Україна в першій половині XIX ст

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. У  березні 1847 р. за доносом студента О.Петрова  воно було викрите, поліція приступила до арештів «змовників»¹¹. Через три місяці справа була закрита, тому що головний начальник ІІІ відділення Його імператорської величності власної канцелярії генерал-ад'ютант граф О.Орлов не побачив у діяльності «мефодіївців» замаху на основи самодержавства. «Україно-слов'янське товариство Св. Кирила та Мефодія, - писав він, - було не більше як учене марення трьох молодих людей. Засновники його, Гулак, Білозерський і Костомаров, за самим положенням учених людей … були не в змозі ні втягнути у своє товариство військовиків або народ, ні зробитися скорою причиною повстання»¹².

Однак, на братчиків чекало суворе покарання. Найтяжче було покарано Т.Шевченка, якого віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу на 10 років. Сам Микола І дописав до вироку таке: «… під суворим наглядом і забороною писати і малювати»¹³. На трирічний термін було ув'язнено у Шліссельбурзькій фортеці М.Гулака. М.Костомаров перебував у в'язниці один рік, а О.Навроцький - півроку у В'ятській тюрмі. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну.

Висновки Кирило-Мефодіївське братство було засновано в Києві 1846 р. Членами братства, очолюваного істориком М. Костомаровим, були В.Білозерський, М. Гулак. Пізніше до них приєдналися П. Куліш і Т. Шевченко. Це був цвіт тогочасної молодої української інтелігенції. Всі вони захоплювалися ідеями свободи і демократії, всеслов'янського єднання, тому й свою таємну організацію назвали на честь великих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.                                                        Принципові положення політичної програми братства були викладені у «Книзі буття українського народу» та «Статуті Кирило-Мефодіївського братства». Братчики вірили в те, що прийде час, коли «вся слов'янщина встане, і не залишиться в ній ні царя, ні пана, ні холопа». Ставилося за мету об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою свободу. Провідна роль відводилася Україні: Київ мав стати столицею федерації, де збирався б загальний сейм.                             М. Костомаров був переконаний в тому, що за Україною, яка повстане зі своєї могили, підуть усі слов'янські народи. Однак члени братства по-різному дивилися на засоби досягнення цієї мети. Більшість схилялася до шляху реформ і «м'яких» методів. Меншість, насамперед в особі Т. Шевченка, займала радикальні позиції. Розходилися члени братства і стосовно того, що є першочерговим і головним. Для М. Костомарова це були єдність і братерство слов'ян. Т. Шевченко ж палко обстоював соціальне та національне звільнення українського народу.   Проіснувало братство недовго: на початку 1847 р. за доносом його члени були заарештовані. Найгірша доля спіткала Т. Шевченка. Його заслали до Оренбурга без права писати й малювати.

Таким чином, від Кирило-Мефодіївського братства бере початок історія нового українського політичного руху. Воно було першою в історії України  нелегальною політичною організацією, що поставила за мету національне  й соціальне визволення українського народу, возз'єднання його в єдиній соборній державі з одночасним . створенням федерації чи, можливо, конфедерації слов'янських країн.

Висновок 
Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом. 
Основна мета – об’єднаня слов’ян на засадах федерації при рівності та дотриманні прав і свобод громадян, скасування кріпацтва, та самодержавства, соціальне і національне визволення українського народу. Члени братства ідеалізували козацьку минувщину і в її суспільній організації вбачали майбутній суспільний устріій України. 
Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що це була перша спроба національного відродження України політичними засобами, на основі програми, статуту та інших документів.