Специфіка аналітичних жанрів на матеріалах журналу «Кореспондент»

Таким чином, в аналітичних  жанрах на перший план висуваються  функції впливу на читача, переконання  в правильності авторської позиції.

Слово «аналіз» грецького  походження і у буквальному перекладі  означає розкладання, розчленування. Аналізом називають процес мисленнєвого, а також часткового реального  розчленування предмета, явища на частини, з метою ліпшого, детальнішого їх розгляду.

Будь-яка людина користується міркуванням, тобто вдається до такого розумового процесу, у процесі якого  на підставі вже наявних знань  здобувають нові знання. Сам процес мислення охоплює аналіз даних в  уявленні предметів – розкладання  їх на окремі ознаки, виявлення їх зв'язку з іншими предметами.

Аналіз як спосіб пізнання дійсності відіграє у журналістській практиці головну роль. Якщо в інформаційному відтворенні аналіз супроводить  попередню роботу автора щодо відбору, систематизації подій і фактів, то в їх осмисленні й узагальненні вони домінують. Аналітичні методи дають  змогу проникнути у внутрішню  суть явищ, яке може сприяти відшукуванню об'єктивної істини, а може слугувати  її спотворенню. Тому в очах реципієнтів  журналістська аналітика є більш  тенденційною, ніж подієва інформація. Щоб заслужити довіру аудиторії, журналіст-аналітик повинен ґрунтувати свої висновки на якомога більшій  кількості достовірних фактів, бути максимально об'єктивним і неупереджено викладати різні погляди, не нав'язуючи, а підводячи свого колективного співрозмовника до відповідних висновків. Об'єктивний аналіз не може не супроводжуватись критичним підходом до явищ життя. Специфічним  різновидом аналітичного підходу до явищ дійсності є актуальне в умовах демократичного суспільства журналістське прогнозування подій і явищ, їх можливих наслідків.

Таким чином аналітика  у деяких випадках є невід’ємною  частиною журналістських творів. Аналітична журналістика пропонує аудиторії розгляд  подій, пропущених через відношення до них журналіста. Вона може впливати на суспільну думку. Ядро аналітики становить аргументація, система доказів, спрямованих на підтвердження певної крапки зору. Аналіз припускає наявність власної крапки зору на предмет дослідження, заснованого на вивченні всіх можливих обставин події.

Аргументація в публіцистиці вимагає логіки фактів. Але ще й  внутрішньої логіки – зв'язку між  ними й логіки побудови всього добутку: послідовного розвитку сюжету, переходів  між його частинами, контрапункту й  підсумку.

У цілому, сучасна аналітична журналістика стає ареною думок, сприяє розвитку демократичних форм спілкування, допомагаючи становленню цивільної  самосвідомості людей.

Аналітичні жанри відрізняються  глибоким, детальним проробленням причинно-наслідкових  зв'язків, оцінних відносин предмета, ґрунтовністю аргументацій і т.д. Предметною підставою таких жанрів виступають соціальні ситуації, проблеми, конфлікти. У сферу дослідження дійсності  залучені методи узагальнення, аналізу, синтезу. Основна вимога до аналітичних  жанрів – виваженність фактів, доказовість і чітка авторська позиція [7, 13]

Складність структурної  організації аналітичних жанрів полягає в тому, що журналіст має  справу, як правило, з великою групою фактів, які вже у початковій стадії їхньої обробки вимагають ретельного відбору, систематизації, угруповання  та класифікації на різних підставах, знаходження причинно-наслідкових  зв'язків між ними і т.д. Саме на цьому етапі творчого процесу  вирішуються основні питання, пов'язані  з єдиною організацією фактів у структурну тканину добутку. Цілісність може бути досягнута при наявності певної концепції, ідеї або думки. Журналістові необхідно насамперед виявити найбільш істотні факти для аналізу, визначити вузлові моменти основної проблеми і виявити метод пред'явлення фактологічних даних. Після цього стає можливим визначення доцільних пропорцій між різними частинами тексту.

Важливо не просто пред'явити  читачеві факти, а проілюструвати їх у контексті тієї проблеми, що журналіст  намагається розглянути. Тому при  структурній організації статті головна роль приділяється наступним  моментам: висуванню основної тези для доказу; побудові системи аргументації, що розкриває суть висунутої тези; висновкам із системи доказу [3, 302]

Дослідник А.Тертичний [9] до аналітичних жанрів відносить:  аналітичний звіт; аналітична кореспонденція; аналітичне інтерв'ю; аналітичне опитування; бесіда; коментар; лист; соціологічне резюме; анкета; моніторинг; рейтинг; стовпчик.

«Однією з найбільших примітних  рис засобів масової інформації традиційної є націленість їх не стільки на повідомлення новин, скільки  на аналіз, дослідження, тлумачення подій, процесів, ситуацій, що відбуваються. У  силу цього засоби масової інформації виробили досить ефективну систему  аналітичних жанрів. Система ця не є чимось раз і назавжди даним  – вона постійно розвивається, адаптуючись  до тих завдань, які встають перед  аналітичною журналістикою. Особливо помітні зміни відбулися в  ній в останні роки: деякі відомі жанри «модифікувалися», а крім того, з'явилися нові стійкі типи аналітичних  публікацій», ¾ зазначає вчений А.Тертичний [9].

Літературний критик, публіцист В.Здоровега, до аналітичних жанрів журналістики відносить: коментар; кореспонденцію; статтю; огляд; рецензію.

Також він зазначає: «Навіть  дуже стислий розгляд жанрової модифікації  журналістської аналітики засвідчує  великі можливості урізноманітнення змісту і форми спілкування журналіста з аудиторією. Величезний досвід масової інформації переконливо доводить, що вирішальним у творчому процесі є об'єктивність, глибина думки, однак немаловажне значення у сфері масового публічного спілкування має різноманітність і адекватність форм вислову, їхня досконалість».

Такі вчені як С. Гуревич, С. Корконосенко, В. Аграновський, С. Михайлин, солідарні з думкою Здоровеги, щодо аналітичних жанрів.

Найважливішим виразним засобом, яким користуються журналісти, що звертаються  до цих жанрів, є поняття осмислення фактів, що лежать в основі виникнення певної ситуації пов'язаною з нею  проблемою.

Таким чином журналіст  при створенні аналітичної інформації повинен не тільки проінформувати читача про подію, а і проаналізувати її виникнення і проблему, з'ясувати, що треба зробити для того, щоб  ця проблема більше не відбувалась, або  навпаки. Читач повинен повністю зрозуміти суть події і не тільки її загальні риси, а внутрішню проблему події.

 

1.3. Особливості  подання аналітичних матеріалів

 

Ціль аналітичних жанрів – не тільки повідомити читача, про  факт, зацікавити його подією, яка відбулася, але й розкрити «корінь», показати крім явища і його сутність.

Елементарним, найлаконічнішим  аналітичним жанром, прийнято вважати  коментар. Коментар найближчий до подієвої інформації. Він супроводжує новини й часто подається з ним  в одній зв'язці. Коментарі в  газетах теж супроводжуються  з новинами. Дехто схильний відносити  коментар до інформаційного крила журналістики. Коментар не просто розширює повідомлення, а все-таки тлумачить подію.

У коментарі журналіст  може органічно вводити думки  компетентних людей. Нерідко журналіст  просить прокоментувати подію чи явище фахівців, політиків, учених. Коментар, звичайно, невеликий по обсягу, діловитий по стилю [1, 19].

Кореспонденція – жанр, предметом якого виступає окремо взяте соціально значиме явище, виклад якого дається журналістам  деталізовано. Журналіст не обов'язково повинен бути безпосереднім свідком  того, що відбулося, він може відтворювати картину по розповідях очевидців  або документам.

Дослідник А.Тертичний [9, 76] виділяє дві групи кореспонденції – інформаційні й аналітичні. Однак навіть в інформаційній допускають присутність «елементів оцінки, приписання, прогнозу» , тобто операцій, властивій аналітиці.

Таким чином, на наш погляд, коректніше відносити кореспонденцію до аналітичних жанрів. В якості жанрообразуючих назвемо наступні:

« – окрема ситуація в  її проблемному цілому як предмет  дослідження;

– виявлення закономірностей розвитку поточної дійсності на основі аналізу конкретної ситуації;

– факт як основа тексту, як привід для його інтерпретації;

– з'єднання особисто спостережуваних журналістом фактів із фактами «вторинного» використання;

– авторське міркування, що випливає з узагальнення описуваних фактів;

– явно або неявно демонструюча ланцюжок: теза – аргументація – демонстрація – висновок» [14].

Стовпчик – жанр, що одержав  широке поширення тільки в пострадянський період російської журналістики. У  газетно-журнальну практику вона прийшла  разом із модою на західні форми  подачі аналітики. На смузі колонкові  легко розпізнати формально.

У жанровому плані колонка  може включати елементи есе (головна  жанрова вимога до стовпчика –  «містити лише одну точку зору, характеризуватися  своїм «голосом» і стилем» [11]; фейлетону (критичний, іронічний тон  стовпчика).

Часом стовпчик може виявляти собою добуток , повністю написане в  якому-небудь аналітичному (рецензія, огляд, коментар) або художньо-публіцистичному (есе, фейлетон) жанрах, що затруднює  жанровий аналіз стовпчика.

Образ автора в колонку  може бути цікавий публіці завдяки  авторитету колумниста (так на західний манер називають авторів стовпчиків) або завдяки обраній їм «масці», типової або парадоксальної.

Слово «рецензія» латинського  походження. У перекладі означає  «повідомлення», «перегляд», «оцінка», «відкликання». Рецензія як жанр виділяється  по наступних змістовних ознаках: вона має строго заданий предмет дослідження (твір мистецтва, публіцистики, науки) і напрямок його аналізу (ідея добутку, її актуальність і способи вираження) [3, 15].

Як буде втілений зміст  рецензії, цілком залежить від автора. Звідси й розмаїтість жанрових форм. Виділяють такі види рецензій:

– рецензія-стаття (традиційна форма);

– інтерв'ю (діалог, круглий стіл);

– рецензія-фейлетон (гостро критична);

– рецензія-нарис (об'ємна рецензія із включенням нарисових елементів – з історії мистецтв, з біографії творчих діячів);

– рецензія-замітка (міні-рецензія, близька до анотації)[9.68].

У завдання автора рецензії входить повідомлення читачеві про  новий добуток і оцінка його, тим  самим журналіст сприяє вірному (із погляду рецензента) сприйняттю. Підручники й посібники відзначають, що рецензія – жанр не суб'єктивний, а заснований на аргументованому  розборі джерела. У дійсності  ситуація складніше. Дуже часто оцінки того самого добутку виявляються  діаметрально протилежними – навіть у визнаних , авторитетних критиків. Таким чином, рецензент переслідує дві мети: інформаційно-пізнавальну  й дослідницьку, що припускає аналіз добутку.

Головна особливість рецензії полягає в тім, що об'єктом дослідження  в ній виступає відбита дійсність, інакше кажучи, рецензія є інформацією  про інформації. Основу критичного відкликання становлять факти, але беруться вони, на відміну від інших жанрів, не з життя, а з добутків літератури, живопису й т.д. Тобто факт у рецензії піддається вторинній обробці.

Кожний вид критики (літературна, театральна й т.д.) має свої особливості, обумовлені специфікою того виду мистецтва, що перебуває в її компетенції. Вирішальне значення в рецензії має авторська  поінформованість у даній темі. Чим  фундаментальніше знання критика, тим  змістовніша рецензія, переконлива  аргументація, авторитетніше оцінка.

Глибина критичного аналізу  залежить від передбачуваного місця  публікації рецензії. На сторінках  спеціалізованого видання рецензія повніше, серйозніше, складніше для  розуміння людині «з боку», дилетантові. У рецензіях, призначених для  масових газет і журналів, форма  викладу й зміст повинні бути простіше, орієнтовані на масового глядача, читача, слухача.

Обсяг критичного добутку  також залежить від місця його публікації. Дати вичерпний, повністю аргументований аналіз у рамках невеликої  газетної рецензії неможливо. Є два  шляхи рішення цієї проблеми. Перший – це обмеження кола розглянутих  аспектів (наприклад, у кінорецензії говоримо про сюжет, гру акторів, режисерському задумі, умовчуємо  про операторську роботу, монтаж, що виникають при культурних і ідейних  асоціаціях). Другий – концентрація змісту, пропуск міркувань рецензента, виклад уже готових оцінок. До речі, основна ознака газетної популярної рецензії – гранична стислість елементів  дослідження. Характеристика шляхом коротких висновків – широко розповсюджений у газетній практиці прийом. Аргументоване  дослідження, коли читач стикається з розумовим процесом критика, властиво докладним, професійним рецензіям, опублікованим у спеціалізованих  виданнях.

Відтворення предмету розбору  – важливе завдання, що стоїть перед  рецензентом. Від неї в чималому ступені залежить ефективність рецензії. Відтворення конкретизує процес аналізу, надає йому доказовий характер. Однак тільки літературна критика  здатна в точності відтворювати об'єкт  дослідження – цитуючи його фрагменти. В інших областях мистецтва вербальне відтворення предмета рецензії не дає стовідсоткової подібності. У рецензії можна виділити два основних типи відтворення об'єкта; описовий, що дає конкретну «картинку», і абстрактну, передавальну емоційну реакцію рецензента й спрямований відразу на оцінку.