Заселення північного причорноморя в період палеоліту

   С.231.

²¹ Бібіков С.Н. Про південні шляхи заселення Східної Європи в епоху давнього

   палеоліту. Четвертинний період // СА. – К. – 1961. – Вип.13-15. – С. 370-383.

²² Любін В.П.. Нижній палеоліт СРСР. Основні проблеми-тези доповідей на

  засіданнях, присвячених польовим слідування 1967 року//Археологічний

  пленіум. –М., 1968. – С.5.

²³ Гладилин В.Н. Проблемы раннего палеолита Восточной Европы. –К.,1976. –

   С.101-109.

²⁴Іванова І.К. Геологіческій вік викопної людини.–М., 1965. – С. 41-43.

²⁵ Колосов Ю. Г. Ранний палеолит Крыма. –К., 1993. –С.57.

 

 

Розділ 2

ПРИРОДНЬО-ДЕМОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕПОХИ ПАЛЕОЛІТУ

 

2.1. Характеристика умов природнього середовища. Розглянемо природні умови розвитку людини на території Північного Причорномор'я в епоху палеоліту. Природні цикли визначалися коливаннями клімату, температури і вологості і виражалися в періодичній зміні льодовикових  епох з потеплінням клімату і відступом льодовиків на північ в проміжках між заледеніннями наступу і відступу льодовиків міняли тваринний і рослинний світ Європи, включаючи і Північне Причорномор'я; атмосферні цикли, що  слідували за кліматичними наступом льодовика, супроводжувалося похолоданням, зміною складу рослинного світу, розширенням ареалу пристосованих до холодного клімату тварин - мамонта, шерстистого носорога, бізона, північного оленя, печерного ведмедя. Відступ льодовика супроводжувалося переселенням слідом за ним стад великих тварин, переважаючи  середніх і дрібних особин - кабана, козулі, благородного оленя, зайця і тд. Демографічні  цикли - довгі і наддовгі - були тісно пов'язані з природними. Тривалість життя людей в епохи, що передували неоліту, не перевищувала 20 -25 років, чисельність населення зростала дуже повільно, щільність населення становила не більше 1 людини на 50-100 км2 в період верхнього палеоліту¹.

У періоди настання льодовиків і похолодання виникла екологічна криза, якій була властива криза демографічна - скорочення чисельності населення.

Більш повне заселення  території Північного Причорномор’я  відбувалося в періоди середнього палеоліту (85-25 тис років до н.е.) і  особливо пізнього (верхнього) палеоліту, в епоху середини і кінця вюрмського зледеніння. В епоху мустьє вже спостерігаються ознаки диференціації культур. Так, в Криму розрізняються чотири археологічні культури того періоду: аккайска, старосільська, кобінська, кабазійска

У верхньому (пізньому) палеоліті, при скороченні загальної чисельності  населення, ця диференціація посилилася, починається згуртування невеликих  кровно-родинних общин в племена, ускладнюється набір кам'яних знарядь  і витворів мистецтва з поширенням поселень кроманьйонської людини. Основним заняттям в пізньому палеоліті було полювання - головного джерело харчування та одягу для жителів невеликих громад, що мешкали на постійних або сезонних стійбища. Сезонні стійбища слідували за циклічними переміщеннями різних тварин. 

Однак, центрами життєдіяльності первинних колективів були довготривалі поселення - попередники майбутніх міст².

Важливим фактором розвитку пізньопалеолітичних общин продовжували залишатися кліматичні коливання: зміна теплих періодів холодними, періодичні наступи і відступи льодовика, зміна природно-ландшафтного середовища - все це безпосередньо впливало на розселення людей, визначало напрямки їх міграцій, які приводили до розширення контактів між різними групами населення, зламів традицій побуту і культури. В періоди відносної стабілізації клімату та природно-ландшафтної обстановки,  виникали тривалі поселення, формувалися стійкі форми життєдіяльності, які закріплювалися традиціями. Саме тоді складалися стійкі культурно-історичні спільності різного рівня і спрямованості .

 

2.2. Культура епохи  палеоліту. В епоху палеоліту на території України виникали і розпадалися господарчо-культурні та культурно-історичні спільності різного рівня: локально-етноісторичні єдності і широкі культурно-історичні спільності; промислові групи і просторі зони з близькими формами господарської діяльності і побуту.

Ширше  ж розселення людських колективів по території Східної  Європи починається тільки з початком середнього плейстоцену або в  ашельський час. У цей час на Північному Кавказі і в Закавказзі відомі і раньоашельскі, і пізньоашельскі пам'ятники, головним чином - печерні поселення.

На території Російської рівнини також виявлені археологічні пам'ятки цієї епохи. Довгий час вважалося, що вони розташовуються, як правило, на південь від 50-ї паралелі і відносяться  до часу пізнього ашеля. В ряду найбільш відомих місцезнаходжень палеоліту можна назвати Луку-Врублевецька, Житомирське, Макіївку, Герасимівка і ін стоянки.

Кліматичні та природні особливості  значною мірою вплинули на формування палеолітичної культури Причорномор’я. Так, Причорноморські степи входили  до смуги мисливців на бізонів. На стоянках Велика Аккаржа під Одесою, Анетівка, Сагайдак у Пониззі Південного Бугу, Нововолодимирівка у Присивашші, Амвросіївка, Муралівка, Янісоль у  Донбасі кістки бізонів кількісно  абсолютно переважають рештки інших  тварин. Наприклад, Велика Аккаржа - відома стоянка мисливців на бізонів, на березі р. Аккаржа під Одесою. Відкрита у 1955 році Борисковським П.І, а в 80—90-ті роки була досліджена на всій площі (близько 300 м²) Сапожниковим І. В. У культурному шарі знайдено вироби з кременю, характерні.

Для Епігравету Надчорномор'я (мікровістря з притупленим краєм, кінцеві скребачки, бічні різці), а також вогнища, кістки бізонів³.

Ще одна стоянка мисливців  на бізона - Листівка II, розкопана на значній площі в басейні Південного Бугу на Одещині. Серед великої кількості кісток бізона знайдено більш як 1 млн оброблених кременів, веретеноподібні наконечники списів із кістки та рогу. Пам'ятка являє собою рештки табору мисливців на місці колективного полювання на стада бізонів, що сезонно мігрували, й датується, як близько 18 тис. років.

Основним способом полювання  на бізонів у палеоліті було колективне заганяння стада тварин до яру. У  такому полюванні брала участь уся  община, а іноді й кілька сусідніх. Стадо тварин гнали до яру чи берегового урвища. Бізони мали поганий зір, густою масою бігли за лідером. А той, помітивши урвище, не мав змоги змінити напрям руху, і передні ряди стада під тиском задніх зривалися до яру, де їх добивали мисливці.

Вполювавши в такий  спосіб велику кількість тварин, мисливці влаштовувалися табором неподалік  створених на місці забою запасів  м'яса, які нерідко забезпечували  общину їжею на кілька місяців. Сліди такого колективного заганяння бізонів до яру виявлено на стоянці Амвросіївка у Донбасі. Тут досліджено стародавній яр, заповнений кістками сотень бізонів, серед яких траплялися кістяні наконечники списів, крем'яні ножі для розтину туш. Поруч розкопана стоянка, де власне й жили мисливці, що вполювали велике стадо первісних биків. Основною зброєю мисливців на бізонів над чорноморських степів були списи з кістяними наконечниками, по краях оснащеними гострими крем'яними пластинками.

Особливо масовими були колективні полювання на бізонів восени. Влітку тварини набирали максимальної ваги, а їхні м'ясо та шкура набували найвищої якості. До того ж зимові холоди сприяли тривалому збереженню м'яса. Вполювавши стало бізонів під  час осінньої міграції тварин, община могла благополучно пережити зиму в  захищеній від холодних вітрів річковій долині.

Виявлення дослідниками фактів харчування бізонів узимку гілками  кущів у прирічкових заростях, а навесні й улітку травою на плато  річкових вододілів дало змогу відтворити річний господарський цикл мисливців  на бізонів льодовикової доби. Схоже, люди зимували на місці осіннього колективного забивання бізонів у річкових долинах, а навесні слідом за травоїдними виходили на степові пасовиська на плато. Восени мисливці слідом за тваринами спускалися в затишні річкові долини для нового колективного полювання і зимівлі. Тому, на відміну від великих зимових стійбищ річкових долин, на плато відомі численні невеликі короткотривалі стоянки. Разом з тим, колективні полювання на стада бізонів, схоже, відбувалися і на літніх пасовиськах, далеко від великих річок, про що свідчать їхні сліди на стоянках Амвросіївка, Листівка II.

Бізон забезпечував мисливців  степу всім необхідним — калорійною м'ясною їжею, шкірою для одягу, взуття, покриття жител. З рогу і кістки робили знаряддя і предмети побуту, зі шкур, вовни, сухожилля — мотузки для  господарчих потреб. Мозок використовували  для вичинки шкур, а гній як паливо у безлісому степу. Провідна роль бізона спричинила виникнення його культу, сліди якого простежені на стоянці  Листівка ІІ на Південному Бузі.

Мешкали степові мисливці на бізона в легких портативних житлах конічної форми, на зразок чуму народів  Сибіру, або типу американських індіанців. У такому круглому в плані житлі, що мало каркас із жердин і покриття зі шкур, мешкала сім'я чисельністю 8—10 осіб. На місці таких сімейних жител залишилися скупчення крем'яних виробів, кісток тварин, вугілля та попелу від вогнищ діаметром 8—10 м — так звані крем'яниці, відомі на багатьох степових стоянках. Степові мисливці на бізонів мешкали в Надчорномор'ї 20—10 тис. років тому. Поступове вимирання бізонів зумовило зростання ролі промислу коня⁴.

Про господарство людей нижнього палеоліту найбільш повні відомості можуть дати досліджені В.П. Любіним печерні поселення мисливців Північного Кавказу. Вони використовували вогонь, зшивали шкури тварин і полювали, переважно на печерного ведмедя або благородного оленя, а також освоїли прийоми видобутку лосося. Таку ж аналогію можна застосувати і до мисливців північного Причорномор'я.

З настанням епохи середнього палеоліту (початок пізнього плейстоцену), яка починається в епоху Мікулінського (Рісс-вюрмського) міжоледеніння і розцвітає з початком валдайського (вюрмського) заледеніння, відбувається значне розширення ойкумени. Для епохи середнього палеоліту, на відміну від попередньої епохи, характерним явищем стає велике культурне розмаїття кам'яних індустрій. Це дозволило дослідникам виділяти окремі локальні утворення - археологічні культури або більш великі спільності - шляхи розвитку або варіанти. Так на Кавказі Любіним П.Л. був виділений ряд середньопалеолітичних культур мустьє типового і зубчастого⁵. На заході Східної Європи виділені молодовска і стінковска⁶, в Криму - аккайская і кііккобінска культури⁷. Цілий пласт мустьерских пам'яток, що мають подібний набір кам'яних знарядь і, в тому числі, двосторонні ножі і листоподібні біфаси, стали об'єднувати в більшу спільність, звану "східним мікоком"⁸. Це культурна єдність не має не тільки чітких просторових кордонів, але і хронологічних рамок. Неодноразово робилися спроби виділити усередині цього масссива пам'ятників окремі культури.

В епоху середнього палеоліту  удосконалюється техніка обробки  та виготовлення кам'яних знарядь праці, розвивається загородне полювання  і полювання із застосуванням  метальних знарядь. Незмінним залишається збиральництво і з'являються перші знаряддя праці для переробки продуктів збиральництва, з'являються житла з кісток тварин і перші поховання.

Епоха верхнього палеоліту  припадає на час останнього заледеніння. Епоха верхнього палеоліту характеризується завершенням біологічної еволюції людини і оформленням його соціального  життя в колективі з закріпилися  культурними традиціями, що знайшло  своє вираження не тільки у своєрідності кам'яних знарядь праці, але і  в прийомах і способах будівництва  кістково-земляних жител, релігійних уявленнях (поширенні жіночих скульптур  і зображень тварин, специфічних  орнаментів і прикрас), інших культурних проявах. Оскільки вироби з кременю переважають на стоянках кам'яної доби, їх класифікація є визначальною у виділенні археологічних культур палеоліту.

У пошуках залишків кам’яного  віку археологи звертають увагу  на території річних долин, так як життя первісних людей було пов’язане  з рікою. За даними матеріалу вапнякового  тираспольського гравію (досліджена широка смуга біля Дністра коло м. Тирасполь і вгору по Дністру) визначено, що приблизно мільйон  років тому на території Північного Причорномор’я  водилось різноманітне число тварин, серед яких вимерлі  види слонів, носорогів, диких биків, оленів, коней  та ін..

Тривале спільне проживання громад на одній території призводило і до встановлення контактів між  ними, формуванню однакових або близьких форм адаптивної діяльності, що проявлялося  у виготовленні близького складу мисливського спорядження та інших  типів знарядь, у будівництві  подібного житла та інших видах  матеріального виробництва і  духовної культури.

 

¹ История Крыма с древнейших времен до наших дней. – Симферополь, 2005.

² Давня icтоpiя України. Т. 1. Первicне суспiльство. – К., 1997. – С. 60-61.

³ Борисковский П.И., Красковский В.И. Памятники древнейшей человеческой

  культуры Северо-Западного Причерноморья. – Одесса, 1961. – С. 16.

⁴  Алексеев В.П., Перший. А.И. История первобытного общества. – М., 1990. –

  С. 45.

⁵ Любин В.Л. Мустьерские культуры Кавказа. – Л., 1977. – С. 190-204.

⁶ Гладилин В.Н. Проблемы раннего палеолита Восточной Европы. – К., 1976. –

  С.115.

⁷ Колосов Ю.Г. Мустьерские стоянки района Белогорск. – К., 1983. – С. 3-158;

⁸  Гладилин В.Н. Проблемы раннего палеолита Восточной Европы. –К.,1976. –

  С.80-87.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

На мустьєрську епоху  припадає інтенсивне заселення людиною  майже всієї південної частини  Східної Європи. Основною територією, звідки йшло заселення, був Кавказ і Балкани.