинця, і потерпілого є побутові взаємовідносини, оскільки переважну більшість вбивств і тілесних ушкоджень, мордувань вчинено у квартирі, будинку, дворі, гуртожитку тощо. Близько 80 % таких злочинів учиняється у вечірні та нічні години, під час та після вживання спиртних напоїв, шляхом заподіяння потерпілому побоїв руками і ногами, побутовими предметами та іншими речами. Так у вечірні (з 18 до 21) години (45,8%), та близько опівночі – з 21 до 24 години (23,7%). Найменша їх кількість припадає на період з 1 до 6 години (9,2%) та з 6 до 12 години (3,0%). Майже кожний п’ятий побутовий злочин вчинений у вихідні, святкові та передсвяткові дні. Встановлено, що у 57,2 % випадках злочини в сфері сімейно-побутових відносин супроводжувались фізичним насильством над жертвою, у 18,3 % випадках злочинцем застосовувалась холодна зброя. Знаряддями вчинення злочину у 20,6 % випадках слугували предмети, випадково підібрані на місці події. Як правило, це були різноманітні предмети господарського вжитку, які в силу ситуаційного характеру розглядуваних злочинів заздалегідь спеціально не готувались до застосування при вчиненні злочину. В поодиноких випадках побутові конфлікти вирішувались із застосуванням вогнепальної зброї.

Сімейно-побутові і ситуаційні насильницькі злочини в сім’ї, як правило, вчиняються в умовах конфліктної ситуації (часто алкоголізованої), що виникли за раптового розвитку подій, коли винні не мають часу всебічно їх осмислити, і тому оцінка обстановки і вибір лінії поведінки відбуваються виключно на емоційній основі. Нерідко такі злочини вчиняються імпульсивно, тобто у стані сильного душевного хвилювання, коли винний діє без більш-менш зрозумілої мети.

Спостереження підтверджують, що у 60,0 % випадків конфлікти тривали понад 6 місяців, а в 39,8% випадків – понад 1 рік. Найчастіше конфлікти відбуваються між подружжям або співмешканцями. Конфлікти з близькими родичами (батьками, дітьми, тестем, тещею та ін.) мають місце рідше. Часто злочинці конфліктують одразу з кількома членами сім’ї. Антигромадська поведінка в сім’ї чи побуті виявляється, як правило, в скандалах, систематичних образах, бійках, побоях, мордуваннях, погрозах життю та здоров’ю, заподіянні матеріальної шкоди. Важливо відзначити, що більшість із названих протиправних дій можна кваліфікувати як злочини, які тягнуть відповідальність за статтями Кримінального кодексу України. Проте кримінальні справи в переважній більшості випадків не порушувались, і винні не притягувалися до відповідальності.

Встановлено також, що існує зв’язок між видом конфлікту й категоріями осіб, які складають сімейно-побутове оточення. Зокрема, не криміногенні конфлікти частіше відбуваються в стосунках між родичами, які мешкають окремо.

За даними факторами, які викликали конфлікт в сфері сімейно-побутових відносин, є:

- небажання конфліктуючої  сторони працювати (7,0%);

- конфліктно-агресивний характер злочинця (90,0%);

- конфліктно-агресивний характер осіб, що проживали з нею раніше (9,0%);

- пияцтво злочинця (80,0%);

- пияцтво осіб, які проживали  зі злочинцем (10,0%);

- невиконання членами  сім’ї злочинця сімейних обов’язків (0,5%);

- протиріччя у вихованні  дітей (0,5%);

- протиріччя із-за користування  комунальним приміщенням (2,5%);

- протиріччя із-за користування  присадибною ділянкою (3,0%).

Посилюється тенденція до підвищення ступеня суспільної небезпечності таких насильницьких злочинів, зростання тяжкості їх наслідків, зухвалості та невиправданої жорстокості. Однак треба мати на увазі, що ці дані, залежно від криміногенної обстановки, можуть коливатися. Кожне п’яте вбивство і тяжке тілесне ушкодження вчинюються особами, які мають судимості. Нерозкритими за минулі роки залишилося понад 7 тис. вбивств і більше 16 тис. тяжких тілесних ушкоджень. Що стосується «географії» даних злочинів і міста їх вчинення, то серед областей України першість займають Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська та деякі інші області, де взагалі високий рівень загально-кримінальної злочинності.