Стилістичні властивості дієслів в православній молитві

       В Україні ще живі повір’я: якщо побачиш Молодика з правого боку — на прибуток, якщо з лівого — буде втрата чи невдача. Так само крик віщого птаха почути справа — добрий знак, зліва — віщує біду. Подібних прикмет в народі існує безліч. Християнські попи, намагаючись вибити з пам’яті людей язичницькі уявлення, часто зумисне вносили плутанину в ці прикмети. Саме так можна пояснити перекручену приказку: "лєва — королева, права — роззява”. Насправді ж правий з давніх давен мав значення справедливого, морально досконалого, правдивого, істинного, Божественного.

       Дуже давню історію має й слово слава. Ще в IV ст. письменник Агатангел, що був секретарем царя Тердата, писав про Богиню Славу як про "велику царицю і пані, Славу народу, що підтримує життя народне, матір всяких чеснот, добродійницю всього людського роду, золоту матір, Матір-Богиню” (Полный церковно-славянский словарь. — СПб. 1900. — С. 612). Він також описав її храм, що мав незліченні скарби. Зображення Богині (її статуя) було зі щирого золота, їй приносили пожертви у вигляді білих биків, білих кіз, білих коней та інших білих тварин. Крім того, жінки для Богині Слави випікали короваї, пиріжки з різноманітною начинкою, варили вареники і бублики. В деяких стародавніх храмах Київської Русі використовувались символічні хлібці, виліплені з глини, які археологи знаходять під час розкопок, наприклад, в с. Корчак на Житомирщині в святині V -VІІ ст. знайдено сім глиняних хлібців. Подібні знахідки, а також із жертвопринесеннями зерен, знаходять по всій Слов’янщині.

       Цю ж Богиню згадує і "Велес-Книга” під ім’ям Матері Сва — Матері Слави. Наш Волхв професор Володимир Шаян, досліджуючи Велесову Книгу, писав: "Матір-Сва — Слава — це дослівно Велика Всематір із "Гимнів Землі”, що її душа в Найвищім Небі. Ця постать була невідома в дотеперішньому нашому знанні про мітологію слов’ян, зокрема її місце в небесах Сварога і в житті народу. Вона сполучає Небо і Землю. Літає Жар-Птицею по обох берегах Ріки Раю — молочної дороги, — яка відділяє Небеса Сварога від Світу Яви, себто цього проявленого світу” (Шаян В. Віра Предків Наших. — Гамільтон, Канада. — 1987. — С. 41).

       Народи індо-арійського походження, які поклонялися Богині Славі, називалися "славнії”. Назва споріднених племен слов’яни також походить від імені цієї Богині. Її культ сягає неймовірно далеких часів, її вшановували пеласги, трипільці, скіфи, алани, перси. У I тис. н. ч. слов’яни мали свято Слави, яке відбувалося 23 квітня і найкраще збереглося у сербів. Навіть ставши християнами, вони продовжували святкувати день Богині Слави, здійснюючи урочисте аграрно-магічне дійство, пов’язане із вшануванням вогню як символу Сонця (див.: Кулаковский П. А. Праздник "Слава” у сербов // Русский вестник.— 1883 — Т. 167— № 9 — С. 329—356)

       Сонячний вогонь пов’язаний з образом Сварога (Зодіаку), знаком якого є сварга. Тому мовознавці іноді виводять етимологію слова слава від сварга. Санскритське свар означає світло, небо, сонце. На слов’янському мовному грунті р іноді переходило в л — свал, а далі видозмінилося в слав. Подібні явища перестановки приголосних у слов’янських мовах досить поширені, наприклад, долоня — ладонь (рос.), ведмідь — медведь (рос.), все — све (сербо-хорватське) та ін. Можливо Сонячна Панна, персонаж українських обрядових пісень, також є пам’яттю про давню сонячну Богиню Славу. Саме від імені Богині Слави язичницька Богослужба називалася славленням (старослов. славлєніє), а пісні на честь Богині звалися слава, славень (пізніше такі пісні отримали іноземну назву гімн).

       Славами також називалися збірники цих релігійних пісень. Відоме також славословіє, що означає пісню-молитву, а також похідне дієслово славословити — первісно означало "співати славу Богам”, тобто хвалити Богів молитовною піснею. Давній Місяцеслов називає "славленієм” обряд Коляди, а колядників — славильщиками. Подарунки колядникам називалися славлена дача.

       Християнізовані літописці такі молитви почали зневажливо називати "бісовськими піснями”. Хоча й вони не цуралися терміну славленіє і, запозичивши його в язичників, пристосували до своїх християнських урочистостей: ходіння по хатах, окроплення водою тощо. Використовують вони також і назви молитов слава, славник.

       Таким чином словосполучення "право славленіє” перейшло в православіє ще в дохристиянські часи і первісно означало саме язичницьку Богослужбу. В українців і досі вживається найкоротша молитва "Слава Богу!” Це вияв подяки Богові за будь-яку справу, що вдалася добре. Це радість, яку відчуває людина, коли життя складається щасливо.

       Можна назвати безліч фактів запозичення християнською церквою язичницьких слів, звичаїв, обрядів. Це був один із способів, до яких вдавалися проповідники чужої віри, щоб заманити людей до своєї християнської церкви. Так було з храмом Світовида, на місці якого постала церква Святого Вита. Так було з Богом Велесом, функції якого перейшли до святого Власія. Так сталося і з назвою прадавньої української віри — православ’я.

       Відомо, що в інших країнах світу східне християнство називають словом ортодокс, яке в перекладі з грецької означає "той, хто неухильно дотримується певних переконань, напрямків, учень”. Назва православ’я могла зберегтися тільки в народів, які міцно трималися прадідівського Звичаю, що виявився міцнішим, ніж нова христосова віра. Отже, Правослов означає молитовник — книга молитов та урочистих пісень-слав на честь Богів.

       Нині ми, українці, як і всі народи світу, повертаємось до святинь Рідної Віри уже на новому витку космічної спіралі. Тож, будьмо гідними своїх Богів і своїх Пращурів, які не зраджували свою Віру!

       До числа найважливіших ознак православної мови відноситься повторюваність, одних і тих же ритмічно організованих фрагментів.

         Господи, що з великої милості Твоєї i щедрості Tвoєї дав мені, рабу Твоєму, минулу ніч перебути без напасти від усього злого і супротивника. Ти Сам, Владико, Сотворителю всього, сподоби мене при світлі Твоєї істини i з просвітленим серцем творити волю Твою нині, i повсякчас, i на віки віків. Амінь.

          Молитва реалізується в особливому виді спілкування, який ми - 'над, вище, через, по той сторону називаєм гіперкоммунікація (від грец.' і лат. Communicatio <communicare - 'робити загальним, пов'язувати; спілкуватися' ). Виділяючи цей вид комунікації і підкреслюючи його актуальність для молитви, ми виходимо з того, що при гіперкоммунікації адресат мовлення має особливий статус, що виключає само адресацію.

         Найважливішим властивістю гіперкоммунікаціі є тенденція до асемантичності інтонаційного оформлення молитви. При цьому, за нашими спостереженнями, характер співвідношення семантики і звучання диференціюється в залежності від типу молитовного читання і знаходить вираз у ритмізації звукового оформлення молитвослов, ступеня координації інтонаційного членування молитви і її синтаксичної структури, участь інтонації у передачі смислового змісту висловлювання.

         Розглянемо випадки синтаксично зумовленого синтагматичного членування при канонічному молитовному читанні. Аналіз матеріалу показує, що інтонаційно маркованими в молитвах можуть бути:

1) межі висловлювань:

     ... Мирний сон і безтурботний дай мені / ... ;

     Воскрес із мертвих Христос істинний Бог наш / молитвами Пречистої Своєї Матері / і всіх святих / і святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, / просвітителів словенських. / Помилуй їх і спаси / ...

2) межі предикативних груп різного ступеня поширеності:

... Господь міцний і сильний, / Господь сильний у бою / ...

3) одиночні і поширені однорідні члени:

  ... Візьміть врата князи ваша, / і візьміться ворота вічна / ... ;

     Ще молимось / о милості життя, / світі, / здоров'ї, / порятунок, / освіті, / прощення / і відпущення гріхів рабів Божих / для зверхників, / навчаючих, / і учнів /.

   Аналіз матеріалу виявляє, що при молитовному читанні в мелодійному оформленні часто використовуються 'побажання' і 'прохання':

Побажання:

... Нехай прийде Царство Твоє / ... ;

... Нехай буде воля Твоя / ... ;

... Нехай святиться ім'я Твоє / ... ;

Прохання:

Боже, милостивий будь до мене грішного / ;

... Пресвята Богородице, /  спаси нас / ;

Пресвята Tроіце, помилуй нас / ... .

         Аналіз звернень до молитовних текстах показує, що ці звернення представляють собою найменування Господа, Богородиці, Ангела-хранителя, святих, архангелів і ангелів, апостолів, пророків, пастирів і вчителів, мучеників і мучениць, преподобних отців і матерів, святого, ім'я якого носить молиться , і святого, якому присвячена церква, де хрещений і зазвичай молиться на громадських богослужіннях парафіянин. Наведемо приклади:

Боже, Господи Ісусе Христе, Сине Божий, Боже мій, Царю Небесний, Утішителю, душе істини; Святий Боже, Святий кріпкий, Святий безсмертний; Пресвята Тройце; Святий Отче наш; Благий, Господи; Спасе; Владико Чоловіколюбче; Христе Боже, Господи Всемогутнього; Безначальний і споконвічне Світі; Безсмертний Царю; Вишній Боже, Боже мій, Христе Спасе мій, Боже вічний і Царю всякого створіння; Всемогутнього, Слово Отче, Сам здійснений сий, Ісусе Христе, Господи Боже поклоняємося, Царю Святий, Ісусе Христе; велікодаровітий Безсмертний Царю, щедро і чоловіколюбче Господи, Господи Боже наш, Ісусе сладчайший Христі, Ісусе довготерпіть; Владико Господі Ісусі, Боже мій, Щедро; Слові;

Богородиці; Владичице; Богоневесто; Жізнодателя Бога породила; Світло невечірній породила; чудова Владична палати; Пренепорочна; Пресвята Діво; Пречиста; яка перевищує ангел; Всенепорочная; Пресвята Владичице моя Богородице; Благого Царя благая Мати, Пречиста і Благословенна Богородице Маріє; Взбранной Воєводі переможна; невісто Неневестная; Ісуса породила Бога, Владичице; Мати Слова і Діво; Богородиці Чистий; Мати Чистий; Владичице світу, сподівання і заступництво вірних; Цариці моя преблагая;

святий Ангелі; святий Ангелі Божий, хранителю і покровителю окаянния моєї душі; Ангелі Христовий, зберігачу мій святий і покровителю душі і тіла мого; наставниче мій та зберігачу, від Бога даний ми Ангелі; від Бога посланий; Господній Ангелі; святий Ангелі Господній; святий Ангелі, зберігачу і покровителю мій благий;

    Святий догоджаючи Божий Микола; святий ти отче Микола; преподобний отче Серафим; святий великий мученики Трифон.

      Поряд зі зверненнями "ти"-сфера експлікується в молитовних текстах імперативними дієслівними формами 2-ї особи однини, наприклад:

... Тако прийми мене блудного і сквернаго; ... омий мене сльозами моїми, очисти мене ними; ... освяти мою душу і тіло; ... і очисти мене від усякої скверни плоті і духу; ... і візьми моє важкий тягар гріхів; ... в мені пробуватиму; ... визволи мене від ворог озлоблюються ма; ... і настави ма творити заповіді Сина Твого і Творця мого; ... вся ми прости, Еліка згрішив у днешнего день; .. . і Твоїми молитвами настави мя на діяння блага; ... просвіти розум мій світлом розуму святого євангелія Твого ... і т.п.

      Дієслівні форми 2-ї особи вказують на наявність другого учасника комунікації і актуалізують "ти"-сферу висловлювання в молитовних текстах.

Висновки

      Дієслово – частина мови, яка називає дію або стан істоти, предмета. Основні граматичні ознаки дієслова – час, особа, число і спосіб, за ними дієслово в реченні відрізняється від інших слів.

    Частиномовну сутність дієслова пов’язують насамперед з тим, що слова відповідного лексико - граматичного класу мають значення дії або стану. Така кваліфікація цієї частини мови ґрунтується на досить виразному, але певною мірою спрощеному поділі дієслівної лексики за двома згаданими значеннями. Відображаючи у своїх значеннях багатогранні процеси, дієслівна лексика показує , що „сфера дій, активності в житті значно ширша, розгалуженіша, ніж сфера станів, позначених пасивним перебігом (або пасивно сприйманих); що в той же час дія далеко не завжди може бути протиставлена станові, відокремлена від нього; що у сфері активної діяльності практично немає протиставлення дій інтелектуальних, інтелектуально - емоційних і конкретно - фізичних, а в більшості дій є лише різне співвідношення відповідних компонентів; що є життєві сфери, з якими пов’язане найбагатше і розгалужене коло дій і станів, і життєві сфери, з якими пов’язане обмежене, порівняно вузьке коло дій і станів ”.

      За підрахунками мовознавців, за поширеність в мовленні дієслово посідає друге місце після іменника. У висловлюваннях різних стилів кількість дієслів різна. У мовленні дієслова вживають і в прямому і в переносному значенні. Серед дієслів найбільше синонімів  та антонімів. Дієслова входять до складу багатьох фразеологізмів.

    Вивчення дієслова значно просуває мовний розвиток учнів.

     Частиномовна сутність дієслів стилістично безмежна, тому що вони містять безмежність мислено-мовленнєвої енергії, дії, вчинків.

     Отже, чим більше в мові дієслів, тим значнішою є його динаміка, енергія, стилістична виразність сказаного чи написаного.

Використана література

1.Бабій І.М.Сучасна українська літературна мова : Морфологія. Практикум/ І.М. Бабій, Т.П. Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга - Богдан. -2002.-ч.1

2. Бабій І.М.Сучасна українська літературна мова. Морфологія : Практикум/ Ірина Михайлівна Бабій, Тетяна Пилипівна Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга - Богдан. -2002.-Ч.2