Розвиток економічної думки в Стародавньому Римі

Праця Луція Колумелли має таку саму назву «Про сільське господарство». Це своєрідний огляд стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва. На противагу твердженням, що занепад сільського господарства зумовлений погіршанням родючості землі та поганим кліматом, Колумелла головну причину цього занепаду справедливо бачить у недоліках господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну сільськогосподарську практику, він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласницького господарства. На його думку, велике, але погано оброблене поле дасть менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка.

 Добрий господар може  зробити прибутковим будь-який  клаптик землі, вирощуючи там  саме те, для чого ця земля  найбільше придатна.

 Прагнучи розробити  принципи ефективної організації  праці рабів, Колумелла рекомендував запровадити поділ праці, її спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці. Великого значення Колумелла надавав навіть характеру відносин між паном і рабами. Діапазон запропонованих ним засобів впливу на рабів був досить широким: від традиційної маєткової в'язниці до дружньої розмови і навіть жартів. Це, на думку Колумелли, мало сприяти зростанню продуктивності праці. Найважливіше, щоб маєтком особисто управляв суворий і досвідчений господар. З огляду на це Колумелла радив купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним колонам, оскільки на той час це вже стало вигіднішим, ніж використання рабів. Колумелла вважав, що власникові маєтку не слід часто міняти орендарів, ліпше залучати колонів, міцно прив'язаних до місця. Таким чином, твори Катона, Варрона й Колумелли є важливими літературними джерелами з аграрних проблем Стародавнього Риму. У них було відображено розвиток сільського господарства і зв'язану з ним еволюцію економічних поглядів римлян з питань організації рабовласницького господарства[1, c. 44-48].

Реформаторські Кризу  рабовласництва відобразив у своєму творі "Про ідеї Колумелли сільське господарство" Колумелла. У громіздкому і братів Гракхів трактаті, який складався із 12 книг, детально розглядався стан рабовласницьких латифундій. Колумелла писав про вкрай низьку продуктивність рабовласницької праці, про те, що раби завдають полям значних збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентаря, крадуть, обманюють землевласників іт. д. Картина, відображена Колумеллою, свідчить про занепад сільського господарства, про те, що економіка рабовласницького суспільства вже знаходилася у стані кризи, яка продовжувала поглиблюватися. За словами Колумелли, "латифундії загубили Італію".

 У пошуках виходу  із кризи римський вчений віддає  перевагу більш продуктивній  праці вільних виробників, ставить  питання про необхідність відмовитися  від праці рабів, про використання  колонів (у Стародавньому Римі  — орендар невеликої ділянки  у великого землевласника).

 Одна із сторінок  історії економічних учень Стародавнього  Риму пов'язана із гракхівським аграрним рухом, який виражав інтереси безземельного і малоземельного селянства у боротьбі проти латифундій. Його очолювали брати Тіберій (163 — 132 pp. до н.е.) і Гай (153 — 121 pp. до н. є.) Гракхи. Вимагаючи обмеження великого землеволодіння і наділення землею безземельних і малоземельних селян, вони прагнули здійснити таку реформу в рамках рабовласницького ладу і таким шляхом зміцнити його.

 У творах Катона, Варрона й Колумелли відображено розвиток сільського господарства, узагальнено тогочасний досвід і дано практичні рекомендації щодо ведення рабовласницького господарства. Водночас вони свідчать про еволюцію економічних поглядів римлян на раціональну організацію господарства і управління ним. Так, за Катоном, зразкове господарство — це переважно самозабезпечуване натуральне господарство з певною ринковою орієнтацією. Основну увагу він звертає на організацію праці рабів, хоч і допускає залучення до роботи в господарстві вільних громадян (але тільки як тимчасовий і допоміжний захід). У написаному пізніше трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального — напівтоварного типу. Головною метою землевласників, на думку Варрона, є користь, тобто отримування доходу. Виходячи з цього, він визначив, від чого залежить дохідність маєтку, і запропонував систему заходів для її підвищення. Визнаючи низьку продуктивність праці рабів, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників. Подібні погляди виклав і Колумелла в згаданому вище творі, який став своєрідним оглядом стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва[5, c. 19].

3.Розвиток християнства  та аграрно-економічна думка  

У І ст. н. е. у Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи  суспільства виникло християнство. Воно увібрало в себе чимало елементів  східних релігій (зокрема іудаїзму) і античних філософських течій. Хоча раннє християнство спочатку було релігією гноблених і гнаних, однак воно не було орієнтоване на певний боговибраний народ, соціальну групу або клас. Воно було звернене до всіх людей, до всіх, хто вірив у божественного Спасителя, в Христа. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Рівність людей перед Богом виступає як основний вид рівності, від котрого всі інші види є похідними. Засуджується соціальна нерівність, зокрема, поділ людей на бідних та багатих. Багатство розглядається як «корінь усього злого». Люди повинні ставитися один до одного справедливо. З ідеєю рівності міцно зв'язаний принцип загального обов'язку працювати. Оскільки праця є основою життя людей, розподіл має здійснюватися за працею. Гостро засуджується лихварство і стягнення процента за позичку. Яскравим виразником економічних поглядів раннього християнства був відомий християнський теолог Августин Блаженний (354 — 430). Він проповідував необхідність праці для всіх, говорив, Що, створивши світ, Бог звелів людині працювати, і посилався на слова апостола Павла: «Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть». При цьому дуже важливо, що фізичну працю Августин уважав такою ж почесною, як і працю розумову. Роботу коваля, будівельника, шевця він називав «чистим і чесним ремеслом». Але понад усе Августин поважав роботу на землі. Він називав землеробство «найчистішим серед усіх мистецтв». До торгівлі в Августина ставлення було зовсім інше. На його думку, мета купця — «дешево купити і дорого продати». Августин уважав це очевидною вадою і засуджував. Проти рабства він не виступав. Завдання церкви, на його думку, полягало не в тім, щоб звільнити рабів, а щоб зробити їх добрими. Узагалі раннє християнство як релігія знедолених, безправних і гноблених втілювало мрії про рівність і справедливість, про чесне, трудове життя.

Християнство виникло  в умовах економічного, політичного  і морального кризи римського  суспільства. Результатом римських завоювань стало нівелювання  національних і культурних відмінностей входять в імперію народів. На передній план все більше виступали  не національні та етнічні особливості  окремих народів, а прірва між  бідними і багатими громадянами. Саме в цей час виникає гостра потреба всіх класів у такої релігії, в якій можна було б «врятуватися»  від пануючої в суспільстві соціальної несправедливості. Старі релігії  були зруйновані або занепали разом  з падінням культивували їх держав. Нової релігії необхідно було піднятися над етнічною обмеженістю  і становими забобонами.  Релігія  повинна була стати простою і  зрозумілою віруючим, здатної вказати  розв'язання нагальних проблем. Цим  вимогам задовольняло вчення, яке  народилося на грунті іудаїзму і увібрало в себе багато елементів східних релігій (шанування іранського божества Мітри, єгипетського культу Ісиди і Осиріса і т. д.) і античних філософських течій (вчення стоїків, а пізніше - неоплатонізм і ін) .

 Головною ідеєю християнства  є ідея гріха і спасіння  людини. В існуючих порядках винні  всі люди, починаючи від Адама  і Єви, які вчинили «первородний»  гріх. Померлий мученицькою смертю  Христос спокутував цей гріх  і тим вказав шлях до порятунку.  Віра в Ісуса Христа - цього  «великого божественного рятівника» - умова очищення від гріха.  Каяття в гріхах і благочестива  життя - необхідна умова досягнення  царства небесного після смерті. Грішникам і користолюбця уготований  пекло на тому світі, а на  цьому - друге пришестя Христа  і Страшний суд. «... Загальнопоширеним  почуттю, що люди самі винні  в загальній зіпсованості, - писав  Ф. Енгельс, - християнство дало  ясне вираження у свідомості  гріховності кожної окремої людини; в той же час у жертовній  смерті свого засновника християнство  створило легко зрозумілу форму  внутрішнього порятунку від зіпсованого  світу, розради у свідомості, до  чого все так пристрасно прагнули  ». 

 Хоча раннє християнство  спочатку було релігією знедолених  і пригноблених, воно не було  орієнтоване на який-небудь богообраний народ, соціальну групу або певний клас. Воно було звернене до всіх людей, до всіх, хто виявляв віру в божественного рятівника (Месію), в Христа, в його спокутну жертву.

 Висловлюючи інтереси  різних класів і соціальних  груп, християнство з самого початку  було глибоко і внутрішньо  суперечливе. Економічні погляди  християнства, як і віровчення  в цілому, сформувалися в боротьбі  різних течій. У результаті  одні твори були визнані «істинними»  і канонізовані, інші не були  канонізовані, а треті засуджені  як єресі. Лише 27 творів (написаних  у другій половині I-початку II ст. Н. Е..) У IV ст. були канонізовані, склавши Новий завіт. У нього  входять чотири Євангелія (від  Матвія, Марка, Луки, Іоанна), Діяння  святих апостолів, 21 послання (14 з  яких приписуються святого Павла, 3 - Іванові, 2 - Петру, а також Якову  й Юду) і Одкровення Іоанна  Богослова (Апокаліпсис ). Крім  канонізованих текстів ранньохристиянська  література включає Священний  переказ: Вчення дванадцяти апостолів  (Дідахе), Пастир Герма та ін - і неканонізованому тексти: деякі Євангелія (Істини, від Петра, Томи), апокрифічну апокаліптики та ін

 Важливе соціально-економічне  значення мала  християнська проповідь  рівності. І хоча вона доводилася  теологічно (основою рівності людей є те, що всі вони грішні перед богом), ідея рівності була спрямована не тільки проти племінних і етнічних відмінностей, а й проти рабовласницького ладу. Це особливо яскраво виражено в Посланнях до Колосян і до Галатів, приписуваних апостолу Павлу. «... Немає ні Елліна, ні Іудея ... варвара. Скіфа, раба, вільного ... »(Кол., 3:11; Гал., 3:28). Рівність людей перед богом виступає як основний вид рівності, від якого всі інші види є похідними.

Таким чином, економічну думку  античного світу слід розглядати, з одного боку, як продукт особливої  історичної доби, а з іншого —  як низку ідей, що набули розвитку в  наступні періоди та увійшли до золотого фонду економічної науки. Важливим досягненням античної економічної  думки є з'ясування принципів  натурального й окремих елементів  товарного господарства. У центрі римської економічної думки завжди стояли питання організації рабовласницького гос­подарства та управління ним. Серед  проблем, відображених у творах античних авторів, основною була проблема рабства. У тлумаченні рабства економічна думка античності еволюціонувала від  розуміння його як природного явища  до критики й визнання загальної  рівності людей (в ідеях раннього християнства).

 Ці роздуми актуальні  й в наш час. Взагалі римська  аграрно-економічна думка — це  видатне явище в розвитку економічної  науки і світогляду. Твори економістів-агрономів  стародавнього Риму так потужно  насичені знанням господарської  дійсності, що вони досі становлять  науково-теоретичний і практичний  інтерес. Без історії немає  теорії. Цю істину особливо яскраво  підтверджують мислителі античності, без знання спадщини яких важко  збагнути логіку розвитку економічної  думки в наступні періоди, зокрема,  в середньовіччя.

 У період античності  були закладені основи всіх  наук, у тому числі й економічної  теорії, у розвитку якої взяв  участь і Анахарсій з українського Подніпров'я. Це факт знаменний і вартий поцінування.

 Яскравим виразником  економічних поглядів раннього  християнства був відомий християнський  теолог Августин Блаженний (354 — 430). Він проповідував необхідність  праці для всіх, говорив, Що, створивши  світ, Бог звелів людині працювати,  і посилався на слова апостола  Павла: «Як хтось не хоче  працювати, хай і не їсть».  При цьому дуже важливо, що  фізичну працю Августин уважав  такою ж почесною, як і працю  розумову. Роботу коваля, будівельника, шевця він називав «чистим  і чесним ремеслом». Але понад  усе Августин поважав роботу  на землі. Він називав землеробство  «найчистішим серед усіх мистецтв».  До торгівлі в Августина ставлення  було зовсім інше. На його думку,  мета купця — «дешево купити  і дорого продати». Августин уважав  це очевидною вадою і засуджував. Проти рабства він не виступав. Завдання церкви, на його думку,  полягало не в тім, щоб звільнити  рабів, а щоб зробити їх добрими.  Узагалі раннє християнство як  релігія знедолених, безправних  і гноблених втілювало мрії  про рівність і справедливість, про чесне, трудове життя.

Трактат «Землеробство», написаний  Марком Порцієм Катоном Старшим (234 — 149 до н.е.), узагальнює досвід і містить практичні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького господарства з певною ринковою орієнтацією. Катон, як і його грецькі попередники, уважав землеробство за найпочесніше й найшляхетніше заняття, дохід від якого «є найчистішим, найповнішим і зовсім не породжує заздрощів». Зразкове господарство — це переважно самозабезпечуване натуральне господарство, власник якого купує лише те, чого не можна виробити у власному маєтку, а продає тільки надлишки. При цьому господар має якнайменше купувати і якнайбільше продавати. Для підвищення дохідності маєтків Катон дає поради щодо облаштування господарства, організації в ньому виробництва і праці рабів. Приміський маєток, наприклад, господар має облаштувати так, щоб він давав якнайбільший прибуток. Для того, щоб власник не робив зайвих витрат, Катон радить йому мати менше обладнання.' Не надаючи великого значення засобам виробництва, Катон, проте, виняткову увагу приділяє рабам і організації їхньої праці. Він радить суворо поводитися з рабами, карати за найменші провини, сіяти ворожнечу між ними, годувати та одягати їх залежно від того, як вони працюють і як поводяться, і в такий спосіб створювати стимули до сумлінної роботи та доброї поведінки. Кожен раб має дістати «урок», тобто певний обсяг конкретної роботи. Система «уроків» уможливлює господареві контроль за станом справ у маєтку. Безпосередньо наглядати за працею рабів мав раб-наглядач (вілік). Працюючи серед інших, він «буде знати, що в рабів на думці, і вони будуть ретельнішими в роботі». Про виконання наказів вілік мав звітувати господареві, котрий сам мусив керувати всім маєтком. Крім рабів, Катон передбачав залучення до роботи в господарстві вільних громадян, зокрема половинщиків, але тільки як тимчасовий і допоміжний захід.

Позбавлення селян землі  і концентрація її в руках великих  землевласників зумовили необхідність проведення аграрних реформ. Опрацювання  проектів таких реформ та їх втілення в життя зв'язані з іменами  народних трибунів братів Гракхів — Тіберія (162—133 до н.е.) і Гая (153—121 до н.е.). Пропоновані ними реформи полягали, по-перше, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння;

по-друге, у поверненні пролетарів (зубожілих дрібних виробників) до господарської діяльності; по-третє, у обмеженні розмірів земельних  ділянок, що можуть бути у розпорядженні  одного господаря (однієї родини). 133 року до н.е. Тіберій Гракх виступив із законопроектом про земельну реформу, який передбачав обмеження користування державною ріллею одною тисячею югерів (близько 300 га) на родину, розподіл решти землі по ЗО югерів (близько 9 га) серед безземельних та малоземельних громадян Риму. Запропонований проект було прийнято й частково здійснено. Навіть після вбивства Тіберія Гракха аграрна комісія продовжувала роботу, наділяючи селян землею. Молодший брат Тіберія — Гай відновив реалізацію аграрної реформи і здійснив іще низку реформ, спрямованих на зміцнення римської держави, припинення зубожіння селянства та запобігання пролетаризації римських громадян. Так, у Римі прово­дився продаж хліба з державних сховищ за низькими цінами, в Італії та на території Карфагена утворювались нові колонії, куди переселяли незаможних громадян. Проте 121 р. до н.е. Гая Гракха та його прихильників було вбито.