Козацькі церкви і освіта у Запорізькій Січі

Школи в Запорізькій Січі існували на кошти батьків. За вивчення букваря батьки платили від 50 копійок до 1 карбованця, Часослова – до 5 карбованців. Дітей також навчали читати, писати, рахувати. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможних козаків навчалися грамоти та військової справи у парафіяльних школах або при сотенних і полкових канцеляріях. Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вони носили звання ”військового служителя” і користувалися високим авторитетом. Ці школи забезпечували дітям лише початкові знання , які були доступними і задовольняли на той час скромні потреби трудового люду в освіті. Проте це було єдине джерело, де жевріла рідна мова, правда про історію свого краю, зберігалися і примножувалися народні звичаї, традиції. В той час, коли у школах Західної Європи того часу в системі педагогічних прийомів використовувалась звичайна різка, українське козацтво XVI-XVIII століття утвердило систему освіти на принципах гуманізму, демократизму й народності. В учнівському колективі утверджувались принципи самоврядування, що нагадувало козацьке. Учні обирали із свого складу двох отаманів: одного для старших, другого - для молодших .Якщо ті не виправдовували довір’я, після закінчення навчального року їх переобирали. У Запорізьких школах усі мали рівні права та обов’язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу країни, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимство: хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності та дружбі, християнській любові до кінця життя. У духовному житті молоді козацькою педагогікою відводилась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості. Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види духовного мистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо) та фольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів’я, приказки тощо). Вони були пройняті вільнолюбним козацьким духом, пізнавально-виховним потенціалом національної символіки.

Українська козацька система виховання  – глибоко самобутнє явище, аналогів якому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім – дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської козацької педагогіки. Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. Пізніше козаки, які прагнули знань, училися у вітчизняних колегіумах, у відомих університетах Європи, отримували підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України. У січових і козацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих навчальних закладів юнацтво отримувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Звідси бачимо, що козацька духовність розвивалась на основі багатогранних  національних традицій, християнської  віри. Дослідники козацької духовності називають такі її складові: козацька ідеологія, філософія, мораль та етика, козацький світогляд, характер тощо.

Важливе місце в духовному житті молоді козацька педагогіка відводила неписаним законам, які складали кодекси лицарської честі та звитяги. Кодекс лицарської честі містив такі якості особистості:

Ø Любов до батьків, до рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, у ставленні до Батьківщини.

Ø Готовність захищати слабших, турбуватися  про молодших, зокрема, про дітей.

Ø Шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі.

Ø Непохитна вірність ідеям, принципам  народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, працьовитість і скромність тощо).

Ø Відстоювання повної свободи і  незалежності особистості, народу, держави.

Ø Турбота про розвиток національних традицій, звичаїв та обрядів, бережливе ставлення до природи, землі.

Ø Прагнення робити пожертвування  на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів, пам’яток історії  та культури.

Ø Цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.

Ø Уміння скрізь і всюди чинити благородно, шляхетно, виявляти лицарські  чесноти.

Отже, у козацьку добу було створено систему української освіти та виховання, тісно пов’язану із свободолюбивим духом козацтва, побратимства, основою якої були принципи гуманізму, демократизму, народності, ідеї українознавства та української етнопедагогіки. Зараз ми є безпосередніми свідками того, що українські козацькі національні традиції відроджуються, оновлюються, відроджується національна свідомість, розвивається українська етнопедагогіка. Досить часто проводяться посвяти в козаки, тижні козацької слави, фестивалі, козацькі змагання. Адже наші козаки завжди підтримували прагнення до грамоти, освіти, надавали підтримку православним братствам та їх школам, обстоювали збереження в них національного, народного духу, православної віри, виховання патріотизму, любові до рідної землі, її народу, рідної мови, шанування народних, козацько-лицарських звичаїв, традицій, тобто здійснювали українознавчий напрям у навчанні та вихованні.

Висновки

Отже, як бачимо педагогічна думка  в Україні розвивалась не на пустому  місці, а на основі багатостолітнього  виховного досвіду народу та під  впливом педпгогічних ідей визначних  діячів братських шкіл та шкіл Запорізької  Січі, які значною мірою пожвавили  розвиток шкільної освіти, провели  глибоку системну організацію педагогічного  процесу в Україні, сприяли глибокому  національному вихованню, всебічному розвитку підростаючого покоління, виховати в них почуття патріотизму, гуманності. Саме в цих школах було ретельно розроблено і глибоко продумано зміст процесу навчання, чітке методичне забезпечення цього процесу. Отже, учителі України достатньо чітко зрозуміли важливість таких педагогічних вимог, як послідовність і систематичність у навчальному процесі. Щодо козацької педагогіки, то у цю добу було розроблено чітку систему української освіти та виховання, тісно пов’язану з свободолюбивим духом козацтва, побратимства, основою якої були принципи гуманізму, демократизму, народності, ідеї українознавства та української етнопедагогіки.

Такий послідовний і продуманий розвиток освіти був зумовлений тим, що український народ завжди прагнув до грамоти, освіти, обстоював збереження національного, народного духу, православної віри, любові до рідної землі, мови, традицій, звичаїв.

Найголовнішим аспектом тут є те, що освіта була доступна усім верствам населення, як бідним, так і багатим, і ставлення учителів до учнів  від цього не змінювалось.

Для підсумку слід зазначити, що саме розвиток освіти і виховання тогочасної України лишив свій відбиток на розвиток сучасних нам педагогічних ідей.

Список використаної літератури

1. Адамівський курінь “Молодої Січі” // Освіта. – 2002. – 6 листопада. – C. 6-7.

2. Афонович О. Школи в Запорізькій Січі // Українське слово. – 1996. – 14 листопада. – C. 13.

3. Бабишин С. Школи в Запорізькій Січі // Радянська школа. – 1991. - №6. – C. 83-85.

4. Бабишин С. Школа та освіта  Давньої Русі. – К.: Вища Школа, 1972. – 240с. – С.88-100.

5. Біднов В. Школа та освіта на Україні / В кн: Українська культура: лекції за ред. Дмитра Анатоновича – К., 1993. – 367с. – С.40-72.

6. Гурова О. Українська козацька  педагогіка про духовний розвиток  особистості // Виховання і література. – 2001. - №1. – C. 51-58.

7. Козацька педагогіка / спецвипуск / // Освіта. – 2002. - 21-28 серпня. C.1-

8. Левківський М. Діяльність  козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні…) // Левківський  М. Історія педагогіки. – Харків. – 2002. – C.105-110.

a. 9.Мевгодовський А. Школи в Запорізькій Січі // Учитель. – 1998. №9. - C.60-64.

9. Медвідь Л. Українська козацька  педагогіка // Початкова школа. –  1996. - №10. – C.58-60.

10. Мединський Є. Братські школи  України і Білорусі в 16-17 ст. – К., “Радянська школа”,1958. – 209с. – С.78-80.