Стилістичні властивості дієслів в православній молитві

а) якщо перед дієсловом є заперечна частка не: розроблено (к о г о?    щ о?) заходи — не розроблено (кого? чого?)

заходів, проклали (кого? щ о?) дорогу — не проклали (кого? чого?) дороги, посадили (кого? що?) дерева -— не посадили (кого? чог о?) дерев',

б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: принеси сіль (усю) — принеси солі (частину), розвантажити иукор (увесь) — купив цукру (частину). Лише від перехідних дієслів творяться пасивні дієприкметники (прочитаний) та безособові форми на -но, -то (прочитано).

Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка не спрямована на якийсь предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка (іменника в знахідному відмінку без прийменника): іти, працювати, дякувати, зустрічатися, турбуватися, ходити.

Характерною ознакою неперехідності дієслова є наявність у нього частки (постфікса) -ся: сміятися, спізнитися, рухатися (виняток становить дієслово дивитися, яке тепер набуло перехідності: дивитися фільм). Частка -ся, приєднуючись до перехідного дієслова, нейтралізує його перехідність: готувати — готуватися, зустрічати — зустрічатися. Показником перехідності чи неперехідності бувають суфікси -и- та -і-: білити — біліти, коптити — коптіти тощо.Лише від неперехідних дієслів творяться активні дієприкметники (зеленіючий, позеленілий).

Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то перехідними, то неперехідними. Наприклад, у словосполученнях малює картину, вишиває рушник, співає пісню, пише листа всі дієслова перехідні (бо мають при собі додатки в знахідному відмінку без прийменника). А в реченні Петрусь уже гарно малює й пише, а Олеся не гірше від нього співає та вишиває ті самі дієслова вже неперехідні (бо не мають при собі відповідних додатків і не потребують їх). Відрізняються ці дієслова й відтінками значення: у першому випадку (як перехідні) вони означають дію, спрямовану на певний предмет; у другому (як неперехідні) — мають додатковий відтінок «уміти».

Від таких дієслів, залежно від контексту, можуть утворюватися як пасивні (писаний), так і активні (пишучий) дієприкметники.

Неозначена форма дієслова або інфінітив – це початкова форма дієслова. Це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на -ти або –ть. Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати.

Дієслова у формі інфінітива бувають доконаного і недоконаного виду. Дієслова доконаного виду означають дію, яка завершилась у минулому або обов’язково відбудеться в майбутньому. Вони можуть вказувати на початок, тривалість, раптовість та результативність дії (заспівати, подумати, стукнути).Дієслова цього виду мають форми минулого і майбутнього часу Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і можуть додатково вказувати на повторюваність (примовляти), протяжність (іти), необмеженість. Більшість дієслів недоконаного виду утворюють парні форми доконаного виду. Форми одного виду дієслова утворюються від форм іншого виду цього ж дієслова за допомогою таких засобів:

1.                  додавання і відкидання префіксів: питати > спитати, в’янути > зів'янути.

2.                  Зміни, появи, або відкидання суфіксів: звільняти > звільнити, трусити, трусонути.

Дієприкметник – це форма дієслова, яка виражає ознаку за дією. За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі.

За відношенням до часу дієприкметники бувають теперішнього і минулого часу. За відношенням до стану – активні (процвітаючий) і пасивні (скошений). У реченні дієприкметники виконують функцію означень.Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теп. і мин. часу. Утворюються за допомогою суфіксів: -ач, -яч, -уч, -юч, -л. Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета: зоране поле, посіяне жито. Утворюються за допомогою.: суфікси -н, -ен, -єн, -т.

Дієприслівник – це незмінювана форма, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію: Берези й клени, ще недавно голі, стоять, зеленим маючи гіллям.Дієприслівник у реченні є обставиною. Утворються: за допомогою суфіксів. – учи, - ючи, - ачи, - ячи (недоконаний вид) і – ши, - вши (доконаний вид).

1.2 Стилістичні властивості дієслів.

         У кожній розвиненій мові дієслова становлять найчисленнішу групу лексем.

          Разом з іменниками, прикметниками дієслова формують основу словникового складу мови. Вживанням дієслів задовольняється важлива потреба кожного з мовців у спілкуванні з іншими.

Стилістична потужність дієслів міститься і в їх семантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм – способових, часових, топу що більшість дієслів має по шість форм у теперішньому імайбутньому часах недоконаного й доконаного видів (читаю, читатиму, буду читати, прчитаю), по три форми в наказовому способі (читай, читаймо, читайте; прочитай, прочитаймо, прочитайте), по чотири форми в минулому часі (читав, читала, читало, читали), і в умовному способі (читала б, читав би, читало б, читали б).

           Як засіб відтворення динаміки життя, дієслово найчастіше використовується в усно-розмовному і художньому мовленні, значно рідше в стилях офіційно - діловому і  науковому, бо в них ідеться здебільшого про менш змінюване й дієве в природі й суспільстві, про більш чи менш  постійні ознаки якості предметів. Якщо в побуті через його виняткову широчінь, багатовекторність, найрізноманітнішу тематику широко вживаються дієслова минулого часу й наказового способу, то в інших стилях це простежується настільки невиразно, що звести його до певних і чітких норм нереально. Однак частина дієслів (телитися, женитися, ржавіти) здебільшого позначає процеси в тваринному й рослинному світі, в неживій природі. Функціонально обмежені й інші дієслова неповної особової парадигми, у яких немає всіх звичних для дієслова форм, зокрема форми 1-ї особи теперішнього і майбутнього часу (чудитися, колоситися, рясніти). Безособових дієслів із загальною семантикою «стан природи» не більше двох десятків (весніти, вечоріти, видніти, дощити). У прямому значенні безособові дієслова не поєднуються з лексемами-іменниками, коли виступають назвою активного носія ознаки (суб’єкта дії або стану), бо такий носій при них неможливий. Власне безособові дієслова іноді вживають і у формах 1-ї й 2-ї осіб, але з метафоричним, переносним значенням. У цьому теж виявляється стилістична своєрідність цієї групи дієслів: Баштани рясніють кавунами, динями, гарбузами

Поширеними і стилістично вагомими можуть бути такі мовленнєві процеси:

- стилістична заміна в системі дієслівно-часових, способових і числових форм: Пишемо! замість Пиши! чи Пишіть!;

- заміна однієї часової форми іншою: Пароплав відпливає через годину  (теперішній час замість майбутнього).

Дієслова, будучи семантично й граматично дуже розгалуженою системою своєрідних повнозначних слів, винятково багаті синонімічно, бо, як правило, широко вживаються і в прямому, і в переносному значенні: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. (В. Сосюра). Інші значення переносні або ж близькі до кохати: Добра дочка дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Хто кохав життя ледаче, непереливки тому (Л. Глібов); або кохати в значенні «дбайливо вирощувати, плекти що-небудь»: Лукаш усю садовину ростив та кохав (Марко Вовчок); старанно доглядати що-небудь: Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (Панас Мирний); виховувати, ростити кого-небудь; або синонімічне до кохати дієслово любити: відчувати глибоку відданість, прив’язаність до кого-, чого-небудь: Як я люблю тебе, мій рідний краю, як я люблю твій люд (І. Франко); майже в значенні кохати: Вміє розставатись той, хто вмів любить (М Рильський); мати інтерес до чогось, високо цінувати що-небудь, надавати перевагу чомусь, надавати перевагу чомусь; мати нахил , пристрасть до чого-небудь: Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчалася любить! (Т Шевченко).

Стилістичне значення, функція дієвості, перебування в певному стані особливо актуалізується при дієслівній однорідності. Наприклад, у реченні Та ось все стихло, причаїлось, наче збиралось з силами. І раптом небо пойнялось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском завалилось на зземлю, церква похитнулася, стіни в школі розсипались. І все щезло і затихло... (М. Коцюбинський) відтворено неспокійний. Динамічний і збурений стан природи.

Частиномовна сутність дієслів стилістично безмежна, тому що вони містять безмежність мислено-мовленнєвої енергії, дії, вчинків.

Близькими за семантикою (значенням дії, стану) до дієслів є їх складові форми – дієприкметники, дієприкметникові звороти і дієприслівники, дієприслівникові звороти.

Отже, чим більше в мові дієслів, тим значнішою є його динаміка, енергія, стилістична виразність сказаного чи написаного.

1.3 Дієслово в православній молитві.

      Поряд з синтетичними формами 2-ї особи однини в молитвах використовуються аналітичні імперативні форми (спонукання до дії). Це перш за все поєднання відмінюваних форми дієслова в 3-й особі однини з синтаксичною часткою та:

... Та воскресне Бог і розвіються вороги Його; ... так відпустить гріхи моя; ... та покарає ма зде по Своїй невимовній милості; ... та воскресне Бог; ... віра ж замість справ та залічиться мені;. .. Нехай святиться ім'я Твоє; ... нехай прийде Царство Твоє, ... хай буде в мені воля Твоя, ... та позбавить мене від ворогів моїх; ... нехай спасе Тобою душі наші; ... та не здолає моя злість Твоєї невимовної благості і милосердя ...

       В молитвослів'ях зустрічаються сполуки частки та з дієслівними формами 1-ї особи однини:

... Та прославлю ім'я Твоє святе; ... і Тобою рай так віднайду; ... та поблагословлю ім'я Твоє святе; ... та ні в якому ж грес гнівив Бога мого; ... та благоугожду пресвятому імені Твоєму .. . і попер борються ма вороги; ... та не засну в смерть; ... та зі світом ляжу, засну і спочив, блудний, грішний і окаянний аз, і поклонюся, і буду співати і проставлений пречестное ім'я Твоє; ... так повставши з одра мого принесу Ті благодарственния благання ...

       Імперативні форми (спонукання до дії), утворені поєднанням відмінюваних дієслова в 1-му чи 3-ій особі однини з часткою да, пов'язані з експлікацією ще одного актуального для молитовних текстів приватного значення імперативу - побажання.

      Одиничними випадками вживань представлені в імперативній парадигмі (спонукання до дії) молитви синтетичні та аналітичні форми 1-ї особи множини, передають значення спонукання, зверненого до двох або більше особам: співрозмовнику і самому мовцеві, наприклад:

        ... Поклонімось Цареві нашому ... та можливий непохитно співати ж і висповідатися Тобі; ... та взиваємо Тобі; ... поклонімося, і припадім Христу ...

    За нашими спостереженнями, в канонічному молитовному читанні семантика імперативу (спонукання до дії) і його приватні значення, актуальні для молитовних текстів, - прохання, благання, побажання, запрошення. Це проявляється насамперед у тому, що імперативні пропозиції мелодично не протиставлені висловлювань інших комунікативних типів. Так само, як при оформленні затвердження і питання, в імперативних висловлюваннях використовуються всі інтонаційні моделі.

     Як показує аналіз матеріалу, пропозиції з формами наказового способу можуть оформлятися мономелодичною моделлю:

     Господи, помилуй / ; ... але визволи нас від лукавого / ;

       Боже, очисти мене грішного / ... ; ... очисти, Господи, / скверну душі моєї / ... ; ... не відкинь мене від лиця Твого / ... .

      Дієслівні форми 2-ї особи вказують на наявність другого учасника комунікації і актуалізують висловлювання в молитовних текстах.

... Так прийми мене блудного і скверного; ... омий мене сльозами моїми, очисти мене ними; ... освяти мою душу і тіло; ... і очисти мене від усякої скверни плоті і духу; ... і візьми моє важкий тягар гріхів; ... в мені пробуватиму; ... визволи мене від ворог озлоблюються ма; ... і настави ма творити заповіді Сина Твого і Творця мого; ... вся ми прости, Еліка згрішив у днешнего день; .. . і Твоїми молитвами настави мя на діяння блага; ... просвіти розум мій світлом розуму святого євангелія Твого ... і т.п.

РОЗДІЛ 2.

Експериментальне вивчення вживання дієслів в православній молитві.

        Що означає слово "Православ'я"? До слова звикаємо, та чи розуміємо ми його так, як розуміли наші Прадіди? Часто буває, що в давні слова вкладений зовсім не той зміст, який ми сприймаємо сьогодні. Так переосмислені колишні священні слова: жрець, жертви, біс, потворниця, відьма, кощуна, кощунити, капище, бовван та ін. Так забулося і первісне значення слова Прав, яке мало священне і чарівне значення, адже за уявленнями наших Пращурів це слово позначало одну з трьох сфер буття — найвищу Божественну сферу.

       "Триєдиність Буття відображена в ідеї Священного Дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, світу Нав (Нав’я). Це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки Священного Дерева уособлюють проявлене буття — світ живих людей, світ Яви. Крона й листя Священного Дерева є житлом Володарів Вищого Світу, Світу Права — Світу Богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів” — так записано в маленькій язичницькій книжечці, виданій у 1994 році, вперше через тисячоліття після заборони Рідної Віри в Київській Русі, — Волховник. Карби язичницького віровчення (Український Центр Духовної культури. — К., 1994. — С. 5-6).

       Та ось, на щастя, маємо вже Велесову Книгу — повний Волховник, книгу Волхвів. Про взаємозв’язок і взаємопроникність цих трьох сфер у Велесовій Книзі читаємо: "Ява текуща, а творена в Праві, Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв” (ВК, 1). Від давнього кореня прав- утворилося багато слів, які вже згадані в нашій передмові до Велесової Книги, у тому числі: правда, правосуддя, правило, правильний, правитель, праведний та ін. Слово правда колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, справедливість, істина, доказ, реальність (явність) тощо.

       3і словом правда також тісно пов’язаний напрямок правий — протилежний лівому. Молячись до Сонця, стаємо обличчям на схід, отже, права рука (десниця) вказує на південь — теплий, сонячний, добрий, правдивий, а ліва (шуйця) — на північ, що уявляється темною, холодною, жорстокою.

       З правим і лівим у язичників пов’язано безліч повір’їв і прикмет. Вранці треба вставати з ліжка правою ногою, щоб день був добрим, взувати черевики починати також з правої ноги. У святилищі Світовида на о. Ругії був оракул, якого шанували всі слов’янські народи: тут здійснювалися ворожіння з допомогою білого священного коня. Якщо кінь переступав списи правою ногою, це був знак, що можна виконувати задумане, якщо ж — лівою, то від задуму відмовлялися.