Європейський Суд з прав людини, як суб’єкт захисту прав українських громадян

3.1. Порядок звернення  до Європейського Суду з прав  людини

В Україні є  проблема загальної кризи довіри суспільства до всіх інститутів влади  і, зокрема, до діяльності правоохоронних органів та суду [6]. Наша держава входить до п’ятірки країн з найбільшою кількістю звернень до Європейського суду з прав людини. Наприклад, у справі «Іван Нечипорук проти держави Україна» Суд знайшов в одному кримінальному процесі проти заявника 14 порушень конвенції [18]. Україні ще багато чого треба зробити у сфері захисту прав людини.

У більше, ніж  половині випадків (з майже 3500 справ  щодо України, що знаходяться на розгляді Комітету чи Палати Суду) – це справи щодо невиконання рішень українських судів. У січні 2011 року Уряду України було подовжено шестимісячний термін відповідно до рішення Суду врегулювати справи, які перебувають на розгляді, і вжити необхідних заходів в цілому на національному рівні, щоб уникнути нових подібних порушень. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Суд звернув увагу на дві проблеми, які найчастіше виникали з 2004 року в більше ніж 300 справах проти України і які найчастіше стосуються порушення Конвенції Україною:

- Тривале невиконання рішень національних судів.

- Відсутність ефективних національних засобів правового захисту, щоб впоратися з цим.

У світлі наявних  зараз у Суді заяв проти України, які стосуються тих самих питань, Суд одноголосно постановив, що Україна  має:

• запровадити у своїй правовій системі, протягом одного року з дати, коли рішення стане остаточним, ефективний засіб правового захисту, який забезпечить адекватну і достатню компенсацію за невиконання судових рішень;
• надати відшкодування (протягом одного року з дати, коли рішення стане остаточним) всім заявникам у таких випадках, які звернулися до Суду до винесення цього рішення, і чиї заяви були доведені до відома української влади. У разі, якщо ніякої компенсації не буде надано, Суд відновить розгляд усіх поданих подібних заявок, з метою прийняття рішення по ним. До прийняття вищевказаних заходів, Суд відклав на один рік з дати, коли рішення стане остаточним, судовий розгляд у всіх нових українських справах, що стосуються виключно невиконання або затримок виконання судових рішень.

- Статтю 6, зокрема «право на справедливий суд» - 411 рішень Суду та «тривалість судового розгляду» - 193 рішення Суду;

- Положення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права» - 293 рішення Суду. Основною метою ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав [15, c.55]. В Україні зараз «найбільша проблема – це бізнес-клімат. І особливо гостра - проблема рейдерства» – відзначив Посол Великобританії в Україні Лі Тернер. Тому звернення до Суду – є останнім юридичним інструментом захисту своєї власності [9].

- Стаття 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) – 136 рішення Суду, та

- Стаття 5 (право на свободу та особисту недоторканність) – 92 рішення Суду та інші.

Багато справ  стосуються порушення статті 3 Конвенції, яка забороняє катування: «Нікого  не може бути піддано катуванню або  нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Серед них: справа «Кучерук проти  України» ( 06.09.2007) – виявлено одразу чотири порушення статті 3 Конвенції, «Двойних проти України» (12.10.2006) - погані умови утримання під вартою, «Мельник проти України» (28.03.2006) - відсутність адекватного та своєчасного лікування туберкульозу, «Яковенко проти України» ( 25.10.2007) - умови утримання та медичної допомоги, що надається ВІЛ-інфікованій людині – одразу встановлено три порушення статті 3, «Полторацький проти України» (29.04.2003) - умови утримання під вартою засудженого до смертної кари, та багато інших.

Велика кількість заяв з України та рішень по ним є цілком очевидним свідченням неналежного функціонування судової системи та правоохоронних органів влади в Україні.

Згідно з  статтею 34 Конвенції, звертатися до Суду мають право громадяни, неурядові  організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими, юридичні особи (стаття 1 Протоколу 1 Конвенції – захист права власності), згідно з статтею 33 Конвенції, - держави.

Стаття 34 Конвенції  передбачає, що «суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які  вважають  себе потерпілими від допущеного однією з  Високих  Договірних  Сторін  порушення  прав, викладених  у  Конвенції  або протоколах до неї.  Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати  жодним  чином  ефективному здійсненню цього права». Звернутися до Суду  можна лише зі скаргами, предмет яких перебуває у сфері відповідальності суб’єкта владних повноважень (наприклад: парламенту, суду, прокуратури тощо) однієї з держав – учасниць Конвенції. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних інституцій.

Стаття 33  зазначає, що держава – учасник Конвенції може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке допущене, на її думку, іншою державою–учасником Конвенції.

В Україні право звернення до Суду гарантовано Конституцією України. Зокрема, згідно з частиною 4 статті 55 Основного закону, передбачено, що «кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна». Конституція України також гарантує кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З моменту ратифікації  Кнонвеції Україною 17 липня 1997 року, документ став частиною національного законодавства України. Отже, держава взяла на себе зобов’язання гарантувати та захищати передбачені Конвенцією права і свободи. У випадку порушень Україною своїх зобов’язань, її громадяни та зареєстровані на її території юридичні особи, після вичерпання національних засобів юридичного захисту і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення на національному рівні, мають не лише право, а й реальну можливість звернутися до Європейського суду з прав людини за захистом своїх прав та свобод, проголошених в Конвенції та додаткових протоколах до неї. Під поняттям «вичерпання національних засобів захисту» слід розуміти звернення заявника до всіх судових інстанцій держави, включаючи касаційну інстанцію – Верховний Суд України.

Офіційними мовами Суду, як вже розглядалося вище, є англійська та французька, але за бажанням можна звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. На початковій стадії провадження Суд може також листуватися із заявником цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовою, а заявник чи його представник, за загальним правилом, повинні будуть надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовою.

Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою (а не по телефону). Якщо надсилати свою заяву електронною поштою або факсом, обов’язково потрібно продублювати її звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Суді для усного викладення обставин справи.

Листи і документи, які  надсилаються до Суду, не слід прошивати  степлером, склеювати чи скріплювати  іншим чином. Усі сторінки повинні  бути послідовно пронумеровані.

Згідно з положеннями  правила 47 Регламенту Суду, в заяві  необхідно:

а) навести стислий виклад фактів, щодо яких заявник скаржиться, та суть скарг;

б) зазначити права, гарантовані  Конвенцією або протоколами до неї, які, на думку заявника, були порушені;

в) назвати національні  засоби юридичного захисту, якими заявник скористався;

г) навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення.

До листа необхідно  додати копії самих рішень (Суд  не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).

Правило 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана заявником, або його представником.

Якщо заявник не бажає розкривати свою особу, він маєте про це зазначити в заяві до Суду та викласти причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових і виправданих випадках Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність.

Усю кореспонденцію стосовно скарги необхідно надсилати  за адресою:

The Registrar  
European Court of Human Rights  
Council of Europe  
F–67075 STRASBOURG CEDEX  
FRANCE – ФРАНЦІЯ.

Після отримання  від заявника першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає відповідь з повідомленням про те, що за іменем заявника було відкрито справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. Надалі до заявника можуть звернутися за додатковою інформацією, документами чи роз’ясненнями, пов’язаними із заявою.

Секретаріат Суду не надає інформації щодо законодавства держави, проти якої спрямовано заяву, а також не надає юридичних консультацій стосовно застосування або тлумачення національного права.

Завник має своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Будь-яка затримка з відповіддю може розцінюватися як те, що заявник не зацікавлені у продовженні провадження в Суді, і розгляд заяви, відповідно, припиняється.

Якщо заявник вважає, що його заява стосується одного з прав, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, і що всі умови прийнятності задоволені, то він повинен ретельно і розбірливо заповнити формуляр заяви і повернути його до Суду в найкоротші строки та у будь-якому випадку не пізніше шести місяців з дати направлення першого листа до Секретаріату Суду. Якщо формуляр та всі необхідні документи не будуть надіслані до Секретаріату Суду до спливу вказаного строку, це буде розцінено як те, що заявник не бажає підтримувати заяву в Суді і, відповідно, його справу буде знищено.

Конвенцією  встановлено такі умови прийнятності заяви:

1. Суд не розглядає індивідуальну заяву, подану від особи, неурядової організації або групи осіб, у 2 випадках:
• коли заява є анонімною; або
• за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.
2. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви.

Суд відхиляє будь-яку  заяву, яку він вважає неприйнятною згідно зі статтею 35 Конвенції. При цьому він може це зробити на будь-якій стадії провадження у справі.

1. Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію та відповідні протоколи, і які стосуються подій, що відбувалися після дати ратифікації.

Крім того, є  певні технічні вимоги до заявників. До них можна віднести мову заяви, порядок її надсилання і т.д.

Для пересічного  українця важливим є те, що за звернення до Суду не потрібно сплачувати жоден податок, мито чи збір [19, c.5]. Якщо заяву подає представник, важливо пам’ятати про довіреність, яка уповноважує представника діяти від імені позивача. Суд отримує заяву, перевіряє дотримання правил та строків звернення, реєструє та направляє її копію Уряду (щоб отримати пояснення України щодо кожної конкретної справи). Після надходження відповіді Уряду, Суд направляє її копію позивачу для ознайомлення. На цьому етапі є необхідним залучити представника. Саме він і буде спілкуватися із Судом. Він повинен володіти однією з офіційних мов Суду (французькою або англійською) і мати право на зайняття адвокатською діяльністю на території однієї з держав-учасниць Конвенції. У виняткових випадках представником може бути будь-яка інша особа, кандидатуру якої погоджено з головою палати. Також не виключається можливість попросити Суд забезпечити позивачу правову допомогу. Для цього потрібно звернутися з клопотанням про надання правової допомоги. Суд може дозволити участь позивача у процесі без представника, за умов коли сам позивач володіє офіційною мовою Суду, та здатен себе захищати.

У зв’язку з  великим навантаженням на Суд, особі, як правило, доводиться чекати рік до того часу, поки Суд приступить до початкового розгляду заяви. Водночас, деякі заяви можуть бути розглянуті як термінові, і їм надається статус пріоритетності (першочерговий порядок розгляду, наприклад, у випадку, якщо заявнику загрожує безпосередня фізична небезпека). До останніх прикладів застосування такої процедури слід віднести скаргу екс-прем'єра Юлії Тимошенко про порушення Україною норм Конвенції під час притягнення її до кримінальної відповідальності. Рішення Суду про надання справі «Тимошенко проти України» пріоритетного статусу було ухвалено 14 грудня 2011 року. Суд зобов'язав уряд України дати свої коментарі до 22 березня 2012 року. У своїй заяві Ю. В. Тимошенко стверджує, що її права порушені за трьома статтями Конвенції, а саме: 1) Пункт 1 (c) статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) – підставою її арешту та утримання під вартою не була «обґрунтована підозра» у вчиненні нею будь-якого злочину, оскільки дії у вчиненні яких її обвинувачують, не могли обґрунтовано вважатись правопорушенням за кримінальним правом України; вона є потерпілою від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, 2) Пункт 5 статті 5 Конвенції – вона має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування, та 3) стаття 2 Протоколу 4 до Конвенції (свобода пересування) – обмеження її свободи пересування не відповідає закону, не є необхідними в демократичному суспільстві, і не є предметом незалежного судового розгляду.