Криміналістична ідентифікація і діагностика

Криміналістична ідентифікація  – це виключно частковий метод  науки криміналістики, що застосовується для розв'язання ідентифікаційних задач, які виникають при розслідуванні злочинів.

Згідно з визначеною кримінально-процесуальною формою (ст. 65 КПК України) та положеннями  теорії кримінально-процесуального права, доказами в кримінальній справі про  злочин є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Тобто, будь-яка матеріальна дійсність буття, що потрапила в поле зору кримінального судочинства, фактично може бути об'єктом криміналістичної ідентифікації. Проте, такий об'єкт має бути наділений певною кількістю ознак і властивостей, з урахуванням яких його можна виокремити з матеріального світу у встановленому процесуальному порядку. Усю сукупність об'єктів матеріального буггя можна класифікувати на дві основні групи: ідентифікуючі та ідентифіковані. Ідентифікуючим об'єктом є об'єкт, за допомогою якого віршується завдання ідентифікації. Ідентифікований об'єкт - це той матеріальний об'єкт, установлення тотожності якого є головним завданням ідентифікації. Ідентифікуючі об'єкти класифікуються на шукані й ті, шо перевіряються, а ідентифіковані - на досліджувані й зразки для порівняння. Досліджуваними об'єктами (сліди) називають ще об'єкти невідомого походження, тоді як зразки для порівняння -об'єктами відомого походження.

На даний час загальновизнаним є те, що об’єктами ідентифікації  в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів  може виникнути при розслідуванні  різних злочинів. Неможливо дати вичерпний  перелік предметів, щодо яких виникне  потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об’єктом ідентифікації  може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

 

 

3. Поняття про  ідентифікацію ознаки та властивості.  Ознака як показник, прикмета, знак, за яким можна розпізнати, визначити  що-небудь. Властивість як характеристика внутрішніх якостей об’єктів.

С. М. Потапов вважав, що криміналістична ідентифікація  – це процес та метод дослідження, де потрібно розрізняти об'єкти, ознаки та властивості.

Ознака – це показник, прикмета, знак, за якими можна розпізнати, визначити що-небудь. Це широке визначення ознаки, оскільки всяка відмінна сторона предмета є ознакою. Тому в криміналістичній літературі ознака нерідко визначається через властивість. Ідентифікуюча ознака – це, як вважає І. Ф. Пантелєєв, властивість об'єкта, що відповідає певним вимогам.

Властивість – це філософська  категорія, що виражає один з моментів виявлення сутності стосовно інших  речей, тобто те, що характеризує її схожість з іншими предметами або  відрізняє від них. Властивість, головним чином, відображає якість речі, внутрішню її сутність, систему зв'язків та відносин, в яких предмет функціонує. Відомий вчений-логік М. І. Кондаков визначає властивість як внутрішню якість об'єкта (твердість, пружність, теплопровідність тощо), що виявляється у процесі взаємодії предметів.

Отже, у частковій теорії криміналістичної ідентифікації слід відрізняти ознаки від властивостей, тим більше що криміналістична ідентифікація  як частковий метод робить ототожнення  тільки за зовнішніми ознаками об'єктів, а ідентифікація як загальний метод поряд з ознаками зовнішньої будови використовує, головним чином, внутрішні якості речей, тобто їх властивості.

Ознаки зовнішньої будови об'єктів в ідентифікаційному  процесі є головними, оскільки це предмети, знаки або мітки, що знаходяться  на поверхні і сприймаються суб'єктом у першу чергу. В своїй більшості властивості безпосередньо не сприймаються, це внутрішні якості об'єкта. Звідси в криміналістичній ідентифікації має сенс внутрішні якості об'єкта називати властивостями, а зовнішні – ознаками.

Ознаки характеризують зовнішню будову предмета, його просторові границі, геометричну форму, розмір, об'єм, рельєф поверхні, розташування та співвідношення частин, сторін, кутів, точок, боріздок, валиків, заглиблень та випуклостей, Так, ознаками папілярного візерунка будуть: його форма, наявність обривів, точок, викривлень, вил, містків, очок, що утворюються папілярними лініями. Ідентифікуючими ознаками взуття будуть: форма і розміри взуття в цілому, довжина, ширина каблука, підошви та підметки, форма носка та підметки, переднього срізу каблука тощо.

Властивості характеризують внутрішні якості об'єктів – фізичну  природу та агрегатний стан: твердість, сипкіть, текучість, теплопровідність тощо. Властивості всіх частин цілого однакові і при діленні його зберігаються у всіх утворених частинах. Припустимо, при діленні рідини на краплі або шматка свинцю на частини (дробинки) їхні властивості – питома вага, колір, теплопровідність, електропровідність, якісно-кількісний склад у кожній частині не змінюються, тим часом як при розчленуванні конкретного цілого, скажімо, скла фари, кожна частина його набуває нової форми, розміру та іншого співвідношення зовнішніх ознак – випуклостей та ввігнутостей. Отже, внутрішні властивості цілого, як правило, зберігаються в кожному новому об'єкті, тобто роздільні; ознаки ж нероздільні, оскільки руйнування будь-якого твердого тіла тягне за собою утворення його частин з новими зовнішніми ознаками, внутрішні властивості цілого, як правило, зберігаються у кожному новому об'єкті.

Достатність збіжних ознак для визнання неповторної сукупності визначаються не тільки їх кількістю, а також умовами утворення, вираженістю, тобто повнотою відображення, стійкістю та незалежністю, просторовою відокремленістю. У зв'язку з цим не всі ознаки та властивості є ідентифікуючими. Ознака ввжається ідентифікуючою, якщо вона відповідає деяким вимогам, наведеним нижче.

1. Ознака повинна відображатися  в ототожнюючому (ідентифікуючому)  об'єкті. Відображення виникає внаслідок  матеріальної та психофізіологічної  взаємодії. Матеріальне відображення – це елементарна форма, суть якої є, головним чином, копіювання зовнішніх ознак одного об'єкта в ознаках другого. Повнота відображення залежить від площі контакту об'єктів та форм руху. Звідси багато із зовнішніх ознак форми, розміру залишаються за межами процесу відображення. В цьому плані психофізичне (ідеальне) відображення повніше за елементарне, оскільки суб'єкт сприймає весь ототожнюваний об'єкт, найбільшу кількість його ознак зовнішньої форми і запам'ятовує їх у вигляді суб'єктивного образу – сліду пам'яті.

2. Ознака повинна бути  нестандартною, а будь-яким відхиленням  від норми, випадковим виробничим  дефектом – дефектом обробки  або експлуатації об'єкта. Наприклад,  поява щербин на лезі сокири  або знарядді під час зламування перешкоди. Такі специфічні ознаки є ідентифікуючими.

3. Ідентифікуюча ознака  повинна бути відносно стійкою  і у певних межах ідентифікуючого  періоду залишатися самою собою.  Оскільки всі об'єкти підлягають  постійним змінам, то для ідентифікуючої  ознаки вони повинні бути несуттєвими. Так, відносно незмінними є будова папілярних візерунків на пальцях рук людини. У процесі росту та старіння людини візерунок збільшується, у ньому можуть з'являтися випадкові зміни (шрами, рубці), проте суть візерунка залишається незмінною і дозволяє ідентифікувати людину за відбитком пальця у будь-який період її життя.

4. Ідентифікуюча ознака  повинна бути відносно незалежною, тобто мінімально корельованою  з іншими ознаками. У світі  все взаємопов'язане – поява  однієї ознаки тягне за собою утворення іншої. Чим більше ознак взаємопов'язано, тим менша їх ідентифікаційна цінність, вони частіше взаємопов'язані при однакових умовах слідоутворення. І навпаки, менший зв'язок між ознаками свідчить про рідку їх появу, а це означає й більшу ідентифікаційну значущість. Оскільки ознаки не завжди очевидні, то взаємозв'язок може бути явний та прихований, що враховується під час визначення незалежності ідентифікуючої ознаки.

5. Ознака є ідентифікуючою, якщо інформація про неї отримана  методами та засобами, відповідними сучасному стану науки. Не можуть бути ознаками відомості окультних знань, результати явищ і фактів, які науково не підтверджені. Наприклад, ототожнення людини за її слідами-речами (кров, волосся, різного роду виділення тощо) до цього часу залишається не розв'язаною проблемою. З появою сучасних засобів дослідження структури об'єктів на молекулярному та атомарному рівнях дозволили А. Д. Джефрісу в молекулі ДНК встановити об'єктивну закономірність послідовного розміщення нуклеотидів (будівельних "цеглинок" тканин людини) в геномі молекули. Ця закономірність була використана для розробки нової методики ідентифікації, умовно названої генна дактилоскопія. Тепер за плямою крові, окремою волосинкою, шматочком шкіри, слиною на цигарці можна встановити конкретну людину із 100 млрд. їй подібних.

Властивості – це внутрішні  ознаки, що відображають якісну кількість  речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожненню  підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим вимогам, вони входять у сукупність поряд з ідентифікуючими ознаками, які дослідник визнає неповторними і робить висновок про існування єдиного цілого, частини якого в даний час роз'єднані.

 

 

4. Види криміналістичної  ідентифікації. Ідентифікація за  матеріально-фіксованим відображенням  та ідентифікація слідами-відображеннями (уявними зразками, слідами пам’яті).  

Криміналістична ідентифікація  – це процес (процедура) дослідження для встановлення тотожності. Вона має свою структуру та методику і в цілому називається видом ідентифікації.

Для класифікації видів  ідентифікації в спеціальній  літературі використовують різні підстави. За рівнем досягнутої індивідуалізації ідентифікацію ділять на родову (групову) та індивідуальну, тобто криміналістичну; за природою ідентифікуючих об'єктів – на сигнальну та знакову, за способом відображення ідентифікуючої інформації – на ідентифікацію цілих структур, ділення цілого та ідентифікацію джерела походження. Зустрічаються ще змішані класифікації, з яких найрозповсюдженіші такі:

а) за матеріально фіксованим відображенням;

б) за ознаками загального походження;

в) за уявним образом;

г) за описом ознак.

За характером порівнювальної інформації ідентифікацію ділять:

а) за особливостями зовнішньої будови;

б) за особливостями зовнішньої будови і складу;

в) за функціонально-динамічними  особливостями.

Суть будь-якого виду ідентифікаційного процесу складається  з порівняння ідентифікаційних ознак та властивостей ідентифікованого об'єкта з їх відображеннями в об'єкті ідентифікуючому. Порівнянню можуть підлягати: безпосередньо ідентифікований предмет з відображеннями його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, знаряддя злому з об'ємним слідом тиску; безпосередньо ідентифікований об'єкт з його уявним образом – слідом пам'яті, закарбованим людиною, допускається під час упізнання людей та речей; нарешті, порівнюватися можуть тільки відображення ознак ідентифікованого об'єкта, як це буває при ототожненні людини за відбитками пальців рук, інакше кажучи, ідентифікації цілого за його частинами.

Неважко помітити, що в  усіх випадках ідентифікації фігурують  тільки матеріальні або ідеальні відображення. Порівнювальне дослідження  матеріальних та ідеальних відображень розпізнається за засобами, методами та процесуальними формами, які застосовуються. Ідентифікація за матеріальним слідом – відображенням, як правило, виконується спеціалістом з використанням різних технічних засобів та методів у формі судової експертизи, яку призначає слідчий.

Ідентифікація за ідеальним  відображенням – слідом пам'яті, здійснюється джерелом ідеального відображення, тобто суб'єктом, який сприймав ідентифікуючий предмет (обличчя, річ тощо), при цьому  ідентифікація здійснюється під час слідчої дії – пред'явлення для впізнання. Виконуючи різні види ідентифікаційного процесу встановлюють тотожність об'єкта або його класифікаційну належність.

Виходячи з наведеного криміналістичну ідентифікацію, на відміну від ідентифікації як загального методу, є сенс розділити за видами відображень на: 1) ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням і 2) ідентифікацію за ідеальними слідами-відображеннями (уявними образами, слідами пам'яті).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Ідентифікація — загальнонауковий метод криміналістики, який застосовують також у фізиці, кібернетиці, хімії, біології, генетиці та інших науках. Суть цього методу полягає у встановленні тотожності, виокремленні індивідуального, конкретного із загального.