М.С. Грушевський та діяльність НТШ ( кінець ХIX- початок ХХст. )

Загальне визнання Товариства світовою наукою створювало умови для  активної участі його членів у закордонних  наукових конгресах,  симпозіумах,  на які їх систематично запрошували з 1900 року. Різносторонній характер наукових зв’язків НТШ з науковими установами й центрами зарубіжних країн є прямим показником високого академічного рівня Товариства.  В цих взаєминах НТШ вбачало основу розвитку національної науки, а разом з тим важливий засіб для консолідації, самовизначення і поступу власного народу.

Що ж трапилось  у 1913 році? З «Автобіографії» Грушевського  висвітлюються події тих часів, а саме , це відкривається завіса над питанням : 
« Чому М.С.Грушевський зрікся головування НТШ?». І ось ця відповідь : Грушевський «не переставав займатися галицькими справами, різко виступаючи проти опортуністичного курсу нац.-демократів. Статті на сю тему випустив весною 1911 р. під заголовком «Наша Політика», яка викликала доволі сильне вражіння, але була прийнята за виразний casus belli (привід для війни (лат.))провідниками нац.-демократів, які всевладно правили львівською укр. громадою. Доходячи в тім часі нової угоди з польськими кругами, вони рішили за всяку ціну зробити Грушевського «нешкідливим» і дали йому битву на ґрунті «Наук. Тов. ім. Шевченка». На загальні збори весною 1913 р. була випущена анонімна брошюрка, наповнена фантастичними цифрами і вимислами, і зібрано всіх, хто стояв під керуванням тих н.-дем. провідників. Грушевського обрано головою, але всіх його співробітників з попередніх років провалено. Грушевський прийняв вибір на кілька місяців, щоб докінчити деякі розпочаті видання, і восени зрікся головства і редакторства, скінчивши на 116 т. «Записок». З огляду на такі прикрі відносини, постановив зріктися також кафедри в університеті, коли скінчиться 20 літ служби: 1 вересня 1914 року, і се дасть йому право на зменшену пенсію, і змогу вповні перенести свою роботу до Києва.»

Прикро признавати те , що НТШ без Грушевського зазнало поступового руйнування і початок тому покладено в тім що Грушевського змусили скласти свої повноваження. В листуванні Грушевського з членом НТШ Євгеном Чикаленко , професор чітко сформулював причини конфлікту – політичні .Кампанію проти нього організували політики з Народного комітету Української народно-демократичної партії, які мали на меті, за словами історика , «сприкрити мені так Галичину щоб справді плюнув на все і втік з неї без оглядки». Вони хотіли розв’язати собі руки для ведення  угодовської політики з польським урядом, яку М.Грушевський засуджував, а самих галичан критикував за опортунізм (від англ. opportunity - можливість, нагода — політичний курс, який характеризується пристосуванством, безпринципністю, запопадливістю, зрадою інтересів певної політичної сили чи ідеології.).

І коли Грушевський склав свої повноваження в НТШ,  в редакції «Записок» відбулися фундаментальні зміни .Новий відділ НТШ «рішив свої «Записки» з наук, часописи, які вів Грушевський, перетворити на збірку самих тільки розвідок (скасувавши відділи хроніки і бібліографію)»

Перша світова війна  радикально змінила долю НТШ. В час нетривалої російської окупації Львова (1914-15) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Також наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало свою діяльність, виходили "Записки НТШ" та інші збірники. Набули значної ваги наукові напрямки пов'язані зі стислими науками, формувалися нові музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія. Набула особливого світового значення бібліотека україніки НТШ.

В 1940 р. після приходу  у Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко, В. Старосольський, І. Фещенко-Чопівський).

Так закінчилась діяльність НТШ  періоду  кінця ХІХ –  початку ХХ століття.

 

Висновки 
Таким чином, НТШ перш за все,  завдяки його голові  
М. С. Грушевському,  перетворилося у всесвітньо визнану наукову установу, а його наукові праці бажали отримати більшість наукових установ Європи і Америки.  Особливо велике значення мала його друкована продукція для піднесення національної самосвідомості серед української діаспори.

Свідченням міжнародного авторитету Наукового Товариства ім. Шевченка є також те, що багато іноземних  вчених зі світовими іменами погодилися бути його членами і вважали це за честь.  
 Якби не геній М.Грушевський , не мало б Наукове Товариство імені Шевченка (НТШ) і половинної своєї слави та заслуг перед українським народом. Ніхто до і після нього не зміг так успішно кермувати ентеешівським кораблем : друкувати таку кількість видань, мати відповідну матеріальну базу, здійснювати не лише науковий,а й культурно – політичний вплив на усе українське життя  кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Внесок М. Грушевського у справу українського національно-культурного відродження є надзвичайно вагомим. Історик усе життя присвятив служінню українському народові, боровся за українську національну ідею, в численних працях доводив самобутність української нації. Основним лейтмотивом його наукових розвідок про минуле українського народу та спостережень над сучасним життям був наступний вислів: «Пам’ятаймо –  ми репрезентуємо великий народ,  і повинні репрезентувати його гідно,  достойно».

Очевидно,  левову частку відповідальності за життя свого  народу,  його майбутнє Михайло Грушевський покладав особисто на себе. Саме такі високі цілі додавали енергії й наснаги, віри у власні сили та могутній потенціал свого народу.

Багатогранна діяльність Великого Українця відіграла вагому роль у створенні передумов соборності та державності України.

 На рубежі ХІХ–ХХ  ст. М. Грушевський став символом  всеукраїнського єднання,  творцем концепції національної історії,  головним ідеологом українського відродженського руху,  неперевершеним координатором академічного,  наукового та культурно-освітнього життя українства.

Його називали «мозком  нації», а популярним гаслом часів Центральної Ради (ЦР) був: «Мати наша - Україна, а батько - Грушевський»

«Батько Грушевський»(так його називали за часів Центральної Ради) став одним з провідних діячів українського національного відродження в історії України. 

 

Цікаво знати

 
 
Найбільшим скарбом вченого  та окрасою кабінету була його книгозбірня  — вже третя велика колекція. Перша, зібрана на львівській віллі, наприкінці 1941 р. була вивезена до НТШ, пізніше розпорошена по львівських бібліотеках. Друга, що паралельно з  львівською комплектувалася в Києві після спорудження фамільного дому, згоріла під час його обстрілу в січні 1918 р. Третю вчений почав збирати після повернення з еміграції. Вона нараховувала 4,5 тисячі книг, для яких було замовлено спеціальні стелажі, виготовлені з дошок розібраних вагонів (на одному збереглася рука теслі з прізвищем замовника: «Грушевський»). Ця, остання бібліотека, спочатку була вилучена НКВС, згодом розійшлася по різних установах (Бібліотека Львівського університету, Центральний державний історичний архів України у Києві, бібліотеки академічних інститутів, приватні збірки).

 

 

 

 

Список використаних джерел

1) Барвінський О. Заснованнє катедри історії України в Львівському університеті /  О.  Барвінський //  Записки НТШ.- 1925.- Т. 140-143. - С. 1-18

2) Валіон О. Концепція українського культурно-духовного відродження Михайла Грушевського (кін.XIX – поч. XX ст.) / О. Валіон // Українська історична біографістика: забуте й невідоме / За заг. ред. проф. 
М. М. Алексієвця. – Част. 1. – Тернопіль: Лілея, 2005. – С. 117–144. 2

3) Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації: Статті і матеріали / Л. Винар. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995. – 304 с.

4) Грушевський Михайло Сергійович [Електронний ресурс] / Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. / Режим доступу:  uk.wikipedia.org/wiki/ Грушевський_Михайло_Сергійович

5) Грушевський М. С. Автобіографія, 1926 р. / М. С. Грушевський  
// Великий українець :  матеріали з життя й діяльності М.  Грушевського / упоряд., підгот.  текстів та фотоматеріалів, комент., приміт. А. П. Демиденка. — К., 1992.— С. 220—240.

6) Грушевський М. Автобіографія, 1906  р. /  М. Грушевський //  Великий Українець:  Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського. –  К.:  Веселка, 1992. –  С. 197–213.

7) Грушевський М. С. Спомини /  публікація С.  Білоконя ;  вступ 
Ф. Шевченка // Київ. — 1988. — № 12. — С. 117.

8) Грушевський М. С. Щоденник (1888—1894) / М. С. Грушевський ; підгот. до вид., перед. слово, упоряд., комент. і післямова Л. Зашкільняка. — К : Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1997. — 262 с

9) Грушевський М. [Хлопець]  Нова критика неослов’янофільства /  М. Грушевський //  Правда. – Львів, 1893. – Т.  ХІХ. – С. 564–568

10) Дашкевич Я. Михайло Грушевський як особа і особистість //

Грушевський Михайло. Листи  до Кирила Студинського (1894–1932).  –  Л.  –1998.– С. 3 –10 ( рим.паґ.)

11) Дорошенко В. Наукове Товариство імені Шевченка у Львові 1873–1892–1912 рр. – Київ–Львів, 1913. – С.7

12) Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 рр.: На підставі споминів. [Електронний ресурс] / Матеріал з Украинские страницы- Ukrstor.com - история национального движения Украины-Каталог сайтов/ Режим доступу:  http://ukrstor.com/ukrstor/levizkij-politdumki.html

13) Листи В. Антоновича до М. Грушевського // Український історик. – 1991 / 1992. – Ч. 3–4 / 1–4. – С. 399.

14)   Романів О. Олександр Барвінський і Наукове товариство ім. Шевченка // Мат. конф., присвяч. 150 річниці від дня народження Олександра Барвінського. Львів. 14 травня 1997. – Л., 2001.– 91–100.

15) Шаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський /  Ю.  Шаповал,  І. Верба. – К., 2005. – 352  с.