Територіальний устрій України

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет будівництва  та архітектури

 

Кафедра українознавства та політології

Контрольна  робота

з дисципліни «Історія України та основи конституційного права»

для студентів факультету післядипломної освіти

 

на  тему:

«Територіальний устрій України»

 

 

 

 

 

                                                                                   Виконав: студент гр.  7 - Е

        Єльмін О.О.

 Перевірила :

                 доц. Солошенко О.М.

 

 

 

Харків 2013 р

Зміст

 

1. Поняття територіального устрою України

2. Ознаки України як  унітарної держави

3. Автономія в Україні. Конституційно-правовий статус Автономної республіки Крим.

4. Поняття, система та  принципи адміністративно-територіального  устрою України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття  територіального устрою України

Відповідно до ст. 2 Основного Закону суверенітет України поширюється на всю її територію. Тобто наша держава наділена виключним правом здійснювати на своїй території всю повноту державної влади і виступати від імені народу, що проживає на цій території, незалежним суб'єктом міжнародних відносин. Тобто у межах своїх територіальних кордонів суверенна держава виступає як єдиний офіційний представник всього народу, що об'єднується за ознакою громадянства.

Відповідно до ст. 132 Конституції  України, територіальний устрій України  ґрунтується на засадах єдності  та цілісності державної території; поєднання централізації і децентралізації  у здійсненні державної влади; збалансованості  і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Важливим принципом територіального  устрою України є принцип територіального  верховенства держави, який є системоутворюючим  щодо інших принципів цього інституту  державного ладу України. Цей принцип  сформульований на основі статей 112 Конституції  України, що визначає суверенність України  і передбачає, що державна влада  в Україні здійснюється відповідно до Конституції та законів України  системою відповідних державних  органів на всій території держави.

Принцип територіального верховенства держави характеризує повноту державної  влади у всіх її конституційних формах і виявах на всій території України. Держава самостійно встановлює правовий режим власної території, здійснює її оборону, вирішує питання адміністративно-територіального  поділу з метою вибору оптимальної  моделі здійснення державного володарювання  і місцевого самоврядування тощо.

Принцип єдності та цілісності території  означає, що складові частини території  України - адміністративно-територіальні  одиниці - знаходяться у нерозривному взаємозв'язку, визначаються внутрішньою  єдністю в межах державного кордону  України.

Територія України є недоторканою, а її межі визначаються державним  кордоном (ст. 2 Конституції України). Це конституційне положення дозволяє виявити ще один принцип, споріднений  з основними принципами територіального  устрою України, принцип непорушності державного кордону. Під державним  кордоном слід розуміти лінію, що визначає межі її території і вертикальну  поверхню, що проходить по цій лінії. Правовий режим державного кордону  України регулюється Законом  України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р.

Чинне законодавство України охороняє принципи єдності, цілісності та недоторканості території України в межах  її державного кордону. Посягання на цілісність і недоторканість території  України у формі вчинення умисної  дії з метою зміни меж території  або державного кордону України, визначених Конституцією та законами України, а також публічні заклики  чи розповсюдження матеріалів із закликами  до вчинення таких дій є кримінальним злочином (ст. 110 КК України) і тягне  за собою кримінальну відповідальність.

Принцип централізації та децентралізації  в здійсненні державної влади  проявляється в тому, що за центральними (загальнодержавними) органами держави  Конституцією та законами України закріплюється  право забезпечення внутрішніх і  зовнішніх загальнонаціональних інтересів, регулювання всіх сфер суспільного  і державного ладу-політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної), екологічної  та зовнішньополітичної, а обов'язок захисту суверенітету і територіальної цілісності України визначається Конституцією України як найважливіша функція  держави, справа всього Українського народу (ст. 17). За місцевими органами влади  закріплюється право вирішувати питання регіонального і місцевого  значення, сприяючи реалізації загальнодержавних  програм.

Водночас принцип централізації  органічно пов'язаний з принципом  децентралізації, що знаходить вираження  у функціях місцевого самоврядування. Так, відповідно до ст. 7 Основного Закону, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, що є правом територіальної громади - жителів, об'єднаних  постійним проживанням у межах  села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, - самостійно вирішувати питання місцевого  значення в межах Конституції  та законів України.

Тобто принцип централізації та децентралізації територіального  устрою України знаходить логічне  продовження у принципах організації  та діяльності органів державної  влади та органів місцевого самоврядування і розмежуванні їх компетенції відповідно до Конституції та законів України.

Важливим принципом територіального  устрою України, який визначає сутність і зміст регіональної політики нашої  держави, є принцип збалансованості  й соціально-економічного розвитку регіонів, а урахуванням їж Історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Цей принцип  означає, що держава забезпечує і  гарантує право територіальних громад, які, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій, умовно об'єднуються  в певні регіони вирішувати політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні) та інші проблеми згідно з інтересами територіальних громад.

Поняття "регіон" визначається Законом  України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 p., відповідно до якого "регіон" - це територія  АРК, області, міст Києва та Севастополя.

Існують й інші конституційні принципи територіального устрою України. Зокрема, пріоритетним принципом територіального  устрою будь-якої держави є принцип  народного суверенітету. Зазначений принцип закріплює за народом  України виключне право здійснювати  свою владу на всій території України  безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого  самоврядування.

Народ України має право безпосередньо  вирішувати питання територіального  устрою України. Так. ст. 73 Конституції  України гарантує громадянам України  право вирішувати питання зміни  території України шляхом проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму.

Важливим принципом територіального  устрою України є принцип, який визначає форму цього устрою. Зокрема, ст. 2 Конституції України визначає, що Україна є унітарною державою, тим самим закріплюючи принцип  унітаризму територіального устрою України.

Як відомо, сьогодні у світі найбільш поширеними формами територіального  устрою є унітарна (Болгарія, Велика Британія. Польща. Угорщина та ін.), федеративна (Аргентина, Індія, Німеччина. США та ін.) І конфедеративна (Сербія і Чорногорія) форми. Щоправда, конфедерації є швидше винятком з огляду на перехідний характер цієї форми територіального устрою. У кожній країні світу форма територіального  устрою сформувалася історично під  впливом комплексу об'єктивних і  суб'єктивних чинників.

Україна тривалий час перебувала в  складі різних за територіальним устроєм  держав, виступаючи суб'єктом унітарних  держав (Польща, Румунія, Російська  імперія), федерацій (СРСР) та конфедерацій (Австро-Угорщина), але споконвічним прагненням українського народу було створення власної єдиної унітарної  держави. Уперше спроба створити таку державу шляхом Акта злуки між  УНР і ЗУНР була здійснена в 1922 році, але утворити єдину унітарну державу вдалося лише з проголошенням  незалежності України 24 серпня 1991 р. З  того часу принцип унітаризму нашої  держави є одним із фундаментальних  і найбільш захищених принципів  конституційного ладу.

Україна, як унітарна держава (від  лат. unitas- єдність, єдине ціле) має  у своєму складі адміністративно-територіальні  одиниці без правового статусу  державних утворень. В Україні  Існує єдина Конституція, єдина  система законодавства, єдині державні символи, єдина для всієї території  України державна мова, єдине громадянство, єдина виборча система, єдина  система органів державної влади, уніфікована система місцевого  самоврядування, яка передбачає спеціальний  правовий статус для АРК і міст Києва і Севастополя, єдина фінансово-бюджетна система, єдина грошова одиниця, єдина система оборони і національної безпеки.

Важливе значення має і принцип  системності територіального устрою України, закріплений у ст. 133 Конституції  України. Він передбачає, що територіальний устрій України має певну систему, що складається з взаємопов'язаних адміністративно-територіальних одиниць, які перебувають між собою  у структурних і функціональних зв'язках.

Існують й інші, інституційні принципи територіального устрою України, закріплені в окремих законах України - "Про  державний кордон України". "Про  місцеве самоврядування в Україні" та ін.

 

2. Ознаки  України як унітарної держави

Унітарна держава — форма державного устрою, за якого територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, департаменти), а в деяких випадках у складі території можуть бути автономні утворення. Тобто унітарна держава — єдине централізоване утворення, до складу якого не входять інші держави. Звідси розрізняють дві форми унітарних держав — просту і складну.  
У простій унітарній державі утворюються лише адміністративно-територіальні одиниці, у складній, поряд з адміністративно-територіальними одиницями, існують і певні автономні територіальні утворення.

Залежно від ступеня централізації  розрізняють централізовані, децентралізовані та відносно централізовані унітарні держави.  
У централізованих унітарних державах усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються "зверху" представниками уряду або президента, які одноосо-бово здійснюють управління на місцях (управителі в Болгарії, воєводи у Польщі).  
У децентралізованій унітарній державі управління в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи або посадові особи, яких обирає населення (Велика Британія, штати США, провінції Канади та ін.).  
Сутність відносно децентралізованої унітарної держави полягає в тому, що у провінціях, департаментах тощо утворюються два органи: посадова особа, яка призначається урядом або президентом (префект) як представник державної влади, і орган місцевого самоврядування — рада, яку обирає населення і яка у свою чергу обирає мера (Франція). Отже, залежно від ступеня централізації Україну можна віднести до числа відносно децентралізованих унітарних держав.

Основними рисами унітарної  держави є:  
— територія такої держави, що являє собою єдине ціле, яке поділяється на адміністративно-територіальні одиниці;  
— приймається і діє одна Конституція;  
— існує єдине громадянство;  
— наявність єдиних законодавчих, виконавчих і судових  
органів.

Україна є унітарною  державою. Основними ознаками цієї форми державного устрою є:

1. Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції);  
2. Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч. З ст. З і ст. 17 Конституції);  
3. Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);  
4. Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);  
5. Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи                        (ст. 6 Конституції);  
6. В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);  
7. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування                    (ст. 7 Конституції);  
8. Державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції);  
9. Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).  
10. Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.

 
11. Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.

 

3. Автономія  в Україні. Конституційно-правовий  статус Автономної республіки  Крим.

В історії України можна  виділити два автономні утворення, які існували на її території.

12 жовтня 1924 р. в Україні  було створено Молдавську Автономну  Соціалістичну Республіку, яка проіснувала  до 2 серпня 1940 р. Цій республіці були притаманні всі ознаки, які були властиві й іншим автономним республікам колишнього СРСР.

До речі, автономії в  Криму не існувало до 1991 р. Кримська АРСР була утворена 18 жовтня 1918 р. у  складі РРФСР і проіснувала до ЗО червня 1945 р., коли була перетворена  на Кримську область у складі РРФСР. 19 лютого 1954 р. на ознаменування 300-річчя  возз'єднання України з Росією її було передано Україні.

20 січня 1990 р. у Криму  було проведено референдум про  відновлення Автономної Республіки  Крим у складі СРСР, а 12 лютого 1991 р. Голова Верховної Ради  Української РСР Президент України  Л. М. Кравчук видав Закон  "Про відновлення Кримської  Автономної Радянської Соціалістичної  Республіки". В основу відтворення  цієї автономії було покладено  не національно-територіальний, а  територіальний принцип, про що свідчить п. 1 Закону: "Відтворити Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку в межах території Кримської області в складі Української РСР". Тим самим було закладено ту суперечність, яка дає про себе знати і сьогодні: з одного боку, не було враховано бажання корінного населення — кримських татар відтворити свою колишню автономію, яка була побудована на основі національно-територіального принципу, а з другого, — це позбавило б можливості більшість російськомовного та україномовного населення проживати на території Криму, на якій вони жили протягом багатьох років.