Європейський Суд з прав людини, як суб’єкт захисту прав українських громадян

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………….……3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ…………………………………………………………………...……..4

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЄВРОПЕЙСКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

2.1. Організаційна  структура і склад Суду…………………………...………….6

2.2. Основні засади  судочинства………………………………………….…..….9

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК СУБ’ЄКТ ЗАХИСТУ ПРАВ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН

3.1. Порядок звернення  до Європейського Суду з прав  людини…..…………11

3.2.Порядок розгляду справ Європейським Судом з прав людини…………………………………………………………………………....20

3.3.Механізм  виконання Україною рішень Європейського  Суду ……….…..23

ВИСНОВКИ ……………………………………..………….…………………..27

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..…..29

 

 

ВСТУП

 

Тема моєї курсової роботи «Європейський Суд з прав людини, як суб’єкт захисту прав українських громадян».

Останнім часом  Європейський Суд набув особливої актуальності, що, перш за все, обумовлено розглядом таких гучних справ, як «Луценко проти України» та «Тимошенко проти України». Тема Страсбургського суду все частіше висвітлюється у засобах масової інформації. З кожним роком її актуальність не зменшується, а навпаки зростає. Європейський Суд в наш час став надійним інструментом захисту прав громадян,  які втратили надію на правосуддя в Україниі.

Питання звернення, захисту своїх прав та порядку  виконання рішень Європейського  Суду з прав людини досліджували у  своїх працях Н.Севостьянова, С.Головатий, З.Бортновська, Н. Коломієць, В.Рум'янцева.

Метою курсової роботи є простежити історію створення Європейського Суду з прав людини, визначити організаційну структуру, склад суду та засади європейського судочинства, а також з’ясувати порядок звернення українських громадян до Суду та механізм виконання Україною рішень Європейського Суду.

 

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

Невдовзі після  завершення другої світової війни, 5 травня 1949 року згідно з Лондонською Угодою, яку підписали 10 європейських країн, було утворено Раду Європи. Роль каталізатора, який підштовхнув європейців до рішення про заснування цієї організації, відіграла відома промова Вінстона Черчіля в університеті Цюріха 19 вересня 1946 року, в якій він закликав до створення «Сполучених Штатів Європи» на зразок США. Основним завданням, яке стояло перед новою міжнародною регіональною організацією, було створення єдиного механізму вирішення загальноєвропейських проблем.

За всі понад 60 років існування Ради Європи укладена її державами-членами Конвенція  про захист прав людини і основоположних свобод [1] вважається одним з головних досягнень цієї організації. Пояснюється це двома обставинами:

По-перше, сторони  Конвенції добровільно взяли  на себе зобов’язання щодо забезпечення гарантій основних прав і свобод кожної людини, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією. При цьому перелік таких прав поступово розширювався шляхом доповнення Конвенції додатковими Протоколами.

По-друге, Конвенцією запроваджено правовий механізм їхнього  забезпечення. Таким механізмом слугує спеціально створений для цього, згідно з Розділом II Конвенції, міжнародний орган - Європейський суд з прав людини, заснований у 1959 році у м. Страсбург [16, c.51].

Протягом 1959-98 років  правосуддя здійснювалося за доволі складною дворівневою процедурою. Усі  заяви, які надходили до Суду, спочатку розглядалися Європейською комісією з прав людини, яка виконувала функцію певного фільтра. Частина справ, які не підпадали під дію Конвенції, або були складені з порушенням процедури, оголошувалися неприйнятними. Решта ж, за якими не досягалося «дружнього» врегулювання, направлялися на розгляд Комітету Міністрів або безпосередньо до Суду. Така система мала два ключових недоліки: по-перше, відсутність прямого доступу заявників безпосередньо до Суду; по-друге, невиправдано тривалі терміни розгляду справ.

У результаті, в  Суді накопичувалася все більша кількість заяв, а авторитет самої цієї юрисдикції поступово зменшувався.

Для виправлення  цієї ситуації у жовтні 1993 року у  Відні під час першого саміту держав-членів Ради Європи було ухвалено рішення про утворення так  званого нового Суду на заміну згаданих Комісії та Суду. В додатку №1 до Віденської декларації саміту, зокрема, зазначено, що «з часу набуття чинності Конвенції, кількість держав-учасниць майже потроїлась, і ще більше країн приєднаються до неї зі вступом до Ради Європи. Мета цієї реформи – посилити ефективність засобів захисту, скоротити процедури і підтримувати існуючу якість захисту прав людини».

У наступному році, з метою імплементації оголошеної реформи, було прийнято Протокол № 11 до Конвенції, який передбачав перебудову контрольного механізму, створеного Конвенцією.

З 3 листопада 1998 р., після  офіційної церемонії інавгурації нового Суду, він функціонує на постійній основі, і заявники звертаються вже безпосередньо до нього.

Україна зі вступом  до Ради Європи 9 листопада 1995 року, ставши повноправним її членом, підписала Конвенцію про захист прав та основних свобод людини. З набуттям чинності для України Конвенції після її ратифікації Верховною Радою 17 липня 1997 року наша держава визнала для себе обов'язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. В Україні було запроваджено механізм гармонізації правової системи нашої держави з нормами й стандартами Ради Європи.

 

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЄВРОПЕЙСКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

 

2.1. Організаційна структура і склад суду

 

Відповідно до ст.20 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  Європейський Суд з прав людини складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін (на сьогоднішній день їх 47).

Судді повинні  мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

Упродовж строку своїх  повноважень судді не можуть займатися  ніякою діяльністю, що є «несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі».

Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані. Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалена іншими суддями більшістю у дві третини голосів [1].

Суд на пленарних  засіданнях обирає Голову Суду та одного чи двох заступників Голови Суду строком на три роки.

З квітня 2010 року суддею Європейського суду з прав людини від України є Ганна Юдківська.

Суд приймає рішення виключно групами суддів: у складі Палати, Великої Палати чи Комісії.

а) Палати.

В центрі повсякденної діяльності Страсбурзького суду знаходяться  Палати; Європейський Суд створив  чотири таких Палати. Кожна Палата складається з семи суддів. Розподіл суддів по різним палатам здійснюється на основі досить складної системи. По-перше, враховується відповідне представництво жінок в кожній палаті; потім також географічне представництво (наприклад, не слід допустити, щоб одна палата складалася лише з суддів північних країн, а інша - лише з суддів - представників країн Середземномор'я). Важливим критерієм є, врешті-решт, робоче завантаження. Судді тих країн, з яких традиційно надходить багато скарг - серед них Франція, Італія, Турція і Польща - повинні, по можливості, бути розподілені по різним палатам.

На чолі кожної палати стоїть голова палати та його заступник.20-25

Кожна скарга передається в ту палату, в якій засідає національний суддя. Поскільки український суддя засідає в четвертій Палаті Європейського Суду, то багато українських справ розглядається цією Палатою.

Лише у виняткових випадках справа передається в якусь  іншу палату - внаслідок чого національний суддя переходить в цю іншу палату для розгляду даної справи і там  бере співучасть у прийнятті рішення. Основний принцип полягає також  в тому, що член суду, який доповідає про справу, як правило, теж належить до тієї палати що й національний суддя. Звичайно, національний суддя і сам може виступити в ролі доповідача справи.

б) Велика Палата, фільтраційна комісія

Суттєвою складовою  частиною європейського компромісу під час роботи над 11-м протоколом було створення Великої Палати. На неї покладаються дві функції. З одного боку вона діє як перша інстанція у справах, де розглядаються важливі питання тлумачення (інтерпретації), з іншого боку вона виступає в ролі суду другої інстанції.

Європейський  Суд створив дві Великі Палати, кожна з яких складається з 17 суддів; серед них постійно – голова Суду і два його заступники, а також два інших голови Палат. Під час розподілу суддів по окремим Палатам знову ж таки враховуються різні критерії, перш за все, відповідне представництво жінок, а також географічний розподіл. Національний суддя також бере участь в розгляді справ.

Той факт, чи буде Велика Палата перезавантажена справами, чи може страсбурзька процедура бути завершена протягом розумних термінів, в значній мірі залежить від того, наскільки "великодушно" фільтраційні комісії будуть допускати скарги на розгляд до Великої Палати. Бо ж однак 11-й додатковий Протокол та новий процедурний порядок Європейського Суду визначають, що вирок/рішення повинен передаватися на розгляд до Великої Палати лише "як виняток".

в) Комісії.

В комісіях розглядаються  однозначно недопустимі справи, тобто  такі, в яких особа, що подає скаргу не дотрималася терміну 6 місяців  чи не повністю скористалася правозахисними шляхами у своїй країні. Приблизно 50% скарг розглядаються в такій процедурі, і без цих комісій Європейський Суд ніколи не зміг би впоратися з великою завантаженністю. Троє суддів цих комісій по черзі призначаються однією з палат. Вони можуть одноголосно відхилити однозначно недопустимі скарги відразу [10].

Виходячи з  вище написаного, можна зробити висновок, що до складу Європейського Суду входять 47 суддів, по одному судді із членів Ради Європи. Організаційна структура  Суду представляє собою поділ Суду на Палати, Великі Палати та Комісії. Очолює Суд Голова суду, який має одного чо двох заступників.

 

 

 

2.2. Основні засади судочинства

 

Основні засади європейського судочинства містяться  в Регламенті Європейського Суду  з прав людини від 04.11.1998 року [5, c.7].

Слухання мають  відкритий характер, крім випадків, коли, через виняткові обставини  Палата прийме інше рішення або з  власної ініціативи, або на прохання сторони чи іншої заінтересованої  особи.

Преса та відвідувачі  можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, а також коли того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, а також при особливих обставинах, коли публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Після реєстрації скарги, доступ до всіх документів, які  подаються до Секретаріату, за винятком поданих з приводу переговорів  щодо дружнього врегулювання є відкритим, крім випадків, коли голова палати не вирішить інакше за своєю ініціативою, або на прохання сторони чи іншої заінтересованої особи.

Будь-яке прохання про конфіденційність, висунуте повинно  бути мотивованим і зазначено, чи повністю або частково закрити доступ до слухання або, залежно від обставин, документам.

Офіційними  мовами Суду є англійська та французька.

До прийняття  рішення щодо прийнятності заяви  все спілкування із заявниками, або  їх представниками, а також оформлення документів у справі для іншої сторони відбувається на одній із офіційних мов Суду або на офіційній мові держави-учасниці Конвенції.

Після оголошення прийнятною або у зв'язку зі слуханнями, всяке спілкування з такими заявниками або їхніми представниками, а також  оформлення документів у справі повинні бути на одному з офіційних мов Суду, якщо голова палати не санкціонує продовження використання офіційної мови держави-учасниці Конвенції.

Будь-яке спілкування  з державами-учасниками Конвенції  або третіми сторонами, а також  їх змагальні папери повинні бути на одному з офіційних мов Суду. Голова Палати може дозволити використання мови, яка не є офіційною.

Якщо такий  дозвіл надано, на сторону, що звернулася з таким проханням, покладається відповідальність за забезпечення усного або письмового перекладу на англійську або французькою мову усних аргументів чи зроблені письмових заяв.

Голова палати може запропонувати, щоб держава-відповідач забезпечила переклад її письмових матеріалів, представлених на офіційному чи однією з офіційних мов цієї держави, з метою сприяння заявникові розуміння цих клопотань.

Будь-який свідок, експерт або інша особа може виступати  в Суді на своїй рідній мові, якщо він або вона не володіє достатньою мірою однією з офіційних мов. У цьому випадку секретар має досягти необхідної домовленості щодо письмового або усного перекладу.

Виходячи з  цього, можно зробити висновок, що основними засадами європейського  судочинства є:

1. Гласність і відкритість розгляду справи.
2. Відкритий доступ до всіх документів, які подаються до Секретаріату.
3. Мова судочинства.

 

 

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ, ЯК СУБ’ЄКТ ЗАХИСТУ ПРАВ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН