Традиційно-побутова культура кочового населення Украйни

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

 

Як відомо,кіммерійці,скіфи і сармати-одні з найдавніших цивілізацій Стародавнього Світу. Культура та соціально-політичний устрій цих кочових  племен в період з IX ст. до н.е. - IV ст. .н. е. ,продовжують дивувати  кожного,хто стикається з їхньою історією. А землі,що перебували навколо їх державних  утворень,просто поглиналися їхньою культурою  і побутом. Однією з таких земель було Північне Причорномор’я,де вони створили перші державні утворення. Дослідження їх історії, поповнюється все новими і новими археологічними знахідками.

Про кіммерійців,сарматів і скіфів писали багато авторів. Серед них можна виділити М.Грушевський,Ю.Зайцева,П.Толочко,Т.Кузнецова,Л.Залізняк та багато інших. Всі ці автори розглядали спосіб життя, побут, культуру, релігію,чинники соціально-економічного та військово-політичного розвитку кочовиків ,проблеми їх походження.

Щодо джерел з цієї теми, то ними можуть слугувати археологічні знахідки, писемні пам’ятки . Найбільш цікавими джерелами з цієї теми є праці античних авторів Гомера,Геродота,Страбона.

    Я обрала саме цю тему для написання курсової роботи, тому що на мою думку, вона є однією з найцікавіших тем як у вітчизняній, так і у світовій історіографії. Мені дуже подобається культура кочового населення:скіфів,сарматів і кіммерійців,тим більше ця тема є дуже актуальною на сьогодні,тому що вона зумовлюється необхідністю всебічно дослідити культуру кіммерійців,сарматів і скіфів на основі нової джерельної бази та вивченнях хронологій їхніх пам’яток. Актуальність вивчення історії і культури сарматів, кіммерійців і скіфів визначається важливістю їх ролі в історичному розвитку України, пов'язана з необхідністю для народу знати свої історичні корені, витоки своєї державності. Зараз Україна переживає складні часи реформування політичного і економічного життя. Усвідомлення себе як держави з багатим історичним минулим повинне допомагати нашим сучасникам створювати демократичну й економічно високорозвинену країну, яка має посідати вагоме місце у світовій спільноті.

Ці кочові племена Північного Причорномор’я були невід’ємною частиною величезного масиву кочовиків, що простирався від Уралу до Угорщині. Однак, незважаючи  на велику кількість археологічних пам’яток у регіоні, що вивчається, і наукових робіт, присвячених їм, в науці досі відсутнє узагальнююче дослідження з історії та культури світу Північного Причорномор’я, яке відповідало б сучасному станові матеріалу. Не менш важливими є його окремі аспекти проблеми: остаточне визначення часу та характеру початкового етапу проникнення цих народів на територію України. 

 Предметом дослідження виступає періодизація розвитку побуту кочового населення, яке жило на території України в період раннього залізного віку(з IX ст. до н.е. - IV ст. .н. е.)

Об’єктами вивчення є зразки матеріальної культури, побуту, який відображає стиль і характер розвитку кочового населення.  

Мета дослідження – хронологічно дослідити розвиток традиційно-побутової культури кочового населення раннього залізного віку, які населяли територію сучасної України і базуючись на здобутих джерелах, на сучасному рівні наукових дисциплін, подати загальну картину розвитку культури цих народів, що населяли Україну у IX ст. до н.е. - IV ст. .н. е

Поставлена мета досягається виконанням таких завдань дослідження:

1. визначити перелік народів і племен, які населяли територію України в зазначений період;
2. проаналізувати побут скіфів, кіммерійців,сарматів;

В ході дослідження нами використані методи історіографії, порівняння, припущення, аналізу літературних джерел.

Структура дослідження: вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.         

 

Розділ 1 . Традиційний побут кіммерійців

 
      Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства - залізну. Завдяки появі заліза перед людством відкрилися нові перспективи, відбуваються докорінні зміни у суспільстві - завершується розклад первіснообщинного ладу, активізується процеси класоутворення. 
Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка у писемних джерелах, були кіммерійці.

      Вперше кіммерійців згадує у своєму творі давньогрецький митець Гомер, що був їхнім сучасником. В «Одіссеї» він писав: «Закотилось сонце та покрились тьмою всі шляхи, а судно наше дійшло глибокого Океану. Там народ і місто людей кіммерійських огорнулись мрякою та хмарами; і ніколи сяюче сонце не заглядає до них своїм промінням – ні тоді, коли сходить на зоряне небо, ні тоді, коли сходить до землі, але непроглядна ніч розпростерта над безпорадними смертними». Цю емоційну оповідь,доповнюють свідчення великого давньогрецького історика Геродота: «…країна,де тепер живуть скіфи,кажуть ,що за давніх часів була кіммерійською…Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці,кіммерійські переправи ,є також і країна,що називається Кіммерією .є й так званий Кіммерійський Босфор» [11 c.272-284]

У Геродота історія вже переважає над міфами. Він згадує про кіммерійців як про народ, що населяв територію, де за його часів жили скіфи. Саме від них і причорноморських греків він дізнався, що Пантікапейські степи ще до приходу туди скіфів населяли кіммерійці [25 с.31-45].

Саме з цим етносом пов’язаний початок раннього залізного віку.

З початку основою господарства кіммерійців було землеробство та скотарство. Там, де дозволяли природні умови, вони розводили велику й малу худобу, свиней та коней. Частина худоби була на стійловому утримані та забезпечувалась кормами та відходами, що давало землеробство.

Кіммерійці залишили досить яскраву колекцію ліпного лощеного посуду. Для кіммерійців найхарактернішим був посуд з горлом  у вигляді циліндра . При цьому майже уся група лощеного посуду мала високе циліндричне горло з діаметром ,близьким до людської долоні(близько 12см).Це пояснюється по-перше,тим що вузьке горло полегшує їх транспортування .По-друге ,ширина горла полегшує миття посуду.

Деякі особливості культури кіммерійців простежується за орнаментацією кераміки. Найорнаментованішим посудом є лощені келихи та корчаги,на плічках та стінках яких нанесено рельєфний орнамент та нарізний візерунок.

Кочовий уклад господарського життя давав можливість безмежно використовувати пасовища. Таким чином було виявлено нове джерело росту додаткового продукту та збагачення, яке потребувало мінімум затрат праці. Мабуть саме ці фактори підштовхнули народи Азії на перехід до кочового способу життя. Кіммерійці не були виключенням і приблизно в ІХ ст. до н. е. вони першими на теренах Північного Причорномор’я переходять від осілого способу життя до кочового. Так як кіммерійці були кочівниками, кінь займав особливе місце в їхньому житті. Про це свідчать археологічні розкопки. Деталі кінського спорядження були обов’язковим атрибутом у захороненнях кіммерійських чоловіків. Оптимальні природні умови сприяли розвитку конярства та його переходу в табунне. Конярство забезпечувало воїнів верховими кіньми та давало значну частину продуктів харчування, в т.ч. і молоко [10, c. 35-37].

З аналізу всіх відомих даних можна дійти висновку,що кіммерійці були не тільки кочівниками,а й постійно вели бойові дії. Саме тому їх побутова культура модифікувалась відповідно до суворих вимог війни. Більшість сфер побуту знаходилося у нерозвинутому стані. Винятком є ліпна кераміка. Є ознаки того ,що в кіммерійському середовищі існували прошарки, які забезпечували сталість етнічних традицій від покоління до покоління, наприклад, традиція виготовлення ліпної кераміки.

Житла практично не простежуються на кіммерійському матеріалі. Враховуючи суто кочовий спосіб життя кіммерійців ,а також наявність більш теплого клімату у IX-VII ст. до н.е.,можна припустити,що мешканці степів Північного Причорномор’я не мали постійного житла,але могли жити у куренях,які легко збиралися на місцях ночівель або стоянок.

        Велике значення  для вивчення будь -якої побутової культури має все ,що пов’язане з приготуванням їжі. Виходячи з уявлень про кіммерійців як кочівників,ми можемо твердити,що велику роль у їх раціоні  відігравала м’ясна  та молочна їжа.

      Уявлення про одяг  кіммерійців можна отримати за  зразками  вазопису та   іншими  нечисленними іконографічними матеріалами . В одному випадку чоловіки-кіммерійці  зображені у короткому платті,у  другому-у вузьких штанах. Практично на всіх зображеннях кіммерійці представлені у характерному для них головному уборі-конусоподібній шапці.

        Відсутність  залишків одягу в похованнях  не дозволяє реконструювати його  повністю. Розглядаючи кам’яні  стели,можна лише здогадуватися,що  невід’ємною частиною одягу чоловіків був бойовий пояс з підвішеною до нього зброєю. З накладних деталей костюма можна назвати діадему. Про жіноче вбрання нам практично нічого не відомо.

Крім тваринництва кіммерійці, займались ще й полюванням. Кіммерійці були першими, хто почав виплавляти з болотної руди залізо та широко використовувати його в промислових цілях. Вони зіграли головну роль у розповсюджені заліза в Східній та центральній Європі. Лиття бронзи та золота виконувалося по воскових моделях. Застосовувались штамповка, карбування та паяння (золотом по золоту). Із заліза вироблялась більш досконала та практична зброя. Тим не менш багато предметів повсякденного життя кіммерійців було зроблено з бронзи. Також було розвинуто і гончарство.

Мистецтво.

Загалом,характеризуючи художню творчість кіммерійців,слід вирізнити її два головні компоненти:декоративно-прикладне та кам’яне різьбярство .Перше репрезентоване художнім литвом з бронзи та коштовних металів,друге-монументальною скульптурою.[11,с.284-288]

Технологічні прийомі,що використовувалися кіммерійцями у кістяному різьбярстві та художньому литві, не відрізняються вибагливістю:це плоский рельєф,гравірування та відливання за восковою моделлю. Геометричний орнамент прикрашає зброю, військовий обладунок тощо. Найтиповішими елементами орнаменту є ординарні та концентричні кола, фігури ромбічних обрисів тощо.

Монументальне мистецтво кіммерійців є дивовижним феноменом культурного взаємовпливу навіть тих народів, контакти між якими обмежувалися майже винятково військовими сутичками. Виникненням цього виду мистецтва кіммерійці зобов`язані своїм запеклим супротивникам-скіфам,яку принесли його з глибин азійських степів.

Найкращим зразком кіммерійської кам’яної скульптури є статуя із с. Цілинне в Криму.

Збірка кіммерійських старожитностей на виставці є однією з найвизначніших і включає ряд першокласних раритетів. З епохою кіммерійців пов'язані такі унікальні знахідки, як лубенський скарб та золота гривна, а також військові обладунки та предмети кінської збруї. Лубенський скарб включає виготовлені з бронзи предмети озброєння та посуд. Цей скарб, якому близько 3000 років, є фактично "колекцією в колекції", оскільки в ньому зібрано речі, виготовлені в різних краях Азії та Європи — від Байкалу до Балканського півострова і долини Рейну. Він належав, можливо, одному з кіммерійських, або інших степових володарів і є свідченням маршрутів його військових походів і довгого життя, проведеного в битвах з державами і племенами Старого Світу.

 

  Найбільшу активність у зовнішніх відносинах кіммерійці проявили після приходу скіфів до Північного Причорномор’я. Під їх тиском кіммерійці були змушені мігрувати за Карпати та в Передню Азію. Ось як це описує Геродот: «Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радитись, що їм робити. Тут їхні думки поділились на двоє, кожна сторона наполягала на своїй думці. І найдостойнішою була думка царів, а думка більшості зводилась до того, що їм вигідніше віддалитись, ніж залишившись наражатись на небезпеку і чинити опір чисельним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну. Хоч як там було, ні більшість не хотіла послухатись царів, ні царі більшості. Отже, перші без бою вирішили покинути країну загарбникам і тікати від них, а царі вирішили краще бути вбитими і похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю, згадавши, як їм добре було тут і які муки їх чекають, якщо вони втечуть разом з більшістю. Скоро прийняли такі рішення, вони розділились, обидві їхні частини були рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито кіммерійці поховали поблизу Тірасу (Дністер)». Їхні могили і тепер можна там побачити [3, c. 47-49].

Пішовши з Причорноморських степів кіммерійці прославили своє ім’я на полях бою. В Малій Азії вони дійшли до Іонії, але, як описує Геродот, це не були довгострокові завоювання, а скоріш звичайні грабіжницькі набіги.

Пройшовши чорноморським узбережжям Кавказу, вони розгромили Урарту. В 654 р. до н.е. кіммерійці вторглися в Лідію. Вони зайняли більшу її частину та столицю Сарди. У 679 р. до н.е. під проводом Туешпи кіммерійці вторглись до Ассирії, яка була наймогутнішою державою того світу. В боях з ними поліг і ассирійський цар Саргон [3, c. 55-57].

Один з дослідників кочівників Східної Європи В.Урбан припускає, що кіммерійці дістались навіть кордонів Єгипту, і що з ними начебто воював фараон Псамметих [4, c. 47].