Творчість Д.Дорошенка

Наприкінці квітня 1906 р. Д.Дорошенка було запрошено на посаду секретаря редакції журналу "Украинский Вестник" — органу Української Парламентської Громади  у Першій Державній Думі. Цей тижневик мав служити українською трибуною для цілої Росії, й тому друкувався російською мовою. До Петербурга Дмитро Іванович переїхав у травні. В журналі він вів хроніку, бібліографію і мав справу з друкарнею. Сторінки журналу прикрашали статті М.Туган-Барановського, О.Овсянико-Куликовського, О.Лотоцького, П.Стебницького, О.Русова, І.Франка, В.Гнатюка, М.Грушевського. У редакції Д.Дорошенко зустрічався з селянами-парламентарями й обговорював різні проблеми. Щодо українізації школи, то він рекомендував їм брошуру Б.Грінченка "Якої школи нам треба", вважав за необхідне для національно-демократичного руху надсилати їм нові видання, які б розвивали їхню національну свідомість та світогляд [37, 38].

Незабаром Думу було розігнано, перестав виходити і "Украинский Вестник". Д.Дорошенко повертається до Глухова  з надією продовжити свої університетські курси у Києві [37: арк.1].

Революція 1905-1907 рр. скасувала  формальні утиски над українським  словом. Відчуваючи потребу у широкому використанні друкованого слова  для української справи, Д.Дорошенко  активно співробітничає в періодичних  виданнях ("Нова Громада", "Рада", "Хлібороб", "Літературно-науковий вісник", "Рідний край" та ін., надсилає свої статті навіть до американської "Свободи" [39:5-6]). Як журналіст Д.Дорошенко показав себе висококласним спеціалістом, і це в той час, коли в стадії становлення знаходилася не тільки українська преса, а й український журналіст [22:VI]. "Чисельні редакційні статті (передові), фельєтони, статті на поточні теми, рецензії на книжки і театральні вистави цього періоду становлять окрему ділянку творчої спадщини Д.Дорошенка і ще чекають на свого дослідника.

Прибувши до Києва  у вересні 1906 р., Д.Дорошенко починає  працювати у газеті Є.Чикаленка "Рада". Ця праця стала для нього свого  роду школою мови, яку пройшло чимало людей, які пізніше відзначилися на літературному полі. Молода українська преса ще не мала властиво фахових робітників, не була "вироблена" і газетна мова, а тим часом читачі ставили щодо мови дуже високі вимоги. "Отже, доводилося просто виробляти, творити — дуже обережно — нову газетну мову на ґрунті мови народної та літературної. Завдання було дуже тяжке і відповідальне", — згадував Д.Дорошенко [11:87]. Є.Чикаленко так характеризував молодого Д.Дорошенка: "Має надзвичайну пам'ять, пише легко, гладко і скоро, а тому для щоденної газети дуже цінний працівник" [41:6]. Теми статей Дорошенка — огляди національного життя, шкільництво, університети, наукові товариства, огляди преси, видатні українські діячі.

В той час перед  українським рухом постає серед  іншого і завдання за допомогою преси, друкованого слова формувати національну свідомість широкого загалу українського народу. Саме тому, коли починається свідоме вивчення минулого української історичної науки як окремої ділянки історичних дослідів, більшість україномовних видань з цієї тематики свідомо мали популярний характер. До цього процесу прилучається і Дмитро Іванович, все більше місце у його творчості займають праці історіографічного характеру.

Неабияку роль у цьому  зіграв відомий український діяч Борис Грінченко. Саме на його замовлення подає Д.Дорошенко статтю про М.Грушевського до "Нової Громади", виходять його статті про М.Драгоманова, В.Горленка, брошура про П.Куліша.

Стаття "П.Куліш (10 років  з дня смерті)" була написана влітку 1906 р. для "Нової Громади", а  вийшла друком у часописі "Україна" (Кн. ІІ) у 1907 р. [42]. Ця стаття деякими дослідниками вважається першою науковою працею Д.Дорошенка [2:9-10]. Втім, беручи до уваги вже згадану вище бібліографічну працю Дмитра Івановича, можна вважати статтю про П.Куліша його першою науковою працею з історіографії. Д.Дорошенко подає життєпис та аналіз творчості історика на основі чисельної попередньої літератури про П.Куліша, критично ставиться до його наукової спадщини. Характер статті радше описовий, проте вже можна бачити здібності автора до синтезування творчої біографії поодиноких істориків.

Одночасно виходять перші  наукові публікації Д.Дорошенка, присвячені діяльності українських наукових установ, які теж можна віднести до історіографічної спадщини Дмитра Івановича. Характер цих  праць інформативний або науково-інформативний [43, 44].

Восени 1906 р. Д.Дорошенко  продовжує освіту, тепер уже у  Київському університеті на історико-філологічному  факультеті. Він бере активну участь у всіх громадських і культурних справах українського нового національного  життя. Так, під проводом Д.Дорошенка  на студентськім масовім вічі (він зробив доповідь — короткий огляд науки українознавства і з'ясував її потреби) була прийнята резолюція про заснування при університеті чотирьох кафедр: української мови, літератури, історії і права і про запрошення викладачів зі Львова та українських професорів різних університетів [45: арк.1-2]. Але університет та влада з цим не погодилися і постанова віча не була втілена.

1906 р. Дмитро Дорошенко  одружився з Наталею Михайлівною  Васильченко, яка тоді тільки-но  закінчила Драматичний Відділ Музичної школи М.Лисенка і була серед найкращих учениць [2:9].

У 1906 р. Д.Дорошенка було запрошено до співпраці в журналі "Україна". Цей науковий щомісячник почав виходити українською мовою  замість російськомовної "Киевской старины". Саме в "Україні" Д.Дорошенко вперше стає до науково-організаційної діяльності, але й продовжує публікуватися в "Літературно-науковому віснику", який було перенесено до Києва.

В той же час Дмитро Іванович бере участь на посаді секретаря  у Київській "Просвіті" (яку тоді очолював Б.Грінченко), а також активно працює у її бібліотечній комісії.

Восени 1908 р. Д.Дорошенко  записує спогади проф. В.Антоновича про початки київської "Старої Громади", фундатором якої той був. Цю роботу Д.Дорошенко робив за порадою "старших громадян". В.Антонович встиг продиктувати мемуари "лише про кінець 1859 р., про сходини з своїми однодумцями та про розмови з ними у справі фундації української громади після розриву стосунків з польською організацією" і довів оповідь до початку 1860 р. [11:98]. З-за смерті вченого ці спогади лишилися незакінченими, а те, що збереглося, було надруковано на сторінках "Літературно-Наукового Вісника". Ці спомини 1908-1909 рр. було використано Д.Дорошенком у одному з найкращих історико-біографічних нарисів — монографії "Володимир Антонович. Його життя й наукова та громадська діяльність" (Прага, 1942).

1906 року Д.Дорошенко  з успіхом закінчує університет  за спеціальністю "історія"  й одержує диплом 1-го ступеня,  який відповідав докторату західноєвропейських  університетів. Фахова освіта, здобута у Київському університеті, відомому народницькими традиціями історичної школи В.Б.Антоновича і його учня та послідовника М.Довнар-Запольського, значно вплинула на ідейні та методологічні засади Дорошенка-історика. За споминами Н. Дорошенко, Дмитра Івановича мали залишити при університеті для подальшої наукової праці, але вони "довідалися від земляка-українця П.Скрипника, який був секретарем в попечительстві Київського учебного округа Міністерства освіти, що він ні в якому разі не буде затверджений Міністерством освіти, бо про нього там були папери, що він належить до Української спілки й розповсюджує українську нелегальну літературу між селянами" [46:356].

Час перебування у  Києві був дуже плідним для  Дмитра Івановича: тут він уперше стає до організації української науки, значно підвищує свій професійний рівень, окреслюється коло тематики його наукових інтересів, тут він знайомиться з багатьма українськими діячами, у київській періодиці побачили світ близько 170 публікацій Д.Дорошенка на різноманітні українські теми. З історіографічних робіт можна назвати розвідки про українських істориків В.Горленка, Б.Грінченка, М.Костомарова, М.Драгоманова, М.Максимовича, В.Антоновича, М.Грушевського), рецензії на різноманітні українські видання, статті та повідомлення про українські наукові установи. Активно збирає Д.Дорошенко матеріал для подальших досліджень.

Політичні погляди Д.Дорошенка  у цей час взагалі можна  схарактеризувати як народницько-демократичні, що відбилося і на його історичних зацікавленнях. Зокрема, це бачимо у підвищеному інтересі Д.Дорошенка до постатей українських "істориків-народників", історії українського народу та інших "бездержавних народів" [47, 48, 49, 50].

Щодо філософсько-методологічних засад Д.Дорошенка, то вже у ранніх працях помітний позитивістський нахил мислення історика. Це відчувається у великій повазі до факту, що було взагалі притаманно українському науковому середовищу порубіжжя ХІХ-ХХ ст. Саме тому бібліографія постає як метод історіографічного дослідження і саме тому так тісно пов'язані бібліографія і історіографія у науковій творчості Дмитра Дорошенка. Перехід його від бібліографії до історіографії виглядає цілком природно, якщо взяти до уваги закономірності початкового етапу розвитку історіографії як окремої ділянки наукових дослідів і накопичення історіографічних фактів. Хоча бібліографічні дослідження часто становлять основу історіографічних праць, не можна лише до цього зводити ґенезу історіографічних зацікавлень ученого (як це робить Л.Винар [30]): починаючи з перших рецензій, заміток, статей, присвячених життю та діяльності окремих істориків, бібліографічні та історіографічні зацікавлення і досліди у Д.Дорошенка, на нашу думку, зароджуються і йдутьпоруч.

Висновок

Отже, розглянувши біографію  Дмитра Івановича Дорошенка (1882-1909), можна виділити такі її етапи: 1) 1882-1899 рр. — формування зацікавлення українською історією та культурою, здобуття початкової освіти; 2) 1899-1904 рр. — участь в українському русі, започаткування громадсько-політичної та літературно-наукової діяльності, 1899 р. — перша публікація, 1904 р. — перша наукова публікація з галузі бібліографії; 3) 1904-1909 рр. — активна громадсько-політична діяльність, формування світогляду та поглядів на українське життя, культуру, науку, здобуття вищої освіти, поширення тематики наукових дослідів, 1907 р. — перша наукова публікація з галузі історіографії.

Зацікавлення українською  історією та культурою, українською  книгою та її авторами виніс Дмитро Дорошенко з дитинства, насамперед, під впливом своєї родини. Його особисті здібності, хист до самостійної роботи над дослідженням минулого та до висловлення власної думки проявилися рано і вже у перші роки творчості (1899-1904 рр.) з'являються роботи, близькі до історіографічної тематики.

Старші українські діячі залучають здібну молоду людину до журналістики і науки за потребами національного руху. Так постають перші наукові праці вченого з бібліографії та історіографії.

Можна казати про щасливе  поєднання особистих зацікавлень, хисту та здібностей молодої людини з тими потребами і завданнями, які стояли перед тогочасною українською наукою, тісно пов'язаною з українським рухом.

Література

1. OhlobIyn O. Ukrainian historiography (1917-1956) // The Annals of the Ukrainian Akademy of Arts and Scienes in the US. — 1957. — V.5-6. — No.4. — P. 307-435.

2. Білецький Л. Дмитро  Дорошенко. — Вінніпег, 1949. — 24 с.

3. Оглоблин О. Дмитро  Дорошенко // Енциклопедія українознавства:  Словникова частина. — Париж–Нью-Йорк, 1953. — С.583-584.

4. Коровицький І. Дмитро  Дорошенко // Липинський В. Твори. Архів. Студії / Заг. ред. Є.Зиблікевич. — Т.6: Листи Дорошенка до В'ячеслава Липинського / Ред. І. Коровицького. — Філадельфія–Пенсильванія, 1973. — XLIV c.

5. Ульяновський В. Автори "Української культури" // Українська  культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. — Київ: Либідь, 1993. — С.527-553.

6. Лист Д.Дорошенка  до І.Я.Дорошенка з Києва (від  3.02.1908) // Національна бібліотека  України ім. В.І.Вернадського НАН  України. Інститут рукописів (далі  — НБУ. ІР.). — Ф.318. — Оп.1. — Спр.89.

7. Лист Д.Дорошенка  до Б.Грінченка з Києва до  Італії (від 22.04.1910) // НБУ. ІР. —  Ф.ІІІ. — Оп.1. — Спр.36946.

8. Пінчук Ю., Гриневич  Л. Дмитро Дорошенко та його  твір "Огляд української історіографії" // Огляд української історіографії.  Державна школа: Політологія. Право. — Київ: Українознавство, 1996. — С.ІХ-ХХХ.

9. Чишко В.С. Біографістика  як галузь історичної науки:  історіографія та методологія.  Автореф. дис.... доктора іст. наук. — Київ, 1997. — 48 с.

10. Пінчук Ю.А., Ясь О.В.  Приймак Томас. "Микола Костомаров: Біографія" // Український історичний журнал. — 1997. — №2. — С.126-128.

11. Дорошенко Д. Мої  спомини про давнє-минуле. — Вінніпег, 1949. — 167 с.