Потоцькі в М.Тульчині

 

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА

 

Історичний факультет

Кафедра історії України

 

 

 

 

 

Данчишина Ірина Миколаївна

ПОТОЦЬКІ В  М.ТУЛЬЧИНІ

 

Курсова робота

 

 

 

 

 

 

 

 

 Науковий керівник:

зав. кафедри, кандидат історичних наук,

                                                                       професор Т.В. Кузнець

                                                                                                                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

Умань-2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1

М.ТУЛЬЧИН XVII СТОЛІТТЯ:ІСТОРИЧНА ДОВІДКА………………………...6

РОЗДІЛ 2

ТУЛЬЧИНСЬКА ЛІНІЯ ПОЛЬСЬКИХ  АРИСТОКРАТІВ ПОТОЦЬКИХ……..11

РОЗДІЛ 3

ІСТОРІЯ МАЄТКУ ПОТОЦЬКИХ  В М.ТУЛЬЧИНІ……………………………18

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………..25

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

Актуальність  теми. Історія міста буде для нас набагато ширша та цікавіша, коли ми побачимо та відчуємо її у всіх проявах. Правдива історія міста закрита від нас непрохідною стіною часу, вигадками та легендами, де так змішались правда і фантазія, що їх не завжди відрізниш. Істинна в історії не може бути стовідсотковою, абсолютною, але ми можемо наближатись до неї. Для цього потрібні глибокі та широкі наукові знання; чим вони глибші, чим сильніші, тим більше здолаємо ми на важкому шляху пізнання істини.

Нині в Україні існує і постійно зростає величезний попит на інформацію стосовно польської культури і державного реформування,накопиченого позитивного досвіду вдосконалення системи управління й організації суспільно-політичного життя. Причому підвищений інтерес українців та поляків до спільної українсько-польської історії та культури спостерігається не лише в професійних сферах діяльності, а й на побутовому рівні спілкування громадян.

  У зв’язку з цим   слід зазначити,що в історичній  науці назріла потреба у вивченні  непересічних представників роду  Потоцьких,висвітлення їх життя  і спадщини в контексті українсько-польських  взаємин. Актуальність та доцільність  вивчення життєдіяльності цього  роду зумовлюється ще й тим,  що громадянська позиція його  кращих представників та питання  їхньої спадщини співзвучні з  багатьма проблемами нашого часу,а  тому заслуговують на підвищену  увагу та переосмислення.

  Одночасне поєднання типовості й унікальності роду Потоцьких, зокрема в історії Тульчинщини, дає змогу нам оцінити великий вклад польських магнатів в культуру та громадсько-політичне життя тогочасної України. Обрана тема «Потоцькі в м. Тульчині» ,ще не була спеціально досліджена. Тому виникла потреба в її розробці. Вивчення цих подій завжди збагачує нас унікальним матеріалом для глибокого розуміння сучасності, спонукає для правильного вирішення цілого ряду питань у майбутньому.

  Мета дослідження полягає у науковій систематизації відомостей з історії роду Потоцьких(тульчинської лінії) та міста Тульчина відповідного періоду.

Для досягнення поставленої мети визначені такі головні завдання:

- опрацювати основну літературу та джерела з даної теми темі;

- дослідити історію м. Тульчин – в контексті історії роду Потоцьких ;

- висвітлити діяльність польських аристократів тульчинської лінії – як постаті родини Потоцьких;

- охарактеризувати й  визначити головні напрями діяльності  Потоцьких;

- дослідити Тульчинський  палац як осередок культурно-мистецького  життя аристократів.

Об’єктом дослідження є Тульчинський маєток та рід Потоцьких в Україні(тульчинська лінія).

Предметом дослідження є історичні джерела про тульчинське відгалуження родини Потоцьких та місто Тульчин,зокрема - Тульчинський палац Потоцьких.

 Хронологічні рамки охоплюють період XVII- XIX століття ,від першої згадки про м. Тульчин  від 10 травня 1607 року (акт Люблінського трибуналу(суду)),де Тульчин згадується під назвою Нестервар , як фортеця для захисту від татар, до 1882 року, коли помирає Софія.

Територіальні межі охоплюють Брацлавщину,та м. Тульчин якие розташоване у долині між невисокими пагорбами, в межиріччі р. Тульчинки й р. Сільниці (притока Південного Бугу).

Огляд використаної літератури. Джерельна та історіографічна база досліджуваної теми є досить ґрунтовна. Ми використали значну кількість писемних  джерел, послуговувались інформацією із зображувальних , речових та лінгвістичних джерел, котрі є оригінальним  доповненням. Використано польські геральдично-генеологічні та біографічні довідники, довідкові бібліографічні та географічні джерела, джерела  особового походження, мемуарну та історико-краєзнавчу літературу та інтернет-джерела.

Практичне значення полягає  в тому, що зібраний і узагальнений фактичний матеріал та висновки курсової роботи можуть бути використані у  краєзнавстві , при написанні рефератів, статей, а також відправною точкою грунтовного дослідження історії Потоцьких в Тульчині.

Методологічна основа дослідження. В ході проведення дослідження було використано принципи історизму й об’єктивності. Технологія проведення дослідження передбачала два основні етапи. Перший етап був присвячений вивченню та аналізу джерельної бази. Другий етап - систематизації зібраного матеріалу.

Курсова робота складається  зі вступу, трьох розділів, висновків , списку використаних джерел та літератури  й додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

М.ТУЛЬЧИН XVII СТОЛІТТЯ:ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

 

 

 «Тульчин! Ти весь в історії іскристий!»

П.Г. Тичина

   Мале місто чи  село так само заслуговує на  власну велику історію,як країна  чи континент. Особливо коли ця історія значуща та цікава,якою є вона в Тульчина,одного з найцікавіших в історичному відношенні міст України.

   Тульчин до 1609 року мав іншу назву – Нестервар , яка міцно закріпилася за містом і вживалася ще у XVIIст. На початку XVII ст. Тульчин стає центром великого маєтку польського магната Валенти Калиновського, який і переніс, ймовірно, найперший центр поселення з північного берега річки Сільниці (де тепер село Нестерварка) ближче до річки Тульчинки, а вже його син Адам, отримавши Тульчин у спадщину, близько 1630 року будує тут потужну фортецю, Домініканський костьол та монастир. При Валенті та Адамові Калиновських, цих перших могутніх власниках Тульчина, місто стрімко зростало. В 1637р. у Туьчині нараховувалось 42 торговці. Тут два рази на тиждень відбувалися малі торги, а раз на рік - великий ярмарок .

   Звідси і почалась розбудова міста у всіх напрямках та славна його історія. Вже тоді через Тульчин проходив торговий тракт у напрямку Луцьк - Поділля - Молдова - Крим [12,с.172-173].

 В 1629 році збирачі  «подимного» податку зареєстрували  в місті 751 «дим», що було  підставою передбачати його населення в кількості біля 4000 чоловік.

  На карті відомого дослідника України французького історика Г. Боплана Тульчин в 1650 році зображений укріпленням, обнесеним земляними валами та дерев'яним частоколом [16].

   Назви деяких районів Тульчина пов’язані з виникненням у ньому оборонних споруд і перетворенням усього містечка на укріплений прикордонний пункт Польщі. Насамперед це Брамка та Завалля. Новоприбульці селилися за валом ,звідки й пішла назва Завалля. Брамка – це ворота ,в’їзд до міста. В ті часи місто запиралося на замок,ключ міг важити кілька кілограмів.

    Кожне укріплене  місто в Україні в XVII ст.. мало  своє серце – замок. Замок  був і в Тульчині. Знаходився  він на території місцевої школи №1. Колись неподалік від цього місця існувала православна церква,вона називалася «замковою» [20,с.144].

  Польський письменник Твардовський, який мешкав у XVII столітті, описує замок «як дерев’яне оборонне укріпленнями, із парканом і валом,так щоб від татарського нападу боронитися було добре» [20,с.37].

    Принаймні одна  із стін була кам’яною ,вона знаходилася на північній стороні і відокремлювала площу ,яку називали  Старим базаром. Поруч із Старим базаром знаходиться місце, звідки у різні напрямки йшло 13 підземних ходів [3].

     Підземні ходи нерідко муровані, покриті штукатуркою, мають складну систему переходів, підземні колодязі й навіть кімнати. Під містом, фактично, було ще одне місто, лише підземне.

    Південна частина  Старого міста носила назву  Капцанівка. Це був район де мешкали євреї, поляки та українці. Частина району мала назву «Руська Капцанівка», тут мешкали росіяни-старовіри.

Українці мешкали у  двох районах міста, які не знаходилися на території старого міста. Це Воловодівка (Волове) та Ямки. У Воловодівці  мешкали воловоди, люди які продавали волів, тодішнє основне робоче тягло, займалися прибутковою торгівлею. До речі, річка Тульчинка  теж колись називалася Воловодівка [14].

  Ямки містилися на  захід від Воловодівки і займали досить великий район (тепер це західна частина вулиці Шевченка, вулиця Сашка Цехова,вулиця та провулок Острозького;колишня назва якого-Свинячий провулок). Тут мешкали гончарі, в цьому районі є підземні ходи, провалля,тут знаходять залишки глиняного посуду, люльки для куріння, уламки керамічних виробів. Старожили пояснюють, що назва пішла від ям, в яких випалювались посуд та керамічні вироби.

   Потім на захід  від Ямок виникає ще один  робочий район міста – Бровар. Бровар польською мовою означає  пивоварня. Пивоварний завод в  цьому районі проіснував до  нашого століття. Вулиця мала назву Броварної, річка Тульчнка утворила тут ставок, який має назву Броварського.(Додаток №1.мал.1).

  Кладовища міста рухались  зі сходу на захід. Останнє  з них тепер знаходиться далеко  за містом, а до появи польського  кладовища на території міста  були вже православні. Тому  перше відоме нам польське  кладовище знаходилось за межею  Старого міста, в районі сучасної  школи №2 та стадіону. Перше  з православних кладовищ було  на території металоштампувального  заводу. Потім це кладовище посунулося  на захід, розташовувалось по  вулиці Пестеля, в районі сучасної  Успенської церкви, і рушило далі. Рухалось воно по південній  частині головної вулиці міста;місцеві  жителі, коли місто зросло, поступово  забудовували старі кладовища,  і їх місця забувались.

     Православні кладовища Тульчина займали найбільшу частину його території,а інші, крім двох польських, були винесені на південні пагорби міста. Раніше ці пагорби, які Пушкін згадував у поемі «Евгений  Онегин», називали «пантеоном народів». По них можна було судити про етнічний склад жителів міста. Зі сходу на захід йшли кладовища старовірів, єврейське, лютеранське(німецьке), мусульманське. З них існує тепер лише єврейське. На пагорбах були навіть кладовища для самогубців і коней.

  Після смерті Адама  Калиновського зростання Тульчина припиняється і починається  відтік місцевого православного населення у зв’язку з політикою терору,який поляки вели після низки повстань 1637-1638 років,очолюваних Павлюком, Острянином, Гунею, Скиданом та іншими ватажками. Почалася масова втеча українців до Росії, заохочена російським урядом, який надавав різні пільги для переселенців. В 1638 р. втікачі з Тульчина жили в Севську [4,с.13]. Їм надавалися землі для садиби, вони приймали російське підданство через церковну присягу,отримували грошову допомогу,борті,угіддя,луки для господарювання. Російська влада відхилила вимоги польського уряду про видачу біженців. Таким чином, процентний склад мешканців Тульчина в цей час змінюється. Налякані репресіями поляків проти повстанців, їх політикою,спрямованою на знищення православної віри,посиленням економічного гноблення,українці переселялися до Росії та Дону, натомість зміцнювалися позиції польського магнатства, шляхти.

Відносно військових подій  в Тульчині, то  після перших гучних перемог Б. Хмельницького у національно-визвольній війні українського народу проти польського поневолення постало питання пошуку шляхів до перемир'я з Польщею на вигідних для українців умовах. Однак для простого люду умови ці виявились кабальними і викликали ще більш могутню хвилю народних повстань на Поділлі, після яких залишки розбитих польських військ поспішно сховались в Тульчинській фортеці.

 У ліквідації цього  небезпечного ворожого тульчинського  багатотисячного гарнізону керівництво  бойовими діями повстанців належало  героїчним полковникам Максиму  Кривоносу, Івану Ґанджі та  Остапу Гоголю, загони яких після  гучних і блискавичних перемог  у Немирові рушили до Тульчинської  фортеці, заздалегідь передбачливо  укріпленої поляками і євреями  та готової до облоги.

20 червня 1648 року почався  жорстокий штурм фортеці. Спочатку  три козацько-селянські атаки  були відбиті і відкинуті до  меж сучасного села Кинашев, але повстанці з такою силою і люттю штурмували фортецю, що перелякані поляки, нарешті, згодились на перемир'я та на вимоги козаків видати їм всіх оборонців з числа євреїв у кількості (за неточними даними) до 2-х тисяч чоловік, як таких, що відмовились прийняти християнську віру.