Функції ілюстрацій в науково-популярній літературі

Командою Hue/Saturation (Кольоровий тон/Насиченість) можна змінити кольорові  тони, насиченість і яскравість як цілого зображення, так і окремих  кольорових інтервалів.

Команда Selective Color (Вибіркова корекція кольору) — це вибіркова корекція базових кольорів у зображенні шляхом зміни пропорції чотирьох кольорів моделі CMYK.

Щоб вирізати зображення потрібно скористатися інструментом виділення. Після того, як створено межу навколо  об’єкту, інструментом Ласо, який повинен залишитися на зображенні, вибираємо команду Inverse (Інверсія) меню Select (Виділення). Після цієї команди виділяється фон, який потрібно викинути, а об’єкт, який повинен залишитися, стає неактивний. Залишається тільки натиснути клавішу Delete і викинути фон. Для створення навколо об’єкту ореола потрібно відкрити діалогове вікно підменю Layer Style (Стиль шару) з меню Layer (Шар). У діалоговому вікні Layer Style знаходяться такі ефекти: внутрішня та зовнішня тінь, освітлення, рельєфність, глянець, накладання кольору, градієнту та візерунку, обрамлення. Команда Outer Glow (Зовнішнє освітлення) служить для створення світлового ореолу навколо об’єкта. В групі опцій Structure (Структура) можна вибрати режим змішування освітлення з нижнім шаром, непрозорість, заповнення (кольором або градієнтною заливкою). Наступна група Elements (Елементи) регулює силу освітлення і його розмитість. Група Quality (Якість) дозволяє створити особливий вид ореолів. Цей ореол застосовується тільки для першої етикетки. Після того, як всі операції виконано і зображення повністю готове, файл зберігається у форматі TIFF після виконання команди Save As (Зберегти як) з меню File (Файл).

 

3.3. Ілюстрування на прикладі  Донцовського журналу: «Вісник»

 

У добу сумнівів і непевності діяльність Дмитра Донцова стала однією з  найсуттєвіших потреб тогочасного  українського суспільства. „Вістник”  став документом про діяльність філософа.

     Характер, стиль, ідейні переконання авторів „Вістника” були не просто новими, але також передовими і революційними, тому помітно відрізнялися від інших періодичних видань Західної України, української еміграції та тих, що видавалися на українських землях під більшовицьким пануванням.

     За визнанням Михайла  Сосновського, ЛНВістник не був  єдиним українським виданням, присвяченим  питанням культури, науки, літератури  й суспільно-політичного життя,  але він був єдиним, по-новому  висвітлював українські проблеми, з іншої точки зору розглядав конкретні приклади з тогочасного життя і цікаво їх пояснював.

     Протягом 17 років (з  1922 по 1939) журнал Дмитра Донцова  („Літературно-науковий Вістник”  та „Вістник”) формували світогляд  українсьеого народу, особливо прогресивної  інтелігенції та молоді, яка щиро і захоплено відгукувалася на сміливі ідеї.

     Появу чергового номера  журналу чекали і гаряче обговорювали  зміст вміщених у ньому статей. „Вістник” був організатором  і посередником у спілкуванні,  забезпечував безперервний потік цікавої інформації, продовжував знайомити читачів з уже відомими авторами і відкривав для них твори початківців. „Вістник” був журналом зі скромною обкладинкою, без звичних сучасному оку різнобарвних ілюстрацій, проте кожний його випуск збирав людей у хати-читальні, де вони засиджувалися аж до ранку.

В даному журналі  переважають чорно-білі ілюстрації, але якщо б це було в нашому часі, то беручи за кольоровий стандарт чорно-білу ілюстрацію, то додавання кожного  нового кольору збільшує увагу на 50 % (якщо додати один колір) і на        80 % — при додаванні двох кольорів. Таким чином, МЕЧ набуває значення 1,5 і 1,8 відповідно. Зарубіжні спеціалісти рекомендують використовувати наведені значення МЕЧ 1,5 та 1,8, тому що немає прямого зв'язку між подальшим збільшенням кількості кольорів і ефективністю привернення уваги читачів.

Щоб оцінити загальний вплив формату та кольору на привернення уваги читачів, потрібно перемножити ці коефіцієнти. Третя група коригувальних коефіцієнтів, яку необхідно враховувати при визначенні ефективності привернення уваги, пов'язана з місцем розміщення ілюстрацій в журналі. Місце рисунків на сторінках «Вісника» — важливий фактор. З точки зору привернення початкової уваги до ілюстрацій немає суттєвого значення, буде воно розміщене на лівій чи правій сторінці журналу. Однак більшість редакторів вважають, що праві сторінки привертають більшу увагу і тому журнали встановлюють вищу вартість розміщення ілюстрацій на правих сторінках.Якщо за стандартний формат ілюстрацій взяти одну сторінку журналу для споживачів, то збільшення її до двох сторінок (роворот) збільшить ймовірність привернення уваги читачів тільки на 30 % (внесок у МЕЧ = 1,3 контакта). Увага до ілюстрацій  розміром полонина сторінки журналу на 30 % нижча, ніж до стандартного розміру ілюстрацій.

     У „Вістнику” вміщувалися  науково-пізнавальні твори, нариси, статті тобто первинна інформація, а також інформація вторинна: наукові огляди, реферати. Читачі  писали в редакцію журналу,  ставлячи різні запитання суспільно-політичного, історичного, та художньо-літературного характеру. Автори журналу підтримували діалог з читачами своїми статтями, аналітичними оглядами, публікації яких задокументовано у „Вістнику”.

     „Вістник”  Дмитра Донцова є справжнім  документом своєї доби, її історичним підтвердженням. Для нашого покоління „Вістник” є журнальним свідком настроїв та сподівань українців між двома світовими війнами, намагання наших дідів і прадідів зрозуміти і виокремити роль українського народу у світовій історії та формування його власної долі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Дана робота присвячена вивченню функцій ілюстрацій в науково-популярній літературі. Робота вміщує в собі: редакторську обробку ілюстрацій на прикладі книг та журналів – особливо журналу «Вісник» , самі функції, які  ілюстрації виконують в науково-популярних виданнях, комп’ютерну обробку на прикладі программи растрової графіки Photoshop 7.0,оцінку, сюжет, підписи під ілюстраціями та їх значення в НПЛ. Більш детальніше розгорнемо тему редагування ілюстрацій в НПЛ. 

Редактор  науково-популярної книги може вдатися до методу аналізу текстів, заснованому на обліку їх суб'єктивно-предикатной структури. 
 
Зрозуміти текст - значить виділити в ньому смислові одиниці) ситуації. Смислова одиниця тексту складається з теми тексту (суб'єкта), тобто того, про що йдеться, і словесного розкриття теми (предиката), тобто того, що саме йдеться, а також сполучного відносини між ними, яке може бути причинно-наслідковим, доводить, що конкретизує, який ілюструє тощо.

 
Аналіз  тексту допоможе художнику: 
 
-  правильно проілюструвати видання, тобто створити необхідні умови, що полегшують читачеві розуміння прочитаного, і правильно організувати свою роботу: скласти список провідних тем, які повинні бути проілюстровані як головні; 
- знайти побічні теми, які можуть бути «розвинені», доповнені наочними ілюстративними засобами і т.д.; 
- визначитися у виборі сюжетів і певною мірою у виборі «методів» їх трактування, спираючись на єднальні відношення між суб'єктом і предикатом.

Загальну логічно-смислову структуру твору, як правило, передають змістом, рідше - складанням до кожного окремого переліку тем. Редактор підтримує цю функціонально-тематичну лінію автора вже простим введенням ілюстрованих шмуцтитулов, тематичних заставок та ін. Однак його дії будуть більш активними і цілеспрямованими, а зображення - більш точними, якщо він буде ясніше уявляти систему ілюстрування, в чому йому і покликаний допомогти аналіз логічно-смислової структури твору при відповідної допомоги літературного редактора.

Редактору корисно також знати метод послідовного авторського викладу (допомога літературного редактора обов'язково): від загального до часткового (дедукція) або від часткового до загального (індукція) і продуктивну послідовність, яка може розвиватися від причини до слідства і назад, від помилкового до істинного, від подібності до відмінностей, від відомого до невідомого і т.п.Знання методу авторського викладу допоможе художнику у «розгортанні» засобів наочності, в складанні ілюстративного ряду (візуальної фрази), тобто у вигадуванні та поєднанні різного роду пізнавальних малюнків. 
 
У структурі науково-популярних текстів слід виділяти частини, що несуть, передають наукову інформацію (так звані інформанти), і відрізняти їх супутніх їм частин-розповсюджувачів.Частини-інформанти реалізують функцію наукового повідомлення. Супутні частини виконують функції емоційного впливу, залучення, утримання уваги і доповнює роз'яснення та ін.

В цілому текст  науково-популярного твору складається  з різноманітних комбінацій двох названих частин (інформантів і розповсюджувачів). При побудові і вирішенні цих частин, в їх поєднанні зазвичай проявляються авторська літературна індивідуальність і ступінь адаптації. 
 
На жаль, нерідко редактори беруть ілюструвати легко зображувальні сюжетно-емоційні супутні частини тексту, тобто частини-розповсюджувачі, в той час як основні науково-інформаційні вузли, до яких дійсно буває важко підібрати образотворчий аналог, залишаються без уваги. В результаті ілюстрації «прохідного» значення починають у виданні «забивати» наукову інформацію. Таке відволікання читача від основної наукової інформації (особливо для непідготовленого читача або дитячого віку) абсолютно недопустимо, так як сенс науково-популярного видання полягає саме в такій інформації. Редакторам слід звертати увагу на ілюстрування на частини-інформанти.Редактором повинні бути зазначені всі особливості тексту науково-популярної літератури, не тільки виокремити ідейні сюжетно-тематичні лінії, але і визначена логічно-смислова його організація.Вибір сюжетно-тематичних ліній або вузлів, особливо впливають на виявлення тих, які повинні бути пояснені ілюстративним матеріалом, акцентовані їм, вимагає від редактора науково-популярної книги особливої уваги. Нерозуміння внутрішньої організації (структури) науково-популярних текстів часто веде до оформлювальним помилок.

 

Список використаної літератури:

1. Абрамович А. В., Лазаревич Э. А. Литературное редактирование, 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. – 92 с.
2. Антонова и др. Редакторская подготовка изданий: Учебник – М., 2002. – С. 23-144. (Главы 2, 3, 4, 5, 6).
3. Городенко Л. Системи верстки: Навчальний посібник. – К., 2006. – 490 с.
4. Западов А. В. От рукописи к печатной странице, 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Советский писатель, 1982. – 302 с.
5. Зелінська Н. В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою тексту. – К.: УМК ВО, 1989. – 160 с.
6. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. – К.: Вища школа, 1983. – 368 с. (Репринтне перевидання 2003 р., Парламентське вид-во).
7. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування журналістських текстів. – Львів: ПАІС, 2003. – 344 с.
8. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Львів: ПАІС, 2002. – 576 с.
9. Литературное редактирование / И. К. Гужова, Р. А. Молибоженко, К. М. Накорякова, Т. И. Сурикова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 160 с.
10. Мильчин А. Э. Издательский словарь-справочник. – М.: Юристъ, 1998. – 415 с.
11. Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – 320 с.
12. Мильчин А. Э., Чельцова Л. К. Справочник издателя и автора. – М.: Олимп, 1999. – 688 с.
13. Мучник Б. С. Основы стилистики и редактирования. – Ростов н / Д: Феникс, 1997. – 478 с.
14. Мучник Б. С. Человек и текст. – М.: Книга, 1985. – 252 с.
15. Накорякова К. М. Методика редакторской оценки текста. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. – 27 с. .
16. Накорякова К. М. Редактирование материалов массовой информации. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 216 с.
17. Особливості мови і стилю засобів масової інформації. – К.: Вища школа, 1983. – 152 с
18. Памятная книга редактора. – М.: Книга, 1998. – 415 с.
19. Різун В. В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 240 с.
20. Різун В. Основи комп’ютерного набору і коректури: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 172 с.
21. Розенталь Д. Э. Справочник по правописанию и литературной правке, 2-е изд., испр. – М.: Рольф: Айрис-пресс, 1999. – 368 с.
22. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність. – К., 2002. – 392 с.
23. Свинцов В. И. Логические основы редактирования текста. – М.: Книга, 1972. – 272 с.
24. Свинцов В. И. Смысловой анализ и обработка текста, 2-е изд., перераб. – М.: Книга, 1979. – 272 с.
25. Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328 с.
26. Справочная книга редактора и корректора: Редакционно-техническое оформление издания. – М.: Книга, 1985. – 244 с.
27. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця. – К.: Наша культура і наука, 2005. – С. 201-362
28. Ярема С. М. Технічне редагування. – К.: Ун-т “Україна”, 2003. – 284 с.

 

Посилання:

[1]Фаворский В. А. Об искусстве, о книге, о гравюре. – М., 1986. – 238 с.;

[2]Антонова С. Г., Васильев В. И., Жарков И. А., Коланькова О. В., Ленский Б. В., Рябинина Н. З., Соловъев В. И. Редакторская подготовка изданий: Учебник / Под ред. С. Г.Антоновой. – М.: Логос, 2004. – 496 с.;

[3]Тяпкин Б.Г. Работа редактора над книжными иллюстрациями. Книга – М, 2008– 6 с.

[4] Антонов А.В. Восприятие внетекстовых форм информации в издании. Книга – М, 2008 – 105 с.

[5] Лихтенштейн Е.С. Теория и практика редактирования книги. – М, 2008, 56 с. 
[6] Свинцов В.И. Логические основы редактирования текста. – М., 2009, 126 с.