Україна в період Руїни

  На першу звістку про арешт  Самойловича козаки відповіли  заворушеннями: в Гадяцькому та Прилуцькому полках побили старшину, а в інших - пограбували.

   Таким чином, за часів  гетьманування спочатку Многогрішного,  а потім Самойловича на Лівобережній  Україні скінчується  доба  Руїни і починається новий період - Гетьманщина.        

Висновок

Отже,  хотілося підвести деякі  загальні підсумки і відповісти на питання, як могутня, сповнена рішучості  відстоювати свою незалежність, свою тяжко здобуту волю, країна,  маючи  чималу міжнародну вагу та одну з найсильніших армій , країна, яка одна з перших в Східній Європі реалізувала та прийняла основні норми та принципи демократичного правління, керуючись якими існує сучасне людство, а саме такою була Україна за часів Богдана Хмельницького, втратила всі свої здобутки і через менш ніж 30 років після його смерті  перестала існувати як цілісна територіальна одиниця, щезнувши з мапи Європи ? Як горда козацька нація, яка перед усе цінувала і відстоювала власну свободу, допустила прийняття зверхності хижаків - сусідів та дозволила знову загнати себе в кайдани, змарнувавши таким чином всі здобутки Визвольної війни 1648 – 1656 року ?

  Однією з найголовніших причих  виникнення доби Руїни в історії  України треба вважати внутрішні  протиріччя між елітарними та  егалітарними тенденціями в розвитку козацького суспільства. На протязі всього розглянутого періоду інтереси правлячої верхівки - козацької старшини та знаті завжди ставали поперек дороги інтересів та бажань простого народу : рядового козацтва, міщан, селян. Ще за  часів створення Української держави Богданові Хмельницькому треба було кардинально оновити всі гілки влади, не допустити до керування країною людей, які були типовими уламками старого ладу, з своїми усталеними поглядами та абсолютним неприйняттям суспільства рівноправних людей. Після Хмельницького не було більше людини, яка б мала таку владу та вагу в суспільстві, і могла реалізувати хоча б схожу ідею. З іншого боку простий народ, звільнившись від кріпацького ярма, нав’язаного польською шляхтою отримав нарешті, те чого завжди хотів - волю. І цей свій головний здобуток, омитий кров’ю тисячів загиблих повстанців простий люд відстоював до останнього.  Якщо з’являлась найменші ознаки зазіхань на ці завовання,  мирні народні маси вибухали повстаннями та заколотами. 

  Іншою, але не менш важливою  причиною невдачі українського  народу в період 1657 – 1686 роки  можна назвати повну відсутність  у правлячої верхівки чітко  окреслених політичних цілей,  а також  відповідних методів  та інструментів управління всіма  верствами українського суспільства. Якщо оглянути загальні риси осіб, які тримали владу в своїх руках в цей період (гетьмани, старшина, духовенство), то ми бачимо, що ці люди, більшість з яких мала чималий досвід керування, як державного так і військового, і розпочинавші свої перші політичні кроки біля Б.Хмельницького прагнули Україні тільки  добра та процвітання. На жаль, шляхи та методи досягнення своїх благородних цілей вони вибирали не завжди такі, які б були бажані для простого люду  й країни вцілому. І що найголовніше, це відсутність одностайності та взаємозгоди серед правлячого елементу в прийнятті важливих державних рішень, неспроможність знайти спільну мову та об’єднатися перед лицем загальної загрози. Схожі проблеми переслідують Україну на протязі усієї її історії, навіть у наш час.

  І нарешті не треба забувати  про зовнішнє втручання деяких  зацікавлених країн в внутрішні  справи України. Таких зацікавлених  країн було три - Польща, Туреччина  та Росія й кожна з них  мала на Україні свої певні  інтереси. Польща після повстання 1648 року втратила один з найприбутковіших районів Східної Європи, і тому зрозуміле її бажання повернути Україну в свій склад будь – якою ціною. Інколи йдучи на такі поступки, про які до Хмельниччини й мови йти не могло  (наприклад, Гадяцька угода та інш.). Для Польщі Україна була ще захисною буферною зоною між татарами та турками. Для Туреччини Україна - це постачальник основного джерела доходів турецької казни - работорговлі. Але найбільші інтереси тут мала Російська імперія. На той час Україна знаходилась на вищому щаблі культурного та економічного зростання ніж Росія. Для Москви козацька держава була таким собі взірцем і союз з якою був дуже важливий як з військово – політичних, так і з культурних питань. Таке собі “вікно” в південно – західну Європу. І для підкорення багатостраждальної України ці “сусіди” використовували любі матеріали та методи. Занадто вже “смачним” був цей шмат землі в центрі Східної Європи.

  За всю свою історію Україна  пережила багато горя та негараздів, але доба Руїни є одним з найсташніших періодів, передусім за те, що найкращі сини українського народу гинули не від чужої зброї загарбника, а від руки свого ж брата - українця. І гадаю, це стало гарним уроком для наступних поколінь.

Список використаної літератури

1. Субтельний О. Україна.  Історія  – К., 2001.

2. Полонська – Василенко  Н. Історія України. – К., 1995.

3. Літописна оповідь  про Малу Росію та її народ  і козаків узагалі / О.І. Рігельман.  – К., 1994.

4.  Ілюстрована енциклопедія  історії України / О. Кучерук. – К., 1998.