Контрольная работа по "Криминологии"

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

 

 

Кафедра історії держави і права

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА №1

ВАРІАНТ 7

 

 

 

 

Виконав: ________________________, студент 4 курсу, групи ___________

 

Перевірив: _______________________________

 

 

 

 

 

 

Луганськ-Сєвєродонецьк-2014 
План

Вступ 3

Завдання 1. "Злочинність, як і інші різновиди лих - самогубство, дитяча смертність і інше, глибоко корениться в суспільних умовах, вирішальне вплив яких дає себе відчувати з покоління в покоління." Проаналізуйте приведений вислів. У якому ступені згадані в нім причини і умови злочинності характерні для сучасного суспільства?  5

Завдання 2. Яка питома вага злочинців наступних вікових груп: 14-17 років, 18-24 років, 25-30 років, 31-55 років, пенсійного віку - в цілому і по видах наступних злочинів: вбивства, розкрадання, автотранспортні злочини, хабарництво, квартирні крадіжки, хуліганство, необережні злочини (окрім автотранспортних)? Що обумовлює ці відмінності? 13

Висновок 24

Використана література 25

 

Вступ

Злочинність завжди займала одне із перших місць серед найбільш гострих проблем, що турбували громадську думку. У другій половині ХХ сторіччя у різних державах її ставили по значущості на друге-третє місце.

В Конституції України взагалі найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека [1, ст.3]. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

З проблем злочинності, як правило, висловлюються всі, вважаючи, їх досить очевидними. Більшість політиків, які бажають влади, перш за все, обіцяють побороти саме це явище. Причому виступи останніх, громадських діячів, матеріали засобів масової інформації завжди сприймаються з живою цікавістю. І це зрозуміло, адже порушуються питання, що є найбільш життєво важливими для кожної людини. При цьому, як правило, висвітлюється досить очевидне в проблемі злочинності, те, що видно багатьом, нерідко висловлюються погляди, які досить поширені у суспільній думці, поряд з цим пропонуються певні рішення. На перший погляд, такі підходи здаються досить радикальними та такими, що можуть реалізовуватись у короткий термін.

Але досвід показує, що такого роду "прості" рішення лише на нетривалий час змінюють стан справ, а потім злочинність знову починає зростати: видозмінюються або форми кримінальної поведінки, або місця вчинення злочинів.

Багато людей вважають, що побороти злочинність можливо, керуючись лише здоровим глуздом - буденною свідомістю, не вивчаючи та не враховуючи весь накопичений у цій сфері людського досвіду, заперечуючи наукові рекомендації та ігноруючи навіть вимоги закону. У той же час, на зміну затриманим та заарештованим злочинцям приходять нові особи, які знаходяться і діють у тих же соціальних умовах, що і люди, які раніше вчиняли злочини.

Те, що є очевидним спеціалістам-кримінологам у всьому світі, що закріплено у ряді міжнародно-правових документів, до теперішнього часу нерідко нерідко огульно не сприймається дилетантами.

Вивчаючи кримінальне право, кримінальний процес, кримінально-виконавче право, криміналістику, майбутній юрист готується до того, щоб грамотно, у відповідності з законом реагувати на злочини, що вчиняються, попереджувати та розкривати їх, виявляти злочинців, забезпечувати застосування до винних передбачених законом заходів покарання.

Кримінологам у процесі всього розвитку науки, у тому числі до останнього часу, доводилось постійно обгрунтовувати її цінність, необхідність та самостійність як галузі науки, що передбачає наявність спеціалістів-професіоналів.

Кримінологія (грецьк. - криміно - злочин; логос - наука) - наука про злочинність. Проте фактичний зміст науки кримінологї - це досить складне та багато аспектне явище.

У даний час переважаючим є погляд на кримінологію як на загальнотеоретичну науку про злочинність, з висновками якої повинні рахуватись перш за все спеціалісти в галузі інших наук так званого кримінального циклу (кримінально-виконавчого права, криміналістики, судової статистики і т.п.).

Кримінологія вивчає злочинність, її види, конкретні склади злочинів, їх взаємозв'язки з різними явищами та процесами, результативність заходів, які приймаються по боротьбі зі злочинністю. На цьому грунті кримінологи виробляють рекомендації по удосконаленню боротьби зі злочинністю. Багато з цих рекомендацій передаються іншим спеціалістам: економістам, соціологам, юристам різного профілю для детального опрацювання з врахуванням спеціальних наукових знань та розробки цілого комплексу конкретних заходів по усуненню причин та умов кримінальних явищ.

 

1. "Злочинність, як і інші різновиди лих - самогубство, дитяча смертність і інше, глибоко корениться в суспільних умовах, вирішальне вплив яких дає себе відчувати з покоління в покоління."

Проаналізуйте приведений вислів. У якому ступені згадані в нім причини і умови злочинності характерні для сучасного суспільства?

Злочинність - найнебезпечніший прояв поведінки, що відхиляється, яка наносить найбільший збиток суспільству. Слово "злочинність" похідне від слова "злочин", що в українській мові завжди означало "беззаконня", "злодіяння". Злочин - це зазіхаюче на правопорядок суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним кодексом.

Сукупність злочинів, здійснюваних у даному суспільстві й у даний період часу, позначається поняттям "злочинність". Злочинність - це не просто сума злочинів, але масове явище, що має закономірності свого існування і розвитку, причини, умови, сприятливі їм. Це явище соціальне, тому що корениться в надрах суспільних відносин, відбиває особливості соціального життя, виступає як крайнє вираження протиріч і недоліків розвитку суспільства. Воно викликає важкі наслідки для суспільства і його членів як ні одне з інших негативних явищ суспільного розвитку.

Злочинність не тільки соціальне, але і правове явище, тому що злочинне лише те, що закріплено в карному законі. Злочинність містить у собі дії, що зазіхають на особистість, на власність, права і свободи громадян, на суспільні відносини. Ці дії заподіюють об'єкту зазіхання реальну і дуже істотну шкоду.

Особливість злочинності: наявність певного контингенту осіб -злочинців, для яких злочинна діяльність стала професійною.

Види злочинів, що передбачаються кримінальними кодексами різних країн, дуже різноманітні. Переважають дві групи, що є у всіх країнах: корисливі злочини (розкрадання, крадіжки, шахрайство, хабарі тощо), насильницькі, агресивні злочини (убивства, тілесні ушкодження, зґвалтування тощо).

Ці види злочинів складають від 75 до 90% усіх навмисних злочинів. Усе більше поширення у світі одержують економічні злочини, що зазіхають на інтереси споживачів і завдають шкоди навколишньому середовищу, місцевий і міжнародний тероризм, що включає захоплення заручників і знищення державної власності. Існують прояви расової дискримінації, катування, викрадення людей і масових убивств. [2, c.122]

Кримінальний кодекс України подає наступні види злочинів: проти особистості, у сфері економіки, проти суспільної безпеки і суспільного порядку, проти державної влади, проти військової служби, проти миру і безпеки. [3]

Особливу небезпеку представляє організована злочинність. У широкому розумінні слова вона має на увазі будь-яку групу осіб, організованих на постійній основі для витягу засобів незаконним способом. Американські вчені-кримінологи ("кримінал" - слово латинського походження, означає "карний злочин") виділяють організовану групу за наступними ознаками:

1) це дві або більше  людини, які об'єдналися для здійснення  злочинів матеріально-корисливої  спрямованості;

2) група побудована за  принципом ієрархії, у ній діють  певні норми поведінки;

3) в організованій кримінальній  структурі є, як правило, своя  матеріально-технічна база, куди  входять гроші, автотранспорт, засоби  зв'язку й озброєння;

4) група має канали  для "відмивання" грошей;

б) наявність корупції, тобто зв'язку з представниками органів влади і управління, які або діють, або не діють в інтересах даного угруповання;

6) розподіл сфер впливу  між окремими групами або за  територіальною,

або за галузевою ознакою. Організована злочинність характеризується особливою небезпекою для особистості, суспільства, держави.

Небезпека для особистості полягає в придушенні її прав і свобод актами насильства й іншими засобами. Це виявляється в знищенні дрібних підприємців, які відмовляються виплачувати гроші для одержання захисту з боку злочинців (рекет); примусі жінок і підлітків займатися проституцією; поширенні впливу і контролю, наприклад, над профспілками; рості вартості товарів і послуг; можливості повного придушення конституційних прав і свобод громадян шляхом фізичного, морального і матеріального терору.

Небезпека для суспільства складається в перехопленні прав володіння і розпорядження матеріальними цінностями всього суспільства організованими злочинними співтовариствами і корумпованими групами чиновників (особливо в сферах торгівлі, видобутку і розподілу стратегічної сировини, дорогоцінних металів, виробництва й обороту зброї); можливості маніпулювати значним Капіталом, проникати в сферу законного підприємництва і розоряти своїх конкурентів за допомогою контролю над цінами; насадженні ідеології злочинного світу, його романтизації, культивуванні мафіозних і корумпованих відносин, насильства, жорстокості, агресивності, що створює умови для "соціального зараження" злочинними звичаями і традиціями. [4, c.33]

Небезпека організованої злочинності для держави виявляється в створенні на рівні регіонів рівнобіжних нелегальних владних структур, незаконних збройних формувань; підготовці, фінансуванні й організації прямих антиконституційних дій у вигляді розпалення національної ворожнечі; організації масових безладь, змов з метою захоплення влади; стимулюванні таких державних злочинів, як бандитизм і контрабанда; проникненні в політичні партії і державний апарат; корупції політичних діячів і державних посадових осіб.

Соціологи і кримінологи, що вивчають причини злочинності, звертають увагу насамперед на реальні життєві умови, суперечливий розвиток економіки, соціальної сфери., духовної культури. У 90-х рр. XX ст. проявилися негативні наслідки ринкових реформ, зубожіння широких верств населення в результаті глибокої економічної кризи, ламання свідомості людей в умовах демократичних перетворень, необхідності відмови від звичних життєвих установок, ігнорування законодавчих норм центральними і місцевими органами влади, ускладнення роботи правоохоронних органів, низький рівень їхньої технічної оснащеності.

Але в таких непростих умовах далеко не кожний стає злочинцем. Велике значення має й особистість людини. Кримінологи виділяють найбільш характерні риси людини, психологічно готової порушити закон:

- обмеженість потреб і  інтересів;

- порушення рівноваги  між різними їхніми видами;

- перекручене уявлення  про те, "що таке добро і  що таке зло";

- визнання можливості  використання антигромадських способів  задоволення своїх потреб і  інтересів;

- відсутність почуття  соціальної відповідальності, звичка  до некритичної оцінки своєї  поведінки.

Що стосується злочинців-рецидивістів (тобто здійснюючих повторні злочини), то фахівці в цієї категорії осіб відзначають наступні риси: негативне ставлення до основних соціальних норм, глибоко укорінене негативне уявлення про соціальні відносини і цінності, негативні риси особистого досвіду, підвищена агресивність і збудливість, примітивні потяги і нестриманість у їхньому задоволенні. Такий комплекс властивостей особистості налаштовує до вибору протиправного шляху досягнення своїх цілей.

У сучасних умовах велике значення має боротьба зі злочинністю. Це соціально регулююча діяльність, яка здійснюється для того, щоб громадяни не робили вчинків, заборонених карним законом. Вона містить у собі, по-перше, заходи політичного, економічного, соціального, соціально-психологічного, управлінського, культурного характеру, що дозволяють усувати умови, що сприяють злочинності, по-друге, розвиток правосвідомості громадян; по-третє, спеціальну профілактичну діяльність, спрямовану на виявлення й усунення безпосередніх причин злочинності; по-четверте, застосування карного законодавства стосовно осіб, що здійснили злочин.

Якщо більш детально розібратися з цим висловом то можна віділити декілька статей у КК України які підходять до нього. Томц що посягання на життя людини з самого початку пологів і до настання біологічної смерті має розглядатися як убивство (замах на вбивство). Ці «граничні межі» нині набувають особливого значення у зв’язку із поширенням використання людських органів або тканин для трансплантації.

Насамперед хотілосяб сказати що самогубство (замах на самогубство) не є злочином. Водночас доведення іншої особи до самогубства є злочином проти життя (ст. 120 КК України).

Також можна виділити таку статю як «Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов може розглядатися як незаконне проведення аборту» тому що у цій ситуації існує психологічна умова яка підштовхує скоїти цей злочин. (ст. 134).