Києво-Печерська лавра

За другу половину XVII ст. видано значним для тих часів тиражами 120 назв різних книг. Крім суто богословських видань у Лаврі друкувалися тодішньою українською книжною мовою букварі, календарі, праці з історії й численні полемічні видання.

У 1859 р. в приміщенні друкарні сталася пожежа, через що споруда  зазнала значних пошкоджень. Після відбудови зводиться замість дерев’яного корпуса –мурований. Проте оновились не тільки споруда друкарні,а й виробничі зали оснастили новими друкарськими  верстатами та досить складним інженерним обладнанням. Друкарня Києво-Печерської лаври стала досить потужним промисловим підприємством і разом зі словолитнею та палітурнею становила цілий видавничий комплекс,  що забезпечував значну видавничу діяльність.

Зараз у приміщенні друкарні знаходиться Музей друкарства й  української книги, організуються  виставки і презентації найбільш значних видань.

Перша книга “Часослов” з передмовою З.Копистенського була видана наприкінці 1616 року. У 1624 році вийшли з друку “Псалтир”, згодом польською мовою – “Патерикон” С.Косова (1635) та “Тератургима” А.Кальнофойського. Крім богословських видань, тут друкувалися абетки, календарі, історичні праці, вірши, панегирики, зокрема “Образ добродетелей” (1618) на честь Є.Плетенецького. Друкарня видавала антиуніатську полемічну літературу, яка відіграла значну роль у боротьбі українського народу проти релігійного та національного пригнічення польської шляхти. В 1627 році вийшов друком перший своєрідний енциклопедичний словник, упорядкований вченим і поетом П.Бериндою. 1674 року надруковано київський “Синопсис” – твір, який має величезне значення для дослідження історії суспільно-політичної думки в Україні XVII сторіччя. У Лаврській друкарні працювала ціла плеяда вчених, письменників, граверів, художників, майстрів друкарської справи. Серед них – гравери І., Л. та О.Тарасевичі, Г.Левицький, І.Мігура, вчені та письменники П.Беринда, Л.Зізаній (Тустановський), Т.Земка, Ф.Кизаревич, Т.Вербицький, А.Мітура та інші. Книги вирізнялися гарним шрифтом, високохудожніми заставками і гравюрами. Видання друкарні поширювалися по всій Україні, Білорусі, Росії, західнослов’янських країнах. З 1721 року друкарня видавала виключно релігійну літературу і припинила свою діяльність 1918 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.1 МУЗЕЇ  ТА ВИСТАВКОВІ ЕКСПОЗИЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ ЛАВРИ

     На території лаври знаходиться дуже багато різних музеїв, бібліотек, виставок. Коротко про них:

Призначений відносно недавно на посаду гендиректора Національного Києво-Печерського  історико-культурного заповідника  Любомир Михайлина дав відповідь на таке запитання: Коли можна сподіватися на якесь оновлення експозиції, і чи плануєте відкриття нових виставок?

• Звичайно, плануємо. Але в нас є проблема – виставкових площ не дуже багато, а фонди переповнені такими речами, які кожен музей світу хотів би бачити в себе. Дивна ситуація.

На даний момент хочемо вивільнити якусь достатньо велику площу, щоб  організовувати виставки, які триватимуть  по півроку чи по три місяці. От, наприклад, на свято Миколая, хочемо відкрити експозицію, яка називатиметься (поки що це робочий  варіант) «Українське Різдво у Лаврі». Там будуть великі ляльки в народному  одязі. Представимо всі регіони  країни. Відповідно антураж: Карпати – одне, Поділля – інше, Подніпров’я – ще інше.

Якщо людина вже була кілька разів  у Лаврі й не хоче йти в церкву, а просто ходить музейними експозиціями, навіщо їй знову сюди повертатися, коли вона все бачила? Щоб залучати людей, щоб вони знову приходили, треба  давати нові матеріали. Нещодавно я  почав переговори з Інститутом археології, щоб ми зробили якусь масштабну  виставку новітнього археологічного матеріалу, який дуже часто експоновано в  Європі й Америці, але, на жаль, громадяни  України його не бачать. Музей археології має статичну експозицію, що рідко  змінюється, а новітні матеріали  ми могли б брати за договором  на якийсь час і експонувати.

Окрім того, нині ми підписуємо меморандуми, а згодом, сподіваюся, вийдемо на укладення договорів із різними  зарубіжними музеями, які цікавлять  нас і яким цікаві ми, аби також  обмінюватись різноманітними виставками, присвяченими тим чи тим подіям, чи просто якимось тематичними збірками певної епохи з живопису, скульптури тощо. Це ще в роботі, але протокол про наміри вже в багатьох випадках підписано.

Крім того, шукаємо два-три об’єкти, які потраплять у програму ЮНЕСКО «Пам’ять світу». Проситимемо сприяння фахових науковців Національної академії наук, істориків, археографів, щоб ми обрали трьох достойних  номінантів, аби вони ввійшли до списку документальної спадщини ЮНЕСКО.

А ще дуже хочемо продовжити традицію, котра здалась мені дуже здоровою, коли до всіляких дійств у Лаврі  залучається молодь. Вона ходить до нас із великою охотою. Організовуємо  лекції, навчання, консультації. Зрештою, даємо можливість малювати Лавру. В  нас нещодавно був пленер 17-річної дівчинки. Мені особисто дуже сподобалось, чогось радісно стало на душі, що юна гарна людина багато часу витрачає на те, щоб зображувати Лавру. Я  чомусь думав, що молодь уже втратила інтерес до доброго, але, виявляється, ні. Дуже багато до нас приходить  дітей зі своїми віршами про Лавру. Та й не тільки про неї, але хочуть це озвучити саме тут.

Є в нас і багато планів у зв’язку  з тим, що ми отримали міжнародний  музейний сертифікат, де є чимало різних вимог, які треба виконати. Потрібні й медпункт, і камера схову, й автостоянка. Питання складні, як для нас, але  мусимо шукати якісь варіанти, як це все вирішити.

     Музей історичних коштовностей України: один із провідних музеїв України і світу, тематика експозиції — історичні і мистецькі пам'ятки з дорогоцінних металів та коштовного каміння.

Музей є філією Національного музею історії України, відкритий для відвідувачів 4 січня 1969 року на території Києво-Печерської Лаври.

     Музей розташували у споруді ХVІІІ століття, колишній монастирській пекарні, побудованій за проектом українського архітектора, кріпака монастиря Степана Ковніра. Ковнір працював у монастирі майже 40 років і це одна з оригінальних споруд будівничого, що навчався не в академії, а під час будівництва. На відміну від Йогана Шеделя, мистецької освіти в Європі отримати не міг. Тим більша вартість участі Ковніра в побудові лаврської дзвіниці, Кловського палацу та інших.

Нині фонд Музею нараховує 56 тисяч  предметів археології та ужиткового мистецтва з дорогоцінних металів  і каміння. Експонати МІКУ є своєрідним коштовним літописом України  від епохи бронзи і античності до сучасності. Експозицію музею виставлено в дев'яти залах за історико-хронологічним принципом.

                                               

   Скіфська пектораль з Товстої могили                                        Золотий гребінь з кургану Солоха. 

 

 

Музей книги та друкарства України :

Колекція музею сформована на базі книжкового відділу Києво-Печерського  історико-культурного заповідника  і значно доповнена внаслідок  пошукової роботи у книгосховищах Москви, Санкт-Петербурга, Києва, експедицій по Україні, подарунків відомих вчених-книгознавців (зокрема, Григорія Коляди — понад 700 одиниць), колекціонерів, видавництв, художників (оригінали книжкової і станкової графіки), а також закупок за державні та музейні кошти.

У музеї зібрані близько 56 тисяч експонатів, що висвітлюють історію вітчизняної книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів: копії (факсиміле) рукописних книг XI—XV ст., копії перших друкованих кириличних книг, оригінали стародруків XVI—XVIII ст., раритети друкованої україніки XIX—XX ст., дерев'яні й мідні кліше граверів XVII—XVIII ст., окремі друкарські верстати XVIII—XIX ст., оригінали книжкової графіки XX ст. тощо.

Державний музей українського декоративного мистецтва:

Один з найбільших художніх музеїв України. Розташований на територіїНаціонального Києво-Печерського історико-культурного заповідника у приміщенні колишніх митрополичих покоїв і прилеглої до них домової Благовіщенської церкви, які є пам'ятками архітектури XVIIІ — початку ХХ століть. В експозиції музею, яка займає площу 1500 м², представлені багато видів народного мистецтва України:    килимарство, ткацтво, вибійка, вишивка, кераміка, різьблення та розпис по дереву, художня обробка шкіри, рогу та металу, скло, фарфор, писанкарство, народний живопис та іконопис.

Музей театрального, музичного  та кіномистецтва України :

Єдиний в Україні музей такої спеціалізації, заснований 1923 року як Театральний музей при Мистецькому об'єднанні «Березіль», очолюваному видатним діячем, реформатором українського театру Лесем Курбасом.

     Музей театрального, музичного та кіномистецтва України представляє унікальні колекції з історії української культури. На експозиції «Театральне мистецтво України» проводяться оглядові і тематичні екскурсії, лекції-уроки, в яких на різноманітному документальному матеріалі розкривається становлення і розвиток української драматургії та сценічного мистецтва.

Для кращого сприйняття тематики Музею  історії Києво-Печерської лаври  в його залах встановлене сучасне  інформаційне обладнання, зокрема інтерактивні кіоски, де, за бажанням, можна проглянути цікаві архівні фото- та відеоматеріали. Основне завдання, що ставили перед собою співробітники Заповідника при створенні Музеїв - висвітлити розвиток і формування архітектурного ансамблю монастиря, унікального лаврського некрополя, ознайомити відвідувачів з діяльністю видатних історичних особистостей, пов'язаних з Лаврою.

 

Національна істори́чна бібліоте́ка Украї́ни:

(НІБУ)  — бібліотека загальнонаціонального значення з питань історії, яка є всеукраїнським депозитарієм історичної літератури та методичним центром в галузі історико-краєзнавчої бібліотечної діяльності і наукової бібліографії з історії України. Фонд Бібліотеки становить понад 800 тис. одиниць зберігання українською, російською, англійською, німецькою, французькою, польською та іншими мовами. До 2009 мала назву Державна історична бібліотека України. Розташована на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Бібліотека відкрита для насельників монастиря, парафіян Лаври, вихованців духовних шкіл, студентів Київських ВУЗів і жителів Києва, іногородні особи можуть користуватися тільки читальним залом. Лавра продовжила кращі традиції книгозбирання, які століттями плекалися у ній. Але суттєвою відмінністю її роботи від монастирських бібліотек стало те, що вона не тільки зберігає документи, а й проводить велику копітку науково-методичну та науково-бібліографічну роботу, вивчає свої фонди та популяризує їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 УСПЕНСЬКИЙ СОБОР

Кам'яний Успенський собор(рис.4).  було закладено в 1073 р. Власне, від Успенського собору — головного храму колишньої Києво-Печерської лаври — майже нічого не залишилися. Про архітектуру дерев'яних будов, джерела ніяких даних не дають. То був перший етап у спорудженні монастиря.      Другий етап пов'язаний з розгортанням кам'яного будівництва. Першою відомою кам'яною спорудою на території Печерського монастиря була церква Успіння Богородиці. Про її побудову найдавніші письмові джерела повідомляють таке: «Заснована ж ця божественна церква богородична року 6581 (1073 рік)». У липні 1077 року будівельні роботи були закінчені.   Художнє оформлення інтер'єра виконувалось значно пізніше. В рік столітнього ювілею запровадження християнства на Русі (1089) церква була освячена і стала діючим храмом. Успенський собор належить до споруд хрестовокупольного типу, його план має форму трохи видовженого й орієнтованого від сходу на захід прямокутника (32,4 X X 21,6 м). Значних змін зазнає архітектура храму в кінці XVII — на початку XVIII ст. Тепер його увінчують сім грушовидних позолочених бань: три з них розташовані по осі зі сходу на захід, а чотири — по кутах. Усі ці перебудови надали споруді стрімких форм з пишним декоративним оздобленням, властивим стилю українського бароко. Пожежа, що виникла в будинку намісника 1718 року, знищила майже всі дерев'яні будівлі у верхній частині монастиря. Серед кам'яних споруд особливо тяжких пошкоджень зазнав Успенський собор. Від нього, власне, залишились тільки стіни та склепіння. Роботи по відновленню собору були розпочаті у 1722 році і велися сім років. Урочисте відкриття Успенського собору відбулося 5 серпня 1729 року.  Після відбудови Успенського собору у 1729 році його архітектура залишається без істотних змін аж до 1941 року.

      В такому вигляді Успенський собор зберігався до його знищення під час        Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 р. Успенський собор було висаджено у повітря. В 1999 - 2000 рр. Успенський собор було відновлено.

 

 

ВИСНОВКИ

Розглядаючи історіографію Лаври  та Історію ансамблю Києво-Печерського  монастиря, можна сказати, що вона є історико-культурним заповідником, де демонструються унікальні пам'ятники архітектури. Побувши в монастирі, ми не тільки збагачуємся новими пізнаннями в історії нашої Батьківщини в області архітектури, живопису і взагалі мистецтва, не тільки одержуємо задоволення з усього, що побачили, почули, ми стаємо багачі духовно, змінюємося в кращу сторону, розуміємо наскільки ми часом далекі від високого звання і призначення людини духовного. З Києво-Печерського патерика, дорогоцінного пам'ятника давньоруської писемності, ми дізнаємося про Антонія і Феодосія, засновників цієї знаменитої обителі, її влаштувало, життя і подвиги ченців. З самого заснування Києво-Печерський монастир був зразком подвижництва і служіння ближнім, центром освіти і культури. Тут монах Нестор трудився над складанням знаменитого літописного зводу - «Повісті временних літ». Тут навчали грамоті, займалися листуванням книг, іконописець Аліпій писав ікони, лікар Агапіт ​​лікував усіх, хто потребує допомоги. Допомога бідним і хворим - найважливіша складова монастирського життя.

Києво-Печерська лавра  -  є дійсно інформаційним ресурсом, адже скільки нового ми дізналися про її заснування,історію, відродження, її складову, бібліотеки, музеї, виставки.Скільки разів будемо дивуватися неповторності монастирських архітектурних комплексів: кожен храм, кожен монастир дивує своєю унікальною красою і особливим духовним строєм!

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 

1. Вечерський В. В. Українські монастирі. — К.: Наш час, 2007. — 400 с. — (Сер. «Невідома Україна»).
2. В.Колпакова, кур'єр ЮНЕСКО - 1996, «Нове про Лаврські печери».
3. Е. Слободянюк. «Монастирі України: історія нищення», 1995 р.
4. Києво-Печерська лавра [Електронний ресурс] – Спосіб доступу: http://lavra.ua/
5. Кілессо С. К. Києво-Печерська Лавра, — К., Техніка, — 2003. — 200 стор.: ілл. 
6. Мензатюк,Зірка: історія, дива, легенди. Нариси для дітей середн. шк. віку/худож. оформ. О.Петренка-Заневського.-К.:Соняшник,2002.-120с.:іл..
7. Музей книги [Електронний ресурс] - Спосіб доступу: http://www.library.kr.ua
8. Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. [Електронний ресурс] - Спосіб доступу: http://www.kplavra.kiev.ua/
9. Н.Полонська-Василенко. «Історія України», 1992 р.
10. «Патерик Печерський» видання Києво-Печерський Лавр, 1999