Кримінальне провадження медичного характеру

При рішенні питань зняття примусового лікування особам, які страждають іншими психічними захворюваннями, лікувальні комісії також керуються клінічними ознаками, які свідчать про наступивші покращення і зміни соціальної небезпеки хворого. Виключення можливості дисимуляції вводиться по клінічним критеріям. Слід тільки відмітити, що не завжди соціальна небезпека хворого втрачається при повному його видужанні.

В практиці зустрічаються випадки, коли захворювання переходить в іншу стадію, змінюється психопатологічна картина психічного стану і хворий, видужуючи, стає менш соціальне небезпечним. Відміна такому хворому примусового лікування або зміна форми примусового лікування досить правомірна. Він в подальшому потребує лікування в лікарні і спостереження лікарів диспансера на загальних підставах.

При знятті примусового лікування лікарі-психіатри і суд завжди винні враховувати ті соціальні умови, в які попадає хворий після виписки, - мікросоціальні фактори. Зовнішні фактори оточення мають важливе значення у генезі соціально небезпечної поведінки деяких психічно хворих, тому обхідна оцінка того, наскільки вони змінились в період перебування хворого на примусовому лікуванні, так як повернення хворого в ті ж самі бутові умови або антисоціальне оточення може привести до відновлення його антисоціальних форм поведінки і скоєнню повторних суспільно небезпечних дій.

Одночасне застосування примусових заходів медичного характеру щодо видужалої особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи.

При цьому у випадках закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальна права закривається. Якщо підстав для закриття справи немає, кримінальну праву відносно особи, неосудність якої була встановлена в судовому засіданні, надсилають відповідному суду першої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших випадках - прокуророві для проведення попереднього підстава. Час перебування в медичній установі, Якщо ця особа засуджена до позбавленні волі або виправних робіт, зараховується в строк відбуття скарання.

Ухвала суду про застосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру може бути опротестована і оскаржена в загальному порядку (ст. 424 КПКУ). Суд касаційної чи наглядної інстанції може скасувати чи зменшити ухвалу суду першої інстанції, в тому числі змінити вид застосованого заходу медичного характеру.

Отже, розглянувши цей важливий розділ можна зробити висновок про те, що без повного, об'єктивного дослідження всіх обставин справи неможливо вирішити таке питання як застосування примусових заходів примусових заходів медичного характеру. А так, як за законодавством країни передбачена кримінальна відповідальність за поміщення в психіатричну лікарню здорової людини, цей матеріал є важливим як для працівників правоохоронної системи та судової влади, так і для всіх інших юристів зокрема.  

4. Профілактика суспільно-небезпечних  дій психічно хворих

В цілях профілактики суспільне небезпечних дій психічно хворих потрібні не тільки ізоляція і лікування психічно хворих, а й наступні заходи по їх реадаптації і усунення факторів і умов, які викликають суспільно небезпечні дії.

Профілактика суспільне небезпечних дій психічно хворих здійснюється першу чергу системою психіатричної допомоги за участю органів внутрішніх справ.

Попередження первинних суспільне небезпечних дій зводиться до своєчасного виявлення, систематичного спостереження і лікування хворих. Основною умовою для цих заходів є широка сітка психоневрологічних диспансерів і стаціонарів.

Важливе місце займає соціальна реабілітація психічно хворих, їх адекватне включення в суспільне середовище і працевлаштування. Одною з важливих ланок попередження небезпечних дій психічно хворих став облік психічно хворих, які являють суспільну небезпеку. У всіх психоневрологічних диспансерах, відділах і кабінетах заведені картотеки на хворих із суспільне небезпечними тенденціями або діями. Спеціальному обліку в якості соціальне «безпечних належать ті, хто раніше притягувався до кримінальної відповідальності, знаходився на примусовому лікуванні у зв'язку із скоєними небезпечними діями, хворі, які підлягали невідкладній госпіталізації у зв'язку суспільною небезпекою, а також в яких вперше знайдено суспільне небезпечні тенденції по даних психіатричного спостереження. За вказаним контингентом хворих передбачається активний нагляд з періодичним наглядом не рідше одного разу в місяць.

Нагляд за хворими, які стоять на спеціальному обліку, здійснюється спільно з органами внутрішніх справ, які повинні інформувати дільничного психіатра про зміну стану хворого, алкогольні ексцеси і т.д.

В деяких регіонах утворені спеціальні кабінети по попередженню спільно небезпечних дій психічно хворих при державних і обласних психоневрологічних диспансерах для спостереженням за хворим, який являє бою суспільну небезпеку.21

Суттєвою умовою діючої системи профілактики з заборона виписки хворих з психіатричних стаціонарів на поруки родичів і опікунів, якщо хворі являють суспільну небезпеку. Відмова родичам і опікунам у проханнях про писку хворих оформлюються спеціальним висновком лікувальної комісії.

Важливою мірою профілактики є невідкладна госпіталізація психічно хворих, які являють суспільну небезпеку. Спеціальною мірою профілактики і лікування психічно хворих, які являють небезпеку для оточуючих, складається на органи охорони здоров'я.

Невідкладна госпіталізація визначається суспільною небезпекою хворого, яка обумовлена особливостями його хворобливого стану. Встановлено перелік підстав до невідкладної госпіталізації: синдроми систематизованих «бредовых» ідей, з якими пов'язана суспільне небезпечна поведінка хворого; іпохондричні «бредовые» стани, обумовлюючі агресивне відношення хворого до оточуючих; гострі психічні стани з психомоторним ураженням при здатності до агресивних дій.22

Психічні форми психічних аномалій не можуть служити основою для відкладної госпіталізації (ефективні реакції і антисоціальні форми поведінки у осіб з психопатичними рисами характеру або не різко вираженими наслідками травм мозку). Не підлягають госпіталізації в такі особи, небезпечна поведінка яких лише викликає підозру на психічну хворобу, але вона не є очевидною. При затриманні органами охорони громадського порядку в зв'язку з небезпечною для оточуючих поведінкою ці особи   підлягають   направленню   на   експертне   психіатричне   (судово-психіатричне) обслідування.

В необхідних випадках психічно хворий, який стоїть під наглядом психіатрів, може бути невідкладно госпіталізований і без згоди родичів, опікунів або інших оточуючих його осіб. Безпосереднє здійснення госпіталізації покладається на медичних працівників по вказівці тих психіатрів, в обов'язки яких входить поміщення хворих в психіатричні лікарні. В районах, де відсутні спеціальні психіатричні установи, невідкладну госпіталізацію проводять лікарі загально медичної сітки, які здійснюють допомогу психічно хворим. Враховуючи можливість агресії, яка загрожує здоров‘ю і життю медичних працівників та інших оточуючих хворого осіб, місцеві органи внутрішніх справ повинні допомагати у невідкладній Госпіталізації при зверненні до них медичних працівників, які здійснюють госпіталізацію. Психічно хворі в період їх перебування в лікарні підлягають обов'язковому переобстеженню комісією в складі трьох психіатрів не рідше одного разу в місяць для вирішенні питання про необхідність їх подальшого стаціонарного лікування.

ВИСНОВКИ

Дослідивши всі аспекти даної теми, можна зробити висновок, що Законодавство України по відношенню до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли душевною хворобою після вчинення злочину, переслідує мету забезпечити безпеку суспільства і передбачити вчинення такими особами повторного діяння, а також вилікувати хворого від його недугу.

Ця ціль досягається шляхом застосування примусових заходів медичного характеру. Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу, які застосовуються до осіб, що визнані вироком суду неосудними, вчинили суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності. Або, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такий захід державного примусу є виправданим, оскільки він є засобом попередження злочинності, яка в даний період розвитку суспільства є негативним соціальним явищем.

Особи, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності не є суб‘єктами злочину. Вони не підлягають кримінальній відповідальності і покаранню. До них можуть бути застосовані лише примусові заходи медичного характеру.

Здійснювати заходи медичного примусу за законом повинні в психіатричних лікарнях із загальним посиленням і суворим наглядом.

Примусове лікування проводиться доти, поки хворий перестане бути небезпечним для оточуючих.

Ці примусові заходи скасовуються при видужанні особи чи зміні її психічного стану.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могли усвідомлювати своїх дій, або керуватися ними в стані душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Соціальна небезпека психічно хворої людини визначається як характером і змістом його соціально небезпечних дій, так і психічним станом. Визначаючи соціальну небезпеку хворого, експерти і суд повинні оцінити можливість повтору соціально небезпечних дій, вплив на поведінку хворого мікросоціальних умов. На появлення соціальної небезпеки хворого впливають також несприятливі зовнішні фактори, такі як алкоголь та інтоксикація, наркотичні засоби, та неповне критичне осмислення своєї поведінки і відсутність можливості прогнозувати наслідки своїх антисоціальних вчинків характеризують їх як хворих, здатних до вчинення соціально небезпечних дій.

Алкоголізм і наркоманія – найважливіші проблеми в нашому суспільстві. Особа, яка вчинила злочин в стані наркотичного чи алкогольного сп‘яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності, а навпаки, це обтяжуюча обставина. При систематичному вживанні спиртних напоїв або наркотичних засобів, у особи може  розвинутись захворювання, що характеризується постійним потягом до таких напоїв чи засобів. На грунті алкоголізму, а також наркоманії людина може вчинити злочин, причому не обов‘язково саме в стані сп‘яніння.

Це може бути внаслідок хронічного захворювання на алкоголізм. Направлення на примусове лікування може застосовуватися лише в випадку визнання особою винною у вчиненні злочину. Примусове лікування осіб, які засуджені за вчинені на грунті алкоголізму чи наркоманії злочини, треба відрізнити від примусового лікування в лікувально-трудових профілакторіях, хронічних алкоголіків та осіб хворих на наркоманію, які злочинів не вчиняли. Суд не вправі у вироку встановлювати строк примусового лікування. Тривалість лікування залежить від його результатів.

Щодо впровадження у справах призначення примусових заходів медичного характеру, то тут слід відмітити, що в таких справах проведення попереднього розслідування обов‘язкове. Це робиться для того, щоб повно дослідити всі обставини справи і передати їх в суд вже як об‘єктивно досліджені. Слід мати на увазі, що в реальному житті трапляються випадки, коли особа, яка вчинила тяжкий злочин, хоче уникнути відповідальності, і вдається до хитрощів, маскується тим, що вона під час вчинення злочину перебувала в такому стані, що не могла керувати своїми діями. Тому органи дізнання, слідчий, прокуратура та суд повинні повно та об‘єктивно розглянути всі обставини справи для встановлення істини.

Перевіряючи справу з обвинувальним висновком, прокурор оцінює якість попереднього слідства. При ознайомленні з матеріалами справи прокурор має можливість встановити факти і причини порушень закону і вжити заходів до усунення слідчих недоліків. Отже, щоб прийняти правильне і обґрунтоване рішення, прокурор повинен ретельно вивчити всі матеріали справи, а не обмежуватись тільки тими відомостями, які він отримав, здійснюючи нагляд за виконанням законів під час розслідування справи.

Після цієї стадії кримінального процесу настає стадія судового розгляду, де суд досліджує всі докази, що стосуються даної кримінальної справи, і вирішує питання про застосування примусового заходу медичного характеру. Справи, що надійшли до суду від прокурора, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить справу в розгляд в судове засідання. При цьому особи, щодо яких ставиться питання про застосування примусових заходів медичного характеру, відданню до суду не підлягають. Примусові заходи медичного характеру застосовуються судами лише за наявності у справі обгрунтованого висновку судово-психіатричних експертів про неосудність особи і потреби її в цих заходах. Висновок судово-психіатричних експертів про неосудність особи повинен бути науково обгрунтованим, конкретним, повним і мотивованим.

Скасування або заміна судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише тоді, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, видужала, або коли в результаті змін в стані її здоров‘я відпала потреба в раніше застосованих методах медичного характеру. Примусове лікування може бути припинено або змінена його форма судом, який призначив примусове лікування, або судом по місцю знаходження психіатричної лікарні, яка здійснює примусове лікування, за висновком судово – медичної експертизи і підписом головного лікаря лікувального закладу.