Києво-Печерська лавра

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський національний політехнічний  університет

Гуманітарний факультет

 

Кафедра документознавства  та інформаційної діяльності

 

Києво-Печерська лавра

 

 

 

 

Реферативна робота

з дисципліни :

«Інформаційні ресурси»

студентки гр. ІД-111

Білецької Олени Євгеніївни

 

 

 

 

 

 

 

Одеса-2012

Вступ

1. Історія Києво-Печерської  лаври.

1.1 Заснування монастиря.

1.2 Формування Києво-Печерської  лаври.

2. Києво-Печерська лавра  як центр культури Київської  Русі.

2.1 Архітектурний ансамбль.

2.2 Києво-Печерська лавра  як осередок християнства Київської  Русі.

2.2.1 Зародження бібліотеки .

2.2.2 Видавнича діяльність.

3. Національний Києво-Печерський  заповідник.

3.1 Музеї та виставкові  експозиції на території лаври.

3.2 Успенський собор.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       ВСТУП 
   Визначення особливого місця і ролі Києво-Печерської лаври, як однієї з головних інституцій Української Православної Церкви, в духовному житті українського народу, її значення у якості осередку християнської освіти, культури, видавництва літератури, центра інформації з релігійних питань, набуває сьогодні особливої актуальності і наукової важливості. Значення Лаври як культурно-просвітницького центру України практично залишалося поза увагою науки. Радянська історіографія, керуючись відомим класовим підходом, замовчувала роль Лаври в житті народу, або висвітлювала тенденційно і упереджено. Дослідження з історії українських монастирів загалом, і Києво-Печерської лаври зокрема, за останні десятиліття розглядалися переважно в контексті соціально-економічних і політичних відносин, місця в мистецькому житті Києва і України. Роль українського чернецтва, зокрема його високоосвіченої частини, як духовної та інтелектуальної еліти суспільства часів середньовіччя, не знайшло поки-що достатнього висвітлення. Між тим, його кращі представники відіграли важливу роль не тільки в церковному, а й суспільно-політичному та культурному житті народу. Варто зазначити й те, що Києво-Печерський монастир (лавра) мав неабиякий вплив на всі верстви населення України, виступаючи духовно-ідеологічним центром.

Предметом дослідження: є основні напрями просвітницької та видавничої діяльності Києво-Печерської лаври. 
Завдання дослідження:  
- розглянути історіографію за тематикою дослідження; 
- з’ясувати історію створення архітектурного ансамблю Києво-Печерської Лаври; 
- дослідити особливості формування бібліотеки Києво-Печерської Лаври; 
- проаналізувати видавничу діяльність Лаври; 
- визначити основні тематичні напрямки виставок і музейних експозицій, діючих на території Лаври; 
- узагальнити у висновку інформацію стосовно ролі інформаційного ресурсу Києво-Печерської Лаври в національному та світовому просторі.

1.1ЗАСНУВАННЯ МОНАСТИРЯ

 Перші відомості про діяльність Лаври, як видавничого осередку, з'явилися  в історичних описах монастиря.  Зокрема,  виданий у 1791р. київським митрополитом Самуїлом Миславським на основі бібліотечних зібрань лаврських вчених  короткий історичний опис Лаври  відводив певне місце друкарні, пов'язуючи її діяльність з князем Костянтином Острозьким.  Усталений в науці погляд митрополита Євгенія на друкарство в Києві порушив у 1865р. київський священик Павло Троцький,  видавши першу, спеціально присвячену історії лаврської друкарні, працю . Її безперечна цінність - в детальному опрацюванні друкарського фонду Лаври. Водночас робота не позбавлена певної тенденційності, зокрема автор позитивно оцінює перехід лаврського видавництва під контроль Синоду (1721р.), вважаючи,  що це привело до впорядкованості в друкуванні книг.

Значний вклад у дослідження видавничої діяльності Лаври досинодального періоду внесла праця Ф.Титова, підготовлена на замовлення адміністрації Печерського монастиря з нагоди 300-річчя київського друку. Вченим  подано окремі етапи становлення і розвитку лаврського друкарства до 1721р.

Історія Києво-Печерської лаври  – найвідомішого й одного з  найстаріших на теренах України  православних монастирів – бере початок  із середини ХІ ст., коли в Європі від  Іспанії до Дніпра існувала єдина  християнська релігія, що об’єднувала  народи світлою спільною вірою в  Спасителя нашого Ісуса Христа.

      За передріканнями апостола Андрія Первозваного, на дніпровських берегах виник град великий із церквами і монастирями, і зараз важко уявити наш Київ без легких, майже невагомих обрисів Андріївської церкви, могутньої сивочолої Софії та неповторного за красою й величчю Києво-Печерського монастиря,ансамбль якого формувався понад дев’ять століть.

     Архітектура  Лаври,її унікальні художні пам’ятки  віддзеркалюють складний шлях  розвитку культури українського  народу. Немає в Києві й на  його  околицях більш прекрасної  місцевості. На високих кручах  і в глибоких ярах ростуть  могутні дуби і липи, хиляться  плакучі верби з ажурними кронам, тягнуться в небо стрункі тополі, красуються знамениті київські  каштани, а серед смарагдової зелені у великому створеному природою амфітеатрі між двома узвишшями напрочуд вільно розмістилися стародавні монастирські споруди.

      Увесь архітектурний  комплекс Києво-Печерської лаври  складається з різних за величиною  груп:на відносно рівному плато  високого правого берега Дніпра  розмістилася центральна – Верхня – лавра (рис.1), в улоговині до південного схилу гори приліпилися споруди Ближніх печер, а далі, на теренах уже другої гори, виник ансамбль будівель Дальніх печер.

     За літописними  відомостями, монастир засновано  в 1051р. поблизу позаміської князівської резиденції у великому селі Берестовому, що в 4км від центру Києва вниз по Дніпру.

Найдавніші джерела, в  яких містяться відомості про  походження Києво-Печерського монастиря, – це пам’ятки давньоруської писемності “Повість временних літ” та “Києво-Печерський патерик”. Автори цих рукописних книг були сучасниками подій, пов’язаних з виникненням монастиря. Більше того, вони були його мешканцями – ченцями, а деякі з них відігравали значну роль у суспільно-політичному житті.

     У “Повісті” під 1051 роком говориться, що якийсь чоловік з міста Любеча, на Чернігівщині, відправився на Афон у Грецію, де був пострижений у ченці під ім’ям Антонія, після чого повернувся на батьківщину і опинивсь у Києві. Тут, після довгого блукання по монастирях, поселився в печері, виконаній пресвітером Іларіоном, якого у 1051 році Ярослав Мудрий поставив митрополитом. 
     Незабаром до відлюдника почали збиратися ченці, і коли їх стало вже 12 чоловік, Антоній призначив їм ігуменом Варлама , а сам подався на сусідню гору і викопав там другу печеру , яка тепер називається Ближньою печерою. Там-таки, за свідченням літописця, засновник монастиря й помер.

     Залишена Антонієм чернеча громада швидко розросталася. З часом її ігумен звернувся до великого князя Ізяслава Ярославича з чолобитною, вимолюючи в нього надпечерну гору. Коли князь задовільнив це прохання, ченці побудували там надпечерний монастир з церквою, келіями та іншими будовами. За твердженням літописця, це був початок існування монастиря, а оскільки раніше ченці жили в печері, то він “прозвався Печерський монастир”. 

     З цього видно, що Печерський монастир як чернеча община з усіма будовами сформувався за часів ігуменства Варлама при активній участі Антонія. 
     У “Києво-Печерському патерику” обставини виникнення Печерського монастиря викладені трохи інакше, ніж у “Повісті временних літ”. 
 
На думку відомого дослідника літописів О.О. Шахматова, версія “Повісті” про заснування Печерського монастиря більш вірогідна . Але він не розглядає питання, коли саме це могло статись. Інший дослідник давньоруських літописів М.Д. Присєлков вважає, що монастир “зародився у самому кінці князювання Ярослава і вже в добу Ярославичів”, тобто не раніше1053 року і не пізніше 1054 року. На його думку, Антоній пострижений у ченці не на грецькому Афоні, а в Болгарії, десь до 1051 року. 

     Перші наземні  споруди Печерського монастиря  з’явилися в районі найбільш  стародавніх Дальніх печер. Тут  і  зараз добре збереглася  печера, де оселилися перші ченці.  Назва печери – Варязька –  зберігає пам'ять про варязькі  дружини, які здійснювали в  VII-IX ст. розбійні наскоки на наші землі і, цілком імовірно, використовували цю печеру для своїх тимчасових стоянок. Однак там, на невеликому п’ятачку, не можна було розгорнути будівництво монументальних споруд, і тому знайшли велике плато, де 1073р. розпочалось будівництво головного монастирського собору на честь Успіння Пресвятої Богородиці, а потім й інших споруд обителі. Весь комплекс, що розмістився на цьому плато, зараз називається Верхньою лаврою.

 

 

 

 

 

 

 

1.2ФОРМУВАННЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ  ЛАВРИ

Із 70-х рр.. ХІ ст. в Києво-Печерському  монастирі починається велике будівництво  мурованих споруд. З 1073до 1089р. побудовано й оздоблено фресками і мозаїками  Успенський собор, на початку ХІІ  ст. зведено Троїцьку надбрамну церкву і трапезну палату, а в кінці ХІІ ст. монастирську територію обнесено мурованими оборонними стінами. Отже, можна говорити про довершеність архітектурного ансамблю Печерського монастиря ще в епоху Київської Русі.

Монастир почав інтенсивне будівництво в ті важкі часи, коли феодальні чвари підточували  міць недавно могутньої Давньоруської  держави, однак її феодальна подрібненість  і ослабленість не призвели до занепаду мистецтва. У цей час формуються основні риси місцевих художніх осередків, що збагачували й розвивали традиції розквіту Київської Русі. Саме в Києво-Печерському монастирі в атмосфері патріотичного підйому, що пов'язаний із боротьбою проти набігів кочовиків й осудженням братовбивчих чвар, складаються всі умови для формування другої київської мистецької школи: з’являються нові, не схожі на візантійські типи культових споруд, інтенсивно розробляється іконографія вітчизняних героїв і святих. Природно, що місцеві вимоги не лише знайшли відбиття в змісті, але й заставляли майстрів вдосконалювати художню виразність своїх творів, розвиваючи регіональні традиції прикладного мистецтва. Усе це стало яскравим й самобутнім явищем у мистецтві.

Будівництво й оздоблення монастирських споруд мало велике значення для розвитку давньоруської будівельної  культури, саме тут створювалися нові типи храмів, вдосконалювалася майстерність зодчих, швидко розвивалося мистецтво  малярства – монументального  й станкового, різьблення по дереву й каменю, художньої обробки металу. Зодчі й художники, які працювали  й училися тут, полишили по собі шедеври  вітчизняної культури, і саме тому про них згадують давньоруські літописи.

   З кожним роком популярність монастиря зростала. Київські князі всіляко підтримували його: у другій половині XI ст. син Ярослава Мудрого Святослав пожертвував монастирю сто гривень, тобто 5,5 кг золота, а інший син, Ізяслав — велику ділянку землі на південь від села Берестова, і ця територія стала згодом іменуватися Верхньою лаврою. За часів ігумена Василія (1182-1197 рр.) була побудована кам’яна оборонна стіна, що оточила монастир. Археологічні дослідження показали, що вона була завширшки

2,2 м.

У 1240 р. Київ пережив  навалу татаро-монгольської орди хана Батия.  Страшну долю киян розділив і Печерський монастир. Ординці Батия  «розграбили монастирі всі», а  муровані монастирські стіни зрівняли із землею. Татаро-монголи знищували  всі оборонні споруди, боячись можливого  швидкого відродження військової сили поверженої та спустошеної держави.

Київ і його монастирі перебували в запустінні, але життя продовжувалося. Іноземне вторгнення надовго затримало розвиток давньоруських земель. Особливо постраждали  ремесла й будівельна справа. Деякі  види  ремесел узагалі перестали  існувати, а мурованих храмів кияни  не споруджували аж до ХVІІ ст.

Пізніше різні  князі намагалися поставити на ноги Київ, але саме за часів правління  Олельковичів, відродився Печерський монастир, а Успенський собор став їхньою родинною усипальницею.

15 серпня 1706 р.  за особистою участю Петра  І відбулося закладення нової  Печерської фортеці(рис. 2). Будувалася фортеця за проектом Петра І та інженера Гелерта. Вона являє собою півкільце із земляних валів і ровів із виступами дев’яти бастіонів і равелінів. У ній спорудили кілька спеціальних мурованих будівель - порохові льохи, казарми, арсенал та ін..

До фортеці  можна було потрапити через Київські ворота – з боку міста, Васильківські, і Московські – верхні й нижні  – з південного боку.

У 1718 р. в ніч  з 21 на 22 квітня від не загашеної  свічки в келії лаврського намісника  почалася страшна спустошлива пожежа, що знищила всі дерев’яні споруди  Печерського монастиря і пошкодила  муровані. Загинули безцінні скарби мистецтва  – бібліотека рідкісних стародруків, рукописів і грамот, живопис, колекція тканин і найкраще у світі зібрання церковного начиння з коштовних  металів, оздобленого дорогоцінним камінням.

З 1720 р. починається  відбудова пошкоджених пожежею  мурованих споруд і зведення цілої  низки нових. Це був час розквіту українського бароко, час, коли найбільша  увага приділялася пластичній виразності архітектурних творів, коли соковитий орнамент почав майже повністю покривати вишуканої форми фронтони і фронтончики, обрамляти вікна і портали. Слідом за зодчими маляри віддавали перевагу яскравим фарбам, а різьбярі й збувальники робили все, щоб фасади та інтер’єри споруд були особливо ошатними  й урочистими.

 Саме в  цей час архітектурний ансамбль  Києво-Печерської лаври повністю  сформувався, набувши стилістичної  єдності та закінченості всіх  трьох складових – Верхньої  лаври і груп споруд на Ближніх  і Дальніх печерах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1 АРХІТЕКТУРНИЙ  АНСАМБЛЬ

Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври склався протягом майже  дев'яти століть та відобразив розвиток культури і духовності, зміну стилістичних напрямків у мистецтві, процес удосконалення  інженерних конструкцій. Він органічно  пов'язаний з унікальним наддніпрянським  ландшафтом і формує силует Києва  з боку Дніпра.