Потоцькі в М.Тульчині

  Станіслав Щенсний Потоцький переніс свою резиденцію з Кристинополя до Нестервара. На той час він був одружений удруге, його дружиною стала Жозефіна Мнішек. За нею як посаг Потоцький отримав 110 сіл [7,с.142].

У 1782 р. за проектом архітектора  Лакруа і художника з Італії Лампи мав спорудитися величезний палац, по-царськи розкішний. Будівництво було здійснено руками селян, приписаних до тульчинських земель; будівельні матеріали постачалися з місцевих каменоломень та цегляного заводу. Занехаяне містечко Нестервар перейменували на Тульчин (від річки Тульчинки). Новий власник розширив свої володіння до 1,5 млн га,а тульчинський панський двір став центром його володінь.

  Посеред вирівняного  плато на березі річки Сільниця  архітектор Лакруа збудував монументальний двоповерховий будинок із двома флігелями. Із будинку їх з’єднували дугоподібні галереї. Архітектура головного корпусу була стримана й велична,а переважно вертикальні елементи робили її стрункою. Класичний палац прикрашав золотий напис польською мовою на фронтоні: «Хай буде навіки обителю вільних і добродійних, року 1782 споруджений»

[17,арк.5].

  Крім графського палацу, на території маєтку був цілий комплекс служб: конюшні,манеж,кордегардія (приміщення для військового караулу,а також для утримання арештованих під вартою), будинок для управляючого маєтком,торгові ряди, де продавали вироби тульчинських мануфактур, і навіть графський театр [19].

  Інтер’єр палацу відзначався справжньою розкішшю.(Додаток №3). Внутрішні роботи виконував голландець Меркс. Сюди з усього світу звозили меблі,картини,кришталь,бронзу. А прогулюючись палацом за годинниковою стрілкою,можна було вивчити всю античну міфологію в залах Зевса, Афродіти, Гери, Золотому та Срібному. Унікальна картинна галерея, стінах палацу висіли фамільні портрети представників роду Потоцьких на весь зріст,  бібліотека та архів із 17 тисячами томів, колекцій медалей та монет за цінністю зібрання могли змагатися з відомими музеями та бібліотеками світу. Недарма сучасники називали палац «подільським Версалем» або «королівством Тульчинським» [21].

   Величезне багатство,  усвідомлення вищості над менш  заможними шляхетними родинами,намагання  Щенсного бути видатним політичним діячем наклали певний відбиток і на «тульчинський двір». Згадуючи відвідини Тульчина, польський мемуарист Ян Охоцький писав: «Не мав уявлення про ту пишноту, яка оточувала цього магната; то був двір короля, а не приватної особи»[7,с.144,145,149].

Ансамбль із парадним курдонером,  що мав розміри 120×80м, великим округлим газоном, відкритим у бік містечка, було розташовано на правому березі річки Сільниці. Пряма алея здорово з’єднувала палац з костьолом у центрі Тульчина.

  Масивна, але імпозантна  будівля палацу складалася з  трьох прямокутних двоповерхових  корпусів, поставлених «покоєм»(у  вигляді букви П) і з’єднаних  між собою одноповерховими напівкруглими  галереями-оранжереями з великими  вікнами[5,с.84].

Цікаво і навіть в певному  сенсі по-сучасному була розв’язана в тульчинському палаці проблема каналізації та опалення. Туалети розміщувалися в середній частині головного корпусу і в трьох місцях флігелів, переважно там, де були вхідні сіни. Вертикальні канали з’єднувалися з горизонтальними,підведеними на перший поверх кожного будинку, при довших зовнішніх стінах, під підлогою. Подальші канали сполучали їх з резервуарами. Які були сховані в землі  в глибині саду.

  Палац обігрівали  в основному гарячим повітрям, яке розподілялось так само по каналах, які були сховані у внутрішніх стінах обох ярусів. Топили внизу у величезних печах, у кожній з яких могли поміститися дві дорослі особи. Звідти тепло розходилось по всьому будинку. Крім мармурових камінів, котрі лише незначною мірою підіймали температуру, в деяких приміщеннях палацу також знаходилися печі. Декілька таких печей збереглося в лівому крилі аж до післявоєнного періоду.

  Архітектурну композицію  центрального корпусу створював  фасад з колонами  й 8- ми пілястрами іонійського ордена. Головний фасад виділявся балконом з десятьма колонами. Його фриз було прикрашено відлитим з міді й позолоченим написом польською мовою і великим мідним гербом угорі. Східний бічний корпус мав арковий отвір (колишній головний вхід)[13].

   Осівши в Тульчині  із Софією, Щенсний робив усе що міг, аби надати привабливості цій місцевості в очах вродливої грекині. На острові, посеред тульчинського ставка він спорудив турецьку лазню, оточену колонами з майстерною різьбою в мавританському стилі,а розкішне обладнання за великі гроші отримував із Константинополя. Тож Софія могла розкошувати тут у турецьких ваннах, до яких звикла ще замолоду.

   Від самих сходів  фасаду починалася галявина з  легким ухилом до ставу з фонтаном і біломармуровою скульптурою «Нептун з нереїдами». За палацом ріс чудовий парк. (Додаток №3). Пейзажний парк займав велику ділянку між річками. Територію парку з багатьма алеями, деревами і кущами, що компонувалися в мальовничі групи, було розбито на ділянки кількома меліоративними каналами,які збагачували парковий пейзаж. Утворені  в такий спосіб численні острови сполучалися містками. Водну систему було створено за задумом Людвіга Метцеля, майбутнього творця «Софіївки», який працював у Тульчині вже 1786 р. Від фонтана до води полого спускалися двоє сходів, прикрашених мармуровими вазами[7, с.84]. Парк прикрашали альтанками, фонтанами та різноманітними скульптурними витворами. В оранжереях росли мандарини, апельсини, лимони,стояли клітки з дивовижними птахами. На одному із островів Щенсний ховав улюблених собак. Один із собачих надгробків зберігся й дотепер.

  Згідно з багатьма  джерелами, парк у Тульчині  називався «La Roche» («Хороший»),творцем його був англієць Міллер. На думку Д.Малюкова, це місцева іронічна трансформація першої назви «Лярош» чи «Лярошель» , яку дав паркові його будівничий П’єр Лепро в 1793 році [5,с.150].

  Періодом найінтенсивнішого  світського життя в Тульчині  завжди був травень, коли з  нагоди іменин Станіслава Щенсного (8 травня) і Софії (15 травня) сюди  з’їжджалися на кілька тижнів уся родина та численні запрошені гості.  При дворі Потоцький мав 200 акторів,музикантів і ткаль,до 400 в’язнів. Талановитих дітей з кріпосних сімей направляв вчитися за кордон. При палаці був театр, який постійно мав у репертуарі 5-7 опер. Співали в основному італійською. Граф був закоханий в театральне мистецтво і підтримував бажання рідних самим брати участь у виставах.

Одним із найцінніших скарбів  тульчинського маєтку був його архів. Крім документів, що стосувалися безпосередньо родини Потоцьких, в архіві також були документи відносно споріднених родин.

Таким чином можна зробити  висновки: Тульчинський палац Потоцьких, який був збудований 1782 р., являв собою наймонументальніший палацовий комплекс доби класицизму на території України. Перенесення  резиденції  Щенсного Потоцького з Кристинополя до Тульчина сприяло швидкому  соціально-економічному розвитку міста та його околиць. На території маєтку був цілий комплекс підсобних служб,торгові ряди і навіть графський театр. Надзвичайно багата картинна галерея, бібліотека та архів. Тульчинський палац був осередком високої архітектури і садово-паркового мистецтва кінця XVIII- початку XIXст.

 

ВИСНОВКИ

 

 

 

 У результаті дослідження історії тульчинської лінії роду Потоцьких у контексті історичної доби можна зробити такі узагальнення:

1.Опрацьована література та джерела з даної теми, дала  інформацію про певний період і відкрила нам «білі плями» в історії Тульчинщини.

2. Досліджено історію міста Тульчина в період панування польських аристократів та прослідковано їх культурний розвиток в місті. 

3. Завдяки Потоцьким,у Тульчині  було створено нову соціокультурну систему,своєрідний мікрокосмос зі складною семантикою, духовним єднанням людини та природи. Палацово-парковий комплекс у Тульчині, збудований наприкінці  ХVIII ст.,виконував функцію соціального та адміністративного осередку численних володінь Потоцьких.

4. Визначено й охарактеризовано головні напрями діяльності Потоцьких, зокрема, Станіслава Потоцького- побудова палацу та парку «Хороше». Окультурення міста Тульчина, створенням бібліотеки, театру та картинної галереї, розміщеної у флігелях величного палацу.

5.Тульчинський палац визначається  як осередок для спілкування і творчої ініціативи художників,письменників, філософів, музикантів, а також як світ високої архітектури і садово-паркового мистецтва, центр мистецтва кінця   ХVIII  –  початку  XIXст. Рівень освіти, культурного розвитку і заможність Потоцьких при створені й утриманні садиби зумовили використання новітніх технологій,прийомів ведення господарства, тому Тульчин став зразковою садибою, що викликала захоплення у всіх хто там був.

 Мої дослідження в  перспективі можуть бути використані  жителями  міста, як джерело  для вивчення історії Тульчина. На мій погляд, це дослідження  є досить важливим у плані  збереження історії, а відповідно  і культури міста, історія і культура якого є частиною великої загальнонаціональної народної польсько - української історії.

Отже, родовід Потоцьких охоплює великий період історії України. Важливо,що Потоцькі не були простими спостерігачами або фіксаторами подій,навпаки,вони були їх учасниками,творцями суспільно-політичних,культурологічних процесів, основоположниками культурних традицій та віянь . Кожне покоління роду Потоцьких було представлене особистостями,які зробили вагомий внесок в економічний і культурний розвиток регіону,країни,нації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Багацька Любов. Трійкою  коней по підземеллю // Український  тиждень.-2010.- 21 липня.

2.Геральдика.ру. Форум по  геральдике.-Режим доступу до ресурсу: http://geraldika.ru/forum_id=4770

3. М.Грушевський. Історія  України - Руси. - ТVIII.-Ч.III.-К.,1995.

4.Державний архів Вінницької  області.-Ф.379.-Оп.2.-Спр.10.

5. Камінський П.С. Слово про наше місто //Тульчинський край; -1997.-№56,58,62,63,74.

6. Косенко І.С., Кривошея І.І., «Софіївка» - одісея Потоцьких/І.С.Косенко,І.І Кривошея. - К.: Академперіодика , 2007.

7. . Кривошея І. Давня історія, герб і перші маєтки Потоцьких на Уманщині / І.Кривошея. – Режим доступу до ресурсу: http://goroduman.com/node/883

8. .  Лакиер А.Б. Русская геральдика. Гербы: Машковский –Яштржембец /А.Б.Лакиер. –Режим доступу до ресурсу: http://www.heraldrybooks.ru/text.php?id=23

9. Лоєк Є.Історія прекрасної бітники/ -К.:Юніверсал, 2005.

10. Лукашенко Светлана ,Лукашенко Николай ТУЛЬЧИН историко-хронологический очерк 1607-1907//Тульчинський краєзнавчий музей.-2012.

11. Малаков Д.В. По Брацлавщине (От Винницы до Тульчина)/ Д.В. Малаков.- М.:Искуство,1982.

12. Молчановський К.Очерк известий о Подольской земле до 1434г.,1885,ст.172-173.

13. Павленко Л. Тульчинський  версаль//Пенсійний кур’ єр .-Режим доступу до ресурсу: http://www.courier-pfu.com/ua.

14. Повідомлення колишнього  директора Тульчинського краєзнавчого  музею О.І.Копайгородської,яка приймала безпосереднью участь у дослідженні тих ходів.

15. Потоцькі //Режим доступу  до ресурсу: http://www/library.vn.ua/podolia/ukr/k_t.htm

16. Режим доступу до  ресурсу:  http://tulchyn-rada.org.ua/pages/p14

17. Родічкін І.Д.,Родічкіна О.І.Старовинні маєтки України: Книга- альбом.-К.:Мистецтво,2005.

18. Российская родословная книга, издаваемая Князем Петром Долгоруковым.- Ч.ІІІ.-СПб: Типография Эдуарда Веймара,1856.

18. Святелик. В.А. Історія Тульчина XVI-XVIII століть.-, Тульчин,1998.

19.  «Софиевка»(Умань)и история семьи ее устроителя Щенсного Потоцкого в связи с историей Росии,Польши и Украины второй половины XVIII в. и первой четверти XIX в. Рукопись//ЦДІАК Украхни.-Ф.2214.Оп.1.-Спр.6.

20. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета для описания Подольской епархии.Каменец-Подольский,1900 .

21. Тульчин.Дворец/Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР/Гл.ред. Жариков Н.Л.-Т.2.-Режим доступу до ресурсу: http://ua.vlasenko.net/_pgs/vinnycka.html.

22.Чубіна Т.Д.Рід Потоцьких  в Україні(тульчинська лінія).Монографія.-Черкаси: ЦНТЕІ, 2008. -512с.

23. Щербак В.О. Антифеодальні  рухи на Україні напередодні  визвольної війни 1648-1654 рр. К.,1989.