М.С. Грушевський та діяльність НТШ ( кінець ХIX- початок ХХст. )

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

 

М.С. Грушевський  та діяльність НТШ

( кінець ХIX- початок ХХст. )

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка ІІІ курсу

1 китайської групи

Проскуріна  Анастасія Ігорівна

 

 

 

Київ 2012

 

 

	План	2 стр
І	Вступ	3 стр
ІІ	Грушевський Михайло Сергійович	3 стр
2.1.	Особлива роль книги в житті М. Грушевського	4 стр
2.2.	Михайло Грушевський  не бачив себе без України	5 стр
2.3.	Грушевський зблизився  з лідерами осередку
	українського  громадського життя	6 стр
2.4.	Ім’я Михайла  Грушевського набуває популярності
	в Галичині	7 стр
ІІІ	Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ)	8 стр
3.1.	Перетворення  Товариства імені Шевченка в
	наукову установу.	9 стр
3.2.	Новий період наукового грушевськознавства	9 стр
3.3.	Редакторство  “Записок НТШ”,	11 стр
3.4.	Товариство  брало активну участь у громадській
	діяльності	12 стр
3.5.	Гострий протест	12 стр
3.6.	Внесок НТШ  у пробудження українського народу	13 стр
3.7.	Дбало Товариство і про освіту	14 стр
3.8.	Бібліотека  НТШ	15 стр
3.9.	Контакти НТШ  з зарубіжними науковими установами	16 стр
3.10.	Що ж трапилось  у 1913 році?	17 стр
3.11.	НТШ без Грушевського	17 стр
ІV	Висновки	18 стр
V	Цікаво знати	19 стр
	Список використаних джерел	20 стр

 

 

 

 

Так, ми стара Київська Русь, але ми разом з тим український народ, осібний народ, зі своєю осібною мовою, історією, письменством і культурою"

 

М.Грушевський 

 

 

 

 

 

 

Останнім часом із засобів масової  інформації  дуже часто лунає призвищє Грушевський М.С.

 І це прізвище в мас медіа постійно пов`язане з якимись видатними подіями і датами.

Хто ж він такий  Михайло Сергійович Грушевський? Яким маємо сприймати його ми ? 
За данними словників :

Грушевський Михайло Сергійович (псевдоніми – М.Заволока, Михайло Заволока, М.Сергієнко, Хлопець;– історик, організатор української науки, літературознавець, соціолог, публіцист, письменник, політичний, громадський і державний діяч. Дійсний чл. Історичного товариства Нестора-літописця (1890), дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка (1893), чл. укр.-рус. пед. т-ва у Львові (1894), чл.-кор. Краківської АН (1895), чл. археогр. комісії Моск. археол. т-ва (1900), чл. Одеського товариства історії та старожитностей (1901), дійсний чл. Чеської АН (1914), 1-й Голова Української Центральної Ради УНР (4 (17) березня 1917 — 28 квітня 1918), дійсний чл. ВУАН (1923) та АН СРСР (1929). Автор понад 2000 наукових праць, серед яких - «Історія України-Руси», робота, яка охопила всю історію України.

Народився він 29(17) вересня І866 року в Холмі на Волині . Михайло Сергійович Грушевський походить з бідної родини. «Я походжу з давньої (звісної з XVIII в.), але бідної духовної родини Грушів, пізніше Грушевських, що загніздилася в Чигиринськім повіті» , «  де батько був тоді учителем «греко-уніятської» гімназії. Виростав на Кавказі, куди батько перейшов в 1869 р.: в Ставрополі (1870-8) потім Владикавказі, зрідка звідуючи Україну».  

Загалом погоджуючись з прихильниками хронологічного підходу у вивченні творчості М.Грушевського, акцентуємо увагу на окремих моментах життя вченого, коли саме і як відбувалось визначення та становлення його книжкових інтересів, а також на питаннях, пов'язаних із подвижницькою працею видатного історика у сфері української книжності.

Варто підкреслити, що в житті М. Грушевського книга відіграла особливу роль.  Про це свідчать численні документальні матеріали.  Поміж них його персональна та офіційна кореспонденція, мемуари, щоденники, урядові та інші документи. Важливим джерелом пізнання творчості вченого залишаються його історичні, історико-літературні та публіцистичні твори, рецензії, критичні статті, бібліографічні замітки тощо.

Суттєву інформацію про книжкові уподобання, які виявилися ще в ранньому дитинстві,  а пізніше переросли в прагнення писати самому і видавати книги,  подають мемуари М. Грушевського, зокрема його "Спомини". Написані вони були рукою вже досвідченого вченого  (М.  Грушевський почав працювати над споминами 1918 року — І. Ц.). На той час він був відомим вченим із солідним досвідом творчої праці і вже мав чималий історико-літературний доробок.  Як оригінальний твір  "Спомини"  свідчать,  насамперед,  про майстерність автора в царині художньої літератури. Однак, будучи важливим інформаційним джерелом, вони захоплюють своїм інформативним змістом.  Відтворюючи головні події тогочасного життя, автор помічає навіть невеликі його подробиці і виражає своє ставлення до всього, що відбувалося.

Змалечку і через все своє життя, він, проніс у своєму серці любов до України, до українського народу, до мови, до українських традицій та пісень. Про це свідчить «Автобіографія» Грушевського: «Одначе, під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками, тими рідкими поїздками на Україну, що малювалася тому в авреолі далекої «відчини», і контрастом чужеплеменної й чужомовної «чужини».»

 Так, навчаючись у Тифлиській гімназії (1880 – 1886 р.)  він багато читав ,занурювався у книжки , які надавали йому знань про рідну Україну. Його цікавило все, що торкалося його рідної землі : історія, історія літератури, етнографія. Це призвело до того що, навчаючись  четвертому класі йому,  як одному з кращих гімназистів, було надано право стати помічником бібліотекаря. Саме тоді в нього з'явилося нове захоплення - колекціонування книжок, що поклало початок створенню його власної бібліотеки.  Вбравши «і скріпивши книжними джерелами те знання української мови, яке виніс з дому, став пробувати свої сили в белетристиці - прозі і віршах. 1884 р. вислав я перший транспорт сих своїх проб пера Ів. Сем. Левицькому-Нечую.» Надалі Михайло Сергійович не зупиняється, а на початку 1885 року працює над «виробленням своєї мови й белетристичного хисту» в оповіданні: «Бех-аль-Джугур» і «Бідна дівчина» .

Закінчивши гімназію з відмінними оцінками, юнак продовжив навчання в Київському університеті. В "Автобіографії" М. Грушевський згадує: "Моєю мрією в тих часах стає зробитися українським літератором,  видавцем і - ученим"

 Збираючись вступати до університету  Грушевський, за його словами, "розпоряджав солідним запасом знання". Все прочитане в юнацькі роки з історії, етнографії України, історії літератури,  яким він надавав перевагу,  об'єктивно свідчило про становлення його бібліологічної культури – в подальшому надійного науково-теоретичного підґрунтя творчості вченого.

Михайло Грушевський на той час вже не бачив себе без  України.

«Українознавство являється для мене будучою спеціяльністю, лише я вагався, з котрого боку підійти до нього: чи від славистики, чи від історії.» І таки історія взяла « гору над славистикою».

Батько, бачивши  нетлінну любов сина до України, до всього,  що торкається українського , що є українським, довго не погоджувався на переїзд юнака до Києва. І «боячися мого українського запалу, а настрашений тодішніми студентськими «історіями» дав згоду лише тоді, коли Михайло погодився не брати «участи в ніяких студентських гуртках» .

 Студентські роки (1886—1894),  які пройшли в Київському університеті Св. Володимира, виявилися для М. Грушевського не тільки новим етапом життя,  а й серйозним випробуванням його духовних сил.  
В «Автобіографії» він згадує : « Семінарії поставлени були незвичайно слабо. Система нагінок за всякою вільнішою гадкою зі сторони уряду й власних чорносотенців витворяли задушливу атмосферу. Найбільша окраса тодішньої української науки проф. Антонович.» В «Автобіографії» він писав, що на його світогляд мали переважний вплив лекції в галузі суспільної економії, економічної історії, археології, державного права та історії права.

Зокрема, про це свідчать сторінки щоденника М. Грушевського, який він вів у той час. Період навчання в університеті став визначальним кроком на шляху формування творчості вченого, яка вже тоді набула певних якісних ознак. Про це переконливо стверджують перші наукові твори Михайла  Грушевського,  які вийшли в світ в ті роки. Серед них велика історична розвідка "Южнорусские господарские замки в половине ХVІ века" (1890), що появилася як наслідок авторської участі в роботі наукового семінару В. Антоновича. Цю першу «пробу» сил початкуючого історика схвально сприйняли у київському науковому середовищі. Один із його чільних репрезентантів П. Голубовський у рецензії відзначив, що поставлене перед собою завдання молодий автор «виконав досить старанно та вміло», підкреслив докладність опрацювання ним джерельного матеріалу, вказав на значення праці дослідника-початківця, який подав стислий, але місткий образ колонізації степових просторів України на підставі опублікованих актових документів. «Праця п. Грушевського читається з великою цікавістю та легкістю, а за уважністю обробки матеріалів та повнотою, з якою автор вичерпує питання, являє собою приємне явище в російській історичній літературі», – зазначав рецензент .

Та на підставі цієї роботи М.С.Грушевський пізніше буде «предложений кандидатом на кафедру історії у Львові.»

Значно критичнішими та докладнішими були відгуки на першу  монографічну студію М. Грушевського «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст.» (1891)  , відзначену золотою медаллю як найкраща студентська праця. Підвищена увага до книги молодого вченого була зумовлена, передусім, вагомістю предмета вивчення, адже історія Київщини княжої доби традиційно знаходилась у фокусі зацікавлень російських дослідників. Написана у дусі теоретичних настанов школи В. Антоновича, ця праця отримала цілковите його схвалення. У своєму піднесено написаному листі до М. Грушевського він зазначив: «Особливо мене привабили два сюжети у Вашій праці, котрі я вважаю Вашим цілковитим досягненням. Це вказівка на існування земської боярщини в Києві та гіпотеза про відсутність князів після нашестя монголів». Також, як занотував М. Грушевський у щоденнику, В. Антоновичу припав до душі п’ятий розділ монографії, присвячений суспільному устрою Київської землі у домонгольський період. Особливо київський професор похвалив біографічний нарис у праці та складену автором історичну карту.

Зі сторінок «Автобіографії» зрозуміло, наскільки глибоко Михайло Грушевський проникся  українським духом, що не тільки вчився та збирав де можливо історичні документи і вів дослідницьку роботу, а ще й був завзятим активістом .«Під кінець університетського курса я почав зближатися з людьми, бував в літературних і політичних українських кружках молодіжі, займався їх організацією, читав в них виклади, брав участь в заграничних українських виданнях (Правді й Зорі), в укладенню перших книжок Записок Наукового товариства імені Шевченка. Перша книжка їх, випущена 1892 р. була розпочата моєю статтею: Громадський рух на Вкраїні-Руси в XII віці.»

Михайло Грушевський зблизився з лідерами найважливішого осередку українського громадського життя у Києві в 80-ті – на початку 90-х років Київської Громади – В. Вовком-Карачевським, В. Антоновичем,  
О. Кониським.  У цьому середовищі в 1885–1887 рр.  виникли проекти пожвавлення діяльності галицьких народовців і використання українським рухом тих конституційних прав,  які існували в Австро-Угорщині для поширення національної самосвідомості серед українців в Галичині та Наддніпрянщині.

М. Грушевський,  який вважав українську національну ідею вагомим фактором культурно-духовного розвитку суспільства. В львівській “Правді” молодий дослідник опублікував низку рецензій, в яких окреслив зміст слов’янського питання.  Так,  у рецензії під назвою  “Нова критика неослов’янофільства” 1893 р.  М. Грушевський підкреслював,  що національний рух “... повинен бути щиро демократичний... подібно до того як ми поважаємо права особистості і гидуємо рабством...”

Окрім співробітництва із львівською  “Правдою”  М. Грушевський відгукнувся на пропозицію О. Кониського подати статтю до 1-го тому  “Записок НТШ”.  Магістрант Грушевський підготував статтю  “Громадський рух на Вкраїні-Руси в ХІІІ віці”  під псевдонімом “М. Сергієнко”, котра згодом відкрила 1-й том “Записок НТШ”. Зазначимо, що вихід у світ даного видання був особливо важливим, оскільки мав продемонструвати наукову спроможність української інтелігенції, а відтак, вирішити справу реформування Товариства ім. Шевченка в наукове. 

І після закінчення університету був залишений для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорський стипендіат. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію на тему «Барское староство. Исторические очерки» і отримав ступінь магістра.

Ім’я Михайла Грушевського на початку 90-х років набуває популярності в Галичині завдяки публікаціям у галицьких виданнях та, великою мірою, в зв’язку із обранням його у 1894  р.  професором новозаснованої кафедри української історії  (офіційна назва –  кафедра всесвітньої історії із спеціальним оглядом на історію Східної Європи ) у Львівському університеті. Щоправда, спочатку було вирішено, що очолить її відомий український історик В. Антонович. Проте, він відмовився і порекомендував на своє місце Михайла Грушевського. Колегія професорів філософського факультету Львівського університету позитивно оцінила кандидатуру   М. Грушевського,  зазначивши,  що він є «…  людиною поважної, солідної і чесної вдачі, яка виключно присвячує свій час науковим дослідам».