Песимізм Т. Р. Мальтуса та його проекція на розвиток суспільств світової цивілізації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ ”Київський національний економічний університет

 імені Вадима Гетьмана”

Кафедра історії та теорії господарства

 

 

 

 

 

 

Песимізм Т. Р. Мальтуса та його проекція на розвиток суспільств світової цивілізації.

 

 

 

Самостійна робота

з історії економіки та

економічної думки

Варіант 1-б

Виконав:

студент ЦПО,

спеціальності Фінанси і кредити, групи 1

Доброва О.В.

Перевірив:

к.е.н., доц.

Колядич О.І.

 

 

 

 

КИЇВ-2013

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП                        3                                                                                                        

РОЗДІЛ 1            5

РОЗДІЛ 2                      18

ВИСНОВКИ                     26                                                                                                               СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                                       28

 

ВСТУП

 

Своєрідний внесок в економічну науку вніс представник класичної школи англієць Т. Мальтус . Робота Т. Мальтуса «Досвід про закон народонаселення», опублікований в 1798 році, справив читацьку публіку  таке враження, що дискусії про цю роботу ведуться і до тепер. При цьому критика цієї праці є діаметрально протилежною: одна категорія вважає його роботу «геніальним» внеском, інша – взагалі антинауковим.

Т. Мальтус був не першим, хто писав про демографічні проблеми, але можна припустити, що він був першим, хто спробував запропонувати теорію, що описує закономірності зміни чисельності населення. Що стосується його системи доказів і статистичних ілюстрацій, то до них вже в ті часи була пред'явлена ​​низка претензій. У XVIII-XIX століттях теорія Т. Мальтуса стала відома головним чином завдяки тому, що її автор вперше запропонував спростування широко поширеного тези про те, що шляхом соціального реформування людське суспільство може бути вдосконалено. Для економічної ж науки, трактат Т. Мальтуса цінний тими аналітичними висновками, які були згодом використані іншими теоретиками класичної та деяких інших шкіл.

Теорія Мальтуса заснована на твердженні про те, що  кількість людей на планеті  росте дуже швидко, в геометричній прогресії, а кількість продуктів харчування зростає значно повільніше, в арифметичній прогресії. Це породжує неминучу катастрофу в перспективі. Для профілактики цієї ймовірної ​​катастрофи за Мальтусом, допустимі навіть радикальні засоби, що ведуть до зменшення кількості людей - епідемії, війни, не глобальні катастрофи - дуже прості радикальні засоби, типу старовинного медичного методу «пускання дурної крові», або принципу «санітари лісу». Існує й така думка, що теорія Мальтуса створена з метою підвищення шансів на виживання одних за рахунок зниження цих же шансів у інших.

    Основну задачу політичної економії Т.Мальтус вбачав в примноженні, завдяки перш за все розвитку  сфери виробництва, матеріального багатства суспільства. Разом з тим в нього була певна особливість його переконань. В зв'язку з цим з'явилася вперше прийнята спроба пов'язати проблеми економічного зростання народонаселення, бо до нього в економічній науці вважалося як би «безперечним», що в умовах ліберальної економіки чим більше чисельність населення і темпи його зростання, тим нібито краще це позначиться на розвитку національного господарства, і навпаки.

    Своєрідність  методологічних принципів Т.Мальтуса  полягає в тому, що він, беззастережно приймаючи концепцію економічного лібералізму, зміг в той же час з наукових позицій обґрунтувати своє передбачення взаємозв'язку темпів зростання економіки і народонаселення. Адже його теорія народонаселення стала, як про це визнавали  вони самі, невід’ємною частиною методологічної бази і Ч.Дарвіна, і Д.Рікардо, і багатьох інших учених з світовим ім'ям. Причому з погляду новизни методології цінність мальтусівської теорії народонаселення полягає у тому, що вона дозволяє вивчити важливі аналітичні висновки для вироблення відповідної національної економічної політики по подоланню причин бідності, обумовлених простим співвідношенням темпу приросту життєвих благ, визначуваних так званим прожитковим мінімумом.

 

РОЗДІЛ І.

ТЕОРІЯ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНІ ІДЕЇ Т. МАЛЬТУСА

 

 Томас Роберт Мальтус (1766-1834) - представник класичної школи європейської економічної науки XVIII -XIX ст. Творчість цього непересічного вченого формувалася на початку ХІХ ст., але результат його наукових розвідок має цінність і для сучасної економічної науки.

Т. Мальтус народився поблизу Лондона у сім’ї лорда-поміщика. Його батько був прогресивною і освіченою людиною, у домі Мальтуса часто бували найвідоміші економісти та філософи того часу, зокрема Д. Юм.

Як молодшому дворянському синові Томасу за звичаєм призначалася духовна кар’єра, тому після закінчення Джезус-коледжу Кембриджського університету в 1788 р. він прийняв духовний сан і став сільським пастором. Одержавши у 1793 р. вчений богословський ступінь, він водночас став викладати у коледжі, адже він завжди мав потяг до науки. Увесь свій вільний час він присвячував дослідженню проблеми взаємозв’язку економічних процесів і природних явищ, які захопили його ще з юнацьких бесід та дискусій з батьком. З 1805 року і до кінця життя він був професором кафедри сучасної історії і політичної економії коледжу Ост-Індської компанії, яку відкрили спеціально для нього, де він також виконував обов’язки священика. Цікаво, що Т. Мальтус одружився доволі пізно (у 39 років), мав трьох синів і доньку (4, с. 113).

Його пов’язувала багаторічна щира дружба з Д. Рікардо, хоча у науці вони були швидше опонентами, ніж однодумцями. Зокрема, у своїй книзі «Принципи політичної економії, розглянуті у плані їх практичного застосування» (1820 р.) Т. Мальтус веде завзяту полеміку з Д. Рікардо щодо вартості, доходів, проблем надвиробництва та реалізації тощо.

Перша праця Т. Мальтуса «Дослід про закон народонаселення, видана у 1798 р., була опублікована ним анонімно. Вона викликала бурхливу, переважно негативну реакцію, піддавалася нападам з багатьох вчених і політиків. З цієї причини, а точніше для поліпшення своєї праці, у 1799-1802 рр. Т. Мальтус здійснив поїздку по ряду країн Європи, а через деякий час (у 1803 р.) здійснив друге, виправлене видання своєї книги цього разу під своїм іменем. За його життя було здійснено ще декілька перевидань цієї книги, яка з невисокого памфлету перетворилася на чималий трактат.

Його найбільш відома праця «Нарис про закон народонаселення...» було присвячено критиці теорій Годвіна та Кондорсе, які обстоювали можливість побудови суспільства ідеальної рівності за умови державного втручання у сферу розподілу суспільних доходів. Мальтус вважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху внаслідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморегулювання економічних та демографічних процесів.

Крім цієї праці, яка зробила його відомим і навіть знаменитим, Томас Мальтус написав ще кілька значних праць, серед яких потрібно виділити «Дослідження про природу та зростання земельної ренти» (1815 р.) і «Принципи політичної економії, розглянуті у плані їх застосування  (1820 р.). Остання з них у творчому плані стала головною працею Т.Мальтуса. Сучасники вважали Мальтуса великим економістом за його дослідження багатьох основоположних проблем економічної теорії. Однак до  історії економічної думки він увійшов насамперед як автор теорії народонаселення.

Поза увагою багатьох істориків-економістів залишились досягнення Мальтуса в економічній теорії, його твори «Дослідження про наслідки хлібних законів» (1814), «Теоретичні основи політики обмеження ввезення іноземного хліба» (1815), «Дослідження про природу і зростання ренти» (1815), «Принципи політичної економії» (1820), «Поняття політичної економії» (1827), що в них він демонструє глибоке розуміння економічної теорії та практики.

У 1819 р. Мальтуса було вибрано членом Королівського суспільства, в 1833 - членом Французької Академії. У 1831 він заснував Клуб політичної економії, а в 1834 сприяв створенню Лондонського (згодом Королівського) статистичного суспільства.

Помер Мальтус поблизу Бата (графство Сомерсет) 23 грудня 1834.

 

У своїй праці «Дослід про закон народонаселення Т. Мальтус виходив з таких основних положень:

• Суспільство знаходиться у рівноважному стані, коли виробляє достатню кількість продовольства для споживання відповідної численності населення;
• При порушенні цієї рівноваги у суспільстві виникають сили, які повертають його до рівноважного стану;
• Ціни всіх товарів визначаються співвідношенням попиту і пропозиції;
• Існує закон народонаселення, за яким і населення, і продовольство за відсутності перешкод безмежно зростають, але швидкість зростання населення вища, ніж швидкість зростання продуктів харчування.

Зокрема, за сприятливих обставин населення буде зростати у геометричній прогресії (1, 2, 4, 8, 16, 32, 64 і т.д.), а виробництво продовольства – в арифметичній (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, і т. д.). З цього випливає, що кількість населення подвоюється кожних 20-25 років, а  виробництво продуктів харчування за цей же час зростає значно меншими темпами (тільки на 20-25 %).

Саме у перенаселенні Т. Мальтус вбачав основну причину зростання розпусти, хвороб, злиднів, голоду і безробіття та інших бід суспільства. «Через перенаселення, - писав Т. Мальтус, - бідність може стати жалюгідною і гіркою долею усього людства» (1, с. 14). Уся його книга є аналізом того, як досягти бажаної рівноваги між населенням і виробництвом достатньої кількості продуктів харчування.

Т. Мальтус сприйняв тезу А. Сміта про те, що зростання багатства може відбуватися необмежено, однак проблему він вбачав у іншому ракурсі: економічне зростання обмежене небезпекою більш швидкого зростання населення, ніж це допускається зростанням виробництва предметів споживання. Передбачаючи майбутню критику, Т. Мальтус не один раз повторював, що він не заперечує проти зростання чисельності населення, але пропонував «… встановити між населенням і продовольством таке співвідношення, яке б не викликало боротьби між ними», тобто досягти стану економічної рівноваги суспільства. «Вороги, з якими я борюся – суть розпуста та злидні» (1, с. 32).

Свій закон народонаселення Т. Мальтус вивів опираючись на біологічну здатність людини до продовження роду, яку він вважав природним інстинктом, а також на популярний у той час закон спадної родючості землі. Народ сам винен у своїх стражданнях, стверджував Т. Мальтус, оскільки має природну пристрасть до швидкого розмноження, а його біди доповнюються обмеженістю ресурсів для виробництва предметів споживання, що проявляється через спадну родючість землі.

Оскільки населення зростає значно швидше за виробництво продуктів споживання, то для збереження рівноваги «… необхідно, щоб розмноження постійно затримувалося». У примітивних суспільствах це досягається через хвороби, голод і війни, а в ринковому суспільстві – через регулювання заробітної плати і «моральне стимулювання» народжуваності. Регулювання заробітної плати відбувається автоматично у тому розумінні, що надмірне зростання населення знижує заробітну плату і тим самим обмежує зростання населення у наступному поколінні. Навпаки, зростання заробітної плати призводить до зростання населення і тим самим – до зростання бідності наступного покоління. Зокрема, багатий урожай спричинить подальший голод, оскільки «Достаток, заохочуючи шлюби, породжує надлишок в населенні, потреби якого не можуть задовольнитися урожаєм звичайного року».

Порівнюючи «прагнення розмножуватися» у людини і тварин і рослин, автор проте стверджує, що спонукуваний інстинктом розмноження, людина, утримується голосом розуму, що вселяє йому побоювання, що він не в змозі задовольнити потреби своїх дітей. Якщо він поступиться цьому справедливому побоюванню, то нерідко це буде «в збиток чесноти». Якщо ж навпаки, візьме верх інстинкт - населення зросте скоріше, ніж засоби існування, а, отже, з потреби, воно повинне знов зменшитися. Таким чином, «недолік прожитку, - як відзначає Мальтус, - є постійною перешкодою до розмноження людської породи».

На думку вченого, якщо людина не може прогодувати родину, не готова взяти на себе всі турботи з народження і виховання дітей, то вона повинна відкласти свій шлюб, а якщо така готовність не наступить ніколи – то має взагалі відмовитись від нього. Т. Мальтус багато разів повторював, що будь-які спроби подолати злидні, звертаючись до державних субсидій чи до приватної благодійності, можуть тільки послабити головне обмеження надмірного зростання населення – необхідність кожному самому турбуватися про себе та повною мірою відповідати за свою непередбачуваність. Ніхто із працездатних не має «… права на прожиток, якщо він не може прогодувати себе власною працею (1, с. 75). При цьому бідна людина не може зазіхати на власність багатих, адже приватна власність необхідна для зростання виробництва споживчих товарі і тим самим поліпшення становища бідних.

Зростання злиднів через надлишок соціально небезпечне, адже може викликати нестабільність у суспільстві (бунт), тому Т. Мальтус пропонує так вирішити проблему бідності: створення ощадних кас, де нагромаджуються гроші та навчаються бережливості; зростання середнього класу (у віддаленій перспективі).

Оскільки на думку вченого, соціальна рівність принципово неможлива, а поділ суспільства на дуже багатих та дуже бідних небажаний, то основу здорового зростання населення, тобто зростання без бідності, становить зростання виробництва і «середнього класу». «Не надмірні розкоші невеликої кількості людей, а помірні розкоші усіх класів суспільства, - підкреслював Т. Маьтус, - складає багатство і добробут народу» (1, с. 34). «Середній клас» формує основу суспільства, але мають бути також бідніші і багатші, що він пояснює таким чином: «Якщо відняти у людини надію на підвищення та небезпеку зниження рівня життя, то не було б тих старанності та завзятості, які змушують кожну людину поліпшувати своє становище і які є головним двигуном суспільного добробуту» (1, с. 72).