Україна в період Руїни

РЕФЕРАТ

на тему:

Україна в період Руїни

 

ПЛАН

Вступ

1.  Україна другої  половини 17-го століття. Причини  та характер виникнення  розколу  суспільства.                              

2.  Початок Руїни. Перше гетьманування  Ю. Хмельницького. Іван Виговський.                                         

3.  Друге гетьманування  Ю. Хмельницького. Війна з Польщею  та розкол України. Апогей Руїни.                                

4.  Правобережжя. Павло Тетеря  та його пропольська політика.Петро  Дорошенко та турецька альтернатива. Третє гетьманування Юрія Хмельницького.                       

5.  Лівобережжя. Іван Брюховецький  та Дем’ян Многогрішний. Проросійська  орієнтація Івана Самойловича              

Висновок                                                                   

Список використаної літератури

 

 

Вступ

Руїна.  Перiод  нацiонального  “ самогубства “  України. Перiод  братовбивчих вiйн  i  нескiнчених   зрад, суспiльного розбрату та марнотрацтва  усього,  що

було  досягнуто за  довгої  та  тяжкої  боротьби  пiд  час  повстання 1648 р та Визвольної вiйни українського народу пiд проводом  Б Хмельницького.  Деякi iсторики вважають,  що  саме в цей перiод своєї iсторiї Україна як держава втратила свою останню можливiсть об’єднати Право- та Лiвобережжя в одну сильну полiтично, культурно та економiчно незалежну країну Європи.

  Докладне  вивчення  цієї історичної доби допомагає  виявити  механізми та засоби  встановлення прямого імперського  правління на теріторіях, що були  приєднані не за допомогою  прямих військових дій, а завдяки досягненням московітської дипломатії.

Ситуація за якої розпочалась доба руїни була додатково ускладнена суперництвом за гетьманство, що розпочалось  після смерті Б.Хмельницького. Нестійкість  становища гетьманів доби Руїни  примушувала їх йти на політичні компроміси із вимушеними союзниками.

Ціллю даної роботи було висвітлення  взаємозвязків між внутрішньою  та зовнішньою політикою України  у цей період. Впливом прийнятих  рішень на соціальну та державну ситуації в країні.

В роботі використовувалася як сучасні так і вже визнані академічні джерела. До висвітлення проблем Руїни у різні часи вдавались такі історики-науковці як :  Н. Полонська – Василенко, О. Субтельний, О. Рігельман, Д. Дорошенко, М. Грушевський, І. Холмський. У роботі надано різностороннього погляду, що включає у себе компільовані погляди різних науковців.

 

 

1. Україна  другої  половини  17-го  сторіччя.

Причини та характер виникнення внутрішнього розколу  суспільства

Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На пiдглеглих козакам територiях площею  близько  250 тис.  кв. км.  проживало 

1.2 – 1.5 млн людей. Це були  колишнi Чернiгiвське, Київське та  Брацлавське воеводства. Волинь  та Галичинна належали ПольськIй  коронi. Пiсля повстання 1648 року  майже половина землi, вiдiбранної у полякiв i яка стала власнiстю Вiйська Запорозького було передано самоврядованим селянським поселенням. Податки з частини цих, так званних рангових земель йшли  на виплату платнi перебувавшим на козацькIй службi. На той час близько 33% належало українськiй знатi та козакам, 17% - православнiй церквi.

  Була встановлена  відмінна від існувавшої раніше  форма військово-  адміністративної  системи. Підопрядковану козакам  землю було поділено на 16 військових  округів, що відповідали полкам війська козацького. Командири цих полків - полковники - у мирний час виконували функції головних судового та адміністративного урядника. В свою чергу, територія кожного військового округу, або полку, поділялась на сотні, де адміністративну, судову та військову функції виконували сотники. На нижньому щаблі  цієї адміністративної системи знаходилось село або навелике місто, влада в якому належала козацькому отаманові. Центри управління сотнями та полками знаходились в великих містах, відповідно яких ці полки і називались. Столицею формально вважався Київ, але козацький уряд знаходився в місті Чигирин – столиці  Б.Хмельницького   (сучасна Черкаська область). Головою усієї військово-адміністративної системи був гетьман. Вибирався гетьман на генеральній нараді. Але за 1648 – 1656 роки регулярне козацьке військо досягло чисельності в 40 - 60 тисяч чоловік, то скликання таких зборів стало  недоцільним та майже неможливим.

   Події 1648 – 1656 років принесли  в життя українців багато змін. До лав Війська Запорозького вливалося багато людей. Козаком міг стати кожен. Більше 40 % дорослого чоловічого населення України знаходились на військовій службі . Стаючи козаком, селянин отримував право обирати старшину, бути обраним в старшину, право володіти землею, звільнявся від податей. Стати козаком могла люба людина, незалежно від соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити себе військовим спорядженням та амуніцією. Як правило на військову службу  йшли міщани та досить заможні селяни, для яких це був єдиний шанс набути більш вищого соціального статусу. Ті, хто  не мав такої можливості займали землі, конфісковані у польської шляхти. Вони платили податки з цих земель та виконували певні послуги, а саме забезпечували Військо Запорозьке простоєм, провізією та засобами транспорту – це так звані натуральні податки. Внаслідок боротьби селяни отримали право на особисту свободу, право мати і разпоряжатися власним майном на власний розсуд, могли вільно переселятися. Панщина була знищена. В суспільному устрої межі між різними верствами населення поступово розмивалися. Рівень соціальної  рівності на той час був чи не найвищий в Європі та в усьому світі.

  Та з часом усім цим  демократичним здобуткам з’явилась  загроза з боку привеливійованого  класу - української знаті та  реєстрової старшини, які хоч і боролися за соціальну рівність, та втрачати власні привілеї не хотіли. Створення суспільства рівноправних людей автоматично знищило знать. В розумінні цих людей вся  боротьба українського народу зводилась до заміни правлячого елементу з вигнаної польської шляхти на українську знать. Займаючи високі пости, маючи великий військовий та політичний досвід, богатство та високе положення в суспільстві вони використвували своє становище для зміцнення свого впливу та матеріального достатку.

   Таким чином, основними  причинами виникнення Руїни можна  назвати внутрішні протиріччя  між елітарними та егалітарними  напрямами в розвитку української  держави, неготовність типових  представників  правлячої знаті  до створення суспільства, яке  б базувалось на демократичних засадах .                      

          

 

2. Початок  Руїни. Перше   гетьманування  Юрія  Хмельницького.  Іван  Виговський

Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську  династію. Тому коли він помер, питання  про гетьманського наступника не виникало – козацька старшина, яка буквально боготворила Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом його 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685) , маючи надію що виховуючись коло батька, він перейняв певні риси характеру та досвід. Та цим надіямм не вдалося справдитись – Ю.Хмельницький виявився людиною нерішучою та слабохарактерною, а що найгірше, він легко піддавався впливу з боку козацької старшини. Пробувши гетьманом близько місяця він власноруч склав з себе повноваження.

  Того ж 1657 року обрано  наказним гетьманом, а згодом  на Генеральній Раді, за участю, крім козаків ще й міщан  та духовенства, 26 серпня у Корсуні  затверджено гетьманом усієї  України генерального писаря  Генеральної військової канцелярії  Війська Запорозького Івана Виговського (рік нар. невід. – 1664). Вихідець з православної овруцької шляхти, навчався в Києво – Могилянській академії, працював у міському суді Луцька, потім при польському комісарі в Україні, брав участь у бойових діях у складі польської армії проти українського війська. Був одружений з княжною Солемирецькою. Після розгрому поляків під Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон та переходить до Б.Хмельницького. Незабаром призначається генеральним писарем, аж до смерті гетьмана залишаючись його найближчим соратником та помічником. Один з найосвіченіших та талановитих мужів свого часу, він брав участь у багатьох посольствах і виявив себе блискучим дипломатом. 

    В своїй внутрішній  політиці Виговський спирався  насамперед на старшину, намагався зміцнити її положення  в державі, наділяв її значними маєтностями тощо. 1657 року було оформлено договір зі Швецвєю, яка визнала незалежність України та її кордони да Вісли. Від Литви приєднано Берестейське та Новгородське воєводства. Поновлено союз з Кримом та Туреччиною. Загальний зовнішній політичний курс був спрямований на створення незалежного українського князівства. Та цьому сильно заважало ставлення Москви, якій не подобалась все більш зростаюча політична незалежність України. Саме як противагою московським впливам в країні Виговський зміцьнює та використовує зв'язки з Польщею. Та вже давно домагалася повернення України, обіцяючи широкі права та автономію. Такі вимушені кроки Виговського розуміє як козацькі верхи та знать так і духовнство. Але такі політичні загравання старшини з польською шляхтою сильно підривають  довіру простого народу, в пам’яті якого ще не зажили болючі рани польського панування.

  Можна сказати,  що за часів гетьманування  Івана Виговського Україна мала  найбільшу  у свій час можливість стати країною вільною та  політично незалежною. І хоч деякі історики досить негативно оцінюють його діяльність, називаючи його гетьманом старшини, а не усього народу Виговський все ж таки залишив яскравий слід в історіїї України як видатний дипломат та взагалі один з найбільш освічених державних діячів України. Шкода, що всередені країни певні політичні сили так і не досягли одностайності в поглядах на майбутнє України, часом переслідуючи свої власні, але не завжди правильні цілі . Тай не треба забувати, що з усіх боків молоду козацьку державу отчували країни – хижаки, які й уявити не могли Україну вільною та для яких саме існування під боком сильної та незалежної держави вже становило загрозу.      

       

 

      

 

  3. Друге гетьманування Юрія Хмельницького.  

    Війна з Польщею та  розкол України.  Апогей  Руїни

На тій же Раді в Германівці гетьманом  знову обрано Юрія Хиельницького, кандитатуру  якого висунула старшина антипольського напрямку, яка схилялась до союзу  з Москвою. Головним помічником Юрія був генеральний осавула Іван Ковалевський, якого Б. Хмельницький призначив опікуном. Досить близькими до молодого гетьмана були Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко. Насамперед новоспечений гетьман та старшина хотйли налагодити стосунки з Москвою та добитися поширення прав для України, приєднання північної Чернігівщини та частини Білорусіїї, свободи дипломатмчних стосунків, заборону воєводам втручуватись у внутрішні справи країни. Все це було оформлено в так званних Жердевських статтях. На той час князь Трубецький повертається на Україну з новим військом. До нього вирушає посольство на чолі з П. Дорошенком, та той їх не приймає. В свою чергу  він запрошує Юрія до Переяслава, де Генеральна Рада знову обирає його гетьманом. Заляканий силою російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій приймає замісь Жердицьких статей – нібито статті Богдана Хмельницького, а саме Переяславську угоду 1654 року. Справжні ж статті в Москві були кардинально перероблені та доповнені, в них було проведено принцип повного підкорення України Москві, а митрополита Київського – Московському патріархату ( про це в редакції 1654 року не було наіть згадки). Згідно з Преяславським пактом 1659 року російські залоги розташовувались в усіх найбільших містах. Козакам заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без дозволу московського царя. Не дозволялось без згоди з Москвою обирати та звільняти старшину та полковників. Гетьман після обрання повинен був їхати на поклон до російського самодержця. Козацькі залоги повинні вийти з Білої Руси. Митрополит Київський повинен був визнати владу Московського патріархату.

  Вся трагедія подальшої  історії України була в тому, що цей зфальсифікований документ 1659 року став єдиним офіційним текстом так званих “Статтей Богдана Хмельницького” і на ньому згодом підписувались усі гетьмани.

  Московький уряд не рахувався  з Юрієм Хмельницьким, той свої  функції вже виконав. Воєводи  втручалися в управління крвїною,  роздавали на свій розсуд землі, уряд через голову гетьмана вів переговори з старшиною. Поступово гетьманська влада Ю. Хмельниццького стає номінальною. Зростає невдоволення простого люду.

   В  1660 році між Росією та Польщею  знову виникає війна за панування  над Україною. Московські війська разом з гетьманським військом виступають на Правобережжя. Та незабаром під Чудновом що на Волині вони потапляють в польське оточення. Після розгрому Ю. Хмельницький  згоджується до повернення України до складу Польщі, підписуючи договір, так званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат, що був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року та розривом союзу з Москвою - фактично Україна діставала автономію. Але на той  час влада гетьмана поширювалась лише на Правобережя, лівий беріг знаходився під владою московського царя. Ю. Хмельницький ще не втрачав надії об’єднати Україну, але розуміючи власну неспроможність виправити важке становище країни в січні 1667 року він зрікається гетьманської булави та йде в монастир. Згодом його поляки заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці. Вийшовши на волю, тривалий час жив в одному з монастирів в місті Умань.

  Таким  чином, окупована російськими  та польськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини. Історичний період, відомий як Руїна досягає свого апогею.

  

 

4. Правобережжя. Павло Тетеря  та його пропольська політика.

Петро Дорошенко та турецька альтернатива.

Третє гетьманування Юрія Хмельницького

  Наступником Ю. Хмельницького  на Правобережжі стає Павло  Тетеря - Моржковський (рік народ.  невід. – 1670), вихідець з київської  шляхти. Навчався в Київській  академії, належав до Львівського братства. До 1648 року – писар міського суду в Володимирі – Волинському. Під час повстання 1648 року він переходить до Б. Хмельницького, одружується з його дочкою, стає однією з найближеніших до гетьмана людиною. З 1649 року – полковий писар Переяславського полку, з 1653 – полковник того ж таки полку. В складі української делегації брав участь в підготовці Березневих статей 1654 року. У 1657 –1659 роках – генеральний писар, вів підготовку Гадяцької угоди та Слободищенського трактату.