Політика радянської влади в Українському селі наприкінці 1920-1930х роках

В усіх районах  України, крім прикордонних, почалися подвірні обшуки з конфіскацією у  «боржників» будь-яких запасів  —  сухарів, картоплі, сала, солінь, фруктової  сушні, тощо. Забирали все, селяни залишалися без їжі, приречені на голодну  смерть, бо нелегальна ринкова торгівля ледь животіла. Конфіскація продовольства  подавалася як кара за «куркульський  саботаж» хлібозаготівель.

Ось як пише про це Р. Конквест: «На той час на нижньому рівні рядові бригади активістів, які в Україні прозвали “буксирними бригадами”, часто мало чим відрізнялися від банд головорізів, їхньою звичною методою було побиття людей. Для пошуку зерна вони вживали спеціально виготовлені для них знаряддя — сталеві прути товщиною в 1,5—2 см і довжиною в 1,5—3 м, з ручкою на одному кінці та гострим наконечником, або чимсь на зразок свердла,— на другому..

Крім  того, кожна бригада мала так званого  “спеціаліста” пошуку зерна. Він  був озброєний довгим металевим  щупом, яким перевіряв наявність  прихованого зерна.

Бригада ходила від хати до хати. Спочатку вони заходили до хати і питали: “Скільки зерна маєте для держави?”  Відповідь, як правило, була короткою: “Не маю ніякого зерна. Не вірите, шукайте самі”.

Тоді  починався обшук. Шукали в хаті, на горищі, в коморі, в повітці та в пивниці, потім виходили надвір і обшукували стодолу, свинарник, клуню  та сінник. Вимірювали піч і обмірковували, чи вона досить велика, щоб умістити приховане зерно за цегляною кладкою. Виламували сволоки на горищі, вистукували  підлогу в хаті, перетоптували  ввесь двір і сад. Якщо знаходили  якесь місце, яке виглядало підозріло, вживали щуп.

У 1931 р. ще траплялися випадки, коли знаходили  приховане зерно, інколи 40 кг, часом 80. У 1932 р. не було жодного. Щонайбільше  знаходили яких 4—8 кг, призначених для годівлі курей. Але навіть і цю „зайвину" забирали”.» ¹

Смертність  від голоду почалася вже у перший місяць дій молотовської комісії. Починаючи з весни 1933 р. вона стала масовою. Майже всюди  траплялися випадки людоїдства. Прагнучи врятувати від смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста і залишали в лікарнях, на вулицях. Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду в 1932 р. становили близько 150 тис. чоловік. У 1933 р. голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Народжуваність у сільській місцевості в голодні роки знизилася на порядок. За підрахунками історика і очевидця тих трагічних подій П. Василевського, кількість жертв голоду складала 7 125 850 осіб. Міжнародна наукова конференція дійшла висновку, що кількість померлих від голоду складала 9 млн. чоловік.

 

МАСОВЕ  СТВОРЕННЯ  КОЛГОСПІВ

Тероризуючи село голодомором, керівництво більшовицької  партії в той же час прагнуло зміцнити свій вплив на нього. Рішенням січневого (1933) об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК  ВКП(б) створювалися політвідділи МТС  і радгоспів, наділені надзвичайними  повноваженнями на селі. Для роботи в політвідділах в Україну  було відряджено кілька тисяч комуністів з міст, у тому числі з Москви й Ленінграда. Водночас для постійної  й тимчасової роботи в колгоспи України  прибуло близько 16 тис. чол. За допомогою  місцевого активу, органів ОДПУ-НКВС відряджені з міст члени ВКП(б) мали налагодити роботу колгоспів.

Використовуючи  політику батога і пряника (скасування продрозкладки, преміювання натурою, поліпшення побутових умов на селі тощо), вони налагоджували громадське господарство. У колгоспах створювалися бригади з постійним складом  працюючих, за якими закріплювалися машини і робоча худоба. Щоб ліквідувати знеосібку

при вирощуванні врожаю, політвідділи заборонили перекидати бригади з однієї ділянки на іншу. З весни 1933 р. у рільничих бригадах, які спеціалізувалися на вирощуванні технічних культур, стали виникати ланки. Ланка мала постійний склад, за нею закріплювалися земля на весь виробничий сезон. Запроваджувалася індивідуальна і дрібногрупова (ланкова) прогресивно-відрядна оплата праці.

 

 

 

_{1.  КонквестР. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. — http://zhnyva33.narod.ru/part3.html.}

 

Колгоспи  оснащувалися сільськогосподарською  технікою. Її випускали заводи сільськогосподарського машинобудування: харківський тракторний, запорізький комбайновий «Комунар», харківський «Серп і молот», кіровоградський «Червона зірка» та інші.

Водночас  було здійснено масову перевірку  голів колгоспів, бухгалтерів, бригадирів, завідувачів ферм. Багатьох із них  звинуватили в антиколгоспній діяльності й репресували. Тривали пошуки «куркулів» і «підкуркульників», які нібито проникали в колгоспи для шкідництва. Місця звільнених і репресованих займали висуванці, нашвидкуруч підготовлені на короткотермінових курсах з числа сільських активістів, які відзначилися під час проведення колективізації.

Існування колгоспного ладу виявилося можливим при досягненні певного консенсусу між тоталітарним режимом і селянством. У кризовій ситуації владі довелося відступити від буквального втілення в життя комуністичної доктрини, яка прирікала селян на рабську  працю в комунах. У свою чергу  селяни (після кампанії розкуркулення  і терору голодом)  змирилися з  необхідністю працювати в артілі і припинили чинити опір владі.  На Всесоюзному з'їзді колгоспників — ударників у лютому 1933 р. Сталін висунув гасло: «Зробити усіх колгоспників заможними».

 

 

 

 

Наслідки суцільної колективізації українського селянства

 

В другій п'ятирічці держава зробила чимало, щоб зміцнити колгоспний лад. У середньому за рік в Україні ставало до ладу 73 МТС. Урешті-решт, вони охопили  обслуговуванням майже всі колгоспи . Багато робилося і для того, щоб  матеріально зацікавити механізаторів  у сумлінній праці. Застосування машин не тільки полегшувало працю  в полі, але й створювало можливості для впровадження агротехніки. Якщо 1932 р. зернові культури зовсім не прополювалися, то 1933-го вони оброблялися на площі  в 5,8 млн. га, у 1934 р. — 11,8 млн. га.

До кінця 1934 р. кризу колгоспного ладу було подолано. Свідченням цього стали  скасування карткової системи розподілу  продовольчих товарів і ліквідація політвідділів МТС. У лютому 1935 року у Москві відбувся 2-й Всесоюзний з'їзд колгоспників — ударників. З'їзд прийняв новий Примірний статут сільськогосподарської артілі.  В ньому скасовувалися обмеження на прийом до колгоспу.  Проголошувалося, що оброблювана колгоспами земля закріплюється за ними у довічне користування. Статут істотно обмежив (до чверті або половини гектара, залежно від місцевих умов) розміри присадибної ділянки.

У другій п'ятирічці держава послабила податковий тиск на селян. Більшість колгоспів  стала розвивати, крім основних виробництв, й додаткові — птахівництво, садівництво, бджільництво тощо. Організовувалися тваринницькі ферми. Колгоспникам надавався безпроцентний кредит на придбання худоби.

Виявилося, що полегшення матеріального  становища селян більш вигідне  державі, ніж відбирання всього урожаю насильницькими методами.  У 1935 році українські селяни дали державі 462 млн. пудів хліба, в 1936 — 545 млн. пудів. Зростання хлібопоставок відбувалося паралельно з деяким підвищенням життєвого рівня колгоспників.

В середині 1937 р. в Україні існувало 27347 колгоспів, які об'єднували 3757 тис. селянських дворів (96% наявної кількості). Суцільна, справді всеосяжна колективізація стала фактом.

Напередодні Другої світової війни у республіці існувало майже 30 тис. колгоспів, близько  тисячі радгоспів. Селянство поступово  звикало працювати в умовах колгоспної системи, яка до найменших дрібниць регламентувала виробництво, вказувала  де, коли і що сіяти, як обробляти, коли і в який спосіб збирати врожай.

 Офіційна  пропаганда змальовувала картину  добробуту на селі,щасливого життя  колгоспників.

Справді, в роки довоєнних п'ятирічок відбулась  істотна модернізація сільського господарства. Якщо на початку 20-х років головними  знаряддями праці були плуг, серп і  ціп, то наприкінці 30-х в МТС налічувалося  100 тис. тракторів , 33 тис. комбайнів, 550 тис. вантажних автомашин. МТС виконували 3/4 операцій з обробітку ґрунту, збирали зерно з 40 % посівних площ. Про результати перших п'ятирічок радянське керівництво говорило як про один з найважливіших своїх успіхів. При цьому замовчувалося найсуттєвіше: натуроплата колгоспників становила лише 12-15 % заробленого.  За таких умов селянство поступово втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність.

 

 

 

Список  використаної літератури:

 

1. Бойко О. Історія України. — К., Академвидав, 2010 – 688 стр.
2. Історія України: нове бачення: У 2-х т. Під ред. В. А. Смолія.           НАН України. Інститут історії України. – Т. 2. – К.: Вид-во “Україна”, 1996. – 494 с.
3. Субтельний О. Історія України - Київ : Либідь, 1993. - 720 с.

4. Турченко  Ф.Г. Новітня історія України: Посібник. – К : «Генеза», 2003 -352 стр.

5. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. —http://zhnyva33.narod.ru/part3.html.