Україна в роки Першої світової війни

Бойові  дії на Південно-Західному фронті почалися Галичині. Галицька битва  тривала від 6 серпня до 13 вересня 1914 року. З обох сторін у ній брало  участь близько 1,5 млн. людина - 700 тис. російських і майже 830 тис. австро-угорських солдатів. Військово-оперативна обстановка на початку бойових дій для 4-й і 5-ї російських армій була сприятливою і змушені були відступити північ до міст Красник і Томашов. Але оперативний простір успішно використовували лівофлангова 3-тя і 8-а армії, які почали наступ з району Дубно і Проскурова у бік до Львова і Галич. На притоках Дністра - берегах річок Золота Липа (13-15 серпня 1914 р.) і Гнила Липа (16-18 серпня) подолали опір австрійських військ та примусили їх відступити. Успішне наступ закінчилося взяттям 3 вересня Львова і 4 вересня - Галича. Австрійські війська відступили до річках Сян і Дунаєць. Російські війська блокували добре укріплену фортеця Перемишль і в річки Вислока, що є з відривом 80 кілометрів від Кракова.

Через війну Галицької битви російські  війська зайняли всю східну частина  Західної Галичини і майже всю  Буковину з р. Чернівці. У ході цієї операції австрійська армія втратила 400 тис. людина, в т.ч.100 тис. військовополоненими, 400 знарядь. Плани від німецького командування утримати Східний фронт лише силами Австро-Угорщини невідворотно зазнали краху.

Під час проведення бойових дій в  на західноукраїнських землях загострилася оперативна обстановка Півдні. З нашого боку австро-німецького блоку під  час війни вступила Туреччина. У  акваторію Чорного моря через  Дарданелли ввійшли німецькі крейсери  "Гебен" і "Бреслау" разом із турецьким флотом потіснили англо-французькі ескадри, у жовтні 1914 р. раптово обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Росії з'явився ще одне фронт - Кавказький.

Наприкінці 1914 р. як у Західному, і на східному фронтах було припинено активні  бойові дії, почався етап позиційної війни, що свідчила про крах німецького плану блискавичної наступу. Важливу  роль провалі цього плану зіграла  російська армія, яка своїми активними  діями відвернула на Східний фронт  значні германо - австрійські сили. Антанта змусила країни Четверного союзу воювати на два фронту, але перемоги також досягла.

У 1915 р. країни Четверного союзу змінили  стратегічну спрямованість головного  удару. З метою розгрому Росії  його центр був зміщений на Східний фронт. Це дозволяло союзникам істотно поповнити матеріальні ресурси, після чого можна було зосередитися на розгромі Англії та Франції.

Розробляли  своєї стратегії і тактику  і країни Антанти. У стратегічному  плані ставилося завдання наступу  на в Берлін і вступ завезеними на територію Угорщини шляхом активних військових дій Карпатах. Але це плани були відірвані від об'єктивної дійсності. Головним їхнім недоліком  було те, що вони досить враховували  матеріальне забезпечення військових операцій у. У російської армії бракувало  озброєння, боєприпасів, одягу, взуття, продовольства.

Протягом  лютого-березня 1915 р. російські армії  воювали Карпат. Їх результатами була капітуляція гарнізону фортеці  Перемишль, захоплення 120 тис. військовополонених і 900 знарядь.

Реалізуючи  свої стратегічні плани з розгрому Росії, австро-германське командування перекинуло із фронту на Східний великі людські резерви, техніку й боєприпаси. Готуючись до головного удару у Галичині, німецьке командування створило з передислокований них частин 11-ту армію під керівництвом генерала Макензена. У взаємодії з 4-го австрійської армією вона зосереджується прорив російського фронту між містами Голиця і Громник. Добре технічно забезпечені, маючи перевагу у артилерії,германо-австрийские військ у середині 1915 р. перейшли у наступ.

Російські війська, які мають достатньої кількості  озброєння і боєприпасів, було неможливо  протистоятинаступлению.3-я російська  армія під керівництвомРадко-Дмитриева до кінця квітня відступила за річку Сян. Почалося відступ та інших армій Південно-Західногофронта.8,9 і одинадцять російські армії протягом травня 1915 р. залишили Перемишль і відступили за Дністер. У 1915 р. російські війська залишили Львів й більшість Галичини.

Щоб недопущення оточення своїх військ між Віслою і Бугом, російське  командування початок загальне відступ. До осені 1915 р. російські війська  залишили Польщу, Литву, частину Латвії та Білорусі. Під Австро-германскую окупацію потрапили українські землі - Східна Галичина, Північну Буковину і п'ять повітів Волині.

До  жовтня 1915 р. Східний фронт проходив лінії Чернівці - Тернопіль - Дубно - Пінськ - Барановичі -Двинск - Рига.Австро-германское командування не змогло досягти своєї мети - вивести Росію з війни, хоча він і зазнала великих втрат. Не реалізувала своїх стратегічних планів і Росія. Війна знову придбала позиційного характеру.

Для 1916 р. була властива найвища активність і широта бойових дій на Східному фронті. Навесні 1916 р. лінія Південно-Західним фронтом простяглася на 400 кілометрів від Пинских боліт до кордону. Фронт тримали чотири російські армії: 7-ма, 8-а, 11-та і 19-та загальною кількістю близько 639 тис. солдатів. На озброєнні було 1770 легких і 168 важких знарядь. Відповідно австро-німецькі війська мали 475 тис. людина, 1300 легких і 545 важких знарядь.

Головнокомандуючим  Південно-Західного фронту призначили генерал Олексій Брусилов. Досконально  вивчивши обстановку, тоді він старанно розробив бойову операцію прориву з усього фронту. Її реалізація почалася масової артпідготовкой 4 червня 1916 р. тривала у всій лінії фронту від 8 до 48 годин. Після цього є всі чотири армії перейшли у наступ і прорвали фронт австрійських військ, які почали відступ 7 червня. Розгромивши 4-ту австрійську армію, 8-а російська армія посіла Луцьк. Наступ тривало дні, протягом що у полон потрапило лише близько 100 тис. людина. На лівому фланзі зусиллями 9-ї армії було взято Чернівці. За місяць наступальної операції, до середини серпня 1916 р., російські війська підійшли до Карпатським перевалам, звільнивши від австрійських військ територію Буковини, і Південної Галичини. На початку вересня Південно-Західний фронт протягнувся лінією річок Стохід - Кислін - Золочів - Бережани - Галич - Ворохта. І на цій лінії наступ припинилося через нестачу боєприпасів, продовольства, одягу арміях. Наступальні операції 1916 р. мали велике значення, бо була значно підірвана боєздатність австро-угорської армії, що втратила убитих і військовополоненими близько 500 тис. людина. Німецькі війська змушені були припинити наступ на Західному фронті і перекинути на Східний фронт 11 дивізій. Торішнього серпня 1916 р. під час війни проти Четверного союзу вступила Румунія. Наприкінці 1916 р. війна знову придбала позиційного характеру.

 
1.4 Політика російських, австро-угорських  німецьких влади українських  теренах

У результаті те, що воєнні дії о ході першої Першої світової проходила території України, українське національне рух переслідували урядами і Австро-Угорської, та Російської імперій.

Війна, що почалася на Балканах, був у певній мері результатом негативного відносини  Росії до українського руху у Галичині. Російські офіційні кола розглядали Галичину як осередок українським сепаратизмом. Цьому сприяв і українська національне  рух, насамперед у Австро-Угорщини, яка мала тенденцію для її поширенню  на Придніпровську Україну.

Росія робила все можливе, щоб запобігти  поширенню цього рухи з Львова на Придніпровську Україну. Росію турбували  політичні досягнення українців  на парламентські вибори 1913 р. в Віденський парламент який минуло 30 українців  і лише 1москвофил (на попередніх виборах 12 українців і побачили 8-го москвофілів), і навіть їхнього впливу у Львівському  сеймі. Тож Росії необхідним покласти край центром українського відродження  Галичині.

Трагедія  для української національної руху в тому, що її, які мають власної  державності, щоб захистити свої інтереси, розділені територіально, змушені були воювати друг проти  друга в арміях інших держав, які  ігнорували українські національні  інтереси.

Із  початком війни у Австро-Угорську імперію розгорнулася боротьби з  українським рухом. По підозрам в  русофільстві українців заарештовували, висилали, знищували. Тисячі людей були й відправлені до таборів Австрія, де з їхніми без суду й слідства роками тримали у найскрутніших  умовах. По неповним даним 36 тис. українців, в т. год. старих і жінок, розстріляли  і повісять і стільки ж українських  ув'язнених загинуло в австрійських концентраційних таборах.

Царське уряд вже у перші ж дні війни  започаткував широкомасштабні антиукраїнські акції, прагнучи знищити національно - визвольний рух, бо його "сепаратизмом" і "мазепинством". Ці акції були спрямовані передусім проти друкованих органів "Просвіти" і клубів. У Києві було припинено видання газети "Рада", щомісячного видання "Литературно - наукової звістки" і "Українська хата", популярного тижневика "Село". Редактора "Української хати" П. Богацкого заслали до Східної Сибір. Багато політичні та культурні діячі опинилися у засланні. Так, М. Грушевський після повернення 1914 р. до Києва видавався заарештований й заслали спочатку у Симбірськ, згодом у Казань. У 1916 р. його у Москву під гласний нагляд поліції, де він і перебував до березня 1917 року.

Успіхи  російських військ у Галицької операції дозволили розширити репресії і переслідування  "мазепинцев" у цьому регіоні України. З окупованих територій царському уряду створило Галицко - Буковинское генерал-губернаторство, що його очолив чорносотенець граф Р. Бобринський. Він заявляв, що "Східна Галичина і Лемківщина спокон століть частина єдиної великої Русі; у тих землях корінне населення завжди був російським, лад їх а тому має бути грунтується російській принципах. Я впроваджувати тут російську мову, і пристрій".

Після цього було розроблено нове адміністративний розподіл земель. Генерал-губернаторство була розділена чотирма губернії -Перемишльскую, Львівську, Тернопільську і Чернівецьку. Їх очолили російські чиновників і місцеві москвофіли, які почали репресії проти українців.

Політика  російської адміністрації була ліквідацію національної самосвідомості та з так  званого "мазепинського духу". Вже жовтні 1914 р. при генерал-губернаторові почав діяти жандармський відділ, який переслідував українських громадських діячів. У звіті жандармського полковника Мезенцева зазначалося, що протягом кількамісячної проведено близько 1000 обшуків 1200 арештів, 578 людина у вирішенні генерал-губернатора були заслані в віддалені райони Росії.

Особливо  жорсткі репресії застосовувалися  до священнослужителям греко-католицькій  церкві. Російська адміністрація  заарештовувала їх і висилала у Сибір. У Львові 19 вересня 1914 р. був заарештований  митрополит А. Шептицький. Спочатку його вивезли до Курська, а в монастирську в'язницю в Суздале, з якої був звільнений тільки з початком революції 1917 року. У той самий час позиції православ'я на генерал-губернаторстві укріплювалися. Здійснення "православної акції" Св. Синод поклав архієпископа Волинського Евлогия. За його розпорядженню на греко-католицькі парафії, залишені уніатськими священиками, призначалися православні настоятелі, які прагнули покласти край греко-католицької Церквою і силою звернути населення у православ'я.

Ще  великим трагізмом обернулося українському руху відступ російських військ. Відступаючи, вони спустошували край, масово вивозили сходові населення. Було розграбовано багато українських установ культури, зокрема Наукове товариство їм. Шевченка, вивезені цінні предмети із музею  і забезпечення бібліотеки Народного вдома до Львова. Атакуючі австрійськими військами проводили ті ж самі роботу, як і відступаючі російські: переслідували українців, арештовували й ув'язнювали населення за обвинуваченням у шпигунстві на користь російських, здійснювали суди й розстріли мирних жителів.

Поразка російської армії у 1915 р. зумовили зміни  у ставленні російської громадськості  й поклали урядових кіл до українського питання. Лідер конституційних демократів П. Мілюков домігся ухвалення  партією резолюції про визнання прав українців на широке культурне  самовизначення. На сесії Державної  Думи він, і навіть депутати М. Суханов, М. Чхеїдзе виступили з різким осудом політики Росії у Галичині. В одному з думських засідань фракції соціал-демократів і трудовиків було подано запит щодо заборони преси. Під час дискусії з цього питання позиція уряду був підданий різкій критики виступи депутатів І. Александрова, А.Дзюбинского, М. Чхеїдзе.

Резонансна  значення мало лист Красноярського єпископа Никона у журналі "Біржові відомості" за червень 1915 р. під назвою "Орли і ворони" щодо реакції російського  духівництва й адміністрації, котрі  підтримали антиукраїнську політику царату.

У активну  боротьбу включилися громадські діячі  України. У до Державної думи звернулася українська делегація у складі професора  Є. Іванова, письменниці З. Русової і як журналіста Ф.Матушевского з меморандумом про потреби народної освіти Україні та про необхідність запровадження української у шкільництві.

Активне рух за відродження української  культури і освіти розгорнулося на місцях. На різних губернських і  повітових, професійних і громадських  організацій зборах приймалися рішення  про майбутнє запровадження української  до шкіл, свободі преси, діяльності "Просвіти" та інших культурно-освітніх організацій.

Значну  роль поновлення української суспільно - політичного і культурного життя  грали Союз визволення України і  Товариство українських поступовців. Попри те що, що СВУ підтримував Німеччину, але водночас він виступав за припинення війни" та висловлював сподівання, що "все цивілізовані народи світу, зокрема і українська, має свободу на вирішення своєї долі й організації політичних, суспільних та економічних зв'язків із своїми сусідами відповідно до своїх бажань". Проте обидві організації обмежилися лише деклараціями. Конкретних практичних дій за умов війни" вони не робили.

Запровадження військового становища посилило репресії із боку царської влади: було запроваджено цензура, значно погіршило  політичну роботу у масах.

З початку  воєнних дій наклали відбиток попри всі сфери внутрішнє  життя України. Насамперед війна  істотно підірвала продуктивні  сили. До армії мобілізували близько  половини працездатного чоловічого населення: у Волинській губернії - 49,9%, Київської - 51,8, Полтавської - 49,4, Харківської - 49,1, Чернігівської - 50,6%. Кілька менше  був відсоток мобілізованих у  Катеринославській губернії (34,2%), промисловість  якої безпосередньо працювала на військові потреби. Дефіцит робочої  сили містах (у різних галузях промисловості - на 25-30%) покривався рахунок жінок, підлітків, військовополонених, селян.

Поповнення  підприємств рахунок вихідцями  з села істотно ускладнювало гостру ситуацію з робітниками руками сільському господарстві. Повсюдне погіршення якісного складу робочих зумовлювало різкого  падіння продуктивність праці. Кризові  явища придбали величезні масштаби. М а протязі 1914-1916 рр. України було закрите більш 1400 підприємств і  Центру припинили роботу 26 доменних печей.

На  Галичині упродовж свого війни було зруйноване близько сорока% господарських  і житлових будівель, близько 1,5 тис. промислових об'єктів. Навіть стратегічно  важлива нафтова промисловість  зменшила виробництво на 1/3.