Криміналістична ідентифікація і діагностика

Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об’єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак тільки ідентифікуючих об’єктів. Цей останній випадок означає:

а) відсутній ідентифікований  об’єкт (два машинописних тексти);

б) порівняння з ознаками ідентифікованого об’єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).

Кожний із об’єктів має  множинність ознак, однак при  порівнянні використовуються не всі  ознаки. Ідентифікаційними ознаками називаються ознаки, які слугують для порівняння.

Способи порівняльного  дослідження:

1) спосіб зіставлення  зводиться до розміщення порівняльних  відображень в одне поле зору  або на можливо більш близьку  відстань одне від одного з  тим, аби порівнювані об’єкти  знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак.

З метою створення  найкращих умов для зіставлення  часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови;

2) спосіб накладення  відображень полягає в накладанні  одного з порівнюваних прозорих  відображень на інше з тим,  щоб при суміщенні виявити  як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив — позитив);

3) спосіб лінійного  суміщення полягає в такому  розміщенні двох відображень,  при якому частина одного з  них може розглядатися як продовження  іншого. Частіше за все два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень.

Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної  стадії було встановлення збігу і  розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді — подібність.

У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки  ознак і розбіжність інших. Залежно  від виду дослідження експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно:

при поясненні відмінностей враховувати:

а) зміни властивостей об’єктів ідентифікації;

б) зміни умов прояву властивостей;

в) зміни матеріально-фіксованого  відображення;

при поясненні збігу  враховувати:

а) стійкість ознак;

б) наскільки часто  ознака трапляється в об’єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша);

в) конкретні умови  відображення об’єктів ідентифікації.

Істотне значення для  наукового пояснення й збігу і відмінностей в ознаках має вивчення умов і механізму утворення ознак.

Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен  будуватися на даних дослідження  і бути обґрунтованим. Цей висновок повинен бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв’язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об’єкта. Для висновку про наявність тотожності необхідним є збіг комплексу ознак, неповторних у даному сполученні та ні в якому іншому об’єкті. Для тотожності необхідним є збіг саме комплексу ознак, окремі ознаки можуть бути у багатьох об’єктів. Таким чином, для індивідуальної ідентифікації (встановлення конкретної тотожності) необхідним є збіг комплексу загальних і окремих ознак. Критерієм для вирішення питання про достатність даного комплексу для висновку про тотожність є практика, наукові положення.

Для висновку про групову  належність (групову ідентифікацію) необхідним є збіг всіх істотних ознак даної групи (роду, виду, системи, сорту, марки тощо), тобто таких ознак, за відсутності однієї з яких виключається належність об’єкта до групи.

Результат ідентифікації  може бути виражений:

а) у позитивній формі  — тотожність установлена;

б) у негативній формі  — установлена відмінність;

в) у категоричній формі  — інше вирішення даного питання  за переконанням експерта неможливе;

г) у ймовірній (передбачуваній) формі — існує велика можливість даного рішення, інше рішення хоча і  малоймовірне, але можливе, припустиме.

Наукова достовірність  визначається в результаті вирішення  таких основних питань:

а) чи необхідні спеціальні знання для вирішення питання  про тотожність і якщо так, то чи була призначена судова експертиза, чи достатньо кваліфікований експерт;

б) чи були надані експерту необхідні  об’єкти; чи мали вони потрібні властивості;

в) у яких умовах провадилася ідентифікація;

г) чи є науковими метод і засоби, які застосовувалися при порівняльному  дослідженні;

ґ) наскільки обґрунтований збіг комплексу ознак; чим мотивуються відмінності;

д) чи немає логічних суперечностей.

 

 

2. Криміналістична ідентифікація  – частковий метод науки криміналістики. Об’єкти криміналістичної ідентифікації.  Об’єктами криміналістичної ідентифікації  є: люди, тварини та їх трупи, усі фізичні тверді тіла, що мають стійку будову

Ідентифікацію як загальний  метод, що використовується в різних галузях знання, треба відрізняти від криміналістичної ідентифікації  як часткового методу науки криміналістики, який застосовується для розв'язання ідентифікаційних задач в кримінальному судочинстві.

Кожна галузь знання має свій предмет  пізнання, для дослідження якого  наука розробляє методи більш  низького рівня узагальненості, котрі  називаються частковими (частковонауковими, спеціальними).

Часткові методи науки криміналістики різноманітні. До них відносять методи збирання криміналістичної інформації з матеріальних джерел (фотографічні, люмінесцентні, мікроскопічні тощо), методи експертного дослідження  та збирання інформації з матеріальних джерел, група методів встановлення фактів і розслідування окремих видів злочинів тощо.

Серед часткових методів науки  криміналістики одне з перших місць  належить методам криміналістичної ідентифікації та встановлення групової належності (групофікації), теоретичні основи яких найбільш розроблені, а практична значущість різнопланова.

Криміналістична ідентифікація –  специфічний метод, що дозволяє розв'язувати  вузькі ідентифікаційні задачі, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі задачі виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти та ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди. В процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову приналежність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання. Ось чому в процесі ідентифікації як загального методу, так і криміналістичної ідентифікації (часткового методу) встановлюється тотожність, тільки в першому випадку тотожність групи, виду, роду, класу, а в іншому – індивідуального конкретного об'єкта.

Методологічну основу ідентифікації  як методу встановлення тотожності складають  такі положення матеріалістичної діалектики.

1. Усі об'єкти, події  матеріального світу взаємопов'язані та являють собою нескінченне сплетіння зв'язків та взаємодій. Якщо відомий наслідок, то неважко встановити причину, і навпаки. Отже, при розслідуванні по слідах, залишених на місці події, встановлюють особу злочинця та обставини скоєння злочину. Всі об'єкти та явища можна пізнати, у світі нема таких речей, які не пізнаються, а є ще непізнані. Так, до недавнього часу про сліди звуку та запаху у слідчій практиці навіть не згадувалось. Останнім часом звукові та запахові сліди як матеріальні утворення були досліджені, тобто пізнана їх суть, властивості та механізм утворення, що дозволило використовувати їх для розв'язання ідентифікаційних задач.

Фундаментальні положення пізнання світу є основою реальних можливостей  розкриття кожного злочину.

2. Події та явища матеріального  світу індивідуальні (визначені), оскільки нема двох речей, які  були б однакові. Це фундаментальне  положення дозволяє знаходити  та пізнавати реальні об'єкти, зумовлені практичною діяльністю  людини.

3. Всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку та зміненні. Однак індивідуальність та визначеність об'єкта передбачають його відносну стійкість, незмінність, тобто збереження характерних ознак, що дозволяють ототожнити його з самим собою (А = А). Хоча ототожнюваний об'єкт весь час змінюється, ідентифікація його в процесі пізнання взагалі та судово-слідчому зокрема, широко використовується як метод.

Проблема ототожнення  об'єкта, що змінюється, в криміналістиці та кримінальному судочинстві одна із складних. Останнє пояснюється тим, що доводиться розв'язувати задачу порівняння двох станів, в яких перебуває об'єкт в різний час. Як, наприклад, людина в момент учинення злочину і через декілька років в момент його пізнання. Для встановлення тотожності необхідно з'ясувати причини та умови, в яких відбувалися зміни, а потім оцінити їх кількість та характер з тим, щоб зробити висновок, що змінений об'єкт є той же самий, який раніше спостерігав, скажімо, потерпілий.

Об'єкт в кожний момент часу одночасно той і не той. Ось чому закон тотожності з погляду формальної логіки у даному випадку справедливий лише для якогось моменту часу, коли об'єкт залишається самим собою. Така діалектична тотожність об'єкта, що змінюється, записується як "А ? А" і читається: "А одночасно дорівнює і недорівнює А".

Структуру та динаміку процесу  ототожнення об'єкта, що змінюється, можна уявити таким чином. Хай  об'єкт Р1 взаємодіяв з іншими об'єктами при учиненні злочину в момент часу t1. Через деякий час – t2 виявлено об'єкт Р2. Треба встановити, що об'єкт Р2 є змінений об'єкт Р1. Процес ідентифікації об'єкта Р1 відбувається шляхом порівняння сукупності його ознак, що існувала на момент t1, сукупності ознак об'єкта Р2 на момент t2, тобто на момент розслідування по справі. Результати ототожнення залежать від характеру та ступеня змін об'єкта Р1 за час, що минув з моменту слідоутворення t1 до моменту його виявлення t2 як об'єкта Р2. Цей процес символічно записується так:

P2 (t2) = P1 (t1) + U(t2–t1)

З наведеного рівняння видно, що до часу t2 ототожнюваний об'єкт Р2 слід розглядати як Р1 в момент t1, що зазнав змін U, що відбулися з моменту одердання відображення за час t2–t1, тобто виявлення та використання об'єкта Р2 як джерела доказу.

Отже, розкриття суті змін об'єкта за час t2–t1 та оцінювання цих змін являє собою головне в процесі ідентифікації. При вивченні змін необхідно знати їх види. Вони можуть бути такі: природні, навмисні та випадкові.

Природні зміни –  це ті, що відбуваються безперервно, внаслідок  руху та розвитку об'єктів. У природі все існує тільки в силу якого-небудь руху. Людина старіє, сприйняте забувається, свіжий слід на металі окисляється, чорнило на папері вицвітають тощо – все це природні зміни, яким підлягають будь-які джерела доказової інформації.

Навмисні зміни – це такі, що вносить суб'єкт у відображення для його спотворення або знищення. Наприклад, спотворення почерку при підробці документа, використання маски і рукавичок при учиненні розбійницького нападу, знищення засобів учинення злочину, розчленування трупа тощо.

Випадкові зміни не пов'язані  із подією злочину. Наприклад, пошкодження  слідів на місці події випадковими  особами, транспортом, тваринами тощо. Випадкові зміни виникають завжди пізніше навмисних і з ними не пов'язані.

Названі зміни аналізуються за час t2–t1 та оцінюються для висновку про тотожність зміненого об'єкта.

Вираз t2–t1 слід інтерпретувати як ідентифікаційний період, тобто  такий час, за який ознаки та властивості  об'єкта хоча і змінюються, але залишаються  достатніми для встановлення тотожності.

Ідентифікаційний період для різних об'єктів різний і залежить від багатьох факторів, які поки що залишаються білими плямами в  теорії криміналістичної ідентифікації. Наприклад, проблема визначення давності походження будь-яких слідів, часу експлуатації об'єктів, давності подій минулого тощо залишається проблематичною. Загальнонауковими та криміналістичними засобами і методами встановлюють лише відносну давність, наприклад, виготовлення спірного документа, внесення в нього виправлень і т. д.

Таким чином, криміналістична  ідентифікація як частковий метод  криміналістики відрізняється від  ідентифікації, що використовується в  інших галузях знання, формою встановлення тотожності: в першому випадку  встановлюють тотожність конкретного  об'єкта, що має стійку зовнішню форму, а в іншому – тотожність множини однакових об'єктів, розподілених на класи, види, роди і які завгодно малі групи.