Розвиток економічної думки в Стародавньому Римі

 

Пізніше аграрні проблеми досліджували такі представники економічної  думки Стародавнього Риму, як Марк Теренцій Варрон (116 — 27 до н.е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.). У трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Називаючи дві цілі, досягнення яких мають прагнути землевласники — користь і задоволення, Варрон на перше місце ставить користь, тобто отримування доходу. З погляду дохідності він і розглядає питання організації рабовласницького господарства. На думку Варрона, дохідність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім — властивостями грунту, оскільки основна цінність господарства — земля. Водночас він визнавав залежність дохідності маєтку від його місцезнаходження. «Маєтки, поряд з якими є місця, куди зручно ввозити і продавати вироби свого господарства і звідки вигідно ввозити те, що потрібно для власного господарства, такі маєтки вже тільки через це є дохідними», — писав він. Варрон, по суті, виокремлював два типи рабовласницького господарства: приміські маєтки та віддалені господарства. Визнаючи вплив ринку на організацію господарства, Варрон визнавав потребу його ринковоїорієнтації, оскільки, з одного боку, власники маєтків змушені купувати навіть те, що вони самі виробляють, але в недостатній кількості, а з іншого — часом стає невигідно виробляти щось у власному господарстві, навіть коли це є можливим. Землеробство він пропонував поєднувати зі скотарством, прибутковість якого була тоді високою.

Праця Луція Колумелли має таку саму назву «Про сільське господарство». Це своєрідний огляд стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва. На противагу твердженням, що занепад сільського господарства зумовлений погіршанням родючості землі та поганим кліматом, Колумелла головну причину цього занепаду справедливо бачить у недоліках господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну сільськогосподарську практику, він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласницького господарства. На його думку, велике, але погано оброблене поле дасть менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка.

 

Добрий господар може зробити  прибутковим будь-який клаптик землі, вирощуючи там саме те, для чого ця земля найбільше придатна.

 

Прагнучи розробити принципи ефективної організації праці рабів, Колумелла рекомендував запровадити поділ праці, її спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці. Великого значення Колумелла надавав навіть характеру відносин між паном і рабами. Діапазон запропонованих ним засобів впливу на рабів був досить широким: від традиційної маєткової в'язниці до дружньої розмови і навіть жартів. Це, на думку Колумелли, мало сприяти зро­станню продуктивності праці. Найважливіше, щоб маєтком особисто управляв суворий і досвідчений господар. З огляду на це Колумелла радив купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним колонам, оскільки на той час це вже стало вигіднішим, ніж використання рабів. Колумелла вважав, що власникові маєтку не слід часто міняти орендарів, ліпше залучати колонів, міцно прив'язаних до місця. Таким чином, твори Катона, Варрона й Колумелли є важливими літературними джерелами з аграрних проблем Стародавнього Риму. У них було відображено розвиток сільського господарства і зв'язану з ним еволюцію економічних поглядів римлян з питань організації рабовласницького господарства.

 

 

 

 

 

 

4. Економічна політика римських імператорів.

 

а) Октавіан Август.

 

 Криза республіканського  ладу в Римі і цивільні воїни  I ст. до н. е.. призвели до торжества  імператорської влади. Першим  імператором (принцепсом) Риму став Октавіан Август (63 до н. Е .- 14 н. Е..). Серпень проводив політику «умиротворення» імперії, тобто стабілізації рабовласницького ладу. У перші роки нашої ери був виданий закон, що забороняє відпустку рабів на волю раніше 20 років з дня їх покупки. Пан, який проголошував рабам волю, був зобов'язаний платити 5%-ний податок з його вартості. За пропозицією Августа був відновлений древній закон, санкціонував страту усіх рабів і вільновідпущеників, які перебували в будинку в момент вбивства господаря. Він добрив плебейські верстви, роздаючи дешевий хліб, гроші і влаштовуючи для них масові видовища. Серпень сконцентрував у своїх руках фінанси і військову силу держави. Зовнішня політика імператора була спрямована на розширення території держави і захоплення рабів. Цю політику проводили і інші імператори.

 

 

Діоклетіан.

 

Криза III ст. н. е.. потряс основи рабовласницького ладу Стародавнього  Риму. Спостерігався занепад сільського господарства, згорталася торгівля, розладналося грошовий обіг. Велике поширення отримав  колонат. У цих умовах імператор  Діоклетіан (284-305 н. Е..) Встав на шлях реформ. Він намагався стабілізувати грошовий обіг. У 286 р. було припинено карбування низькопробної монети. В обіг були пущені нові повноцінні золоті, срібні та мідні монети. Але реформа була недостатньо продумана. Так, наприклад, ринкова вартість золота виявилася вищою вартості нової золотої монети. І нові гроші стали швидко зникати з обігу, а державі довелося відновити випуск низькопробних монет. Була змінена система оподаткування. Велика частина податків стала стягуватися не грошима, а в натуральній формі. Для цього в 289 - 290 рр.. була проведена загальний перепис населення. Величина податків розраховувалася на п'ять років, а потім переглядалася. Податная система встановлювала єдині розміри податків. Запроваджувалася поголовна подати для всіх жителів імперії. Городяни платили подушний податок.  Розкладка податків відбувалася на основі суворо складених описів - кадастрів. За надходження податків з рабів і колонів відповідали землевласники, а з городян - члени міських курій.  Реформа сприяла прикріплення трудящого населення імперії до місця проживання.

 

 Діоклетіані так і не вдалося упорядкувати грошовий обіг. Зростання товарних цін в імперії відбивався на надходження податків. У 301 р. імператор видав едикт про тверді ціни й про твердих ставках заробітної плати. Для боротьби зі спекулянтами на багатьох ринках були споруджені плахи, і «чергові» кати могли без зволікання виконати вирок. Але тверді ціни і ставки заробітної плати, зазначені в законах, були прийняті довільно, не враховували господарську ситуацію окремих частин держави.

 

 

Костянтин.

 

 Реформи Діоклетіана продовжив імператор Костянтин (306-337). При ньому вдалося нарешті більш точно обчислити ринкову вартість золота в злитках. Але на відміну від Діоклетіана новий імператор ввів монометалізм. В обіг був пущений золотий солід вагою 7 / 72 римського фунта. З срібла карбували лише дрібну розмінну монету. Але, незважаючи на деякий успіх реформи, в обігу поряд з солідам продовжували перебувати злитки золота і срібла.

 

 Вінцем економічної  політики Костянтина став спеціальний  закон «Про втікачів колонах», виданий у 332 р. н. е.. Догляд  колонів приводив не тільки  до згортання сільськогосподарського  виробництва на місцях - не діяла  вся система податкової експлуатації  трудящого населення, оскільки  податі могли стягуватися лише  за умови обробки землі. Закон  закликав повертати втікачів  в маєтку, а покарання - змушувати  працювати в ланцюгах. Колони  прикріплялися до своїх ділянок  навічно.  Політика закріпачення  колонів свідчила про поглиблення  процесу феодалізації економіки  Стародавнього Риму.

 

 

Висновок

Стародавній Рим виник  у VIII ст. до н.е. як місто, а з кінця  ІІІ ст. до н.е. до кінця V ст. н.е. був  середземноморською державою. Центральне місце серед соціально-економічних  проблем Стародавнього Риму займали  проблеми рабства й аграрні проблеми. Саме вони насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних  творах, які є важливими джерелами  з історії економічної думки. Трактат «Землеробство», написаний  Марком Порцієм Катоном Ст., узагальнює досвід і містить практичні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького господарства з певною ринковою орієнтацією. Катон дає поради щодо облащтування господарства, організації в ньому виробництва і праці рабів. Крім рабів, Катон передбачав залучення до роботи в господарстві вільних громадян, зокрема половинщиків, але тільки як тимчасовий і допоміжний захід. Брати Гракхи — Тіберія і Гая). Пропоновані ними реформи полягали, по-перше, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння; по-друге, у поверненні пролетарів (зубожілих дрібних виробників) до господарської діяльності; по-третє, у обмеженні розмірів земельних ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря. Пізніше аграрні проблеми досліджували такі представники економічної думки Стародавнього Риму, як Марк Теренцій Варрон (116 — 27 до н.е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст.н.е.). У трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Називаючи дві цілі, досягнення яких мають прагнути землевласники — користь і задоволення, Варрон на перше місце ставить користь, тобто отримування доходу. Варрон, виокремлював два типи рабовласницького господарства: приміські маєтки та віддалені господарства. Землеробство він пропонував поєднувати зі скотарством, прибутковість якого була тоді високою. Виходячи з низької продуктивності рабської праці, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників, особливо для обробітку великих сільськогосподарських угідь і в нездорових місцевостях, де велика смертність рабів могла б завдати їхньому власникові значних збитків. Праця Луція Колумелли має таку саму назву «Про сільське господарство». Це своєрідний огляд стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва. Узагальнивши тогочасну сільськогосподарську практику, він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласницького господарства. Колумелла рекомендував запровадити поділ праці, її спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним колонам, оскільки на той час це вже стало вигіднішим, ніж використання рабів.

 

 У І ст. н. е. у  Римській імперії за умов глибокої  економічної, політичної й моральної  кризи суспільства виникло християнство. Яскравим виразником економічних  поглядів раннього християнства  був відомий християнський теолог  Августин Блаженний (354 — 430). Він  проповідував необхідність праці  для всіх, говорив, що, створивши  світ, Бог звелів людині працювати,  і посилався на слова апостола  Павла: «Як хтось не хоче  працювати, хай і не їсть».  Понад усе Августин поважав  роботу на землі. Він називав  землеробство «найчистішим серед  усіх мистецтв». До торгівлі  в Августина ставлення було  зовсім інше. На його думку,  мета купця — «дешево купити  і дорого продати». Августин уважав  це очевидною вадою і засуджував. Проти рабства він не виступав. Завдання церкви, на його думку,  полягало не в тім, щоб звільнити  рабів, а щоб зробити їх добрими.