В’ячеслав Чорновіл як громадський, політичний та державний діяч

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 5.

Увінчення пам’яті

 

Пам'ять про невтомного і безкомпромісного борця за Україну  продовжує жити серед людей. Активна роль в збереженні та поширенні пам’яті про В. Чорновола, популяризації його ідей належить вітчизняним науковцям. Постать цього відомого дисидента, правозахисника, політика все більше привертає увагу дослідників та поступово займає окреме місце в історії опозиційного руху України другої половини ХХ століття та в історії політичного становлення незалежної України. Саме завдяки їм останнім часом з’являється все більше досліджень, що розкривають громадсько-політичну діяльність В. Чорновола, як учасника опозиційного руху, на тлі тогочасної епохи, шляхи формування його моральних та життєвих принципів [1]. Про В. Чорновола підготовлено та видано значну кількість публіцистичних, науково-публіцистичних праць та спогадів. Протягом останніх років вітчизняна історична наука поповнилася двома ґрунтовними дослідженнями про життя та діяльність політика – «На гребені боротьби. Діяльність В’ячеслава Чорновола у другій половині 1980-х років» [6] та «В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика: монографія» [4].

Активну роль у формуванні національної пам’яті про В. Чорновола відіграють різноманітні громадські об’єднання, установи та організації, не стоїть осторонь цього процесу і Народний Рух України, який колись він створив і очолив.

У 1999 році за ініціативи нині покійної дружини В. Чорновола – А. Пашко було створено Міжнародний благодійний фонд В’ячеслава Чорновола. Його засновниками виступали українські громадські та політичні діячі, представники української діаспори. Фонд займається виданням та популяризацією творів дисидента, організовує презентації та різноманітні заходи зі вшанування пам’яті політика, сприяє відродженню і розвитку української духовності, мови, культури.

У приміщенні центрального офісу Народного Руху України, який знаходиться за адресою вулиця Олеся  Гончара, 33 розмістився кабінет-музей  В. Чорновола. Його було відкрито 24 грудня 2002 року – до 65-ої річниці від  дня народження політика. Музейна  експозиція розповідає про різні періоди життя політика: дитячі, юнацькі, студентські роки, участь у правозахисному русі, перебування в ув’язнені й на засланні, його громадську та політичну діяльність у роки «перебудови» й в незалежній Україні. Світлини й особисті речі у кабінеті створюють особливу атмосферу.

Ім'я В. М. Чорновола  присвоєно: Єрківській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів Катеринопільського району Черкаської області, Львівському державному інститутові новітніх технологій та управління, Галицькому коледжу Національного Університету «Києво-Могилянська академія» у Тернополі.

У 2002 році було започатковано 10-томне видання «Творів» В’ячеслава Чорновола. Втілюють цей проект в  життя видавництво «Смолоскип»  та Міжнародний благодійний фонд імені В’ячеслава Чорновола. Перший том було видано 2002 року, на сьогодні вийшло з друку вже 8 томів «Творів».

Пам’ять про В. Чорновола  збережено і в кінематографі. В Україні знято кілька художньо-документальних фільмів про життя та діяльність борця за незалежність. У 2001 році кіностудією «Укркінохроніка» підготовлено фільм «Правди дорога терниста», через кілька років з’явилося ще два фільми: «Дорога В’ячеслава Чорновола» та «Той, хто пробудив кам’яну державу». У 2011 році творчою групою 5 каналу було створено цикл авторських документальних фільмів «Українська незалежність». Перший фільм посвячений саме постаті В. Чорновола. В. Чорновіл потрапив до переліку 100 «Великих українції», увійшов до першої десятки, посівши сьоме місце [ 2]. У межах проекту було знято документальний фільм про політика.

Пам’ять про В. Чорновола  вшановується на найвищому державному рівні. У 2007 році тодішній Президент  України – В. Ющенко видав Указ «Про відзначення 70-річчя від дня  народження В’ячеслава Чорновола» [12]. Створювалися організаційні комітети з підготовки та проведення урочистостей, розроблялися і затверджувалися плани заходів щодо відзначення ювілею. Серед іншого, передбачалося створення музею шестидесятництва в Києві (відкрито в серпні 2012 року) та його філії у тих областях де розвивався правозахисний рух, планувалося завершити відбудову меморіальної садиби-музею В. Чорновола у с. Вільховець Звенигородського району Черкаської області, завершити видання 10 томного зібрання творів В. Чорновола. По всій Україні передбачалося проведення тематичних науково-просвітницьких заходів присвячених життю та діяльності політика. На сьогодні на території родинної садиби Чорноволів встановлено пам’ятник В. Чорноволу, який було урочисто відкрито у 2007 р.

У 2012 році Верховна Рада України прийняла постанову «Про відзначення 75-річчя з дня народження Героя України В’ячеслава Чорновола» [8]. Серед іншого передбачалося, зокрема, проведення у грудні 2012 року в Києві наукової конференції «Роль В’ячеслава Чорновола у відновленні незалежності України та становленні української державності», тематичних конференцій і «круглих столів», які розглядають життя та діяльність цієї непересічної особистості.

Національний банк України  в лютому 2003 року ввів в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні, Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта» 24 грудня 2008 року ввела в обіг поштову марку з зображенням політика.

У 2003 році Кабінет Міністрів  України заснував академічну стипендію  імені В’ячеслава Чорновола для  студентів факультетів журналістики державних вищих навчальних закладів [9]. Щорічно, починаючи з 2004 року, в Україні присуджується премія імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики [10].

По всій Україні В. Чорноволу встановлюють пам’ятники та пам’ятні знаки. Активну роль у цьому відіграє громадськість, яка часто сама ініціює подібні заходи. Перший пам’ятник В. Чорноволу було встановлено у липні 1999 року в Каневі в Земському парку. У грудні 2007 року пам’ятник політику відкрито в Хмельницькому, у серпні 2007 року барельєф із його зображенням відкрито у Миколаєві, у квітні 2009 року відкрито погруддя у Дрогобичі, у 2011 році пам’ятний знак відкрито в Дніпропетровську. У Києві пам’ятник Герою України відкрито 23 серпня 2006 року. Пам’ятник встановлено на розі вулиці Грушевського та Музейного провулку. Відповідне розпорядження про спорудження пам’ятника було підписано Президентом України – В. Ющенком в травні 2005 року [11]. Подібне рішення було прийнято Київською міською радою ще у вересні 2000 року.

На честь В. Чорновола  називають вулиці та провулки. Так, у Києві вулиця В’ячеслава Чорновола з’явилась у листопаді 2000 року, в Дніпропетровську у 2006 році, 2009 року – в Кіровограді і т. д. У Львові та Стрию існує проспект В'ячеслава Чорновола.

Щороку до дня народження та чергової дати трагічної загибелі В’ячеслава Чорновола з’являється значна кількість матеріалів комеморативного характеру. У ці дні відбувається покладання квітів до пам’ятників політика, проводяться вечори пам’яті, організовуються книжкові вистави, на базі Міжрегіональної академії управління персоналом проводяться «Чорновольські вечори».

Таємниця його вбивства ще довго  не буде розкрита. Є сили, яким це не потрібно. Свідків, які були до цього  причетні, в живих вже немає. В  українській історії вже стає закономірністю, що великі люди гинули або від куль большовицьких кегебістів, або під колесами камазів… 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Одним з найбільш відомих шістдесятників став журналіст і публіцист В`ячеслав  Максимович Чорновіл. Колишній комсомольський вожак свідомо обрав шлях бунту, безкомпромісної боротьби з радянським державним тоталітаризмом. Таємничість і правова необгрунтованість арештів українських інтелігентів в 1965-1966 роках спонукали його видати збірники «Правосуддя чи рецидиви терору?» і «Лихо з розуму». Ці публікації стали знаменною віхою в історії української суспільно-політичної думки модерної доби. У 1970 р. В. Чорновіл ініціював видання шляхом самвидаву нелегального журналу «Український вісник», що став справжнім рупором незалежної української політичної думки, джерелом з історії української мови і літератури післявоєнного часу, справжньою скарбницею української духовності. На такий виклик радянська партійно-бюрократична система прореагувала засланням Чорновола на багато років у пермській та мордовській табори.

Однак соціальна ізоляція й нелюдські умови утримання політв`язнів СРСР не змогли змусити його припинити боротьбу з існуючою політичною системою, змиритися з придушенням інакодумства в країні і неможливості вільно сповідувати погляди, що не узгоджувались з офіційними догмами і стереотипами, не вкладались у прокрустове ложе «морального кодексу будівника комунізму», поступитися своїми морально-етичними установками. Загострене почуття особистої відповідальності за національне життя в УРСР, прагнення домогтися реального поліпшення становища інакодумців, дотримання міжнародних правових конвенцій, конституції СРСР і чинного радянського законодавства з боку державних і партійних органів, зрештою наявність високих організаторських здібностей, вроджений потяг до лідерства, відносно високий рівень правової самосвідомості і громадянської культури – все це змушує В. Чорновола – політв`язня розгорнути в таборах активну і безкомпромісну боротьбу за дотримання базових засад соціалістичного законодавства, визначення юридичного статусу політв`язня в СРСР, бере діяльну участь у правозахисному рухові. Він разом зі своїми однодумцями пише численні листи-звернення до вищих союзних і республіканських партійних і державних органів, міжнародних правозахисних організацій, урядів країн Заходу і ООН, проводить в тюрмах акції політичної непокори і голодовки, зав`язує контакти з російськими, грузинськими, литовськими, латвійськими і білоруськими правозахисниками. В результаті українець Чорновіл стає одним з найбільш відомих радянських політв`язнів, здобуває велику популярність як в середовищі своїх однодумців у СРСР, так і на Заході.

У 1985 р. до влади в СРСР прийшов М. С. Горбачов і в країні розпочались процеси демократизації, гласності і перебудови. В цих умовах В. М. Чорноволу було надано дозвіл на повернення в Україну, і він оселився у Львові. Поступово проходить процес його адаптації до нових суспільно- політичних реалій. У 1987 р. він відновив видання «Українського вісника», а через рік ініціював перетворення УГГ в УГС, став автором багатьох її програмових документів, в тому числі «Декларації принципів УГС». У 1988-1989 рр. В. Чорновіл розгорнув активну боротьбу за повну реабілітацію жертв політичних репресій, ліквідацію «білих плям» в історії українського народу, надання дозволу легальної діяльності УГКЦ і УАПЦ. Водночас разом з І. Драчем, М. Горинем, В. Яворівським, Л. Танюком став одним з засновників Народного Руху України за перебудову.

В умовах розпаду СРСР і створення  нових незалежних держав В`ячеслав  Максимович Чорновіл разом з іншими діячами українського опозиційного руху розгорнув боротьбу за докорінну трансформацію існуючої політичної системи в напрямку демократії і ідейно- політичного розмаїття. На безперервних виборах 1990 р. він був обраний народним депутатом Верховної Ради УРСР і депутатом Львівської обласної Ради, яку і очолив 4 квітня 1990 р. Очолюючи демократичну владу Львівщини, В`ячеслав Максимович Чорновіл зініціював проведення цілої низки політичних, соціальних і економічних реформ, проводив активну роботу щодо підняття національної свідомості населення Львова і Львівської області, став одним з фундаторів модерної незалежної Української держави.

Відрядним є той факт, що постать  В. Чорновола, його громадська, політична, публіцистична правозахисна діяльність не залишають байдужими вітчизняних дослідників, які своїми працями сприяють формуванню та поширенню пам’яті про нього. Значну роботу в даному напрямку проводять громадські об’єднання та організації, прагнучи донести до якомога широкого загалу загальнолюдські ідеї та цінності, які сповідував В. Чорновіл. Не залишається осторонь і держава, яка, можливо, дещо повільно, але все ж таки вживає заходи для збереження, вшанування та поширення пам’яті одного з визначних діячів опозиційного руху другої половини ХХ століття. Його особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї її незалежності, багаторічна активна громадська та політична діяльність не залишилися поза увагою і отримали заслужене визнання. Однак,  справжнє значення постаті В. Чорновола в історії нашої держави, здобуття нею незалежності, в повній мірі буде оцінено наступними поколіннями українців. Слова, вибиті на основі його пам'ятника: «Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!» стали життєвим кредо для багатьох його прихильників та послідовників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури:

1. Андрощук О. В. В. Чорновіл та ідея федералізації України: еволюція поглядів / О. В. Андрощук // Український історичний журнал. – 2010. – Вип. 1 – С. 22-34.
2. Великі українці [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://greatukrainians.com.ua/voting/
3. Гусаков І. В’ячеслав Чорновіл: постать на тлі доби / І. Гусаков // Історія України. – 2011. – № 33/34. – С. 17.
4. Деревінський В. В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика / В. Деревінський. – Тернопіль: Джура, 2011. – 224 с. – (Монографія).
5. Деревінський В. Журнал «Український вісник» (1987-1989 роки) / В. Деревінський // Українознавство. – 2009. - №3. – С. 204-207.
6. Деревінський В. На гребені боротьби. Діяльність В’ячеслава Чорновола у другій половині 1980-х років / В. Деревінський. – К.: Українська видавнича спілка, 2010. – 220 с.
7. Кривдіна І. Б. Еволюція світоглядних позицій В’ячеслава Чорновола / І. Б. Кривдіна // Інтелігенція і влада. Збірник наукових праць / Одеський національний політехнічний університет. – О., 2007. – Вип. 9. – С. 210-220.
8. Постанова Верховної Ради України «Про відзначення 75-річчя з дня народження Героя України В’ячеслава Чорновола» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4561-17
9. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 633 «Про заснування академічної стипендії імені В. Чорновола студентам факультетів (інститутів) журналістики вищих навчальних закладів» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/633-2003-п
10. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 979 «Про премію імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/979-2003-п
11. Розпорядження Президента України № 1042/2005-рп «Про присудження пам’ятника Герою України В’ячеславу Чорноволу» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.http:// www.president.gov.ua/ru/documents/2343.html
12. Указ Президента України № 801/2007 «Про відзначення 70-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.http:// www.president.gov.ua/ru/documents/6631.html
13. Чорновіл В. Пульс української незалежності: Колонка редактора / В. Чорновіл. – К., 2000.
14. Чорновіл В. Твори: у 10 т. – Т. 2 / Правосуддя чи рецидиви терору? Лихо з розуму. Матеріали та документи 1966-1967 рр. / В. Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2003. – 906 с.
15. Чорновіл В. Хроніка таборових буднів / В. Чорновіл, Б. Пенсон. – К.: Такі справи, 1991.