Поняття, суб'єкт, об'єкт, склад кримінально-правових відносин в науці кримінального права України

Кримінальні правовідносини не складають у цьому сенсі винятку. Такими ж відносинами влади – підпорядкування, «владо відносинами», що характеризуються юридичною нерівністю сторін, хоча і меншою мірою, є кримінально-процесуальні відносини, адміністративно-правові відносини та деякі інші правовідносини. Ніхто не заперечує на цій основі за кримінально-процесуальними та адміністративно-процесуальними відносинами якості правовідносин. Немає ніяких конкретних підстав для заперечення такої якості і за кримінальними правовідносинами.

Існуючі розходження у визначенні та розумінні кримінальних правовідносин зводяться зараз, в основному, до різних тлумачень різними авторами підстав та часу виникнення даних правовідносин, кола його суб’єктів, змісту правовідносин і, перш за все, його об’єкта, а також інших питань. Розгляду саме цих проблем та пошукам їх позитивного рішення приділяється велика увага у теорії сучасного кримінального права9.

Розділ 2. Види кримінально-правових відносин

Сучасне суспільство характеризується величезною кількістю і складністю зв'язків, що виникають між людьми та їх об'єднаннями. Ці відносини мають різну спрямованість, різні за кількістю учасників, що обумовлює ті або інші особливості правових норм, які регулюють конкретні соціальні відносини. Різноманіття суспільних відносин і особливості норм права, що їх регламентують, обумовлюють виникнення правовідносин, які багато у чому відрізняються між собою.

Багатоманітні існуючих у суспільстві правовідносини залежно від їх певних ознак поділяють на кілька видів.

За функціональною спрямованістю норм права, на основі яких вони виникають, правовідносини поділяються на:

- регулятивні, які виникають в  результаті правомірної поведінки  суб'єктів і в яких поведінка  їх учасників повністю відповідає  приписам норм права, тобто є правомірною;

- охоронні, які виникають з факту  неправомірної поведінки суб'єктів  як негативна реакція держави  на таку поведінку;

За рівнем індивідуалізації суб'єктів:

- відносні, в яких точно визначені  права і обов'язки всіх учасників як уповноважених, так і зобов'язаних;

- абсолютні, в яких визначена лише  одна уповноважена сторона, яка  є носієм певного суб'єктивного  права, а всі інші суб'єкти визнаються  зобов'язаними не заважати здійсненню  уповноваженим своїх прав.

За галузями норм права правовідносини поділяють залежно від того, до якої галузі права належить норма, що є підставою для виникнення правовідношення:

- конституційно-правові,

- адміністративно-правові,

- кримінально-процесуальні та ін.

За розподілом прав і обов'язків між суб'єктами:

- односторонні, в яких кожна сторона  стосовно іншої має або лише  права, або лише обов'язки;

- двосторонні, в яких кожна із  сторін має як права, так і  обов'язки10.

Відомо, що публічно-правові відносини (в тому числі в охоронюваній частині правопорядку) є владновідносинами, тобто відносинами влади та підкорення, методом регулювання яких є імперативний метод, а єдиним центром такого регулювання є держава. Саме в межах таких правовідносин встановлюється і реалізується кримінальна відповідальність за злочин. Оскільки метою такої відповідальності є покарання, а також виправлення злочинця і попередження злочинів, то кримінальна відповідальність не може бути нічим іншим, як обмеженням прав і свобод правопорушника. Разом з тим таке обмеження життєво важливих благ людини на підставі принципів правової держави можливе з урахуванням поділу державної влади на законодавчу, судову та виконавчу (ст. 6 Конституції України).

Іншими словами, вид і міра обмежень прав і свобод людини, винної у злочині, мають бути визначені законодавцем (законодавчий аспект кримінальної відповідальності), призначені судом (судовий аспект) і здійснені спеціальними органами виконавчої влади (виконавчий аспект). Кожен з цих видів діяльності має свій зміст і правову форму, які, однак, все ж таки відображають єдину для них сутність кримінальної відповідальності, а саме: обмеження прав і свобод правопорушника.

Зміст зазначеної діяльності може бути представлений як взаємодія його складових елементів, до яких належать її суб'єкти, об'єкти та саме діяння. З цієї точки зору суб'єктом встановлення кримінальної відповідальності виступає, як відомо, лише парламент — Верховна Рада України. Відповідно до п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. Таким законом в Україні є Кримінальний кодекс. Згідно з ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить лише Кримінальний кодекс. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності КК, включаються до нього. Далі, предметом Кримінального кодексу є визначення того, «які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили» (ч. 2 ст. 1 КК ).

Індивідуалізація судом кримінальної відповідальності здійснюється в межах кримінально-правових відносин. Ці відносини виникають з моменту вчинення особою злочину. На цьому етапі виконавча влада здійснює кримінальне переслідування цієї особи в рамках кримінально-процесуальних відносин.

Суд в обвинувальному вироку констатує, що дана особа дійсно вчинила певний злочин, і індивідуалізує їй кримінальну відповідальність у порядку, визначеному вище.

Така індивідуалізація здійснюється в рамках кримінального правовідношення в порядку, встановленому нормами кримінально-процесуального права. Індивідуалізація визнається завершеною з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду. У визначеному вигляді вона існує до дня звернення цього вироку до виконання11.

Кримінально-правовим наслідком індивідуалізації кримінальної відповідальності є, за загальним правилом, виникнення судимості у засудженої особи. Виконавчий аспект кримінальної відповідальності має дві сторони: з одного боку, це діяльність спеціальних органів виконавчої влади (суб'єкт діяльності) по виконанню обвинувального вироку суду, тобто діяльність, пов'язана з реальним обмеженням визначених судом прав і свобод засудженої особи. 3 іншого боку, це перетерплення цією особою обмеження її тих прав і свобод (об'єкт діяльності), які індивідуалізовані судом. Іноді цей процес правильно називають «виконання — відбування покарання це явище можна ще назвати і реальною кримінальною відповідальністю.

Сутністю кримінальної відповідальності як категорії публічного права є обмеження прав і свобод злочинця. Така відповідальність існує в трьох аспектах: законодавчому, судовому та виконавчому. Зміст кримінальної відповідальності становить взаємодія трьох її складових елементів — суб'єктів, об'єктів та діяння. Правовою формою законодавчо визначеної кримінальної відповідальності є санкція кримінально-правової норми, передбаченої КК; індивідуально визначеної судом — обвинувальний вирок суду і реально здійснюваної — діяльність органів виконавчої влади, спеціально уповноважених на виконання обвинувального вироку суду. Таким чином, кримінальна відповідальність — це передбачені КК вид та міра обмеження прав і свобод злочинця, що індивідуалізується судом та здійснюється спеціальними органами держави12.

З моменту, коли особа вчинила злочин, між нею й державою виникають певні юридичні відносини (Кримінально-правові відносини), які визнаються як основні охоронні кримінально-правові відносини. Унаслідок зазначених правовідносин у держави виникають владні повноваження щодо особи, яка вчинила злочин, а в особи - обов'язок підкоритися законному обмеженню державою її певних прав і свобод. При цьому, як правило, ця особа має право вимагати від держави, щоб її дії були правильно кваліфіковані; покарання було призначене лише в межах санкції тієї статті КК, яка передбачає вчинений нею злочин, при врахуванні відповідних положень про врахування пом'якшуючих обставин та особи засудженого. Держава уповноважена засудити злочинця за вчинене ним діяння і таким чином обмежити його правовий статус у межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і строків погашення або зняття судимості, при цьому зобов'язана забезпечити правильну кваліфікацію вчиненого, призначити покарання відповідно до вимог КК з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, а також обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання.

Специфіка кримінально-правових відносин полягає в тому, що вони реалізуються виключно у визначений Кримінально-процесуальним кодексом України спосіб. Кримінально-правові відносини існують, за загальним правилом, з моменту вчинення злочину протягом усього часу, коли особа зазнає обмеження прав і свобод, пов'язаних з кримінальною відповідальністю. Остаточно кримінально-правові відносини припиняються з моменту погашення або зняття судимості (ст. 89 КК). Проте кримінально-правові відносини можуть бути припинені і на більш ранньому етапі, наприклад, через смерть винного, сплив строків давності, звільнення від кримінальної відповідальності, застосування акту амністії або помилування тощо13.

Розділ 3. Елементи кримінально-правових відносин

3.1. Об’єкт кримінально-правових  відносин

На певному етапі розвитку правовідносин органом, що представляє державу, виступає суд. Саме обвинувальний вирок суду остаточно засвідчує існування кримінальних правовідносин. Вирок є формою вираження державного осуду злочинця і вчиненого ним діяння та індивідуалізує вид і міру тих обмежень, яким має бути піддано засудженого. Таким чином, з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком правовідносини досягають своєї повної визначеності. Об’єктом таких правовідносин слід вважати ті особисті, майнові або інші блага особи, обмеження яких передбачається в санкції кримінально-правової норми, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину і які визначені обвинувальним вироком суду. По суті таким об’єктом є кримінальна відповідальність. Надалі, при відбуванні засудження покарання, суб’єктами, що представляють державу в кримінально-правових відносинах, виступають органи, що відають виконаннями призначеного судом покарання. Паралельно з кримінально-правовими тут виникають і розвиваються кримінально-виконавчі правовідносини14.

Питання про об’єкт кримінально-правових відносин часто недооцінюється в літературі. Так, іноді стверджується, що “особливості будь-яких суспільних відносин визначаються особливостями ї учасників, а також колом прав і обов’язків цих учасників ”. Дотримуючись такої посилки, в подальшому автор і не розглядає питання того, з приводу чого суб’єкти кримінального правовідношення мають певні права та обов’язки. Разом із тим в окремих дослідженнях криміналісти звертаються до проблеми об’єкта кримінального правовідношення. І таким пропонується вважати, наприклад, покарання та виправлення та перевиховання засуджених, кримінальну відповідальність, реалізацію кримінальної відповідальності та покарання, а також звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, злочин, злочинця, суспільне відношення, яке порушується злочином15.

Ю.Мельникова зазначала, що кожне кримінальне правовідношення має загальний об’єкт (охорона правопорядку від злочинних посягань) та конкретний – конкретне покарання за вчинене діяння. На думку М.Григор’євої, об’єктом правовідносин по звільненню від кримінальної відповідальності є кримінальне-правове заохочення, тобто звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин і дійсно розкаялась в ньому.

Вважається, що якщо виходити із загального теоретичного розуміння об’єкта правовідносин як того, з приводу чого правовідносини виникають або на що вони спрямовані, можна дійти висновку, що об’єктом кримінальних правовідносин є той обсяг право обмежень, які держава повноважна покласти на особу, яка вчинила злочин, а особа – зобов’язана зазначити. Такий обсяг право обмежень у сучасній літературі називається кримінальною відповідальністю, стосовно якої суб’єкти такого правовідношення мають юридичні права та обов’язки, що є змістом цього правовідношення16.

Значення об’єкта кримінальних правовідносин полягає в тому, що:

1. В якості об’єкта кримінально-правових відносин виступає небезпечне діяння, що містить ознаки передбаченого кримінальним законом конкретного складу злочину і є центром юридичного факту, що тягне за собою виникнення даних правовідносин. Без наявності даного суспільно небезпечного діяння, заключного в юридичному факті, що містить всі вище названі ознаки, кримінальні правовідносини взагалі не можуть існувати;
2. Характер об’єкта кримінальних правовідносин обумовлює розмір і ступінь суспільної небезпеки, що спричиняється державним та суспільним відносинам;
3. Своєрідність об’єкта кримінальних правовідносин – підвищена ступінь небезпечності вчиненого діяння, що містить ознаки конкретного складу злочину, - порівняно з іншими видами менш небезпечних правопорушень (цивільні делікти, адміністративні проступки); в цьому безумовно заклечається теоретико-пізнавальне значення правильного вирішення проблеми об’єкта, а саме рівня небезпечності для розмежування злочину від інших правопорушень;
4. Об’єкт вважається одночасно і єдиною підставою кримінальної відповідальності, передбачає концентрацію предметно-практичної та пізнавальної діяльності суб’єктів цих правовідносин – держави в особі органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, з однієї сторони, та злочинця, з іншої сторони;
5. Фокусуючи свідомо предметно-практичну та пізнавальну діяльність даних органів держави, що ведуть боротьбу зі злочинністю, на названому вже об’єкті кримінального правовідношення можна впливати політично більш правильній орієнтації діяльності цих органів.