Контрольная работа по "Криминологии"

Хотілося б підкреслити, що суб’єктивна сторона злочинів проти життя може характеризуватися: умисною виною (ст. 115–118); необережною виною (ст. 119); умисною чи необережною виною (ст. 120). Мотив, мета, а також емоційній стан винного у випадках є обов’язковими ознаками складу вбивства: вони роблять, його кваліфікованим (пункти 6–9, 11 частина друга ст. 115) або навпаки – привілейованим (ст. 116).

Можна також підкреслити статю з «Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка за відомо для винного перебувала в стані вагітності» (п. 2 частини другої ст. 115) наприклад злочинець мог вбити через ревнощі, або дитина могла бути не цього злочинся, а можливо він зробив це тому що у суспільстві не е добрим якщо дитина ванітна, тому щоб вона не була зганблена він вирішив її вбити (суспільна думка це психологічна умова).

Умисне вбивство поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 частини другої ст. 115). Психологічною умовою у цьому злочині може бути, наприклад, те що у суспільстві ця людина була загноблена іншими учасниками суспільства, або не затребувана в сексуальному плані, тому вирішив здобути сексуальний досвід згвалтуванням.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 час тини другої ст. 115). Можливо психологічна умова це недостаток коштів, тому довелося піти на цей злочин що б заробити грошей.

Умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116).  Привілейованість цього виду вбивства обумовлена тим, що своєю поведінкою потерпілий приводить винного у стан, в якому і скоюється злочин.

Сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект) – це той психічний стан людини, який характеризується короткочасним і бурхливим розвитком, сильним і глибоким негативним емоційним переживанням, що спричинює звуження свідомості й значною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. На відміну від патологічного афекту, фізіологічний афект не виключає осудності. [5, c.136]

Але для наявності цього складу злочину необхідно, щоб сильне душевне хвилювання виникло раптово через відповідну поведінку потерпілого, і одразу не потягло за собою реалізацію умислу (зазвичай розрив у часі між поведінкою потерпілого і вбивством не перевищує кількох хвилин).

Отже, для кваліфікації вбивства за ст. 116 треба встановити, що воно:

- скоєне в стані сильного  душевного хвилювання;

- хвилювання виникло раптово і внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, тобто за наявності причинового зв’язку між зазначеною поведінкою потерпілого і вбивством, спричиненим цією поведінкою.

Насильство, знущання та тяжка образа з боку потерпілого можуть стосуватися як суб’єкта злочину, так й інших осіб.

Потерпілою від злочину може бути тільки особа, яка своєю поведінкою спричинила стан сильного душевного хвилювання у суб’єкта злочину.

Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, завдання побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). Тяжка образа – явно непристойна поведінка потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб. Систематичне знущання – вчинення не менше трьох разів дій, кожна з яких принижує честь і гідність особи, заподіює їй моральні або психічні страждання (цькування, безпідставне звинувачення в аморальній поведінці, глузування над особою тощо).

Із суб’єктивної сторони розглядуване діяння може бути вчинене як з прямим, такі непрямим умислом. Обов’язковою її ознакою є емоційний стан винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117)

Цей злочин кваліфікується заст. 117 лише у тому разі, якщо воно скоєне породіллею у певний час – під час пологів (тобто до остаточного відділення плода) або відразу після пологів. Убивство новонародженої дитини через деякий час після пологів кваліфікується за п. 2 частини другої ст. 115. Так само мають кваліфікуватися дії співучасника такого вбивства.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим або непрямим умислом.

Доведення до самогубства (ст. 120). Об’єктивна сторона злочину полягає у:

- жорстокому поводженні  з потерпілою особою (яка досягла  повноліття); шантажуванні; примусі  до протиправних дій; систематичному  приниженні її людської гідності (можлива наявність одночасно  декількох цих чинників);

- настанні суспільно небезпечних  наслідків указаних дій у вигляді  самогубства потерпілого або  замаху на самогубство (але не  підготовка до самогубства);

- причинному зв’язку  між зазначеним діянням і наслідком.

Жорстоке поводження – це безжалісні, грубі дії особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (неодноразові побої, мордування, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо).

Шантаж полягає в погрозі розголошення відомостей (правдивих чи неправдивих), які загрожують потерпілому суттєвими негативними наслідками.

Примус до протиправних дій передбачає фізичний чи психічний вплив на потерпілого, щоб примусити його порушити норми права (скоїти злочин, перестати надавати допомогу непрацездатним батькам: тощо).

Систематичне приниження людської гідності – тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні прилюдні образи, глум над релігійними, національними та іншими почуттями людини тощо).

Суб’єкт злочину, передбаченого частинами першою і третьою ст. 120, – загальний, а частиною другою (тієї самої статті) – спеціальний (ним є особа, від якої потерпілий перебуває у матеріальній або іншій залежності).

Суб’єктивна сторона характеризується умисною або необережною формою вини.

Кваліфікаційними ознаками доведення до самогубства (частина друга ст. 120) є скоєння такого злочину щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох або більше осіб. Так, матеріальна залежність передбачає ситуацію, за якої забезпечення життя і здоров’я потерпілого повністю або значною мірою залежить від винного. Переважно така залежність виникає у сімейно-родинних стосунках (неповнолітні діти, непрацюючі члени родини тощо), але це можуть бути й і нігті особи (які проживають у житлі винного, його боржники тощо). Інша залежність передбачає стосунки підлеглого та начальника (роботодавця), учня й викладача, спортсмена і тренера, артиста і продюсера, обвинуваченого і слідчого тощо. Але у будь-якому разі ця залежність має бути реальною, такою, що за бажанням винного може бути використана на шкоду потерпілої особи.

Особливо кваліфікаційною ознакою діяння, передбаченого частиною першою або другою цієї статті, є скоєння його проти неповнолітнього (частина третя ст. 120).

Перевищення службовою особою влади або службових повноважень, що було причиною доведення іншої до самогубства або до замаху на самогубство, має кваліфікуватися відповідно до частини третьої ст. 365.

Завдання 2. Яка питома вага злочинців наступних вікових груп: 14-17 років, 18-24 років, 25-30 років, 31-55 років, пенсійного віку - в цілому і по видах наступних злочинів: вбивства, розкрадання, автотранспортні злочини, хабарництво, квартирні крадіжки, хуліганство, необережні злочини (окрім автотранспортних)? Що обумовлює ці відмінності?

Соціально-демографічні властивості особистості злочинця пов'язані: з умовами формування особистості та її життєдіяльності, взаємодіють з ними; з потребами і мотивацією, з соціальними ролями особистості. Тому соціально-демографічні властивості являють собою істотний елемент поняття особистості злочинця і мають важливе значення для розробки і здійснення заходів профілактики.

Хотілося б відзначити що співвідношення осіб жіночої і чоловічої статі серед злочинців становить у середньому 1: 7. Останнім часом простежується зростання частки жіночої злочинності. У 1996 р. показник виявленої злочинності жінок склав 15,9%, а темпи приросту за цей рік досягли 8%. Серед засуджених у 1996 р. частка злочинів жінок у сфері торгівлі та побутового обслуговування була в 3 рази більше середньої, а серед осіб, які вчинили хуліганство, вбивства і розбої, вона виявилася менше, ніж середня.

Співвідношення осіб різних вікових груп у злочинності показує, що кримінальна активність найбільш характерна для вікової групи 25-30 років, потім слідують групи 14 - 17, 18 - 24, 31-55-літніх злочинців і пенсійного віку. Найменшу частку серед злочинців складають особи старше 50 років. Переважна кількість злочинів скоюють, таким чином, особи молодого віку.

Частка неповнолітніх у загальному обсязі виявлених злочинців зростає. У 1985 р. вона склала 10%, в 1992 і 1993 рр. - 16%, деяке зниження зазначалося в 1994 і 1996 рр. (12%). Характерною рисою є "омолодження" неповнолітніх злочинців. Питома вага групи 14-18 років в 1996 р. склав 36% всієї злочинності неповнолітніх.

Характеристика освіти осіб, які вчинили злочини, має кримінологічне значення, оскільки пов'язана з культурою особистості, її соціальним статусом, колом контактів, життєвими планами і можливостями для їх реалізації. Рівень загальної освіти у злочинців в цілому трохи нижче, ніж у осіб, не порушують закон. Багаторазові відмінності в рівні освіти різних категорій злочинців.

Найнижчий рівень освіти характерний для осіб, що вчиняють насильницькі (умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження), корисливо-насильницькі (грабіж, розбій) злочини та крадіжки особистого майна. Вище рівень освіти в осіб, які вчиняють розкрадання шляхом присвоєння і розтрати, зловживання службовим становищем, посадові та економічні злочини.

Сімейне положення та його зміна у осіб, які вчинили злочини, також впливає на формування особистісних якостей. Певним чином вона впливає на спрямованість і стійкість злочинної поведінки. Найбільш вивченим у кримінології є положення про вплив сімейного виховання на формування особистості неповнолітніх правопорушників, вплив сімейних конфліктів на побутову злочинність. В цілому поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижче, ніж серед холостяків і самотніх. У більшості випадків сім'я стимулює позитивну поведінку і виконує функції соціального контролю.

Характеризуючи злочинців по соціальному стану і роду занять, слід зазначити велику частку в їх контингенті осіб без певних занять.

У 1991 р. в Україні серед всіх виявлених злочинців старше 16 років питома вага працездатних осіб, які не мають певних занять, становив 20%. У 1993 р. 34% розкритих в Україні злочинів скоїли особи, які не мають постійних джерел доходу, в тому числі 8,7% - безробітні. У 1995 р. темпи приросту числа злочинців з осіб, що не мали постійного джерела доходу, склали 24,3%, а з числа безробітних - 43,8%. У 1996 р. їх питома вага в загальному числі виявлених осіб, які вчинили злочин, склав 48% Найбільший відсоток серед вчинили злочин і мали роботу складають особи, які постійно або тривало займаються некваліфікованою важкою фізичною працею. Для них характерне поєднання з низьким освітнім і культурним рівнем, вузькістю і деформованістю кола потреб та інтересів.

Наступним кроком хотілося б розглянути деякі кількісно-якісні показники даного різновиду злочинності. Неповнолітніми або за їх участю у 2006 р. вчинено 19,9 тис. злочинів, у 2007 р. – 18,7 тис., що на 4,5 % менше, ніж у попередньому році. Питома вага (структура) злочинів, вчинених неповнолітніми або за їх участю у загальній злочинності у 2007 р. склала 7 %.

З 2001 р. динаміка злочинності неповнолітніх або за їх участю має тенденцію до зниження. Якщо у 2001 р. кількість злочинів учинених неповнолітніми або за їх участю складає 36 218 тис., то у 2002 р. – 32 335, у 2003 р. – 33 493 тис., у 2004 р. – 30 950 р., у 2005 р. – 26 470 тис., то у 2007 р. – 19,9 тис., а у 2014 році цей показник знизився вже до 7,5 тис. Однак інший показник – судимості, навпаки, зростає. Якщо у 1992 р. було засуджено 11,6 тис. неповнолітніх, то у 2006 р. 13,9 тис. Із 160,9 тис. осіб, засуджених в Україні у 2006 р., неповнолітні складали 8,7 %. Більшість неповнолітніх була засуджена за тяжкі та особливо тяжкі злочини – 67 %. Частка неповнолітніх від 14 до 16 років серед засуджених неповнолітніх дорівнювала 27 %. Починаючи з 1992 р. кількість 14 – 15-річних засуджених за вчинення злочинів у загальній кількості засуджених неповнолітніх неухильно зростає. Це свідчить про те, що злочинність щороку стає молодшою. [5] [6]

Стійка тенденція до зменшення кількості виявлених неповнолітніх, які вчинили злочини, може бути пов’язана з декількома чинниками. По-перше, скорочується частка неповнолітніх у загальній кількості населення. По-друге, кримінологи говорять про те, що останніми роками злочини, у тому числі вчинені неповнолітніми, реєструвалися лише тоді, коли було встановлено особу злочинця. По-третє, злочинність неповнолітніх, особливо стосовно злочинів невеликої і середньої тяжкості, є високолатентною.

Слід звернути увагу і на той факт, що питома вага неповнолітніх злочинців перевищує питому вагу 14 – 17-річних осіб у структурі загальної кількості населення України. Наприклад, у Харківській області в 2005 р. особи віком від 14 до 17 років складали 5 % населення області, а серед виявлених злочинців їх питома вага дорівнювала 9 %. [6]

Найчастіше діти вчиняють такі види злочинів: крадіжки, грабежі, розбої, хуліганство, незаконне заволодіння транспортними засобами, зґвалтування, злочини у сфері обігу наркотичних засобів, тілесні ушкодження. Останніми роками спостерігається збільшення кількості тяжких злочинів, учинених з особливою жорстокістю. Офіційні статистичні дані свідчать про те, що 30 – 36 % неповнолітніх вчинюють злочини разом із дорослими, 60 – 75 % – у складі групи недалеко від місця проживання чи навчання 10 – 15 % вчиняють суспільно небезпечні дії у стані алкогольного сп’яніння.

У 80 % випадків злочинам передує девіантна поведінка: вживання алкоголю, наркотиків, ранні сексуальні стосунки, прояви вандалізму тощо.