Кримінальне провадження медичного характеру

Кримінальне провадження медичного характеру

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Підстави до застосування примусових заходів

медичного характеру

1.1. Поняття примусових заходів медичного характеру

1.2. Суспільно-небезпечні  дії психічно хворих та неосудність  особи 

     як умова для призначення примусових заходів медичного характеру

1.3. Злочини, скоєні в стані сп'яніння  та застосування до  засуджених,

які є алкоголіками і наркоманами примусового  лікування

Розділ II. Провадження в справах про неосудних і осіб,

які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину

2.1. Особливості попереднього  розслідування 
2.2. Особливості судового провадження 
2.3. Скасування або заміна примусових заходів медичного

характеру та відновлення кримінальної справи щодо особи,

 до якої вони були застосовані                                        

2. 4. Профілактика суспільно  небезпечних дій психічно хворих

Висновки

Список використаних джерел та літератури

 

                                                 Вступ

Скоєння суспільно небезпечних дій психічно хворими є великою негативною проблемою в нашому суспільстві. Ці особи сильно відрізняються від звичайних злочинців, хоча існує думка, що злочинці, в своїй загальній масі є психічно хворими. Але на думку автора, це твердження є хибним, тому, що ця категорія злочинців (вчинена психічно хворими) є більш небезпечною для суспільства, скоюються  у такий спосіб, що завжди шокує. Взяти хоча б для прикладу сексуальних маніяків, які майже у всіх висновках поєднують згвалтування з вбивством і катуванням.

Законом передбачено, що такі особи застосовують примусові заходи медичного характеру, а вже потім медичного характеру, а вже потім її можна притягати до суду. Але, на думку автора, у виключних випадках це положення не слід застосовувати до важко психічно хворих серійних вбивць, маніяків. Автор є прибічником смертної кари і особливо до таких осіб.

Можливо, у зарубіжних країнах, де є досить хороші умови для лікування і суворого нагляду за такою категорією хворих, таке положення в законодавстві було б можливим і навіть необхідним. А в умовах економічної кризи нашої держави це є великим упущенням, тому що для цього немає ніяких умов.

Ця тема є дуже актуальною в наш час, тому що по статистиці кількість психічно хворих в Україні зросла на 3% порівняно до 1997 року і на 5% до 1996 року.

Причиною цього, є мабуть економічної ситуації в Україні, яка підвищила соціальну напругу в суспільстві. Збільшилась кількість дітей, які живуть без батьків і їхня психіка порушується з самого дитинства. Підростаючи вони досить легко можуть зґвалтувати, вбити, пограбувати.

Ще одною причиною підвищення кількості психічно хворих стала аварія на Чорнобильській АЕС після цього збільшилась кількість народження дітей з вродженим слабоумством, дебільністю.

Щоб вилікувати цих людей, якщо вони скоїли злочин, застосовуються примусові заходи медичного характеру, що є об‘єктом дослідження цієї теми.

На жаль в Україні ця тема досліджена досить погано. Законодавство застаріле і відсутні законодавчі акти , що регулюють ці методи.

Щоб застосувати примусові заходи медичного характеру і щоб ухвала суду була об‘єктивною і законною психічно хворий повинен пройти судово-медичну експертизу, а цей вид експертизи не врегульований законодавством. Відсутній Закон “Про судово - психіатричну експертизу”.

Також в Україні існує дуже мала кількість кваліфікованих психіатрів, які надавали б кваліфіковану допомогу населенню, так як за кордоном. Необхідно змінити або внести нові елементи до законодавства, так як воно вже застарілої не відповідає вимогам нашого часу, так як приймалось ще за часів радянської влади.

 

Розділ І. Підстави до застосування примусових заходів медичного характеру

1. Поняття  примусових заходів  медичного  характеру

Попередження небезпечних дій психічно хворих, алкоголіків, наркоманів є серйозною соціальною проблемою, у вирішенні якої беруть участь психіатри, юристи, робітники органів внутрішніх справ, прокуратури і суду. Щоб попередити ці небезпечні дії застосовуються примусові заходи медичного характеру.

Примусові заходи медичного характеру - це заходи державного примусу, застосовуються судами до осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності або в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання, на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними. Ці заходи не є покаранням, не тягнуть судимості і не переслідують мети виправлення, а застосовуються для лікування і соціальної адаптації душевно хворих, запобігання вчиненню ними нових суспільно-небезпечних діянь, а також для охорони їх самих. Вони застосовуються незалежно від бажання хворого, його законних представників чи родичів, змінюються і припиняються лише судом1.

Застосовуються такі примусові заходи медичного характеру:

а) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом;

б) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом;

в) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом;2

Примусові заходи медичного характеру здійснюються лікувальними закладами органів охорони здоров'я.

Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого нею діяння (ст.13 ККУ).

Застосування заходів медичного характеру є правом а не обов'язком суду. Ці заходи можуть застосовуватись лише до осіб, які вчинили передбачені законом діяння, що становлять значну суспільну небезпеку. Самі ж особи з врахуванням вчинених ними діянь і їх хворобливого стану, є суспільно-небезпечними. Не можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, до винесення ухвали видужала чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небезпечною.2

При звільненні від подальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру або передати його на піклування органів охорони здоров'я (ч.2 ст. 408 КПКУ).

У тому разі, коли засуджений потребує примусового лікування в постанові необхідно вказати, до якого типу лікувальної установи його має бути поміщено.3

Застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру можливе лише при доведеності вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину. При цьому не враховуються обставини, які не мають безпосереднього відношення до розглядуваної події (судимість особи, застосування до неї в минулому примусових заходів медичного характеру, тощо).

Заходи адміністративного стягнення щодо неосудних осіб застосовуватись не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають. У зв'язку з цим вчинене неосудним діяння, яке відповідно до закону може бути визнано суспільно-небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення, не може бути визнано суспільно-небезпечним, якщо при застосуванні таких заходів він також перебував у стані неосудності. При встановленні таких обставин суду належить справу закрити, не застосовуючи до неосудного примусових заходів медичного характеру.4

Як вказувалося вище, передбачається три види примусових заходів медичного характеру, а саме: поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або суворим видами нагляду.

1) 3 звичайним наглядом - щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно-небезпечного діяння потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в примусовому порядку:

2) 3 посиленим наглядом - щодо душевнохворого, який учинив суспільно-небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за своїм психічним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в умовах посиленого нагляду;

3) Із суворим наглядом - щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно-небезпечного діяння є особливо небезпечним для суспільства і потребує тримання в лікувальному закладі і лікування в умовах суворого нагляду.4

Визначаючи вид примусового заходу медичного характеру, суд має враховувати висновок судово-психіатричної експертизи про характер  душевного захворювання і заходи, які треба застосовувати до хворої особи. Однак рекомендації експертів для суду не є обов'язковими, оскільки вони встановлюють тип психіатричної лікарні, виходячи лише з психічного стану хворого, без урахування характеру вчиненого ним діяння, що не належить до їх компетенції.5

Застосовуючи до неосудного примусові заходи медичного характеру, суд не має права зазначати в ухвалі назву конкретної психіатричної лікарні, в якій має проводитися лікування, а також його строк.

Примусове лікування має проводитися доти, поки хворий не перестане бути небезпечним для оточуючих. Кожен хворий не рідше одного разу на шість місяців оглядається комісією тієї лікарні, де він знаходиться на примусовому лікуванні. Примусові заходи медичного характеру підлягають скасуванню у зв'язку з видужанням особи чи зміною її психічного стану настільки, що це виключає її суспільну небезпеку.

Експерт і суд в кожному конкретному випадку повинні індивідуально оцінити соціальну небезпеку хворого, який скоїв протиправне діяння і призначити міру медичного характеру.

Так,   примусове   лікування   в   психіатричній   лікарні  із   звичайним  наглядом призначається хворим: шизофренією із стійкими, які не піддаються корекції маревними ідеями і галюцинаціями, епілепсією, органічними враженнями центральної нервової системи, церебральним атеросклерозом з психічними порушеннями та іншими психічними захворюваннями, які здійснили соціально-небезпечні дії вперше, якщо їх стан вважається як такий, що являє соціальну небезпеку для суспільства.

Примусове лікування в психіатричних лікарнях з посиленим і суворим наглядом призначається хворим, які являють собою підвищену і особливу небезпеку для суспільства. До них відносяться хворі, які скоїли повторні соціально небезпечні дії, хворі, які по своєму стану не утримуються в психіатричних лікарнях із загальним наглядом, здійснюють втечі і потім проявляють антисоціальну поведінку. Призначення примусового лікування в психіатричних лікарнях з посиленим і суворим наглядом обов'язково для хворих епілепсією з частими сутінковими станами і вираженими особистими змінами, особливо ускладнення алкогольної інтоксикації. Хворі алкогольними параноїдами також підлягають лікуванню в психіатричних лікарнях із посиленим і суворим наглядом.

В деяких випадках потрібно направляти в ці лікарні хворих шизофренією, в яких знайдено психопатоподібні стани, ускладнені хронічним алкоголізмом із стійкими антисоціальними формами поведінки.

Примусове лікування як в психіатричній лікарні із загальним наглядом так і з посиленим або суворим, призначається особам, які скоїли важкі протиправні дії в осудному стані, але захворіли під час розслідування або розгляду справи в суді. Частіше в таких осіб розвивається реактивний стан, після виходу з якого провадження по кримінальній справі поновлюється.

Отже, розглянувши це питання, автор прийшов до висновку, що такий захід державного примусу як призначення примусових заходів медичного характеру  є  вкрай   необхідним,   оскільки   він   є   засобом   попередження злочинності,   яка   стала   в   нашому   суспільстві   поширеним   негативним і соціальним явищем.

 

2. Суспільно-небезпечні  дії психічно хворих та неосудність особи як умова для призначення примусових заходів медичного характеру

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру(ст.12 ККУ).

Отже, неосудність - це обумовлена розладом психічної діяльності   нездатність особи усвідомлювати свої дії або керуватися ними у момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Вчинення такого діяння в стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи у зв'язку з відсутністю її вини.

Це положення в нашому законодавстві є фактом, який свідчить про 
гуманне ставлення так як і в багатьох цивілізованих країнах, до хворих людей(в нашому випадку до психічно хворих).

Неосудність має місце при наявності двох критеріїв:  медичного і юридичного.

Медичний(біологічний) критерій характеризується наявністю у особи одного з таких різновидів розладу психічної діяльності як хронічна хвороба, тимчасовий розлад душевної діяльності, слабоумство та ін. хворобливий стан:

а)   хронічна   душевна   хвороба   -   це   тяжко виліковне   психічне захворювання,  що  має  тривалий  характер  і  тенденцію  до   наростання хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч та ін.;

б) тимчасовий розлад душевної діяльності - це психічне захворювання, яке характеризується раптовим початком, швидким розвитком відносно нетривалим протіканням і звичайно закінчується повним одужанням особи: гострий алкогольний психоз, реактивний стан (хворобливий розлад внаслідок тяжкого душевного потрясіння), так звані виняткові стани (патологічне сп‘яніння, патологічний ефект, тощо);