Києво-Печерська лавра

Враховуючи особливу шанованість  Києво-Печерської лаври, їй залишено 3161 десятину замлі. Це городи, сади, сінокоси, лісові пущі, рибні ставки, які найчастіше здавалися в оренду.

В епоху класицизму архітектурний  ансамбль Печерського монастиря  не доповнився значними спорудами, тільки двоповерховими келіями Ближній  печер і Південними воротами Верхньої лаври.

Комплекс Верхньої лаври, Ближніх  і Дальніх печер формувався впродовж близько 900 років, тому в ньому майже  відсутня яка-небудь планомірність, зате кожен куточок відрізняється  рідкісною мальовничістю.

Верхня лавра-центральна й найбільш популярна частина архітектурного ансамблю Києво-Печерського монастиря. Вона розташована на майже ідеально рівній площі, яку за Божим промислом  і волею князя було обрано для  будівництва на ній Успенського  собору, якому судилося стати не лише головною спорудою монастиря, але  й головною святинею східних слов’ян. Згодом навколо храму почала формуватися  соборна площа, причому організовувалася вона в такий спосіб, щоб  засобами архітектурної композиції підкреслити домінуюче значення а ансамблі Успенського собору.

 З будівництвом Успенського собору пов’язана ціла низка напрочуд красивих і змістовних легенд і переказів, адже головний собор присвячений нашій заступниці  перед Богом, покровитель ниці нашої благословенної землі-Божій Матері.

Трохи на схід від відродженого Успенського  собору біля торця друкарні під могутніми аркбутанами прокладено крутий спуск, що веде до Південної брами Верхньої лаври. Південну браму побудовано за проектом військового інженера Шарля де Шардона в 1793-1795рр. Це велика споруда, де навколо високо піднятої арки поставлено доричні колони, на які спирається трикутний фронтон.

Від портика монастирським садом  стрімко спускається вниз до Ближніх  печер дерев’яна галерея. У Ближніх  печерах є три підземні церкви- Антоніївська, Варламівська і Введенська. На початку ХІХ ст. для церков Ближній печер виготовили нові мідні з позолотою іконостаси(рис.3), що збереглися до сьогодні.

Композиційним завершенням ансамблю Ближніх печер є двоярусна  дзвіниця, що розміщується на схилі гори над усім невеликим архітектурним комплексом Ближніх печер.

 Дзвіниця на Ближніх печерах  у плані квадратна. Кожен із двох її ярусів має відмінну архітектурну характеристику. Перший ярус – це арковий прохід для прочан, які йдуть зверху дерев’яною галереєю до Ближніх печер. Другий ярус  являє собою куб, що з чотирьох боків має великі аркові прорізи. Увінчує дзвіницю великий красиво окреслени й купол із дивовижного вишуканим двоярусним завершенням.

Архітектурний ансамбль Ближніх печер  є одним із найбільш довершених. Мабуть, не знайдеться Україні інший  монастирський комплекс, де так майстерно  використано складний рельєф. Тут  у композиційному вирішенні чітко прослідковуються три рівні: нижній-це криниці в долині; середній-це підпірна стінка і невеликий майданчик із Хрестоздвиженською церквою, келіями й галереєю; верхній-дзвіниця, що чудово увінчує цей архітектурний ансамбль.

Через одну з невеликих круглих  башт, що перекрита сферичним куполом, по скрипучому дощаному настилу галереї  можна пройти від Ближніх печер  до Дальніх. Сюди є можливість дістатися  й дорогою, що веде від гостинного двору, але цей шлях позбавлений  романтичних вражень. Найбільш  стародавні в Києво-Печерській лаврі Дальні печери. Деякі з них виникли ще задовго до заснування монастиря і використовувались під житло й тимчасовий притулок. Одне з відгалужень Дальніх печер носить назву Варязьких і має зручні виходи до Дніпра. Загальна довжина лабіринту Дальніх печер майже 300 м. У цих печерах розміщено три підземні церкви – Різдва Богородиці, Феодосіївському й Благовіщенську. Деякі вчені самою давньою церквою Дальніх печер вважають Благовіщенську, однак іконостас тут дерев’яний, доволі примітний і зроблений на початку ХХ ст.

Дальні печери на відміну від  Ближніх завжди були під постійною  загрозою зсувів. Архітектурний ансамбль Дальніх печер почав формуватися  в ХVІІ ст. і зараз складається з двох розміщених у різних рівнях церков, дзвіниці, кількох одно і двоповерхових келій і підпірної стіни у вигляді кремезної аркади зі сходами.

Закінчуючи розповідь, зазначимо, що архітектурний ансамбль Ближніх  печер розраховано на його сприйняття з ближніх точок, зокрема з  оглядового майданчика Верхньої лаври  і з терас архітектурного комплексу  Дальніх печер, а от архітектурний  ансамбль, що виник на Дальніх печерах, має загальноміське значення, прекрасно  вимальовуючи обриси міста своїми напрочуд легкими вишуканими формами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2  КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА ЯК ОСЕРЕДОК ХРИСТИЯНСТВА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

    Печерський монастир  не лише являв собою крупний  релігійний і культурний центр  Київської Русі, але й об’єднував  навколо себе сили, що протистояли  експансіоністській політиці Візантії  та Рима. Ігумени Печерської обителі  активно втручалися в хід політичного  життя Київської держави, за  що часто-густо зазнавали переслідувань.

     У монастирі  створювалися житія святих, канонізація  яких була одним із головних  засобів у боротьбі проти грекофільських  тенденцій. Проте не можна не  відзначити величезного впливу  культури Візантії та Риму  на життя і діяльність обителі  й на культуру Київської Русі, адже не випадково Феодосій  узяв за основу монастирського  життя статус константинопольського  Студитського  монастиря.

     У середині  ХІ ст. наступає новий період  розвитку культури і мистецтва  Давньоруської держави, що обумовлювалося  соціально-економічними чинниками,  причому слова угоди Любецького  з’їзду князів 1097р. «кардо да  держить вотчину свою» розкривають  суть процесів феодального подрібнення  і поступового ослаблення Київської  Русі. У зв’язку з втрачанням  сили князівською владою зростає  вплив церкви на громадсько-політичне  життя, і основне монументальне  будівництво здійснюється не  в центрах міст, а у вотчинних  монастирях, та й фізичні розміри  храмів стають меншими, а   їх декор-стриманим, більш аскетичним.

Розвиток живопису в Київській  Русі цілком пов'язаний з поширенням християнства. Оздоблення церков здійснювалося  спочатку грецькими й малоазійськими майстрами. Та вже з другої половини XI ст. при давньоруських монастирях починають плідно працювати й  власні іконописні майстерні. І хоча в ті часи живописці не підписували  своїх робіт, а лишали тільки знаки  приналежності ікони тій чи іншій  майстерні, до нас дійшли імена руських  іконописців Григорія та Аліпія, що жили на межі ХІ-ХІІ ст. при Києво-Печерській лаврі - одному з найбільших центрів  тогочасного іконопису.

Сьогодні при монастірі працює екскурсійне  бюро. В іконній    та   швацькій     Майстерня     виробляють чудові твори церковного мистецтва. Відновлюється і лаврське книгодрукарство. Особливе місце серед послухів займають послухи церковників, паламарів і печерників. Це — постійно близьке перебування біля святинь: у храмі, вівтарі або коло мощів преподобних. Такий послух окрім відповідальності вимагає неабиякої уважності, необхідної для збереження певного налаштування думок і почуттів, побожного ставлення до святині. 1988 рік став роком відродження обителі. Цей період збігся у часі з докорінними змінами у суспільстві. Після сумнозвісного розколу в Українській Православній Церкві, з 1992 р. на території Лаври розташувались адміністративні корпуси Київської Митрополії. Декілька корпусів займають Київська Духовна Академія та Семінарія, котрі відновили свою діяльність 1989 року.

До речі, Києво-Печерська лавра-це одна з найвищих будівель столиці. Замість 5 років, її зводили 15.

Попри трагічну історію сьогодні Києво-Печерська  Лавра як ніколи потребує опіки. Адже вона протистоїть часу, а в її стінах зберігається безцінне знання про наше з вами коріння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2.1 ЗАРОДЖЕННЯ  БІБЛІОТЕКИ

У стародавній Русі перші бібліотеки формувалися при кафедральних соборах  та монастирях. Читання книжок вважалося  не розвагою, але справою на рівні  з молитвою і послухом. Так, у Печерському  патерику в житії Арсенія Трудолюбивого  розповідається про те, що преподобний  «ніколи не був бездіяльним, але  завжди творив послух, молився або  читав книги».

У Повісті минулих літ ми бачимо, як святий благовірний князь Ярослав  Мудрий створив першу на Русі публічну бібліотеку при Софійському митрополичому  соборі. Його сподвижник митрополит Іларіон  після того, як залишив катедру, знову  поселився в Києво-Печерській обителі, де підтримав починання молодого ігумена, преподобного Феодосія Печерського, у збиранні книг. Вони послали до Константинополя майбутнього єпископа Переяславського блаженного Єфрема, щоб списати статут патріарха  Олексія Студита. Наш монастир жив  за цим статутом до Батиєвої навали. Також святим Єфремом було привезено  річний круг богослужебних книг, які  стали основою бібліотеки. В житії  преподобного Феодосія ми читаємо, що у монастирі виникла переписна  майстерня, за безпосередньою участю блаженного старця. Тут збиралися і переписувалися кращі на той час книги: «Книгописець монах Іларіон вдень і вночі  трудився в келії преподобного, монах  Нікон книги переплітав, преподобний  Феодосій сам пряв нитки для перепльоту». Імена перших книгохранителів Києво-Печерського  монастиря невідомі, можливо, зберігання книжкової казни було додатковим послухом, але преподобний Феодосій був керівником бібліотеки, тому його можна вважати покровителем усіх церковних бібліотек. При Лаврі  сформувалася літописна школа, найбільш яскравими представниками якої були преподобні Нікон, Нестор Літописець, Сільвестр і Полікарп.

Наша бібліотека розвивалася разом  з монастирем. В ній були періоди  піднесень і падінь: до середини 12 століття був період розквіту, потім  з посиленням княжих міжусобиць почалися набіги на монастир. Кілька разів монастир грабувався. У Батиєву навалу монастир був повністю зруйнований і разом  з ним загинула Лаврська бібліотека. Тільки в чотирнадцятому столітті монастир було відновлено, і Велика Лаврська Церква стала усипальницею київських князів. Це сприяло відновленню бібліотеки. Активними помічниками в цьому були київські князі Олельковичи і волинські князі Острозькі. Також над збиранням особливо потрудились печерські архімандрити – Нікіфор Тур, Єлисей Плетинецький і Захарій Копистенський.

У складній боротьбі проти насадження унії на православних землях їм приходилося  вести полеміку зі своїми противниками, що вимагало глибоких історико–богословських знань, які вони черпали також  із книг лаврської бібліотеки. В 1616 році в Лаврі відкрилася типографія. Частина надрукованих у типографії книг передавалась лаврській бібліотеці. А в 1631 році тодішній архімандрит  лаври святитель Петро Могила відкрив Вище училище, згодом – Києво-Могилянську Академію. В лаврі організувався культурно-просвітницький гурток, центром якого стала Академія, більша частина професорів її була з числа лаврської братії, що свідчить про наявність у стінах монастиря значної бібліотеки.

Лаврська бібліотека страждала  від пожеж. Особливо сильною була пожежа 1718 року. Як пишуть історики «вона  знищила всі дерев’яні споруди, пошкодила багато кам’яних будинків, загинуло чимало церковних цінностей, зокрема лаврська бібліотека. Але  завдяки старанням лаврських  монахів вона стала відроджуватися. У наступному столітті над збиранням  книг трудилися такі духовні просвітителі, як митрополит Євгеній Болховитинов і святитель Філарет Амфітеатров. На початку ХХ століття митрополит Київський Флавіан пожертвував  Лаврі свою особисту бібліотеку.

Можна сказати, що період з середини п’ятнадцятого до початку ХХ століття був тривалим періодом розквіту монастиря, хоч були і війни, і нашестя, і  пожежі. Монастир одержував великі внески, які йшли не тільки на будівництво  нових споруд, але й на культурну  просвітницьку діяльність.

Та прийшли роки антихристової  революції. Все майно Лаври, в  тому числі і її бібліотека, були націоналізовані. Значну частину фондів було знищено чи вивезено за кордон. Це могло зрівнятися лише з Батиєвим нашестям.

У 1988 році по молитвам Матері Божої  і захисників монастиря – Антонія  і Феодосія Печерських – у лаврі  знову затеплилася лампада чернецького  життя, було відновлено бібліотечну  справу. Фонди стали поповнюватися  тими виданнями, які встигли спасти в період правління богоборчої влади  лаврські ченці та вірні парафіяни. Також стали закупатися і нові книги, в бібліотеку передавалася частина  книг що стала виходити із відновленої  у 1995 році лаврської типографії.

За 20 років, що минули після відродження  монастиря, було зібрано біля десяти тисяч томів. У 2008 році завдяки зусиллям намісника лаври архієпископа Павла  бібліотеку було переведено в приміщення, що дозволяє найкращим чином розмістити і упорядкувати бібліотечні фонди. Облік та каталогізація лаврських  бібліотечних фондів здійснюється на базі сучасних інформаційних технологій, що значно полегшує пошук літератури і співпрацю з іншими бібліотеками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2.2 ВИДАВНИЧА  ДІЯЛЬНІСТЬ

За  Успенським собором  зі східного боку соборної площі знаходиться  корпус друкарні Києво-Печерської лаври. Друкарня заснована Єлисеєм Плетенецьким у 1615р. і первісно знаходилась в  непоказному дерев’яному будиночку.

Із цією спорудою пов’язана  ціла епоха в культурному житті  України, адже організація друкарні була викликана нагальною потребою терміново відповісти на вимоги тогочасного  життя – захистити за допомогою  слова православ’я, довести суспільству  правомірність існування нашої  прадавньої віри, що опинилася поза законом й існувала в умовах утисків  і переслідувань католицької  Речі Посполитої, до складу якої входила тоді Україна.