В’ячеслав Чорновіл як громадський, політичний та державний діяч

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Історичний факультет

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

на тему:

«В’ячеслав  Чорновіл

як громадський, політичний та державний діяч»

 

 

 

 

 

Підготувала

студентка 41 групи

Данилюк Катерина

 

Науковий керівник:

Пхиденко І. С..

 

 

 

Луцьк-2013

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Дитинство та юність В’ячеслава Чорновола. Умови, в яких формувався український громадський діяч та політик

Розділ 2. Активна громадська діяльність В. Чорновола та її наслідки

Розділ 3. Створення Народного Руху України та активна діяльність в НРУ

Розділ 4. Смерть В.Чорновола та її наслідки для української політики

Розділ 5. Увінчення пам’яті

Висновки

Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

В часи активного державотворення, національно-культурного відродження, великих суспільно-політичних і  соціально-економічних перетворень, активного пошуку Українською державою свого місця в геополітичному просторі виникає гостра потреба  в реабілітації всіх форм суспільного життя, зверненні до витоків модерної української державності, заповненні «білих плям» в історії, переосмислення ролі особи в контексті певної історичної епохи. Тому дослідники все частіше, згідно з вимогами часу, звертаються до питання ролі національної еліти, окремої особистості в історії певного народу. Однак, необхідно відмітити, доволі часто під маскою «розкриття «білих плям» в історії» криється певне політичне замовлення окремих соціальних груп і прошарків населення, політичний суб`єктивний підхід і певна ідеологічна заангажованість. В результаті маємо заполітизоване кон`юктурне висвітлення біографії видатних чи просто суспільно відомих людей. Небезпечною, на мою думку, є й інша тенденція: випуск кількасоттисячними або й мільйонними тиражами дешевої аматорської біографічної продукції, що веде до спотворення історичної дійсності, появи нових історичних міфів. Тому я вважаю, що історично визрілою є необхідність видання комплексних наукових біографій, які базувалися на документах і архівних матеріалах (джерелах, що несуть первинну інформацію), принципах історизму, об`єктивності і всебічності. Особливо це має стосуватись наукових біографій видатних діячів національно-визвольного руху. Зокрема використання принципів історизму і всебічності є необхідною умовою дослідження життєвого шляху і політичної долі одного з творців модерної України – В`ячеслава Максимовича Чорновола, в оцінці якого і далі домінують псевдонауковість, заполітизованість і кон`юктурщина. Тому усвідомлюючи, що біографія є «складним історичним явищем, що чутливо реагує на суспільні коливання, зміни історичних парадигм та ідеологічні коливання», робимо лише спробу окреслення політичного портрета одного з найвидатніших фундаторів української незалежності.

Актуальність такого дослідження, на мою думку, обумовлена необхідністю наукового переосмислення ідеологічних засад та практичної спрямованості українського інакомислення 60-80-х рр. ХХ ст., розкриття багатовимірного відношення «людина – історична епоха – суспільство», висвітлення діяльності В.Чорновола як відомого правозахисника, голови Львівської обласної Ради народних депутатів і керівника радикального табору національно-демократичних сил у Верховній Раді України, реформатора і журналіста.

Об`єкт дослідження: сукупність соціально-психологічних, політико-правових, геополітичних чинників, які мали вплив на становлення особистості В. Чорновола, формування його ідейної та політичної зрілості, кристалізацію суспільно-політичних поглядів і визначення своєї громадянської позиції.

Предмет дослідження: публіцистична творчість і політична діяльність В. Чорновола.

Хронологічні рамки  даної роботи: 1937 – 1999 роки. Від народження до смерті.

Метою нашого дослідження  є окреслення політичної біографії  В`ячеслава Максимовича Чорновола.

Завдання:

- дослідити умови в яких формувався громадський діяч та політик;

- проаналізувати громадську діяльність та її наслідки;

- з’ясувати причини  створення Народного Руху України;

- охарактеризувати його діяльність на посаді голови Львівської обласної Ради народних депутатів, внесок у процес формування державної незалежності України;

- прослідкувати становлення В. Чорновола як видатного державного діяча і реформатора;

- наслідки загибелі  В. Чорновола для української  політики тощо.

Наукова новизна нашого дослідження полягає у спробі подати цілісний виклад політичної біографії одного з найвидатніших українських дисидентів.

Практична значущість дослідження  полягає у можливості використання теоретичних положень та фактичного матеріалу під час проведення семінарських і лабораторних занять, виступів на конференціях і наукових симпозіумах, написання наукових статей і монографій.

Структура роботи складається  з вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

Дитинство та юність В’ячеслава Чорновола. Умови, в яких формувався український громадський діяч та політик

 

В’ячеслав  Максимович Чорновіл —  відомий український політик, державний  діяч, публіцист і журналіст —  народився 24 грудня 1937 року (за документами 1 січня 1938 р.) у с. Єрки Звенигородського району Черкаської області у родині сільських учителів. Мати Килина Харитонівна (1909—1985) — учителька початкових класів, батько Максим Йосипович (1909—1987) — викладач української мови й літератури.

Чорновіл, Чорний віл - чорний від поту, від безпросвітної туги, перший помічник у важкій роботі, перша надія в далекій дорозі. Хтось мудрий колись побачив у роду Чорноволів такі риси і нарік його цим прізвиськом, що пізніше стало прізвищем, а згодом - символом українства [ 3].

Зростав В'ячеслав на тривожній  землі Шевченка, у часи, коли сталінські репресії досягли свого апогею. Перша перебудова у світогляді В. М. Чорновола трапляється тоді, коли ув’язнюють рідного дядька – Петра, саме так він говорить про цей випадок: «Коли мого дядька, одного з будівників нової радянської школи на Черкащині катували, а потім таємно засудили уманські енкаведисти, він не міг повірити, що це робиться іменем радянської влади й радянських законів» [14]. Це формує у В’ячеслава бажання у всьому отримувати справедливий вирок, але доля буде чинити по-своєму і В’ячеславу Чорноволу ще не раз необхідно буде доводити до справедливості.

Зазнавав переслідувань і батько. Сім'ї Чорноволів доводилося переїжджати  з села в село, міняючи місця  роботи. Під час війни вони жили в селі Гусакове, а після війни батьків Чорновола з трьома малими дітьми буквально вигнав звідти новопризначений директор школи – комуніст. Вигнав і з роботи, і з квартири. Досі в сімейному архіві зберігається записка з вимогою залишити село протягом 24 годин. Тоді всі переїхали в сусіднє село Вільхівці біля Звенигородки, бо там проживав батько матері В’ячеслава Чорновола Килини – Харитон Терещенко. У хаті діда вони й поселилися.

В’ячеслав  Чорновіл пішов до школи 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). 1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року  вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Ще під час навчання в університеті в нього сформувалися антиімперські, антикомуністичні переконання. У 1957 році був змушений на рік перервати навчання в університеті після публікації у факультетській газеті про "нестандартне мислення". Щоб не вилетіти з університету, поїхав на ударну будову до Маріуполя (на «перевиховання»), де працював у багатотиражці будівельників. Це вигнання для батьків було трагедією, бо вони були налаштовані на успішне навчання і майбутню кар'єру науковця, а тут раптом їх син опинився десь у Донбасі. Та все цього разу минулося. В’ячеслав привіз в університет підшивку газет з його статтями, був допущений до іспитів і протягом місяця здав їх екстерном за пропущений рік.

Закінчив університет з відзнакою, захистивши дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка».

Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку  і дав клятву, що все життя буду боротися за Україну.

Потрапивши на телевізійну практику до Львова, В'ячеслав Чорновіл відкрив  для себе іншу Україну, україномовне середовище, у якому про національну культуру говорили вільно і голосно. Можливість працювати без цензури, імпровізувати, вільно читати вірші Ліни Костенко в ефірі - все це вплинуло на рішення Чорновола залишитися у Львові. Протягом трьох років з липня 1960 до травня 1963 він працював редактором, згодом - старшим редактором програм для молоді Львівського телебачення.

Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.

У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.

1964 року склав кандидатський  мінімум, пройшов за конкурсом  до аспірантури Київського педінституту, але за публічний протест разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем´єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» проти політичних арештів 4 вересня 1965 року, його було виключено з аспірантури, позбавлено роботи та можливості публіковати свої праці. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка. Але він улаштовується літпрацівником у газеті «Друг читача».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

Активна громадська діяльність В. Чорновола та її наслідки

 

Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севрук та ін. В’ячеслав  Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті —70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.  Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).      

8 серпня 1965 року у с. Шешори  на Івано-Франківщині на відкритті пам'ятника Т. Шевченку відбувся перший знаковий виступ дисидента. Він говорив про Великого Кобзаря як про оборонця національного духу, про незалежну Україну, про людей, що поклали за неї життя. Тоді місцеві селяни, мабуть, уперше за багато років почули таку проникливу і відверту промову. Співробітники КДБ, присутні на мітингу, спробували затримати Чорновола, однак селяни захистили його і допомогли врятуватися. Така підтримка додала В'ячеславу впевненості в тому, що шлях обрано правильно, і була йому на довгі роки світлим спогадом.

4 вересня 1965 року, під час прем'єри  фільму С. Параджанова «Тіні  забутих предків» у київському  кінотеатрі «Україна», разом із Іваном  Дзюбою та Василем  Стусом   Чорновіл виступив з протестом проти арештів української інтелігенції. Активна громадська діяльність, а також низка відкритих листів, у тому числі до ЦК Компартії та ЦК ЛКСМ України з протестом проти репресій, стали причиною того, що Чорновіл потрапив у поле зору органів КДБ - розпочалися допити та обшуки. У ході одного з них 30 вересня 1965 року було вилучено частину наукової бібліотеки В'ячеслава Чорновола (усього 290 книг та комплектів журналів, які в протоколі названо «документами антисоветского содержания») [7].

За участь у правозахисному русі В. Чорновола звільнили з роботи в газеті «Молода гвардія» (вересень 1965 року), а згодом - з редакції «Друг читача». На мене накладено суворе дисциплінарне стягнення, мені було запропоновано негайно подати заяву про звільнення «за власним бажанням» [14]. Після того, як Чорновіл демонстративно відмовився «брати участь у судовому свавіллі» проти братів Горинів, його засудили до трьох місяців примусових робіт.

Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок у листопаді 1967 року — жорстокіший. За звинуваченням у «наклепі на радянський суспільний і державний лад» йому було присуджено три роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В’ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), що вийшла в Парижі в 1968 році, де він подав матеріали про арештованих у 1965 році шістдесятників. Дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволові життям. Звільнили його в 1969 році.

«У той час молодий В'ячеслав Чорновіл, мабуть, до кінця не усвідомлював собі важливості справи, яку він розпочав, як розвинуться пізніші події і яких обертів набере нова радянська дійсність. Він, мабуть, не усвідомлював собі, що його книжка стане дуже вагомим чинником, який призведе до розвалу СРСР і до створення нових незалежних держав» (Осип Зінкевич).

       Ці  твори викликали значний резонанс  у багатьох країнах Європи. Названа  збірка та інші правозахисні  дослідження В'ячеслава Чорновола,  а також гостро публіцистська праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яку було завершено в 1965 році, заявили, що Україна є, і вона бореться. Це була перша закордонна публікація матеріалів українського Опору після 1930-х років, надрукована за кордоном, яку автор підписав власним іменем. Вона стала потужним ударом по ідеології диктатури пролетаріату, по ідеології більшовизму.

За свої книжки Чорновіл став лауреатом  премії для кращих журналістів світу, що боронять права людини; а від  Радянського Союзу отримав нове тюремне ув´язнення.

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року В’ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної  експедиції в Одеській області, вагарем  на станції Скнилів у Львові.

У 1970 році Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець. Видання згуртувало непересічно мислячих патріотів України і гідно репрезентувало українську суспільно-політичну думку за кордоном. У 1970-х років цей часопис був єдиним джерелом правдивої інформації про порушення прав людини, про цілеспрямоване нищення всього українського в Україні, про терор проти кращих її представників, розв'язаний комуністичним режимом. «Вісник» можна назвати передтечею незалежної преси, що становив альтернативу державній монополії на інформацію» [4], так В. Деревінський характеризує видання.