Творчість Д.Дорошенка

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«творчість Д.Дорошенка.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ

1. Молоді роки
2. Становлення Д.Дорошенка як історика-фахівця
3. Висновок
4. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Дмитро Дорошенко (1882-1951) — визначний історик, громадський та політичний діяч. Чимало зробив він для ідейного та організаційного становлення української історичної науки, особливо на еміграції, розробки та популяризації державницької концепції української історії та історіографії, розвитку зв'язків між українськими та європейськими науковцями. Визначне місце в його творчості посідають дослідження в галузі історіографії, вчений одним з перших започаткував систематичні виклади з української історіографії у вищій школі, написав перший загальний курс історії української історичної науки. Не втратила свого наукового значення і створена Д.Дорошенком оригінальна концепція української історіографії.

Втім, історіографічна  складова творчості вченого довгий час не була предметом спеціальної  уваги дослідників, зовсім не дослідженим залишається життєвий шлях Д.Дорошенка з точки зору його історіографічних зацікавлень і поглядів. На сьогодні маємо життєписи і біографічні нариси про Д.Дорошенка Л.Білецького, С.Нагая, О.Оглоблина, І.Коровицького, Л.Винара, С. і В.Ульяновських, Ю.Пінчука і Л.Гриневича та ін. Зупинимося лише на деяких.

Першим біографом Д.Дорошенка  вважається Л.Білецький [1:403] — у 1949 році з приводу 50-літнього ювілею культурно-наукової праці Д.І.Дорошенка вийшла невелика книжка Л.Білецького "Дмитро Дорошенко" [2]. У першій частині автор подає життєпис Д.Дорошенка, поділяючи його на п'ять окремих частин, які, очевидно, відповідають періодам життя вченого: 1) 1882-1902 рр.; 2) 1902-1907 рр.; 3) 1907-1909 рр.; 4) 1909-1914 рр.; 5) 1914-1949 рр. Автор не визначає критеріїв своєї періодизації, втім, можна припустити, що за основний критерій було взято громадсько-політичну працю Д.Дорошенка. Л.Білецький позначив лише основні етапи життя і діяльності Д.Дорошенка, стисло розглянув його наукову творчість. Ця робота Л.Білецького стала на довгий час єдиною найбільш повною біографією Д.Дорошенка і значною мірою прислужилася подальшим дослідникам життя та творчості цієї видатної людини.

Короткий біографічний нарис життя і творчої діяльності Д.Дорошенка написав для "Енциклопедії українознавства" О.Оглоблин [3:583]. У його англомовній "Історіографії України (1917-1956)" визначено місце Д.Дорошенка в українському історіографічному процесі і в цьому контексті подано його біографію [1:403-410].

Найзмістовнішим біографічним нарисом про Д.Дорошенка є робота І.Коровицького "Дмитро Дорошенко", в якій докладно висвітлено багатогранну діяльність ученого, педагога, організатора української науки, громадського і політичного діяча, подано його прекрасний психологічний портрет. Ця праця І.Коровицького є на сьогодні одним з найкращих біографічних нарисів, присвячених Д.Дорошенку, і має велике значення для подальшого дослідження його життя і творчості [4].

С.Ульяновська і В.Ульяновський уперше у вітчизняній історіографії  зробили спробу дати докладний огляд життя, наукової та громадсько-політичної діяльності Д.І.Дорошенка [5]. Цей огляд має велике значення в плані висвітлення та використання архівних джерел, що нині зберігаються в Україні. В роботі вміщено значний фактичний матеріал, але їй бракує аналітичної складової, вона носить радше фактологічно-бібліографічний характер. Біографія вченого викладається у хронологічній послідовності, періодизація життя і творчості Д.Дорошенка нечітка та не має певних критеріїв. Автори намагаються вичерпати весь наявний фактичний матеріал і висвітлити одночасно всі сторони життя і діяльності Д.Дорошенка, але це неможливо зробити у рамках біографічного нарису в додатках до підручника. У зв'язку з цим С.Ульяновська і В.Ульяновський не змогли запобігти передчасних висновків і фактичних помилок.

Так, вважаємо, що в родині Д.І.Дорошенка не було сина з дивним іменем "Урхан" про якого пишуть автори біографічного нарису [5:529]. Водночас можна стверджувати, на підставі листування Дмитра Івановича з батьком, що це був собака [6:46]. Лист Д.Дорошенка до Б.Грінченка про підтримку справи українських діячів 1880-90-их рр. датується 22-им квітня 1910 р. [7: арк.1зв.] і, тобто, не має відношення до "другого київського періоду у житті Д.Дорошенка" [5:532], як це вважають С. і В.Ульяновські. Автори нарису пишуть, що "перше знайомство з Європою" у Д.Дорошенка відбулося у 1914 р. [5:533],проте, загальновідомим є той факт, що вперше це сталося значно раніше: влітку 1904 р. він перебував у Львові на "курсах українознавства", а у 1906 р. возив на лікування батька до Австрії, де зав'язав плідні знайомства з західноукраїнськими діячами тощо. Незважаючи на перелічені та інші фактичні помилки та недоліки, титанічна праця С. і В.Ульяновських спричинилася до подальших досліджень творчої біографії та наукової спадщини Д.Дорошенка.

Біографічний нарис  про Д.Дорошенка, цікавий головним чином з-за поданої в ньому  ґенези "Огляду української історіографії", написали Ю.Пінчук і Л.Гриневич [8].

В сучасній Україні стрімко  зростає кількість біографічних досліджень, що пов'язано з відходом від догматичної методології марксизму-ленінізму, реабілітацією всіх форм суспільного життя, переосмисленням ролі особистості в історії, зверненням до витоків національної культури та поверненням забутих імен. Вирішення багатьох теоретичних і науково-практичних засад призводить до нового осмислення і виділення біографічних досліджень як окремої галузі історичного знання та спеціальної історичної дисципліни [9:1].

Вивчення життєвого  шляху і спадщини вчених, які заклали  підвалини для розвитку національної історіографії певної доби, завжди займало чільне місце в історії науки. Воно зумовлене низкою чинників з огляду як на ієрархічну складність проблематики історіографічних досліджень, так і на важливість розробки останньої для відтворення спонукальних мотивів наукової і громадської діяльності, соціокультурного середовища, особливості світосприйняття тогочасної епохи визначними особистостями, а загалом — для реконструкції причинно-наслідкових зв'язків різних рівнів з обсягу широкої дослідницької проблематики [10:126].

Епоха української історії, під час якої проходило життя  і творчість Д.Дорошенка, характеризується поєднанням проблем суспільного  та наукового розвитку, процесом формування української наукової історіографії  як окремої історичної дисципліни, розвитком національної свідомості модерної української нації. Для реконструкції особистості масштабу Д.Дорошенка досліднику доводиться поряд з історичною й історіографічною спадщиною вивчати суспільно-політичну, літературну діяльність та приватне життя вченого, процес формування та еволюції не тільки наукових, а й суспільно-політичних поглядів історика, що справили помітний вплив на інтелектуальну історію науки та національні і культурні традиції.

У даному дослідженні  міститься спроба написання творчої біографії Д.Дорошенка, в якій висуваються підходи для інтерпретації і розв'язання складного комплексу проблем, пов'язаних з історіографічною спадщиною вченого; пропонується своя періодизація життя і наукової творчості Д.Дорошенка (з огляду на його історіографічну спадщину як предмет нашого дослідження) на підставі комплексу критеріїв. При викладі творчої біографії Д.Дорошенка поєднано хронологічно-тематичний принцип з проблемним, що дає можливість охопити широкий комплекс проблем у значному часовому діапазоні і водночас ефективно використати наявну джерельну базу. Особливу увагу приділено формуванню та еволюції історіографічних поглядів Д.Дорошенка, особистим взаєминам ученого з визначними українськими істориками, представниками різних наукових та суспільно-політичних напрямків.

Молоді роки

Дмитро Іванович Дорошенко  народився 8 квітня 1882 р. у місті Вільно в сім'ї військового ветеринара. Походив він із славетного козацького роду, який дав Україні двох гетьманів  — Михайла Дорошенка (1625-1628) та Петра Дорошенка (1665-1676). Від рідного брата Петра Дорошенка Никона і пішов рід Дмитра Івановича. Син цього Никона, сотник Василь, одержав від гетьмана Мазепи хутір у Глухівському повіті на Чернігівщині, який став родовим гніздом Дорошенків [11:3-4].

З дитинства Д.Дорошенко добре знав історію свого роду, розумів, що його предки творили історію України та пишався цим. Походження Д.Дорошенка відбилося на всьому його житті, на його світогляді, на шляхах, які він вибирав. Цей нерозривний зв'язок з українською історією давав відчуття причетності до історичного процесу, виховував відповідальність за долю батьківщини.

Рід Дорошенків на тлі  багатьох зрусифікованих козацьких  родів визначався національною свідомістю. Дід Дмитра Івановича Яків майже  все життя провів на хуторі, говорив завжди українською мовою, передплачував важливі українські видання і зібрав чималу бібліотеку. Він замовив для вітальні великий портрет І.Мазепи, на табличці під яким було вирізьблено, що це є портрет фундатора "Хутора Дорошенкового" і зазначено дату універсалу про надання хутора (1696 р.). У шкільні роки він був товаришем П.Куліша [11:4].

Дядько Василь Якович написав і видав роман "На Україні" (1863), змолоду був "хлопоманом" і завжди ходив в українському вбранні, розмовляв українською мовою. У січні 1918 р. його на 70 році життя було вбито більшовиками у м. Глухові [12:99].

Найбільшим "українофілом" у родині був дядько Д.І.Дорошенка  Петро Якович — лікар-хірург, який захоплювався історією та мистецтвом. Він зібрав бібліотеку українських видань, цінну колекцію автографів українських історичних діячів і картин, серед яких було кілька власноручних малюнків Т.Г.Шевченка. Одружений він був з Марією Парменівною Маркович, правнучкою українського історика. Сам Петро Якович друкувався в "Киевской старине", працях Чернігівської Архівної Комісії [12:100].

Ім'я Петра Яковича  Дорошенка стоїть поряд з такими представниками консервативної думки II пол. XIX ст. як Ф.Уманець, В.Горленко, А.Стороженко, М.Стороженко та ін. З цих кіл вийшов і П.Скоропадський. В українській історії консерватизм як велика духовна настанова великої частини суспільства, відігравав визначну роль і проявився у міцному збереженні рідної мови, віри, звичаїв і обрядів, традиційних форм родинного і громадського життя. Така настанова допомогла зберегти українську національну ідентичність в умовах бездержавності [13:125].

Петро Якович приятелював  з П.Скоропадським, при гетьмануванні  якого і за часів Директорії був  заступником Міністра освіти і завідував  Відділом Національної Культури і Мистецтва. Саме він познайомив П.Скоропадського з Д.І.Дорошенком у 1917 р. [14:259]. У 1919 р. П.Я.Дорошенка було страчено більшовиками в Одесі [12:100].

Батько Дмитра Івановича  — Іван Дорошенко — став "українофілом" під впливом своїх братів, він  дуже любив українську мову, пісню, театр, збирав українські книжки [11:3-4].

Ще малим Дмитра було вивезено на хутір, де і пройшли його дитячі роки. Хутір цей знаходився на кордоні з Росією, місцевість була дуже глуха, національно свідомого  населення не було, але люди "відчували свою відрубність" від сусідів (навіть мішаних шлюбів між українцями та великоросами не було). Тут молодий Дмитро спілкувався з дідами-пасічниками та слухав їх оповідання про давнину. Багато часу він проводив у бібліотеці діда, де студіював українські видання: "История Малой России" Д.Бантиш-Каменського, "История Малоросии" М.Маркевича, "Чорна рада" і "Записки о Южной Руси" П.Куліша, український місячник "Основа", "Кобзар" Т.Шевченка 1860 р. та ін. [11:4]. Так народжувалися його захоплення українською книгою, історичною літературою, з'явилися улюблені автори.

В родині Дорошенків знали  та зберігали українську історію, відмінну від тієї, яку подавала офіційна російська історіографія, шанували пам'ять про рідне минуле. Дядько Петро розповідав Дмитру про своїх знайомих українських діячів — професора В.Антоновича (він добре знав його ще з Києва), історика О.Лазаревського (з яким він постійно листувався), В.Тарновського (засновника Українського Національного Музею у Чернігові), етнографа В.Горленка, а також П.Куліша (з яким колись листувався). Петро Якович показував Дмитру свої колекції і дарував книжки з своєї бібліотеки. А це була дійсно "найкраща на наддніпрянській Україні приватна українська книгозбірня". Так, там були універсали всіх гетьманів від Б.Хмельницького. На документах з колекції П.Я.Дорошенка засновували деякі свої розвідки О.Лазаревський, Ф.Уманець, М.Василенко та інші українські історики [12:99]. Багато старих українських видань, які Дмитро Дорошенко бачив у колекціях своїх дядька та діда, він використав пізніше у своїх наукових працях та включив до бібліографічних покажчиків.

Тут, на хуторі, Д.Дорошенко  починає цікавитися місцевою історією. В його особистому архіві збереглися зібрані ним матеріали з краєзнавства Глухівщини — назви урочищ; відомості з географії та заселення краю; опис кладовища; імена, прізвища місцевого населення та дані перепису; щедрівки та колядки тощо [15]. Він "з'їздив всю лівобережну сторону повіту й знав кожне в тій стороні село". "А скільки спогадів наслухався я про Новогородок, про його гімназію, про вчителів і вихованців", — згадував Дмитро Іванович. У гімназії у Новгород-Сіверському вчився його дід (випуск 1820 р.), батько та шість його братів. Педагог К.Д.Ушинський був родичем Дорошенків і хрещеним батьком Івана Яковича. Серед вихованців цієї гімназії свого часу був П.Куліш, про якого Дмитро почув багато цікавого [11:85].