Становлення виховання дітей у доісторичний період з 20 ст. до н.е. до поч. н.е

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інститут соціальної та економічної  освіти

 

Кафедра соціальної педагогіка,

соціальної роботи та історії педагогіки

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

З курсу «Історія педагогіки»

на тему:

«Становлення виховання дітей у доісторичний період з 20 ст. до н.е. до поч. н.е.»

 

                                                                              

                                                                           

                                                                              Виконав:

                                                                                    студент II курсу 21 групи

                                                                               Історичного факультету

                                                                               Зеленюк Д.В.

                                                                               Перевірив: ст. викладач

                                                                                Іващенко К.В.

 

 

Умань 2012

План

Вступ

Розділ I. Виховання у Давній Греції та Давньому Римі

Розділ II. Виховання у країнах Стародавнього Сходу

 Висновки

 Список  використаних  джерел та літератури 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Початок історії  школи і виховання як особливих  сфер суспільної діяльності сходить  до епосі цивілізацій Стародавнього  Сходу, зародження яких відноситься  до 5 тисячоліття до н. е..

Вже в епоху пізнього неоліту в різних регіонах світу  стали з'являтися перші симптоми розкладу первісної формації. Цей процес був багатовіковим, історично тривалим.

В найдавніших державах, що прийшли на зміну архаїчним спілкам племен, виховання і навчання здійснювалося переважно в сім'ї. У перехідну від общинно-родового до рабовласницькому ладу епоху в древніх цивілізаціях Сходу зберігалися і видозмінювалися колишні традиції сімейного виховання.

Школа і виховання  в державах Стародавнього Сходу  розвивалися під впливом різноманітних  економічних, соціальних, культурних, етнічних, географічних та інших факторів. Хоча хронологічно існування цих  цивілізацій не збігалося, проте  їм були властиві подібні структури, в тому числі -- виховання і навчання. Така спільність - об'єктивне слідство того, що виникнення школи припало  на перехідну епоху - від громадсько-родового ладу до соціально-диференційованого суспільства. Подібна типологічность підтверджується тим, що стародавні цивілізації мали принципово спільне в сфері виховання і навчання, незважаючи на те, що існували ізольовано один від одного.

Перехідний період, коли зародилися перші людські цивілізації, характеризується глибинними змінами  у практиці виховання і навчання: якісно змінювалися способи передачі культурної спадщини предків від  дорослих до дітей. Виникали спеціальні освітні структури для навчання підростаючого покоління.

Виникнення і  розвиток писемності - важливий фактор і супутник генезису школи. При переході від піктографічного письма до логографами, передавати не тільки загальний зміст мовлення, але й членування на окремі вирази і слова (єгипетські та китайські ієрогліфи, шумерський клинопис), письмо стає технічно більш складним і вимагає спеціального навчання. Подальший розвиток письма, пов'язаний з появою спочатку складового (в стародавній Ассирії), а потім фонетичного (в стародавньої Фінікії) письма, призвело до спрощення і полегшення навчання грамоті, що збільшувало "продуктивні можливості" школи.

 

 

 

Розділ I. Виховання у Давній Греції та Давньому Римі

У Стародавній Греції, яка  складалась з невеликих рабовласницьких  держав-міст, найбільш оригінальними  системами виховання були Спартанська  та Афінська.

У Спарті на 9 тис. родин рабовласників (елотів) припадало понад 250 тис. рабів, які часто повставали. Це завжди непокоїло володарів Спарти. примушуючи їх повсякчас бути напоготові, виявляти жорстокість і насильство по відношенню до рабів. Виховання здійснювалося  державою, яка переслідувала завдання шдготовкиздітейстійких та загартованих спартіатів-воїнів, майбутніх рабовласників.

Спартанців виховували в  жорстких умовах, прагнучи виростити  з хлопців суворих, безжалісних  воїнів, а з дівчатс» - воїтельниць-амазонок, які б мало в чомупоступалисячоловікам:

Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті  до рабів у підростаючих рабовласників. 3 цією метою вони брали участь у  криптіях (нічних облавах на рабів), коли загін молодих спартіатів оточував який-небудь міський квартал або  район за містом і мав право  на вбивство будь-якого раба. Підлітки  

 

брали участь у щорічних публічних випробовуваннях - змаганнях. їх сікли перед вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості. Юнаки 18-20 років об^нувалисьуфупиефейв/

Афінська система виховання  залишила слід в історії педагогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними  якосгями якої були духовне багатстао, моральна чисгога та фізична досконалісгь.

До семи років діти обох статей виховувались вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а  дівчатка проводили весь час у  жіночій половині будинку - гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати  на музичних інструментах, а головне - займатися рукоділлям. ПІСШЇ іІлюбу в становищі дівчат практично  нічого не змінювалось: вони переходили з однієї гінекеї в іншу.

Тим часом хлопчики здобували  всебічний інтелектуальний розвиток, всіляко вдосконалюючи культуру тіла. Хлопчики 7-14 років навчалися  у приватних школах граматистів  і кіфаристів. Заняття проводили  вчителі, яких називали дидаскалами (від  грецького слова "дидаско” - навчаю). У школах граматистів вчили писати, читати та рахувати. Використовувався оуквоскладальнии метод навчання грамоти.

У школі-палестрі (школі боротьби) підлітки 14-16 років навчалися п'ятиборству (біг, стрибки, боротьба, кидання диска  і списа), а також плаванню. 3 ними проводилибесідизполітичних і моральних  питань. Фізичним вихованням і бесідами в палестрі займалися найбільш відомі громадяни дфжави.

Юнаки 17-18 років з родин  найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (гімназіях), де вивчали  філософію, політику, літературу, для  того щоб підготуватися до участі в керуванні державою.

Юнаки 18-20 років готувалися до військової служби в групах ефебів, де продовжувалося їх військово-фізичне  виховання. Вонививчализброю/морську  справу, фортифікацію, військові сгатуги, закони дфжави, брали учасгь у громадських  свяхахі^аліквиспшах.

Загалом, у такий спосіб в Афінах утвердилась ідея "калокагатіГ (гармонійного розвитку особистості, у  якому весь зміст виховання спрямовувався  на досягнення фізичної і духовної досконалості). Крім того, найздібніші  юнаки продовжували своє навчання ще майже 10 років в академії (започаткована  Сократом для підготовки філософів  і крупних політиків).

Зазначимо, що загальним  для обох виховних систем був класовий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до фізичної праці. Діти рабів  не мали можливості відвідувати будь-які  школи, і їх виховання відбувалось  у праці нарівніздорослими.

Система виховання у Давньому Римі склалася в VI- І ст. до н. е. Соціально-класове  розшарування населення країни (рабовласники, вільне привілейоване населення - патриції та вершники, бідне населення - плебеї) позначилося й на системі виховання: для дітей бідноти тут існували елементарні приватні й платні школи (читання, письмо, лічба); для дітей  привілейованих верств - граматичні школи, в яких вони вивчали граматику, латинську  і грецьку мови, риторику, елементи історії та літератури. У школах обох типів навчалися тільки хлопчики. В останні століття республіканського  Риму діяли школи риторів, у яких діти знаті готувалися до державної  діяльності, вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним.

У середині І ст. до н. е. платні граматичні та риторські школи було перетворено  на державні. Якщо в Давній Греції спостерігалася тенденція переходу від державного виховання до приватного, то в Давньому Римі відбувався зворотний процес. Імперія, яка надто розрослася територіально, потребувала величезної кількості  відданих їй чиновників. Завдання їх підготовки постали перед школами вищого типу - граматичною і риторичною. Елементарна школа тепер повинна  була виховувати вірнопідданих громадян. Учителі, ставши службовцями, отримували державну платню.

У період існування імперії було відкрито й жіночі риторичні школи, а також спеціальні школи для  підготовки лікарів, юристів, архітекторів та інших спеціалістів. У Давньому Римі виникає вища школа університетського  типу (Атенеум). В останнє століття існування Римської імперії освіта, як і вся культура, переживала занепад.

 

Розділ II. Виховання у країнах Стародавнього Сходу

Перші відомості  про шкільне навчання древніх єгиптян походять до 3-го тисячоліття до н. е.. Школа і виховання в Давньому Єгипті були покликані перевести дитину, підлітка, юнака в світ дорослих.

На протяі тисячоліть у долині Нілу склався певний психологічний тип особистості. Ідеалом стародавнього єгиптянина вважався небагатослівний, стійкий до злиднів і ударів долі громадянин. У логіці такого ідеалу йшло навчання і виховання.

В Древньому Єгипті сімейне виховання і навчання відображали характер взаємин між  жінкою та чоловіком, які в сім'ї  будувалися на рівноправній основі. Тому навчання хлопчиків і дівчаток приділялася  однакову увагу.

Лише приналежність до привілейованої меншини відкривала доступ до знань, які, як сказано в давньому джерелі, слід було "зв'язати в єдиний вузол "(ось чому слова "знання", "навчання" і "вузол" зображувалися одним і тим же ієрогліфом).

Судячи по староєгипетським папірусам, дітям приділялася особлива увага, оскільки, відповідно до вірувань єгиптян, сини й дочки могли дати батькам нове життя, зробивши похоронний обряд. Виконуючи батьківський обов'язок наставника, єгиптяни вважали, що надходять праведно, і забезпечують щасливе існування предкам в потойбічному світі. Як вірили єгиптяни, боги, зважуючи душу померлого, на одну чашу терезів кладуть душу, а на іншу "кодекс поведінки" (маат). Якщо чаші врівноважує, померлий міг почати нове життя в загробному царстві. У дусі підготовки до загробного життя складалися і звернені до дітей повчання, які служили стимулом формування моральності і відображали ідею крайньої важливості виховання і навчання: "Подібний до кам'яного ідола неук, кого не навчав батько".

Прийняті в Давньому Єгипті педагогічні методи і прийоми  відповідали цілям та ідеалам  виховання і навчання. Учневі належало перш за все навчитися слухати  і слухатися. Учитель звичайно звертався  до учня з такими словами: "Будь уважний  і слухай мою мову, не забудь нічого з того, що кажу я тобі ". Найбільш ефективні для досягнення подібної покори були фізичні покарання, які вважалися природними і необхідними. На учня постійно сипалися удари. Шкільним девізом були слова, записані в одному з стародавніх папірусів: "Дитя несе вухо на своїй спині, потрібно бити його, щоб він почув ".

Беззастережний  і абсолютний авторитет батька, наставника був освячений багатовіковими традиціями. Прихильник таких традицій, автор "Повчання гераклеопольского царя" ( XIII ст. до н. е..) писав: "Завжди Іди батькам  і предкам своїм". З цими традиціями був тісно пов'язаний звичай передачі професії у спадщину - від батька до дітей. Наприклад, в одному з папірусів перераховані 25 поколінь будівельників, які належали до однієї сім'ї.

Як би не був сильний  консерватизм давньоєгипетської цивілізації, її ідеали і цілі виховання поступово  переглядалися. Стародавній папірус, що відноситься до 1-го тисячоліття  до н. е.., свідчить, що вже тоді з'явилися  відмінності в розумінні того, яким належить бути людині. Автор явно сперечається з тими, хто відходив від традиційної покірності і  безініціативності Він пише, що такі люди уподібнюються рослині, позбавленого тепла і води.

Моральне виховання  в Давньому Єгипті здійснювалося  переважно через заучування моралізаторський настанов типу: "Краще вдаватись до людинолюбства, ніж до золота в скрині "," Краще їсти сухий хліб і радіти серцем, ніж бути багатим, але пізнати печаль ". Читання, запис і запам'ятовування подібних повчань було зовсім не простою справою, оскільки вони зображувалися ієрогліфами на мові, все більш відмінною від живої мови.

Метою навчання була підготовка до діяльності, якою традиційно займалися члени сім'ї. Так що родина була первинним осередком  навчання. Свою професію передавали дітям  жерці, музиканти, ремісники і т. д. Батьки-ремісники при навчанні деколи використовували дитячі іграшки: моделі землеробських знарядь, млинів, кузень і пр. Лише військова справа перебувала поза суворо спеціального станово-професійно-го навчання. Майбутніх  воїнів вчили володіти зброєю, особливими, вправами розвивати силу, витривалість, спритність.

Школа в Давньому Єгипті виникла як сімейний інститут. Чиновник або жрець навчав сина, який згодом повинен був змінити  його на тій чи іншій посаді. Пізніше  в таких сім'ях з'являються невеликі групи учнів.

Придбання грамотності, професія писаря розглядалися як запорука соціального благополуччя. У папірусах  досить часто зустрічаються висловлювання  такого типу: "Дивись, немає іншої  посади, крім посади писаря, де людина завжди начальник ".

Освіта вимагало чималої праці. Заняття в школі  йшли з раннього ранку до пізнього вечора. Неурядових суворо карали. Спроби порушити аскетичний режим нещадно  припинялися. Щоб досягти успіху, школярі повинні були жертвувати мирськими радощами. Ось що говориться в одному з папірусів, де вчитель  наставляє недбайливого учня: "Вставай  на своє місце! Книги вже лежать перед  своїми товаришами. Читай старанно книгу. Люби писання і ненавидь танці. Цілий день пиши твоїми пальцями і  читай вночі. Чи не проводи дня  без праці, інакше горі твого тіла. Питай ради того, хто знає більше за тебе. Мені кажуть, що ти закидає науку, ти віддаєш задоволенням, ти бродиш з вулиці на вулицю, де пахне пивом. А пиво спокушає душу. Ти схожий на капличку без бога, на будинок без хліба. Тебе вчать співати під флейту. Ти сидиш перед дівчиною, і ти намастив пахощами. Твій вінок з квітів висить у тебе на шиї. Я зв'яжу твої ноги, якщо ти будеш бродити по вулицях, і ти будеш побитий гіппопотамовой батогом ".