Поняття, суб'єкт, об'єкт, склад кримінально-правових відносин в науці кримінального права України

 

Поняття, суб'єкт, об'єкт, склад кримінально-правових відносин в науці кримінального права України

 

зміст

ВСТУП………………………………………………………………………3

Розділ 1. Поняття кримінально-правових відносин……5

Розділ 2. Види кримінально-правових відносин……….11

Розділ 3. Елементи кримінально-правових відносин………………………………………………………………………17

3.1. Об’єкт кримінально-правових відносин...………………………….17

3.2. Суб’єкт кримінально-правових відносин…………………………...20

3.3. Склад кримінально-правових відносин……………………………..26

Розділ 4. Функції виділення та вивчення елементів кримінально-правових відносин…………………………………...30

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….36

 

Вступ

Розуміння кримінально-правових відносин (кримінальних правовідносин) як предмета кримінального права в цілому характерне для сучасної науки кримінального права, з тим лише застереженням, що переважна кількість дослідників називає їх не правовідносинами, а суспільними відносинами.

Актуальність курсової роботи полягає в тому, що кримінально-правові відносини, як один із різновидів правовідносин має широке теоретичне і практичне значення у науці кримінального права та у суспільному житті зокрема. Таке важливе поняття, як кримінальна відповідальність, відбиває факт реальної взаємодії особи, що вчинила злочин, і суду та спеціальних органів держави. Ця взаємодія урегульована нормами кримінального права і тому здійснюється у рамках певних правовідносин, що називаються кримінально-правовими.

Дослідженням даної теми займались безліч науковців-правовиків, починаючи з радянського періоду М.С.Строговичем та Н.Н.Полянським, які і поставили вперше проблему кримінально-правових відносин. Їх діяльність продовжили зокрема такі автори як Я.М.Брайнін, що зосереджував свою увагу на даних відносинах, як на владо відносинах, а також В.Г.Смирнов, який відстоював думку відсутності правового характеру кримінальних правовідносин. Надаючи цій категорії суто філософського значення, за основу дослідження даної теми беруться роботи з концепцій К.Маркса та Ф.Енгельса.

Метою курсової роботи є уточнення предмета кримінально-правового регулювання через описання його структури, а також визначення місця кримінально-правових відносин у системі суспільних та правових відносин.

Об’єктом кримінально-правового регулювання є сукупність врегульованих нормами кримінального права суспільних відносин, що складаються між державою та особами, які вчиняють злочин, у зв’язку з покладенням на останніх кримінальної відповідальності чи звільнення їх від неї.

Предметом виступає врегульований нормами кримінального права суспільний зв'язок між державою та конкретною особою, яка вчинила злочин.

Методи дослідження обрані відповідно до мети, предмета та об’єкта дослідження. В основу покладені методи діалектики та матеріалізму. Формально-логічний метод і метод системного аналізу дає нам змогу проаналізувати поняття, зміст та значення кримінально-правових відносин.

Структура курсової роботи складається зі вступу, чотирьох взаємопов’язаних розділів, один з яких поділяється на відповідні підрозділи, висновків, списку використаної літератури.

У розділі 1 розкривається загальне поняття про кримінальні правовідносини, надається їм відповідна характеристика, а також досліджується співвідношення даних відносин з іншими правовідносинами.

У розділі 2 характеризується окремі види кримінально-правових відносин, надаються їм відповідні ознаки.

  В розділі 3 розкриваються поняття  та значення об’єкта, суб’єкта  та складу кримінально-правових  відносин, описуються загально філософські  і правові передумови виникнення  та розвитку об’єкту цих відносин.

У розділі 4 розкриваються поняття та характеристика функцій виділення та вивчення елементів кримінально-правових відносин.

 

Розділ 1. Поняття кримінально-правових відносин

Не дивлячись на очевидну практичну та теоретичну актуальність розглянутої проблеми, кримінально-правова наука, як і загальна теорія права, довгий час не приділяли належну увагу розробці питань правовідносин в кримінальному праві.

Навіть на початку шестидесятих років можна було зустрітись з думкою деяких великих вчених, представників науки радянського кримінального права, які вважали, що проблема кримінально-правових відносин не має істотного значення, оскільки теорія та практика обходилась без її розробки більше сорока років і тому немає необхідності досліджувати це питання тепер. В ті ж роки виражався також сумнів у самому існуванні кримінальних правовідносин в радянському соціалістичному суспільстві, а іноді і прямо заперечувалось їх існування1 .

Вперше поняття правовідносин, яке відображало найбільш соціальні ознаки, було сформульоване М.С. Строговичем в роботі “Природа радянського кримінального процесу і принципи змагальності” в 1939 році. “Матеріально-правове відношення (в кримінальному праві, - писав М.С.Строгович, виражена в законі відношення державної влади до особи, яка здійснила діяння, визначене законом, як злочин)”.

У 1946 році А.Н.Трайнін, розглядаючи систему Загальної частини радянського кримінального права писав про “правовідносини, які виникають між державою, яка охороняє громадський порядок, і громадянина, який здійснив злочин”2.

Аналогічно визначав поняття правовідносин радянському кримінальному праві в подальшому А.А.Піонтковський, розглядаючи його як “відносини між злочинцем і державою”3.

Поряд з цим в кримінально-правовій науці сформульовані більш розширені визначення кримінальних правовідносин. Так, Б.С.Маньковський у 1956 році визначав кримінальні правовідносини як “специфічні суспільні відносини, які регулюються нормами кримінального права; відносини, які виникають між державою і злочинцем і направлені на охорону державного устрою і суспільного правопорядку шляхом притягнення до відповідальності особи, яка здійснила злочин, і застосування до неї покарання у відповідності з встановленими законом правами і обов’язками учасників кримінально-правових відносин”4.

Ще повніше визначає поняття і суть правовідносин у кримінальному праві Н.А.Стручков. “Кримінально-правові відносини – це відносини між державою в особі органів правосуддя (органів дізнання, слідства, прокуратури, суду) і злочинцем з приводу здійсненого останнім суспільно небезпечного діяння. Ці відносини мають матеріальний зміст: вони стосуються факту здійсненого злочину (який склад здійсненого злочину, яка ступінь і форма вини, особа суб’єкта, закінчений чи незакінчений злочин, чи мало місце виконання злочину, співучасть у ньому чи причетність до злочину тощо), умов призначення і зміни покарання, звільнення від покарання ”5. У цьому визначенні не тільки найбільш повно розкривається суттєві загальні і специфічні, матеріальні і правові ознаки кримінальних правовідносин, його елементи, але одночасно проявляються, фіксуються нерозривні діалектичні зв’язки і взаємозалежності цих правовідносин, всіх його елементів з усіма іншими інститутами кримінального права, починаючи від юридичного факту, що породжує правовідносини, і закінчуючи покаранням.

Отже, суть проблеми кримінальних правовідносин тут ставиться по-новому – значно глибше і ширше, як проблеми, яка має першочергове, основоположне науково-методологічне значення для всіх понять і інститутів кримінального права, які правовідносини об’єднують в єдине і неподільне ціле – кримінальне право. Саме цим визначення кримінальних правовідносин, сформульоване Н.А.Стручковим, суттєво і вигідно відрізняється від інших його визначень.

Але і це визначення правовідносин в кримінальному праві, враховуючи всі його згадані вище переваги, потребує деякого уточнення.

Справа в тому, що результатом здійснення кримінально-правових відносин є настання для злочинця кримінальної відповідальності. У цьому сенс існування дійсно виникаючого у житті, об’єктивно породженого здійсненням злочину правовідносин в кримінальному праві, мета реалізації цих правовідносин. Тому кримінальні правовідносини слід розглядати у нерозривному зв’язку з результатом, наслідком їх реалізації – кримінальною відповідальністю, її змістом і поняттям. Проте кримінальна відповідальність не зводиться лише до призначення і зміні покарання, а тим більше до звільнення від нього. Покарання – суттєвий, але не єдиний елемент кримінальної відповідальності, який повністю не вичерпує її більш широкого і глибокого змісту. Кримінальна відповідальність можлива і без призначення покарання при винесенні судом обвинувального вироку.

Підсумовуючи вищесказане, слід визначити, що кримінально-правові відносини являють собою відносини між державою в особі органів правосуддя (дізнання, слідства, прокуратури і суду) і злочинцем з приводу здійснення останнім суспільно небезпечного діяння – злочину і кримінальної відповідальності винного у вчиненому.

Треба зазначити, що таке визначення кримінальних правовідносин найбільш повно і точно відповідає структурі правовідносин, що розглядаються, сутності всіх елементів, що його складають, особливо, правильному розумінні об’єкта правовідносин, їх специфіці як особливого виду правових відносин – “владовідносин”, а також поняттю і змісту самої кримінальної відповідальності6.

У загальній теорії права зміст правовідносин прийнято розглядати в єдності його юридичного та матеріального (фактичного) аспектів. Зокрема, під юридичним змістом розуміють власне суб’єктивні права і юридичні обов’язки, а під матеріальним – реальні дії з використання та здійснення таких суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, фактичну поведінку (дію або бездіяльність), яку правомочний суб’єкт може, а правозобов’язаний повинен здійснити.

Стосовно того, який юридичний зміст має кримінальне правовідношення, судження криміналістів мають як спільні моменти, так і відмінності. Практично ніким не піддається сумніву, що особа, яка вчинила злочин, має у кримінальному правовідношенні обов’язок підлягати кримінальний відповідальності, що покладена державою. При цьому окремі автори доповнюють його також правом «вимагати, щоб її відповідальність повністю відповідала положенням кримінального закону7.

Що ж стосується юридичного статусу держави у такому правовідношенні, то одні вчені вважають, що вона має право покласти на особу кримінальну відповідальність, інші – що вона має право і обов’язок покласти таку відповідальність, що держава у кримінальному правовідношенні має виключно обов’язок покласти на особу кримінальну відповідальність.

На думку деяких авторів, типовим для змісту кримінального правовідношення є наявність у його суб’єктів виключно обов’язків. Держава зобов’язана покласти на особу, яка вчинила злочин, кримінальну відповідальність або звільнити її від такої за наявності передбачених у законі підстав для того. Особа ж, яка вчинила злочин, зобов’язана підкоритися будь-якому рішенню держави. При цьому не можна заперечувати того, що так особа має право домагатися кримінальної відповідальності у визначених законом обсягах або звільнення від неї. Проте таке право є не матеріально-правовим, а процесуально-правовим і реалізується у кримінально-процесуальних відносинах (право на захист). І лише в тому випадку, коли закон передбачає альтернативні види звільнення від кримінальної відповідальності, у змісті кримінального правовідношення з’являється нетиповий елемент – право держави обирати один із двох варіантів поведінки: покласти га особу кримінальну відповідальність чи звільнити її від такої8.

Таким чином, структуру кримінального правовідношення становлять його суб’єкти (особа, яка вчинила злочин, та держава), об’єкт (кримінальна відповідальність) і соціальний зв'язок (обов’язок держави покласти на особу кримінальну відповідальність або звільнити її від такої й обов’язок особи зазнати впливу того чи іншого рішення держави).

Ряд авторів, що сприйняли поняття кримінальних правовідносин як «владовідносин», що виражає його специфіку порівняно з деякими іншими видами правовідносин (наприклад, цивільним та іншими), поклали в основу цього, здавалося б, ясного поняття зовсім інший зміст, що доходить до прямого заперечення за ним якості правовідносин взагалі.

Кримінальні правовідносини, вміщуючи всі ознаки ідеологічно суспільних відносин, мають і свою специфіку, що полягає перш за все в тому, що вони можуть існувати тільки у формі правовідносин, і ні в якій іншій формі. У цьому знаходить своє вираження державно-правове начало, що його пронизує, публічність, що обумовлені підвищеною мірою суспільної небезпеки злочинного діяння, з яким закон пов’язує виникнення кримінальних правовідносин, і пов'язаний з ним специфічний кримінально-правовий каральний метод правового регулювання. Кримінальні правовідносини органічно пов’язані з кримінально-процесуальними відносинами, перетворюючись у форму яких, вони виникають, розвиваються і реалізуються (здійснюються). Кримінальні правовідносини виникають, розвиваються, змінюються і припиняються лише у зв’язку з юридичними фактами, що мають кримінально-правове значення. Вони характеризуються чітко виділеним колом суб’єктів в особі злочинця та держави. Суб’єкти кримінальних правовідносин наділяються законом специфічними правами та обов’язками.

Але на відміну від деяких інших видів правовідносин, що виникають між юридично рівноправними суб’єктами (наприклад, цивільних, трудових тощо), кримінально правовідносини виникають як відносини між юридично нерівноправними суб’єктами. Якщо у першому випадку кожний з учасників правовідносин має право вимагати поведінку іншого, що визначено законодавством, і сам зобов’язаний дотримуватися цих вимог, то в другому випадку один із суб’єктів правовідносин – держава – наділена владними повноваженнями, правом владного припису, якого зобов’язаний дотримуватися інший суб’єкт – злочинець, який не наділений таким правом. І хоча правовідносини такого роду дійсно є відносинами влади – підпорядкування, інакше кажучи, «владо відносинами», це зовсім не виключає наявність у кожного із його суб’єктів – у держави та злочинця – інших прав та обов’язків.

Таким чином, всі конкретні кримінально-правові відносини – це відносини юридично нерівноправних суб’єктів, проте таких суб’єктів, які, безумовно, мають, як і в будь-яких інших правовідносинах, специфічні взаємні права та обов’язки, що випливають з характеру даних правовідносин.