Дотримання стандартів і норм у довідкових виданнях

 Словникові статті  не повинні дублювати один  одного. Для усунення повторів  використовується система внутрітекстових  посилань і відсилань до статей, де можна знайти необхідні відомості. Посилання пов'язують близькі або суміжні поняття і служать зручності пошуку при користуванні виданням. Внутрішньотекстові посилання вказують, в яких статтях можна знайти додаткові відомості; відсилання адресують читача до статті, де наводяться основні відомості.

 Для економії місця  в енциклопедії використовується  система скорочень і умовних  позначень, що допомагає уніфікації  оформлення всіх елементів текстового  й ілюстративного матеріалу у  виданні. Скорочення і умовні позначення, прийняті для даного видання, поміщаються в списках скорочень і умовних позначень.

 Щоб забезпечити  належну якість статей, необхідний  умілий підбір авторів. При  оцінці статей редактор спирається  на укладення постійних наукових  консультантів, редакторів-консультантів та рецензентів з різних дисциплін.

 Висока кваліфікація  редактора необхідна вже на  стадії оцінки авторського матеріалу.  Необхідно встановити, чи відповідає  рукопис до умов замовлення (обсяг  рукопису, відповідність типовому плану, виконання стандартних вимог до авторського оригіналу і т.д.). Одночасно оцінюються змістовні аспекти: відображення новітніх наукових даних, інформаційна ємність, відповідність потребам адресата.

 Всі елементи статті  потребують постійного пильної  уваги редактора. Тут обов'язковий кропіткий порівняльний аналіз великої кількості статей на предмет однаковості побудови кожного елемента і його повноти.

 

  3.2 Тексти  для довідкових видань

 

 

Довідковими прийнято називати такі видання, в яких різноманітна інформація наукового або прикладного характеру розміщена в зручному для швидкого пошуку порядку і не призначена для суцільного читання. Типологічний ряд цих видань становлять: - словники (енциклопедичні, біографічні, мовознавчі, перекладні, термінологічні, тлумачні); - довідники (наукові, виробничо-практичні, масово-політичні, навчальні, популярні, побутові); - енциклопедії (універсальні, галузеві); - довідково-інформаційні видання (каталоги, покажчики, програми, телефонні довідники, розклади руху транспорту тощо). Незважаючи на розмаїття довідкової літератури щодо змісту і форми подачі матеріалів, її можна умовна поділити на дві великі групи: - довідкові видання, в яких систематизовано подана інформація за окремими галузями знань; - довідкові видання універсального характеру, де представлена інформація з різних галузей знань. Розрізняють довідкові видання також за їх обсягом: однотомні та багатотомні. Таким чином, кожен з видів довідкових видань може бути і однотомним, і багатотомним. Як також і універсальним, і галузевим. Чітке засвоєння видо-типологічного складу довідкових видань дає можливість авторові легко орієнтуватися в особливостях побудови кожного із зазначених блоків. Коротко зупинимося на цих особливостях. С л о в н и к и Будуються здебільшого у формі упорядкованого за алфавітним принципом переліку заголовних слів з їхнім поясненням, тлумаченням чи перекладом з однієї мови на іншу. Самостійною одиницею такого видання є словникова стаття, до якої входить заголовне слово та його пояснення. Д о в і д н и к и На відміну від словника тут структурною одиницею є довідкова стаття, яка чітко і конкретно дає відповідь на винесене в заголовок словосполучення. Така стаття відзначається прикладним характером і практичною спрямованістю. Е н ц и к л о п е д і ї Основою структурної одиниці - також статті - є конкретні дані, факти, поняття, закони, правила, що характеризують заголовне слово. Подаються такі статті за алфавітним або систематичним принципом. За обсягом вони бувають короткими (в один абзац) і великими (кілька абзаців, а то й сторінок). У контексті редакційно-видавничої підготовки довідкові видання є найскладнішими. Тому перед початком роботи авторові доцільно поспілкуватися з досвідченим редактором. З чого починається робота над довідковим виданням? Можна окреслити таку типову послідовність дій.

Розробка загальної  концепції майбутнього довідкового  видання 

Йдеться про розв'язання на початку цілого комплексу організаційних і творчих питань. До організаційних можна віднести: чітке з'ясування читацького призначення, передбачуваного попиту на книговидавничому ринку, вибору видавництва та його економічних можливостей щодо якості майбутнього видання, підбір акторського колективу та створення спеціальної редакторської групи. Серед творчих питань найважливішими є: складання словника, розробка методичних рекомендацій для авторів, з'ясування загальних принципів відбору і систематизації матеріалу. Повнота термінів, тематичний діапазон, змістове наповнення і вагомість майбутнього довідкового видання значною мірою залежатиме від того, наскільки всебічно і ґрунтовно було відпрацьовано саме словникову частину - цей своєрідний "скелет", на який буде нанизуватися згодом текстовий масив інформації. Тільки уточнений після неодноразового перегляду й погодження з редакційною колегією словник, що формується за алфавітним принципом, дасть змогу визначити кількість статей, їх обсяг і принцип розміщення (в одну, дві чи три колонки на шпальті). Для забезпечення уніфікації й полегшення майбутньої редакційної обробки статей на початку готується, як еталон, типова стаття. Такий зразок доцільно роботи і для коротких, і для оглядових статей. Деякі редакційні колегії замість типової статті готують для авторів типову схему підготовки матеріалу відповідно до класифікації термінів за тематикою - скажімо, про країну, місто, наукову дисципліну, персоналію тощо. Як приклад, варто навести розроблену у видавництві "Українська енциклопедія" схему статті про періодичне видання: 1. Назва (в українській транскрипції). Назви видань, що друкувалися до 1917 року російською мовою, подаються у російській транскрипції у лапках. Для іноземних видань вказується оригінальна назва та переклад її українською мовою. 2. Характер видання (газета, журнал, бюлетень тощо) і його періодичність. 3. В якій країні і якому місті видається. 4. Мова видання (якщо це не випливає з попередніх відомостей). 5. Чиїм органом є або якою організацією видається. 6. Основне призначення, політичний чи науковий напрям. 7. З якого часу виходить. 8. Коротка історична довідка - тоді, коли видання протягом своєї історії зазнавало суттєвих змін або проходило через особливо важливі етапи. Вказується, як відбивалась у виданні тематика, пов'язана з Україною, минулим і сучасним життям українського народу.

Редагування матеріалів

Варто окреслити лише найважливіші моменти, які постійно мають бути в полі зору автора на цьому етапі. - робота над фактологічною сутністю статей (з'ясування застарілості інформації, нових положень, врахування нових джерел, що з'явилися друком у процесі підготовки матеріалу, перевірка дат, цифр, прізвищ та ініціалів); - удосконалення змісту (популяризація викладу, вилучення повторів, малозрозумілих слів, уникнення зайвої деталізації; - уніфікація тексту (принцип однакового підходу до скорочень, дат за старим чи новим стилем, написання великих і малих літер, абревіатур, бібліографічного опису тощо); - ретельна перевірка розробленої системи посилань, відсилань та покажчиків. Остання позиція для довідкових видань має особливо принципове значення, оскільки допущена редактором через неуважність будь-яка неточність, двозначність або неповнота помітно знижує якість такого видання і згодом негативно може вплинути на репутацію видавництва в цілому. Характерний приклад такої поспішності й непродуманості можна навести з інформаційно-довідковим каталогом "Книги України". Цим надзвичайно важливим для іміджу держави за кордоном виданням, започаткованим 2000 року Всеукраїнським благодійним фондом "Книги України" та Книжковою палатою України, було реалізовано мрію вітчизняних видавців і книгорозповсюджувачів представляти новинки книгодруку в давно поширеному за кордоном режимі "book in print", тобто книга напередодні її виходу в світ. Однак тільки через те, що на останньому етапі підготовки оригінал-макетів томів (а вийшло їх усього чотири) редакційною групою не було звірено систему посилань, відсилань і покажчиків, тут допущено цілий ряд прикрих помилок і недоглядів. Скажімо, не уніфіковано принцип зазначення в іменних покажчиках авторів, упорядників і редакторів видань: в одних випадках упорядники зазначаються, в інших - ні, хоча їхні прізвища зазначаються в каталожних картках (особливо цим "грішить другий випуск каталогу, третя частина, за 2002 рік). Позиція книги "Українська культура" (1523) подана чомусь без анотації. При прискіпливому вивченні всього каталогу цю анотацію віднаходимо... під каталожною карткою позиції 1570 - книги С. Ярмуся "На нашій, не своїй землі...: Україна очима канадського українця". Зрозуміло, що тут ця анотація не має ніякого відношення до назви самої книги. Такий ряд прикрих недоглядів можна продовжувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Сьогодні, в умовах швидкого технічного і культурного розвитку неможливо уявити собі життя без  різних типів довідкової літератури, яка стає незамінною незамінними  при вирішенні наукових, самоосвіті, задоволенні допитливості.

Для того щоб читач  знайшов для себе видання доступним  і авторитетним, укладачами і редакторами  проводиться величезна робота щодо завдань майбутнього видання, цільового  призначення та читацької адреси. Все це вимагає багаторічної, організованої діяльності великого кола фахівців. Нерідко читач, беручи в руки словник, навіть не замислюється про обсяг виконаної безліччю людей роботи.

Як відомо, «довідковою  літературою називають вид видань, головне соціально-функціональне  призначення яких представити матеріал у формі, зручній для отримання довідок самого різного роду і які розраховані на вибіркове читання».  Словники, енциклопедії, довідники, визначники, атласи, путівники, календарі буклети - типологія довідкових видань досить широка. До найважливіших різновидів довідкових видань відносяться словники, довідники, енциклопедії.

 Вперше визначення  довідкової літератури було сформульовано  ученим-лінгвістом А.А. Реформатський  більше 70 років тому. Тоді вже  довідкова література займала важливу нішу в системі літератури.

 А зараз, в умовах  швидкого технічного і культурного  розвитку, тим більше неможливо  уявити собі життя без різних  типів довідкової літератури, починаючи  від інструкцій з експлуатації  і закінчуючи багатотомними енциклопедіями. Надаючи в стислій формі величезну кількість інформації, довідкові видання стають незамінними при вирішенні наукових, професійних питань, при самоосвіті або ж для задоволення допитливості.

 При цьому для  упорядника і редактора важливо  зрозуміти потреби читача і завдання готується видання, адже специфіка інформації варіюється в залежності від читацької адреси та цільового призначення видання.  Інформація довідкового видання повинна володіти такими важливими для читача якостями, як повнота, корисність, достовірність і новизна. У такому випадку довідкове видання шляхом наданої інформації усуває розрив між знанням автора і неповним знанням читача. Тому складання довідкового видання вимагає копіткої, тривалої, часом багаторічної, організованої діяльності великого кола фахівців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          СПИСОК ВИКОРИСТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Санкіна Л.В. Загальні і специфічні ознаки класифікації видань / / Діловод. - 2001 - № 3.

2. Зелінська Н. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів. – Л.: Світ, 2002. – 268 с.

3. Тимошик М. Редагування текстів за видами видань // Друкарство. – 2003. – № 6. – С. 28–32.

4.Редакційна підготовка видань / Под ред. Антонової С.Г. - М.: Логос, 2004

5. Різун В. Літературне редагування: Підруч. – К.: Либідь, 1996.

6. Мильчин. А.Е. Методика редагування тексту. Вид. 3-є, перероб. і доп. - М.: Логос, 2005. - С. 122.