Павло Скоропадський – короткий біографічний нарис

 

Таким чином, завдяки  політиці гетьмана відбулося збереження великих земельних господарств, які забезпечували країну товарним хлібом. Однак подібні дії зробили П. Скоропадського вкрай непопулярною особою серед селянства. Тож цілком закономірним є те, що від середини травня 1918 р. почали постійно зростати селянські виступи проти уряду .

І ось уже на початку листопада з'явився проект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами не більш як по 2,5 десятин в одні руки. Лише господарства, які мали культурне значення, обслуговували цукроварні, вирощували племінну худобу, могли мати по 200 десятин. Тож, як бачимо, уряд Скоропадського багато уваги приділяв налагодженню сільськогосподарського виробництва в країні.

Щодо політики Гетьманату в галузі промисловості, то на початку ХХ століття промисловий комплекс України був надзвичайно розвинутим. У 1913 р. на нашу країну припадало 48,2% продукції народного господарства Російської імперії . Вчені наводять такі цифри: напередодні Першої світової війни в Україні вироблялося 78,2% загальноросійського видобутку вугілля, 69,5% — залізної руди, 68,5% — чавуну, 82,2% — цукру, 53% — сільськогосподарських машин . Отже, можна зробити висновок, що Україна була краєм з потужним потенціалом промислового розвитку. Тому тогочасним урядам слід було особливу увагу приділяти промисловій політиці, щоб якнайкраще скористатися подібними можливостями.

П. Скоропадський віддає перевагу процесу денаціоналізації в промисловій  політиці. У "Грамоті" він проголошує: "відбудовується повна свобода  торгу і відчиняється широкий  простір приватного підприємництва та ініціативи", а для пом'якшення  можливих наслідків передачі підприємств у приватну власність гарантувалося, що "рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу" . Для керівництва цими процесами і втілення їх у життя, у складі Ради Міністрів було утворено Міністерство Торгу і Промисловості. Але проблеми все одно з'явилися. Показовий у цьому плані є з'їзд промисловців, банкірів та поміщиків України, котрий відбувся в Києві у травні 1918 р. Вітаючи відновлення прав приватної власності на засоби виробництва, з'їзд висунув вимогу: знайти державні можливості для надання державних кредитів з метою відновлення продуктивних сил у великих маєтках, бо без таких кредитів виробництво неможливе. Це означає, що проблему фінансового забезпечення перекласти на підприємців державі не вдалося. Ставши приватними власниками, вони стикнулись з такою обставиною, що для відновлення промислового виробництва на підприємствах бракувало обігового капіталу. Однак дістати його було практично неможливо, оскільки виробництво перебувало в дезорганізованому стані, охоплене тяжкою кризою.

Очевидно, що за таких умов уряд Скоропадського був змушений обпертися на державне фінансування промислових об'єктів. Та не слід забувати, що відповідних  коштів на той час бракувало й  державі. Тож процес відбудови промисловості  стикнувся з певними труднощами.

В інших питаннях промислової політики уряд Гетьманату також виходив із міркувань максимальної економічної доцільності. Наприклад, гетьманський уряд, розуміючи важливість цукрового виробництва для країни і виходячи з потреби виконання зовнішньоторговельних зобов'язань по торгівельній угоді з Центральними державами, забезпечення внутрішнього ринку, одразу ж узяв важелі цукрового виробництва у свої руки. Уже на початку травня 1918 р. він видає Постанову про вилучення з ужитку на ринку цукру вільного продажу і з 7-го травня встановлює державну монополію на цукрову промисловість. Згодом була встановлена державна монополія на виробництво і продаж горілчаних виробів, а також палива в Донбасі. Завдяки цим рішенням уряд зміг отримувати значні прибутки до скарбниці. Крім того, уряд здійснював й інші далекоглядні заходи в промисловості. Наприклад, було взято курс на електрифікацію країни. Особлива увага приділялася сільськогосподарському машинобудуванню, відновленню роботи відповідних заводів на Харківщині.

Отже, у промисловості уряд гетьмана діяв доволі активно, спрямовуючи свої зусилля на формування потужного  промислового потенціалу краю.

Як бачимо, одним із головних принципів  економічної політики уряду Скоропадського було ствердження приватної власності як "фундаменту культури і цивілізації". Гетьман відновлює приватну власність на землю на селі, повертає капіталістам націоналізовані Центральною Радою підприємства. Скоропадський прагне побудувати суспільство на приватновласницьких засадах, на принципі вільної конкуренції. І хоч через певні історичні умови уряду гетьмана часто доводилося відступати від взятого курсу, проте основна тенденція залишалася. Як стверджує економічна теорія, політика у сфері економіки, котра спрямована на обмеження господарських функцій держави, збільшення здатності ринку до саморегулювання, властива консерватизму. Аналіз економічної політики Гетьманату дає підстави для висновку, що вона відповідала засадам економічного консерватизму. Уряд Скоропадського здійснював денаціоналізацію виробництва, а державний контроль встановлював лише в найнеобхідніших випадках — там, де це диктувалося економічною доцільністю та здоровим глуздом. Подібні ознаки вважають головними у консерватизмі.

Отже, економічна політика гетьманського  уряду була побудована на засадах консерватизму, який уже був втілений у життя в багатьох західних країнах і встиг позитивно зарекомендувати себе. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.1 Національно-культурний розвиток.

Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:

- поряд із російськими  гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;

- був прийнятий закон  про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;

- відкрилися нові українські  університети, перші з який - у  Києві і Кам'янець-Подільському;

- у російськомовних  університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри  української мови, літератури, історії та права.24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук, першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський та ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр, Українська державна капела тощо.

Отже, у сфері національного розвитку було досягнено значних успіхів, що в подальшому позитивно впливали на становище влади, проте не змогли врятувати її від падіння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.1 Військова справа.

В літературі всіх напрямків діяльність гетьманського уряду в цій галузі високо оцінюється. При цьому дослідники  підкреслюють, що за часів правління П.Скоропадського в Україні не виникло регулярної армії, хоча практично все було для цього готове. За загальною думкою, таке становище було спричинене об'єктивними чинниками – браком часу й позицією окупаційного командування, яке усіляко намагалося перешкодити розгортанню військового будівництва. У розвідках І.Каменецького та П.Боровського переконливо доведено, що така позиція була обумовлена насамперед геополітичними інтересами Німеччини на Сході.⁹

З приходом до влади П. Скоропадський  докорінно змінив політику держави  до збройних сил. Як кадровий військовий він добре усвідомлював, що без  них самостійна держава існувати не може.

Розбудову українських збройних сил  він розпочинав у надзвичайно  складних умовах Брестським договором  передбачалося «В часи перебування  австро-угорських і німецьких  військ на Україні ніяка українська армія не може формуватися. Можна  тримати лише поліцейські відділи за порозумінням з обома командуваннями». Ця заборона діяла до кінця 1918 р., і тільки 20 травня був призначений військовий міністр. Ним став генерал О. Рогоза.

 П. Скоропадському вдалося  переконати командування окупаційних  військ зняти заборону на формування нових українських військових частин. З другої половини травня головним завданням військового міністерства стає розробка плану реорганізації армії Українська армія мала складатися з восьми армійських корпусів.

  У червні 1918 р. розпочалося впровадження в життя плану формування регулярної української армії. Першим кроком на цьому шляху слід вважати затвердження гетьманом структури та командування військових корпусів. Створення нових військових частин мало відбуватися через реорганізацію вже існуючих та на базі військових частин Румунського й Південно-Західного фронтів.

  У червні було реформовано Генеральний штаб До роботи в штабі було залучено відомих військових — М. Юнакова, С. Дельвіга, В. Петрова, В. Сальського, В. Садовського, О. Славинського, Б. Євтимовича та ін.

  До 10 липня затверджено формування трьох піших полків та чотирьох кінних дивізій. У серпні було прийнято рішення про формування ще двох військових частин — полку Січових стрільців та Чорноморського козачого кошу.

11 листопада 1918 р. завершилося формування українського Чорноморського флоту. Він складався з трьох бригад лінійних кораблів, однієї бригади крейсерів, трьох бригад гідро крейсерів, дивізії міноносців, 22 підводних човнів та інших кораблів різного призначення.

  Значну увагу гетьман приділяв розробці нової форми української армії. За його розпорядженням була розроблена військова символіка в козацьких традиціях, а 30 травня прийнято закон. «Про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу на вірність Українській Державі». Згідно з його статтями всі військові повинні були складати присягу, а тих, хто відмовлявся, мали звільняти в запас.

Формувати армію П. Скоропадський  прагнув на класовій основі її ядром  мав стати козацький стан, який об'єднував би національно свідоме й економічно міцне сільське населення України. Однак йому не вдалося повною мірою здійснити свої плани Передусім у керівництва міністерства військових справ виникли труднощі при комплектуванні армії з представників заможного сільського населення. Становище ще більше ускладнилось після прийняття рішення про формування добровільних загонів із хліборобів для боротьби з повстанським рухом. Заможні селяни становили основу охоронних загонів при повітових та губернських старостах, які виконували поліцейські функції. Зрозуміло, що їхні представники більш охоче йшли до таких формувань, ніж до регулярної армії. Адже на них покладалися обов'язки охорони своєї власності та порядку в повітах.

  Отже, гетьманський уряд доклав чимало зусиль з метою створення регулярної армії і флоту. Було наведено порядок в обліку призовників, затверджено реорганізацію військових частин, укомплектовано і забезпечено їх зброєю, здійснено деполітизацію армії. Однак не вдалося домогтися того, щоб заможне селянство стало справжньою соціальною базою армії Української держави. Не вирішеним залишилося також питання формування війська з патріотично настроєних вояків і старшин.¹⁰

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Причини падіння гетьманату Павла Скоропадського.

Основними причинами  падіння гетьманату були:

- відсутність численної  дієздатної регулярної української  армії;

- посилення впливу  в Українській державі російських  консервативних кіл;

- відновлення в державі  поміщицького землеволодіння;

- вузька соціальна  база гетьманату;

- підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;

- скрутне становище  трудящих;

- наростання напруженості  у суспільстві та формування  організованої опозиції;

- поразка Німеччини  та її союзників у Першій  світовій війні

Слід відзначити, що протягом другої половини листопада — першої половини грудня 1918 року на більшій частині України Директорія уже встановила свою владу. Одна із причин швидкого успіху повстання полягала в тому, що, незважаючи на серйозні розбіжності у визначенні майбутнього України, відбувалося небачене досі єднання всіх революційно-демократичних сил. Повстанська армія зростала з кожним днем, а дні гетьманщини наближали и кінець.

  Кінець відчував також сам П. Скоропадський. Він вирішив відмовитися від влади і 14 грудня 1918 р. підписав своє зречення. Воно звучало так «Я, Гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебував Бог не дав мені сил справитися із завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склались, керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади».

  Зрікшись влади, гетьман залишив протягом двох годин свою резиденцію і за кілька днів виїхав з Києва Директорія оголосила його поза законом, і він емігрував до Німеччини

Українська гетьманська держава 1918 р. була об'єктивно необхідним станом визвольних змагань. Вона являла собою  спробу перевести українську національну  революцію на конструктивний шлях, відмовитись від радикальних  соціалістичних перетворень і спрямувати головні зусилля на розбудову та зміцнення державності.

 На жаль, П. Скоропадському  не вдалося консолідувати широкі  політичні кола суспільства навколо  ідеї незалежності України. Він  легше знаходив спільну мову  з російськими консервативними  організаціями, ніж з українськими політичними партіями. Однак провина за це лежить не лише на ньому, а й на його політичних опонентах.