Україна в роки Першої світової війни

Міністерство освіти і  науки України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Україна в роки Першої світової війни

 

 

 

 

                 Виконав студент 

 

 

 

                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       Черкаси -2013

 

Зміст

1. Україна в роки Першої світової

1.1 Українське питання на передвоєнних міжнародних відносинах

1.2 Ставлення до війни різних  політичних партій на Україні

1.3 Військові дії на українських теренах в 1914-1916 рр.

1.4 Політика російських, австро-угорських німецьких влад на українських теренах

Список використаної літератури

 

 

1. Україна в роки Першої світової війни

 

1. Український питання на передвоєнних міжнародних відносинах

 

За  десятиліття, які пройшли після  закінчення Першої світової, до її наслідків  і уроків зверталося не одне покоління  істориків з єдиною метою всебічно проаналізувати події тих трагічних  років, з відповіддю про її причини  й можливості запобігання.

У історичних працях, документальних збірниках, мемуарній  літературі, присвячених цій події, більшість дослідників роблять  висновок, що запобігання війни не можливе через переплетення геополітичних і соціально-економічних протиріч між державами.

Приводом  до війни послужило вбивство 28 червня 1914 р. членом сербської націоналістичної організації Р. Принципом у Сараєво, столиці Боснії, спадкоємця австро-угорського престолу Франца - Фердинанда. Австрійський уряд звинуватив у тому Сербію, вручивжи її уряду ультиматум і 28 липня 1914 р. початок воєнних дій. Монархию Габсбургів підтримала кайзерівська Німеччина. Натомість на захист Сербії виступила Російська імперія, яка стала загальномобілізованою.1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, 3 серпня - Франції, а 4 серпня - війну Німеччині оголосила Англія. Почалася перша світова війна, що тривала до листопада 1918 року. У цю війну втягнуто 38 держав світу з населенням 1,5 млрд. людина. Упродовж роки війни у діючу армію мобілізували 73,5 млн. людина, 10 млн. у тому числі загинули і 20 млн. були поранені.

Головною  причиною Першої світової були економічні та політичні протистояння між державами двох військових блоків - Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія) і Антанти (Росії, Німеччині й Англії). Кожна з воюючих країн виділялася своїми національними інтересами будувала свої плани стосовно України. До того ж кожна з них відкрито про наміри не заявляла, але розуміла, що вона географічно перебуває у центрі Європи і впливає на вирішення політичних й економічних проблем.

Австро-Угорська імперія виношувала плани розширення території за рахунок Волині та Подолії, які перебували у складі Російської імперії.

Російські правлячі кола дотримувалися позиції  законності її володінь і хотіли зважати  на те, що всі ці території було приєднано ще внаслідок експансіоністської політики царату. З іншого боку, царська Росія мала на меті приєднати Галичину, Буковину і Закарпаття під виглядом приєднання споконвічних "російських земель" і возз'єднання українського народу.

Відносини між Росією і Австро-Угорщиною стосовно України визначалися переважно слов'янофільською шовіністичною ідеологією, якій було властиво негативне ставлення до розвитку української культури у Галичині й прагнення до "возз'єднанню пригнобленої Русі" з Росією за принципами етнографічної єдності. Між Росією і Австро-Угорщиною йшла боротьба за гегемонію у світі, яка неминуче позначалася на територіальну єдність України.

Протягом  років Першої світової українському народові виявився між двома протиборчими сторонами. Близько 3,5 млн. українців у цій війні виступили за російську армію й 250 тис. - за Австро-Угорщину. Трагедія українського народу зводилась до того, що вони українці змушені були воювати на своїй землі лише інтереси тих імперій, що їх гнітили, чи вбивати одне одного.

Грандіозні  плани стосовно України у роки Першої світової виникали і в кайзерівській Германії. Передбачалася окупація "Середньої Європи", до  якої приєднувалися на Сході України, Білорусь та Прибалтика. Особлива роль відводилася Україні, яка б стала відправним пунктом майбутнього завоювання Німеччиною світового простору. Експансіоністські плани Німеччини пов'язували з військовим ослабленням Російської імперії, відділенням від неї України. Німеччина струменіла за те, що Росія як держава завжди несла загрозу для центральних країн Європи, тому прагнула послабити її могутність і геополітичний вплив.

Плани Німеччини щодо України не обмежувалися лише геополітичними намірами, існували також економічні інтереси. Німеччина розглядала Україну як житницю Європи. Натякаючи на незалежність, кайзерівська Німеччина на той час бачила в Україні передусім колонію, яка стане головною базою поставок продовольства та сировини.

У геополітичному плані тісно перепліталися інтереси інших держав - Англії та Франції. Буржуазія цих країн прагнула зайняти панівні позиції на півдні України та Криму.

Польське  населення Російської Федерації  та Австро-Вегерской імперій розраховувало відродження під час війни польської державності, з включенням у склад Польщі галицьких і західноукраїнських земель як "історично польських". Про приєднання частини Буковини за сприятливого розвитку військового конфлікту мріяла Румунія.

Посилена  увага за Україною пояснювалася не тільки як перспективними планами територіальних придбань, а й стратегічними розрахунками на найближчу перспективу. Майбутні військові суперники прагнули підірвати потенційну могутність протилежного боку шляхом провокування у ній сепаратинських рухів. Наприклад, значний інтерес з Україною до війни виявляли міністерства закордонних справ і російська преса, Англія та Франція. Вони прагнули так "зрежисирувати" події, щоб у результаті розбудови української сепаратистського руху послабити Австро-Угорщину. Швеція, навпаки, за Німеччиною, очікувала той самий результат. У боротьбі контроль над чорноморськими протоками такий варіант розвитку подій розраховувала Туреччина.

Звісно, найбільше зусиль докладали найближчі  сусіди українців. Так, при Міністерстві закордонних справ в Австро-Угорщині було створено спеціальний відділ - "Українська агітація". Його метою була вже конкретна ідеологічна обробка українців. У Міністерстві закордонних справ Німеччини такий відділ функціонував із 1897 року. Він збирав інформацію, аналізував проблеми українських земель, налагоджував контакти з прибічниками Німеччини (потрібним людям). Ця діяльність тривала і під час війни. Восени 1915 р. у Берліні було створено суспільство "Україна",випускаюче журнал "Майбутнє Східної Європи", у якому українська тематика займала провідні позиції. "Українського питання" значну увагу напередодні й під час війни приділялося у Росії. 

 

2. Ставлення до війни різних політичних партій на Україні

 

У перші  ж дні після війни політичні  партії громадські організації в  воюючих країнах розгорнули пропагандистську кампанію на підтримку бойових дій  своїх урядів.

У складному  становищі виявилися українські національні партії, оскільки діяли  як і австро-угорської, і у російської частинах України в умовах заборони і переслідування з боку центральної влади й місцевої адміністрації. У цих складних умовах політичних партій потрібно було виробити певну позицію стосовно до подій, що відбувалося на українських теренах.

У своїй праці "Відродження нації" У. Винниченко писав про політичну орієнтації українських політиків в умовах. До першої групи він відносив тих українських політиків, кого війна застала біля Росії, хто вірив, що перемога Росії змусить її послабити національний гніт і наблизить свободу для пригноблених народів. Друга ж група українських політиків, особливо українців Галичини, орієнтувалася перемогти Австро-Угорщини на війні та перехід під неї протекторат по Україні. Третю групу становили політики, які орієнтувалися не так на Росію, Австро-Угорщину чи Німеччину, а виключно за власні сили українського народу. До цій групі ставилися представники переважно соціалістичних партій.

Хід війни нас дуже швидко показав  як відсутність організаційного  єдності для української національної руху, а й загальних щодо різноманітних  політичних течій ідейних і стратегічних орієнтирів. Більшість українських  політичних сил є по обидва боки лінії фронту поквапилися висловити повну лояльність до власних монархій.

Демонструючи  свою довіру до царизму політичних діячів підтримали його військові зусилля, закликали українських робітників селян захищати Росію, зміцнювати фронт і тил. Наприклад, в Радянський Союз земств та міст Південно-Західним фронтом входили українські ліберали Д. Дорошенко,

А. Вязлов, А. Микільський. Вони відкрили і вони містили власні кошти приватні лазарети для поранених воїнів. Вони організували навчання грамоти та різним ремеслам.

Із  початком війни активізувало своєї  діяльності Товариство українських поступовців (>ТУП).12 серпня 1914 р. ТУП виступив із декларацією "Війна й українці" по підпис З. Петлюри, редактора "Української життя", що видавалася у Москві. У декларації виражалася впевненість, що вони українці "виконають своє зобов'язання громадян Росії у цей час остаточно". Водночас у ній висловлювалось сподівання те що, що народності Росії, виконавши свій громадянський обов'язок перед ній, зможуть прогнозувати надання їм "і лобіювання відповідних прав". Під час війни З. Петлюра залишався прибічником Антанти, не сумнівався у її перемозі. Він вважає, що приєднання Галичини і до Російської імперії відповідає українським інтересам, оскільки збільшить собі силу й роль українського елемента й у остаточному підсумку призведе до визнанню Петербургом культурних і розширення політичних прав українського народу.

Київська  газета "Рада" у передовій статті закликала українців охороняти  Російська держава, бо цим вони охороняти  власну землю від ворога.

Під час війни погляди поступовців змінювалися. Рада ТУП вирішила утриматися від звернень як і підтримку війни, і проти, і посіла нейтральній позиції. У 1916 р. члени ТУП виступили проти війни" та підтримки кожній із воюючих сторін. Визначаючи свої завдання у декларації "Наша позиція"поступовці підкреслювали, що вони боролися і Захід боротимуться за "демократичну автономію України, гарантовану федерацією рівноправних народів, забезпечення культурно-національних цінностей і розширення політичних прав українського народу".

На  іншої політичної платформі стояли українським партіям вАвстро-Венгрии.2 серпня 1914 р. у Львові було заснована  Головна українська рада (ГУР), до якої ввійшли представники трьох провідних  українських партій: національно-демократичної, радикальної і соціал-демократичної. Головою Ради був обраний До. Левицький. Головна українська рада мала захищати інтереси українського народуАвстро-Венгрии.3 серпня ГУР видала маніфест до галицьких українців, у якому закликала одностайно протистояти царській Росії.

Однією  із поважних завдань, якої займалася  ГУР була організація авст-рійської армії окремої української військовій частині, яка б стати основою майбутньої національної армії. Австрійське командування дав згоду формування українського легіону під назвою "Українські січові стрільці" (>УСС). Добровольцями в УСС записалося 30 тис. людина. Австрійське командування дозволило озброїти лише 2 тис. людина. У складі УСС були майбутні українські політики, вчені, літератори, журналісти, які залишили добре документовану історію УСС і багата літературно-письмова спадщина.

Торішнього  серпня 1914 р. група діячів українського визвольного руху, які мусили виїхати  з Придніпровської України створили до Львова Союз визволення України (СВУ). Його організаторами були Д. Донцов, У. Дорошенко, М. Залізняк, А. Жук, А.Скоропис -Йолтуховський. Союз опублікував відозву "До українського народу у Росії" і холодне поводження "До суспільної думки Європи", у яких прагнув довести, що самостійна Україна може стати опорою для Європи на боротьби з російської експансією. Він також опублікував ">Платформу Союзу", у якій йшлося і про тому, що українська народ має право національну самостійність. Майбутнє держава вони вважали як конституційна монархія із демократичним ладом. До складу СВУ входили переважно представники лівих партій -соціал - демократи, колишні руповці, члени ">Спилки", групи українських есерів. Союз розглядав себе, немов зародок українського уряду. Після окупації Львова російськими військами члени СВУ переїхали до Відень. Союз проіснував майже закінчення.

>Москвофіли, що виїхали з західноукраїнських земель, заснували у Києві Карпато-російський визвольний комітет, котрий закликав галицьких українців зустрічати російську армію як визволительку.

У складних умовах виявилися соціалістичні  партії. У підпіллі ліві соціал-демократичні партії керувалися положеннями, сформульованими  більшовиком У. Леніним в маніфесті ЦК РСДРП "Війна і російська соціал-демократія". З інтересів боротьби на перемогу соціалізму, він висунув гасло: "перетворення війни імперіалістичної на війну громадянську та поразки свого уряду у імперіалістичної війні". 

 

3. Військові дії на українських теренах в 1914-1916 рр.

 

Україна стала ареною військових дій першої світової війни. По її території проходив Південно-Західний фронт, який протягнувся від Івангорода до Кам'янець-Подільського загальної завдовжки 450 кілометрів. У його склад на початку війни входили чотири російські армії: 4-та і 5-та було розміщено у бік на Перемишль і Львів, 3-тя і 8-а - до Львова і Галич. Їм протистояли чотири австро-угорські армії.