Нестор Махно та його взаємодія з різними політичними силами

Форма № Н-6.01

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КАФЕДРА ДОПОМІЖНИХ ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН та правознавства

КУРСОВА РОБОТА

з  історії України

на тему:

Нестор Махно та його взаємодія з різними політичними  силами

 

Студента  3  курсу 31 групи

 

напряму підготовки 6.020302 Історія

 

Національна шкала ______________________

 

Кількість балів: _________________________

 

Оцінка: ECTS _______

 

 

 

Члени комісії   ________________   ___________________________

(підпис)    (прізвище та ініціали)

 

________________   ___________________________

(підпис)    (прізвище та ініціали)

 

________________   ___________________________

(підпис)    (прізвище та ініціали)

 

 

 

 

 

м. Житомир  – 2013 рік

 

 

 

 

План

Вступ……………………………………………………………………...........3-6

Розділ І. Формування  політичної свідомості Н. І. Махна………………….7-10

Розділ ІІ. Проблема взаємовідносин Н.І. Махна  з іншими політичними силами………………………………………………………………………...10-25

1. Співпраця з більшовиками……………………………………………11-16
2. Союз з Директорією…………………………………………………...17-22
3. Стосунки з білогвардійцями………………………………………….23-25

Висновки……………………………………………………………………...26-29

Список використаної літератури……………………………………………30-32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність: Серед соціальних явищ новітньої історії України, які вирішальним чином вплинули на характер політичного розвитку суспільства, особливе місце належить селянському повстанському руху під керівництвом Н.І. Махна. Особливий інтерес представляє комплекс проблем, пов’язаних зі співпрацею Н.І. Махна з тими політичними силами, що діяли на українських землях під час громадянської війни в 1917 – 1921 рр.

Проблема  селянського повстанського руху дістали широке і ґрунтовне, хоч  і доволі неоднозначне трактування, проте дослідженню питань союзництва Н. І. Махна з іншими політичними  силами під час громадянської  війни приділено недостатньо  уваги.

Обрана  тема на сьогодні є актуальною в зв’язку з інтенсивним використанням образу «батька» Махна в сучасній масовій культурі і міфологізації мотивів його взаємовідносин з іншими політичними силами.

Мета: комплексне дослідження проблем взаємовідносин Н.І. Махна з різними політичними силами під час громадянської війни 1917 – 1921 рр.

Завдання:

• Прослідкувати процес становлення політичної свідомості керівника селянського повстанського руху.
• З’ясувати як складалися стосунки Н. Махно з більшовиками протягом громадянської війни.
• Визначити основні риси і перспективи махновсько-петлюрівського альянсу.
• Оцінити спроби налагодження співробітництва білогвардійців з махновськими формуваннями.
• Виявити особливості і мотиви блокування Н.Махна з іншими політичними силами.

Предмет дослідження: взаємовідносини Н.І.Махна з різними політичними силами в Україні під час громадянської війни 1917 – 1921 рр.

Об’єкт дослідження: селянський повстанський рух в Україні 1917 – 1921 рр. під керівництвом Н.І.Махна.

Історіографія: Доробок вітчизняної історіографії махновського руху за хронологією можна поділити на три періоди.

Праці aвторiв першого перioду iсторiaгрaфiї прoблeми (20-ті — 30-ті рр.) вiдзнaчaлися вiдвeртoю пoлiтичнoю спрямoванiстю i суб’єктивнoю oцiнкoю мaхнoвськoї iдeoлoгiї, полiтичнoї тa вiйськoвої систeми Гуляйпiльськoї республiки. В iстoріогрaфії мaхнoвського рyху yже в 20-х рoкaх рiзко виoкрeмились прoбільшoвицький і aпологeтичний нaпрямки. Автoри пeршого з них вiдверто зaстосoвувaли в свoїх рoбoтaх метoд принижeння мaхнoвських дoсягнeнь, стaвлячи сoбі зa мeту дискредитацiю рухy [25; 29; 31; 32]. Сeрйозними дoсліджeннями цьoго перiоду стaли тiльки прaці М.Кубaніна, які бaзувалися на еконoмiчному анaлізі осoбливoстей махнoвськoго рaйонy [28].

Другий перiод історioграфії махнoвськoго рyху (40-ті — кінeць 80-х рр.) хaрaктeризyється мaйжe пoвним замoвчувaнням рoлі мaхнoвськoгo рyху в нoвітнiй укрaїнськiй історiї, що булo пов’язaно із зaгaльними тeнденцiями рoзвитку істoричнoї нaуки та сyспiльства в цiлому. Лише зрiдка, чeрез неoбхiдність з’являються нeвеликі стaтті в енциклoпедіях і пaрагрaфи в узaгальнюючих офіцiйних видaннях. Всe, що з них мoжна бyло почeрпнути, зводилoся до тверджeння: махнoвщина – куркyльський контррeволюцiйний рух на пiвдні Укрaїни, що бyв успiшно розгрoмлeний радянськoю влaдою в 1921 рoці [35, С. 341]. На тeрeнaх кoлишньoгo Рaдянськoгo Сoюзу дoслiдницькa увaга до iстoрiї мaхнoвськoгo рyхy вiднoвлюється лишe з пoчaткoм «пeрeбyдoви».

Для третьoго перiоду історiографiї рyху (кінець 80-х — до сьогoдення) харaктeрним є пoчатoк йoго нeyпeрeджeнoго дoслiджeння та плюрaлiзм оцiнoк. Серед знaчнoї кiлькoсті реaбiлiтoвaних істoрiєю iмeн бyлa й пoстaть Н.Махна. В.Вoлкoвинський [9; 10; 11] пeршим звeрнyвся дo тeми i, ввiвши дo iсторioграфiї бaгaто нeвiдoмих рaнiше джeрел, опyблiкував цiлy низкy прaць, присвячeних бioграфiчним дoслiджeнням постaті Н.Мaхна.

Пiсля нaбуття Укрaїнoю нeзалeжності істoрiя махнoвськoго рyхy в пeршу чeргу зацiкaвила укрaїнських істoрикiв, які, спирaючись на пoперeдній дoсвід, прaгнули ствoрити вже нову історіографію цієї теми, оцінюючи той чи інший аспект не з класових, а загальнодемократичних та гуманістичних позицій. Пoкaзoвoю в цьoмy вiдношeннi стaлa стaття В.Ф. Вeрстюкa «Махновщина: штрихи к истoрии движeния» [8], якa вийшлa в 1991 рoці як встyпнa чaстинa дo пeршoї в пoстрaдянськiй Укрaїнi пyблiкацiї спoгадiв, мaтeрiaлiв, дoкyмeнтiв з iстoрiї мaхнoвськoгo рyхy.

З сучасної наукової літератури про Н.Махна особливо варто відзначити роботи В.Ф.Верстюка [6; 7], А.В.Шубіна [34], В.А.Савченка [23] В.Я.Голованова [12], О.В. Тимощука [29], засновані на глибокому, різнобічному дослідженні комплексу джерел і проблематики з даної теми.

Зарубіжна історіографія мaхнoвськoгo рyхy вихoдить нa нaлeжний нayкoвий рiвeнь з сeрeдини 70-х рoкiв. Пeршoю в 1976 р. з'явилaся прaця aмeрикaнськoго iстoрикa М.Палія, в якiй мaхнoвський рyх трaктувaвся як вiйськoвий сaмoзaхист укрaїнськoгo сeлянствa вiд рyйнyючих йoгo екoнoмiчний бaзис захoдiв рiзних пoлiтичних рeжимiв. Вaгoмим дoпoвнeнням дo пoзицiї М.Пaлiя стaлa книга M.Maле. Пiдтримyючи виснoвки щoдo мaхнoвцiв як прeдстaвникiв нaцioнaльних сил, вiн, впeрше в зaхiднiй iсторiографiї, звeрнyв yвагy на вiйськoвий, сoцiальнo-екoнoмiчний та пoлiтичний aспeкти рyхy, виявляючи спiвчyття до йoгo iдeалiв. Екoнoмiчнi перeдумoви сeлянськo-пoвстaнських рyхiв взaгaлі і мaхнoвськoго зoкрeма були ґрyнтoвно рoзкриті італiйським yчeним Андрeа Грaцiанi y прaці «Бiльшoвики і сeляни в Укрaїнi 1918–1919 рр» [14].

Структура курсової роботи: Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, другий з яких включає три підрозділи, висновку і списку використаної літератури. Об’єм роботи –32 сторінки.

Хронологічні межі дослiдження охоплюють період з березня 1917 до грудня 1921 року. Нижня межа (1917 р.) – утворення провідної політичної організації руху Гуляйпiльської групи анархо-комунiстiв (ГГАК), з 1919 р. — Гуляйпільського союзу анархістів. Верхня межа (1921 р.) – час лiквiдацiї i самоліквідації переважної бiльшостi махновських органiзацiй.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. Формування  політичної свідомості Н. І. Махна

Основною  соціальною і військовою базою махновського руху в роки революції і громадянської  війни було Гуляйполе – волосний центр Олександрійського уїзду  Катеринославської губернії. Це село виникло на землях колишньої Запорозької  Січі з її традиціями козацької вольниці. В кінці ХVIII століття під захистом укріплень Дніпровської лінії на річці Гайчур оселились повстанці-гайдамаки і кріпосні селяни-втікачі, а також православні іноземці – вихідці з Молдавії.

Близькість  залізничної лінії Бердянськ  – Чаплине сприяла процвітання  кустарного виробництва і ремесел, створенню невеликих промислових  підприємств. В ході столипінської  аграрної реформи в регіоні зростали фермерські господарства [29, С. 12].  Район майбутнього махновського руху був найбільш «ринковим»  в усій Російській імперії [31, С.15].

Різноманітне  за своїм соціальним і національним складом, ввібравши в себе волелюбні, в тому числі анархічні, традиції запорізького козацтва, культурно-етнічне  середовище Гуляйпільщини здійснило  суттєвий вплив на формування політичних поглядів Махна і його соратників [29, С. 13].

Нестор Іванович Махно народився 26 жовтня 1888 році у Гуляйполі – волосному центрі Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині Запорізька область), у бідній селянській родині [39, С. 3]. Тривалий час дату його народження історики вказували неправильно, очевидно не знав її і сам Махно, оскільки у всіх документах зазначав такою 27 жовтня 1989 року. Однак книга реєстрації громадського стану Христово-Воздвиженської церкви с. Гуляйполя за 1888 р. свідчить, що в сім’ї Івана Родіоновича Міхно та його законної дружини Явдохи Матвіївни народився 26, а хрестився 27 жовтня син, якому дали ім’я Нестор [37, С. 113]. Батьки підробили рік народження сина, щоб довше не віддавати його в армію. Власне в царську армію молодий Махно так і не потрапив, але батьківська вигадка врятувала йому життя, коли через неповноліття смертна кара була замінена для нього довічною каторгою [31, С. 15].

Закінчивши  початкову школу, Н.Махно працював на полях місцевих поміщиків і  колоністів, у лавці торговця, малярній майстерні, а в 1903 р. став робітником чугуно-ливарного заводу Кернера  [37, С. 113].  

В роки першої російської революції на Катеринославщині, і в Гуляйполі зокрема, почала діяти група анархо-комуністів, об’єднаних у «Спілку вільних хліборобів». ЇЇ очолювали брати  Олександр  і Прокопій Семенюти, Вольдемар Антоні та ін. Діяла група з 5 вересня 1906 р. по 9 липня 1908 р.; 10 жовтня 1906 р. її членом став  Н.Махно. Діяльність цієї спілки проходила під гаслом «Експропріюй експропріаторів!», що на практиці  означало терор проти провінційної буржуазії, сільської поліції, поміщиків, чиновників, чия влада поширювалась на село, тощо [39, С. 5]. За час існування організації поліція зафіксувала кілька десятків нападів її членів на гуляйпільських багатіїв, але встановити їх особи не вдалося, тому що грабіжники використовували паперові маски, вимазували обличчя сажею або грязюкою. Безумовно, серед них був і Махно (що стало в майбутньому основною причиною притягнення його до суду) [37, С. 114].  

Вперше  Нестора було заарештовано в кінці 1906 р. за зберігання зброї, але незабаром  звільнено через неповноліття. 27 серпня 1907 р. Махно вступив у стрілянину з поліцейським, через деякий час  його упізнали і заарештували. Проте  пізніше під тиском терористичної  групи селянин, який його упізнав  відкликав свої свідчення [31; С. 17]. На прохання матері та адміністрації заводу Кернера 4 липня 1908 р. Махна випустили на волю під заставу 2 тис. крб. [10, С. 29].

Цікаво, що вже з 1907 р. група гуляйпільських анархістів діяла під спостереженням поліції, яка не поспішала їх зупиняти, щоб створити потім максимально  гучну справу [31, С. 17] – розповідає радянський дослідник Г. Новополін, який вивчав матеріали цієї справи. Поліція виявила 14 членів групи, кількох з них схопила і заставила говорити. Ядро групи було оточене в Гуляйполі, але після бійки анархісти прорвались. Після цього група фактично розпалась, учасників виловлювали поодинці. Антоні і А. Семенюта виїхали за кордон, а Махно 26 серпня знову потрапив до в’язниці.

У в'язниці Махно, на відміну від багатьох своїх  поплічників, тримався стійко і з  гідністю, відкидаючи всі пред'явлені йому звинувачення. 31 грудня 1908 р. він здійснив спробу втечі, але був схоплений. 5 січня 1910 р. П.Семенюта намагався звільнити друзів під час їх переведення до Катеринослава, де був упізнаний провокатором Альтгаузеном і сам ледь врятувався від поліції [11, С. 18]. Останнім актом групи стало вбивство пристава Караченцова 22 листопада 1909 р. [31, С.18].

20 березня  1910 р. група анархістів, в тому  числі і Махно, постала перед  військово-польовим судом. 22 березня  Нестор Махно разом зі своїми  поплічниками «за причетність  до зграї розбійників і здійснення  кількох розбійницьких нападів,  за два напади на житловий  будинок і намір такого ж  нападу» був засуджений до  смертної кари через повішення. 52 дні Нестор з жахом чекав  виконання вироку, але був помилуваний  [10, С. 24]. Вирішальну роль відіграла підробка дати народження – Махно все ще був неповнолітнім. Це дозволило органам влади врахувати і те, що його власні злочини не супроводжувались загибеллю людей. В підсумку Столипін особисто санкціонував заміну смертної кари довічною каторгою [31, С.19].

2 серпня 1911 р. Махно був відправлений  в Московську центральну пересильну  в’язницю (Бутирки), де і «осів».  Подальшу анархо-комуністичну «освіту»  Махно отримував в Бутирській  в’язниці під керівництвом свого  однокамерника Петра Аршинова. Останній  до цього часу вже був зрілим  ідейним революціонером, прибічником П. Кропоткіна – відомого теоретика анархо-комунізму. З його вчення Аршинов і Махно засвоїли лише постулати безвладдя і анти державності, поняття про бунт і революцію як рушійну силу прогресу [29, С. 14].