Україна в першій половині XIX ст

Отже, основним змістом  соціально-економічного розвитку України  першої половини XIX ст. був розклад  феодально-кріпосницької системи  і формування в її надрах нового суспільного укладу. В сільському господарстві це проявилося у спрямованості поміщицьких і заможних селянських господарств на виробництво продукції на продаж. Крім того, свій зв'язок із ринком вони закріплюють організацією переробки сільськогосподарської сировини, тобто засновують промислові підприємства. Проте капіталістичні зрушення в сільському господарстві до 1861 р. були ще слабкими. Основною сферою, де формувався новий спосіб виробництва, була промисловість. З кінця XVIII ст. на базі розвитку дрібнотоварного виробництва виникає капіталістична мануфактура, а згодом і фабрика. Провідну роль у промисловому виробництві відігравали купецькі капітали.                                    Товарно-грошові відносини, які проникали в усі сфери виробництва, до певного часу лише стримували розвиток кріпосного господарства. Згодом товарне виробництво починає підривати підвалини кріпосницької системи. На цій основі загострюються соціальні суперечності, які з особливою силою проявилися в кінці 50-х — на початку 60-х років. Перед країною постала нагальна потреба у відміні кріпосницької системи, що дедалі більше гальмувала економічний прогрес. Аграрна реформа в Австрії відкривала шлях до розвитку капіталізму і формуванню буржуазного суспільства на західноукраїнських землях.

Суспільно-політичний рух  у Наддніпрянській Україні наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХІХ ст. 
 
Колишня козацька еліта в Наддніпрянщині була справжньою колискою багатьох провідних діячів першої хвилі українського національного відродження кінця XVIII — початку XIX ст. Як правило, майже всі вони вийшли з козацької старшини. Скасування автономії Гетьманщини викликало відповідну реакцію з боку найбільш патріотично налаштованих представників української громади. В. Капніст, полтавський дворянин, пише «Оду на рабство», в якій висловлює обурення запровадженням кріпацтва в Україні. На доручення козацької старшини він у 1791 р. їде з таємною місією до Німеччини, щоб викласти свій план відокремлення України від Росії та приєднання її до Пруссії. 
Український суспільно-політичний рух опирався не тільки на внутрішні джерела, а й на зовнішні чинники. Йдеться, зокрема, про відчутний вплив на цей рух Французької революції, зокрема її концепції вільної нації. Одним із виявів цього стало виникнення в Україні таємних політичних товариств після перемоги над Наполеоном. Повернувшись із зарубіжних походів, багато їхніх учасників почали іншими очами дивитися на російську дійсність, на політичний режим самодержавства, які різко контрастували з ідеями свободи, рівності, братерства. Різновидом таких товариств були масонські ложі. У 1818 р. вони виникли в Києві («З'єднані слов'яни») та в Полтаві («Любов до істини»). Членами цих об'єднань були відомі українські діячі 
І. Котляревський, В. Капніст, В. Лукашевич, а також пізніші лідери декабристського руху П. Постель, М.Орлов, М. Бестужев-Рюмін. 
Слід, однак, зазначити, що створені в Україні масонські ложі все ж не мали послідовно українського національного спрямування. Одним із завдань, які ставили перед собою їх організатори, було прилучення малоросійського дворянства до загальноросійського опозиційного руху. Чи не єдиним винятком був В. Лукашевич, який виступав за відокремлення України від Росії та приєднання її до Польщі. Члени масонських лож, що діяли на Правобережній Україні, були в основному польськими шляхтичами і своєю головною метою вважали відновлення незалежності Польської держави, яка включала б і Правобережну Україну. 
До причин, що привели до виникнення декабристського руху, слід віднести дві: по-перше, це вплив прогресивних європейських ідей народовладдя, свободи та прав людини, які поширювалися після перемоги над наполеонівською Францією, усвідомлення значною частиною офіцерів, котрі побували на Заході, того, яка разюча відмінність існує між російським самодержавно-кріпосницьким ладом та розвиненими країнами Європи; по-друге, це посилення реакції царизму після війни 1812— 1814 рр. 
Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царського режиму. Ті з них, що діяли в Україні, відіграли важливу роль у загальноросійському рухові спротиву. 
Ще до початку цього руху в Україні починають виникати перші таємні політичні гуртки, які ставили метою насамперед боротьбу за ліквідацію самодержавства та всіх його інститутів. Одним з них було «Малоросійське товариство», створене у 1819 р. з ініціативи В. Лукашевича. Загалом же можна сказати, що оформлення політичної опозиції царизмові було пов'язане з виникненням перших декабристських організацій в Росії. Хронологічно це відноситься до 1816 р., коли в Петербурзі був створений «Союз порятунку», а у 1818 р. в Москві — «Союз благоденства», їхні програми передбачали впровадження конституційного представницького правління, ліквідацію самодержавства, скасування кріпосного права шляхом військового перевороту. Членами цих організацій були брати Муравйови-Апостоли, П. Пестель, М. Орлов та ін. 
В Україні, де були розквартировані російські війська, перебувало на службі багато опозиційне налаштованих офіцерів — членів таємних товариств. У 1818 р., після прибуття до Києва генерала М. Орлова, місто стає центром зустрічей членів «Союзу благоденства». Через три роки декабристи реорганізували свої об'єднання і створили два осередки — Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне товариство з центром у Тульчині.

Головою останнього було обрано полковника П. Пестеля, членами товариства стали офіцери полків, що дислокувалися  в Україні. Крім Тульчинської, були створені ще дві управи: Кам'янська на чолі з В. Давидовим і С. Волконським та Васильківська на чолі з С. Муравйовим-Апостолом. Час від часу відбувалися конспіративні наради членів Південного та Північного товариств. Слід зазначити, що в питаннях тактики між ними були суттєві розходження: перше було налаштоване більш радикально, друге — більш помірковано. Члени Північного товариства обмежувалися в своїх планах поваленням самодержавства та встановленням конституційної монархії. Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат «Руська правда», в якому докладно визначив програму дій після повалення царського режиму. Відповідно до неї всі народи Росії мають об'єднатися в централізовану республіку з однопалатним парламентом. Кріпосництво скасовується. Усі громадяни рівні перед законом. Зберігається приватна власність на землю, але половина землі вважається громадською, яку можна брати для обробітку. Встановлюється цілковита свобода торгівлі та промисловості. 
У 1823 р. у Новограді-Волинському постає третя таємна організація — Товариство об'єднаних слов'ян, фундаторами якого були брати Борисови. У 1825 р. воно об'єдналося з Південним товариством. 
Внутрішньополітичною ситуацією, пов'язаною зі смертю Олександра І, вирішило скористатися Північне товариство. 14 грудня 1825 р. воно підняло повстання в Петербурзі. Відсутність серйозної підготовки, чіткого розуміння мсти повстання з боку солдат і населення — все це призвело до його поразки. Почалися арешти. Південне товариство не змогло вчасно підтримати повстання в Петербурзі, оскільки ще 13 грудня було заарештовано П. Пестеля, а посланець із Петербурга прибув в Україну запізно. Однак навіть за цієї ситуації декабристи не склали зброю. 
29 грудня 1825 р. Васильківська управа на чолі з С. Муравйовим-Апостолом підняла повстання в Чернігівському полку. Повсталі, однак, не рушили прямо на Київ і, шукаючи союзників, марно втратили три дні. Виступ почався в с. Трилісах, його підтримали близько 1000 солдатів та 19 офіцерів. Був складений «Православний катехізис» із закликом до народу повалити самодержавство, встановити демократичний лад, ліквідувати кріпацтво. 30 грудня повсталі зайняли Васильків і рушили на Білу Церкву, щоб приєднати до себе інші військові частини. Але назустріч їм уже прямували вірні цареві війська. У першій же сутичці було тяжко поранено С. Муравйова-Апостола. Управління повсталими було майже втрачено, 900 солдатів здалися без бою. 
Суд над декабристами, що відбувся в Петербурзі, близько сотні з них засудив до заслання в Сибір і на Кавказ. Керівників повстання — К. Рилєєва, М. Каховського, М. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна та П. Пестеля — було страчено. 
Причин невдачі повстання, крім уже згаданих, існувало багато. Головна ж полягала в тому, що його мета була незрозумілою для широких мас загалом та українського народу зокрема. І це не дивно, адже декабристський рух практично не виходив за межі російської державності, російського менталітету. Зокрема П. Пестель, як відомо, відносив українців до «корінного російського народу». 
Говорячи про історичне значення виступу декабристів, слід підкреслити, що це була перша спроба повалення російського самодержавства, а мужність та героїзм його учасників стали високим моральним взірцем боротьби проти царизму. Безумовним є і те, що ідеї декабристського руху, особливо ті з них, які стосувалися прав народу на вільне життя, в поєднанні з ідеями Товариства об'єднаних слов'ян, інших політичних об'єднань в Україні тієї доби справляли свій вплив на формування та розвиток українського визвольного руху.

Вступ

Відродження національної свідомості в Україні, як і в усій Східній  Європі, почалося під впливом західних філософських ідей Йозефа Гердера, французької революції та романтизму, а також внаслідок становлення української національної інтелігенції.

У 1840-х рр. постала нова генерація українських інтелектуалів. Їхнім центром став Київ. Серед  провідних культурних діячів того часу - історик Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, Микола Гулак, Василь Білозерський та Тарас Шевченко.

Саме вони у 1846 р. заснували  у Києві Кирило-Мефодіївське братство. Воно започаткувало політичне життя  українців. Свої ідеологічні засади «братчики» висловили в «Книзі буття  українського народу» та «Статуту слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія». Братство було швидко викрите, судовий процес і заслання його членів стали початком боротьби українських культурних кіл, що виступали на захист національних прав та соціальної справедливості й  поборювали імперську російську  владу. Процес заснування та головні  ідеї програмних документів розкриває  розділ перший цієї роботи.

Учасники Кирило-Мефодіївського товариства зазнали сильного впливу поезії Тараса Шевченка, якій рішуче виступав за визволення слов'янських народів  від деспотизму, скасування кріпацтва, відродження вільної України. Шевченків  заклик до одночасного національного  та соціального визволення і ліг  в основу програмних документів кирило-мефодіївців. Невідомо, чи був Шевченко безпосереднім учасником братства, але його впливова діяльність на братство була значна. Національно-політичні погляди Шевченка та історичне значення Кирило-Мефодіївського товариства буде розглянуто у другому розділі.

Виходячи з цього можна  сформулювати мету цієї роботи, яка  буде полягати в наступному:

- Розглянути процес виникнення  Кирило-Мефодіївського товариства;

- З'ясувати мету створення  та зміст програмних документів  Кирило-Мефодіївського братства;

- Визначити яку роль  відігравав Тарас Шевченко на  формування та розвиток національно-свідомої  інтелігенції;

- В чому полягає історичне  значення Кирило-Мефодіївського  братства.

Тема Кирило-Мефодіївського товариства на сьогоднішній день, на думку  автора, є дуже актуальною, адже не дивлячись  на деякі розходження в засобах  досягнення своєї мети, «братчиків»  об'єднували спільні цінності та ідеали, а більш за все пристрасне бажання  змінити на краще соціально-економічну, культурну та політичну долю України. Саме цієї єдності сьогодні, так, не вистачає сучасним «братчикам»!

Розділ 1. Створення  Кирило-Мефодіївського братства. Програмні  документи братчиків

У середині XIX ст. Київ, замість  офіційно призначеної йому ролі центру русифікаторської політики царизму  на Правобережній Україні, став центром  загальнополітичного українського національного руху. Вже на початку 40-х років студенти і молоді викладачі  Київського університету утворили таємний  кружок «Київська молода»¹, який поставив перед собою завдання національного відродження і пропаганди серед поміщиків звільнення селян від кріпосний залежності. Вся пропаганда повинна була проникнутися «християнським духом».

На своїх засіданнях кружківці обговорювали майбутнє України, висували положення з робіт французьких філософів-утопистів Сіна-Симона, Фур'є, чехословацьких пропагандистів ідей панславізму Яна Колара, Павела Шафарика, Вацлава Ганки. Проте вийти за рамки свого кола в пропагандистській діяльності члени «Київської молоди» так і не зважилися.

Демократичні ідеї дістали  своє відтворення у світогляді видатного  українського поета і громадського діяча Т.Г.Шевченка, який пропагував національно-визвольні ідеї, знищення кріпацтва революційним шляхом та виступав за об'єднання всіх слов'янських  народів у демократичну федеративну  державу.

Під впливом шевченківських ідей у січні 1846 р. в Києві виникло  нелегальне «Україно-слов'янське товариство Св. Кирила та Мефодія», у роботі якого брали участь професор-ад'юнкт, історик Микола Костомаров, учитель петербурзької гімназії, талановитий етнограф, письменник Пантелеймон Куліш, чиновник канцелярії Київського генерал-губернаторства, юрист Микола Гулак, вчитель з Полтави Василь Білозерський, етнограф Опанас Маркевич².

Крім організаторів, до братства невдовзі увійшли: Георгій Андрузький (поет і публіцист), Олександр Навроцький (поет-перекладач), Дмитро Пильчиков (вчитель), Іван Посяда (педагог), Микола Савич (педагог і журналіст), Олександр Тулуб (педагог)³. У квітні 1846 р. до братства вступив Тарас Шевченко⁴. Однак лідером й ідеологом Кирило-Мефодіївського товариства був не він, а М.Костомаров. Крім того, братство об'єднувало багато студентів Київського університету.                      Восени 1846 р. організація налічувала 12 осіб. Ще близько 100 чоловік підтримували з братством активні зв'язки. Братство було названо на честь слов'янських просвітителів святих Кирила і Мефодія і мала свій знак - каблучка або ікона із зображенням цих святих⁵. Таким чином, у політичну боротьбу включилися інтелігенти-різночинці, які продовжили традиції козацької старшини. Ідеологія братства - поєднання християнської і національної ідей з ідеєю слов'янської єдності.                                                 Організаційні і програмні цілі товариства були сформульовані в документах «Книга буття українського народу, або Закон Божий» і «Статут слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія», автором яких був М.Костомаров⁶.                                                     «Книга буття українського народу, або Закон Божий» складався зі 109 статей релігійно-повчального характеру⁷. Тут були показані основні події світової історії з найдавніших часів до середини ХІХ ст. (про визвольну боротьбу українського козацтва і розвиток деспотичного самодержавства в Росії, Французьку революцію кінця ХVІІІ ст., виступи декабристів, поділи Речі Посполитої та ін.). Український народ був схарактеризований як демократичний, історичне покликання якого полягає в тому, щоб підвести інших слов'ян на боротьбу за національне звільнення і створити федерацію вільних слов'янських народів. «Закон» наголошував на необхідності ліквідації кріпосного права і самодержавства.

Основною задачею братства була перебудова суспільства на принципах  християнства, поступове поширення  створеного християнського порядку  на весь світ. Інший програмний документ «Статут слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія» складався з двох частин.

І. «Головні ідеї»: Ш необхідність об'єднання слов'янських народів у федеративну державу, в якій на засадах добровільності і виборності кожний народ зберігав би свою волю і самостійність; Ш м. Київ - столиця федерації, де збирався б Спільний сейм (один раз на чотири роки); Ш досягнення Україною державної незалежності з демократичним ладом за зразком США або Французької республіки;Ш кожна слов'янська держава має представляти в цій федерації штат або поділяється на декілька штатів; Ш для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелику регулярну армію; Ш кожний штат, крім того, мав би і свої збройні сили.

ІІ. «Головні правила» (їх 11) Ш визначалися організаційні принципи діяльності товариства, статутні права та обов'язки його членів; Указувалися цілі:

Головна - поширення ідей товариства шляхом виховання юнацтва, використовуючи при цьому вплив  літератури, шляхом збільшення кількості  учасників братства та ін. Однак ці документи мали недоліки: v не були розроблені конкретні плани з ліквідації кріпосного права і запровадження загальної освіти; v не було єдності в поглядах на спроби досягнення програмних цілей⁸.

Серед кирило-мефодіївців виникли різні погляди щодо досягнення мети та засобів що повинні при цьому використовуватися. Тому сформувалося дві течії. Перша - помірковано-ліберальна - схилялася до реформ і «м'яких» еволюційних методів розвитку. Її представниками були: М.Костомаров, П.Куліш, В. Білозерський, О.Маркович, О.Навроцький.

Представники другої течії - радикальної - Т.Шевченко, М.Гулак, І.Посяда, Г.Андрузький висловлювалися за революційний переворот і встановлення республіки, знищення царської родини, соціальне звільнення українського народу⁹.                            Братчики вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали свої ідеї за допомогою прокламацій («До братів українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Т.Г.Шевченка; піклувалися про розвиток національної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, видання книг.

Суспільна робота кирило-мефодіївців зосередилася навколо народної освіти і розвитку економіки України. Зокрема, «братчики» збирали засоби на видання популярних книжок. Одну з таких, написану П.Кулішем «Кишенькову книжку для поміщиків і якнайкращий, придбаний з досвіду, спосіб керувати маєтком», надрукували і швидко розповсюдили. Планувалося також видання українського перекладу складеної князем Одоєвським збірки практичних рад господарям-селянам «Сільські читання». В.Білозерський склав проект впровадження в Україні широкої мережі початкових учбових закладів, в яких би готувались вихованці до сільського життя і притому, переважно, землероби, - закладів, в яких виховувалися б діти, узяті з селищ... «щоб знову в оные повернутися з ґрунтовнішими відомостями про потреби свого побуту і з пізнаннями ремесел, необхідних землеробу у житті»¹⁰. Проте царські власті не дали дозволи на відкриття навіть одного училища, хоча його фінансове утримання кирило-мефодіївці брали на себе.