Голодомор в Україні

РЕФЕРАТ

на тему:

 « Голодомор в Україні  » 

План 

1.Вступ. 

2.Причини голодомору.

3.Голод 1932- 1933 років на  Україні. 

4.Розповідь хлопчика, що  пережив події того часу.

5.Наслідки голодомору 1932- 1933 років. 

6.Скільки нас загиинуло? 

7.Висновок.

Вступ

 Ми звикли говорити  про голодомор у хронологічних  межах 1932—1933 р.р. Однак хронологія  голоду на Україні більш складна.  Цю трагедію для України можна  було вже передбачувати в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької   партії  взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за  рахунок села, для чого і було  ухвалено невідповідність цін  на промислові  та сільськогосподарські  товари. За підрахунками радянських  економістів через штучно встановлену  різницю цін на товари промисловості  й сільського господарства з  метою викачувати гроші на  розвиток індустрії, головним  чином  Росії, українське селянство  втрачало щорічно 300 мільйонів  золотих довоєнних карбованців,  що становило 20 карбованців на  десятину посівної площі. Іншими  словами: якщо український селянин  до першої світової війни міг  придбати якийсь промисловий  виріб за 1 пуд збіжжя, то тепер  мусів віддавати за те ж  4-5 пудів хліба. 

 Після непоганого врожаю 1930 р. на селі виникли серйозні  проблеми з укомплектуванням  посівного, продовольчого і фуражного  фондів. У збірнику наводиться  лист голови колгоспу «Спільна  праця» Гришинського району на  Донеччині, двадцятип'ятитисячника  Ю. С. Чорного. Звертаючись до  ВУЦВК, він повідомляв, що після  виконання хлібозаготівельного  плану в артілі не залишається  зерна, щоб забезпечити потреби  людей і худоби в першій  половині 1931 р., тобто до нового  врожаю. В такому становищі опинилися  сотні колгоспів. Щоб вижити, селяни  змушені були харчуватися різними  сурогатами.

 З літа 1930р. поширилась  практика твердих завдань щодо  здачі всіх “лишків”. Повернення  до непопулярного воєнного комунізму  термінологічно маскувалося. Методи  воєнно-комуністичного штурму було  названо “новим етапом непу”.  Поняття “продрозкладка” замінювалося  поширеним терміном “план”.

 Після врожаю 1930 року, було здано  по 4,7 центнера з  гектара – рекордний показник  товарності за всі роки Радянської  влади. Створювалися уявлення, що  колгоспне село здатне забезпечити  “стрибок” в індустріалізації. Селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Хоч грізне слово “продрозкладка” не вживалося, в колгоспне село повертався напівзабутий побут десятирічної давнини. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельну спроможність. Фонд отоварення заготівель був мізерний, а заробітки в громадському господарстві – злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розраховувати в основному на присадибну ділянку. Проте кількість колгоспів зростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважатися перегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер. Господарювати індивідуально ставало дедалі важче: одноосібників розкуркулювали, обкладали “твердим завданням ” та високими податками, тоді як колгоспники одержували податкові пільги. До кінця 1932р. на Україні колективізували майже 70% селянських господарств з охопленням понад 80% посівних площ. Не менш високого рівня колективізації досягнули в інших зернових районах. Колективізація супроводжувалася експропріацією заможного прошарку селянства і руйнування розвинутої системи сільськогосподарської кооперації. Продрозкладка вела до швидкого зростання кризових явищ. Найістотнішим проявом кризи, яка охопила молодий колгоспний лад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громадського господарства, їхнє пряме небажання працювати.

Причини голодомору

 Голод 1931-1933 років   був спричинений насильницькою  суцільною колективізацією горезвіснии  хлібозаготівлями,  людиноненависницькою  політикою розкуркуленя,  відвертим  масовим терором тоталітарного  режиму проти селян Україні. 

 Творці голодомору, а  це велика армія партійної  й державної номенклатури,  яка  була багатонаціональною за своїм  складом, не обстоювали інтересів  якоїсь однієї нації,  а дбали  насамперед про зміцнення економічних  підвалин комуністичної імперії. 

 Причиною голоду вважають  його штучний характер, походження, тобто свідомо організований  тодішнім політичним керівництвом.Існує  думка, що голод був наперед  спланований задля фізичного  винищення саме українських селян. 

 Голод стався внаслідок  насильницького запровадження комуністичної  доктрини у сільському господарстві  яку українські селяни не сприйняли,  той що від діда- прадіда займалися  хліборобством на власній землі.  Дослідники доводять,  що це  був наслідок безтямної політики  добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не  бралася до уваги. Очевидно  одне- голод в Україні виник  не в наслідок стихійного лиха, а був організований штучне. Основною  причиною голоду стала розвестка,  яку  повторно запровадили  в січні 1928 долі, офіційно її  називали хлібозаготівельним планом. Хлібозаготівлі супроводжувалися  репресіями,  фізичними та моральними  знущаннями над селянами, яким  поступово стало брауквати все  більше хліба. Селяни чинили  опір, почали ховати хліб на  «чорний день».Уряд вишукував  нові форми і методи заготівель  сільськогосподарської продукції,  щоб забезпечити шалені темпи  «соціалістичної індустріалізації».  Віхід було знайдено. Майже всі  керівники партійних установ  дійшли думки, що саме масова  колективізація сприятиме подоланню  зернової проблеми.

 Мета масової колективізації  це створення декількох десятків  тисяч колгоспів замість 5 мільйонів  розпорошених селянських господарств,  що сприяло б швидкому виконанню  хлібозаготівель. Колектівізація  призвела до різкого падіння  продуктивності сільського господарства.  У1930 році валовий збір зерна   в Україні становив 23 мільйони  тон, в 1931 році- 18, в 1932 році- 13. Цього  ще цілком вистачало,  щоб прогодувати  населення республіки,  однак  союзний уряд продовжував встановлювати для Україні непомірні хлібозаготівельні плани. У1931 році республіканське керівництво звернулося до москви з проханням знизити планові цифри. Сталін погодився на незначне зменшення плану, але це не могло врятувати сетуацію. Як наслідок, вже наприкінці 1931 долі в Україні почався голод.

 Голод 1932 1933 рр. для  українців був тим же, чим нацистський  геноцид для євреї або різанина 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо  усвідомити, завдала нації непоправного  удару, соціальні, психологічні  і демографічні наслідки якої  дають знати про себе і сьогодні. Вона ж кинула чорну тінь  на «перемоги» радянської системи  і методи їх досягнення.

Голод  1932-1933 років на Україні.

 У 1931 р. майже третина  урожаю була втрачена під час  жнив. Плани хлібозаготівель, однак,  залишилися без змін. У 1932 р.  площа посівів в Україні зменшилась  на одну п'яту. План же хлібозаготівель  був піднятий на 44%. В 1932 р. була  прийнята постанова "Про охорону  соціалістичної власності", згідно  з якою за "присвоєння" навіть  жмені зерна з колгоспного  поля селяни каралися розстрілом  або концтабором. У засіки держави  тоді забирали навіть насіннєвий  фонд, не видаючи колгоспникам  ані зернини. 

 В республіці почався  голод. У березні 1933 р. ним  було охоплено 103 з 400 районів.  Однак навіть за цих умов  значна кількість зерна йшла  на експорт. Центральна влада  спромоглася виділити Україні  лише 3 млн. пудів хліба. Яка  його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим.  Відоме інше: втрати України становили  5-7 млн. люду. Цей голодомор був  безсумнівно штучним і кла­сифікується  як радянсько-більшовицький геноцид  проти українського народу.

 Повідомлення про пряму  загрозу голодної смерті зустрічаються  вже з грудня 1931 р. Навесні 1932 р., коли закінчилися їстівні припаси,  заготовлені переважно на присадибних  ділянках, в багатьох районах  України почався повальний голод.  Його жертвами стали десятки  тисяч селян. Друкується багато  документів приймальні голови  ВУЦВК, куди голодуючі зверталися  за порятунком. Ці свідчення важко  читати. Однак найбільше вражає  документ, в якому розповідається  про матір, яка зарізала малолітнього  сина, щоб його м'ясо обміняти  на яйця і прогодувати інших  своїх дітей. 

15 квітня 1932р. завідуючий  приймальною інформував Лозовський  райком партії про стан артілі  ”Червоний Жовтень”: у колгоспі 70 дворів, 260 їдців, хліба вистачило  тільки до 1 лютого, колгоспники вживають  як їжу винятково буряк, через  що хворіють, було чотири випадки  голодної смерті, хворих – 50 чоловік. 25 квітня в Решетилівський райком  партії надійшла інформація за  скаргою групи громадян хутора  Степового Піщанської сільради: план хлібозаготівель виконано, проте вони залишилися зовсім  без хліба, нема й картоплі, люди пухнуть з голоду. 25 квітня  в приймальну надійшов лист  з артілі “12 Жовтень” Дворічанського  району: в громадському господарстві  було 300 коней, а залишилося 5, селяни  кидають артіль і розбігаються. Ті, хто залишився, пухнуть з  голоду. Тоді ж група колгоспників  артілі “Трактор” Сумського  району написала: в хлібозаготівлі  взяли все зерно, колгоспники  не мають хліба й картоплі, без фуражу залишилася худоба. Балтійський моряк,  який побував  у відпустці в селі Петрушки  біля Києва, писав: непрацездатним  хліб не видають, запаси його, в тому числі страховий фонд, передано в хлібозаготівлі, є  випадки голодної смерті. 14 травня  приймальня одержала листа від  жителя Остерського району такого  змісту: “Я хочу жити, але не  можу, вмираю з голоду. Як у  нас в селі Крихаєві, так і  по цілому району Остерському  справжня голодовка: пуд муки  ржаної 100 крб., пуд картоплі –  20 крб., і то ніде не купиш  і багато випадків: дядько купив  пуд, дав 100 крб., а від нього  міліція відібрала. У Крахові  одкрився тиф голодний, приїхала  бригада з району лікарів, закрили  школу і ну ліквідувати тиф. Навезли з району продуктів, підкормили хворих і не стали вмирати з голоду. В селі умерло з голоду три душі здорових, багато дітей і старих. В Остерському районі зареєстровано захворювання тифом по 15 селах, в Крихаєві було 90 випадків, з них четверо померло”.

 Сталін сліпо вірив  у дієвість обов’язкових постанов, незалежно від того, чи відповідають  вони реальним інтересам і  відносинам. Він думав, що проблему  жнив 1932р. можна розв’язати прийняттям  закону, в якому були б передбачені  заходи проти виявлених раніше  хиб. У постанові РНК СРСР  і ЦК ВКП(б) від 5 липня 1932р.  “Про збиральну кампанію 1932 року”  висувалася вимога запроваджувати  скиртування: своєчасно скошений  і заскиртований хліб не міг  тривалий час зберігатися в  полі. З метою заохочення колгоспників  дозволялося вже при обмолоті  видавати аванси в рахунок  натуральної частини доходів  в обсязі 10-15% фактично обмолоченого  хліба. Це був певний крок  уперед від ”залишкового” принципу  оплати трудоднів: раніше хліб  на трудодні видавали тільки  взимку, після виконання заготівельного  плану. 1932р. було заскиртоване  більше скошеного хліба, ніж  у попередні роки. Втрати від  обсипання зменшилися. Зате тривале  зберігання хліба в полі викликало  масове розмноження гризунів. На  засіданні Раднаркому УРСР 11 листопада  1932р. вказувалося, що поширення  польових мишей набуває розмірів  стихійного лиха. Щоб не вмерти  з голоду колгоспники ціною  надлюдської праці розкрили мишачі  нори на площі 120 гектарів. У  результаті вдалося одержати 17 центнерів  доброякісного зерна. В кожній  норі було від 2 до 6кг пшениці. 

 В 1932р. втрати врожаю  позначилися вже не тільки  на життєвому рівні колгоспників, а й на хлібозаготівлях. До  першого листопада від селянського  сектора України надійшло лише 136млн пудів хліба. Мляво відбувалися  заготівлі і в інших регіонах  країни. Централізовані ресурси  хліба та інших видів продовольства  швидко танули. Це викликало скорочення  і без того низьких норм  видачі продуктів за картками  для робітників та службовців. Різко зменшився хлібний експорт,  що призвело до майже десятикратного  збільшення дефіциту зовнішньоторговельного  балансу порівняно з 1929 роком.  Зростання короткострокової заборгованості  обумовило появу на західних  валютних ринках чорної біржі  радянських векселів. Прострочення  платежів загрожувала непередбаченими  наслідками, і з поточних рахунків  іноді доводилося розплачуватися  валютою, одержаною від продажу  національних художніх цінностей.  Саме тоді з головних музеїв  країни назавжди пішли за кордон  сотні творів великих художників.

 Є безліч фактів, які  незаперечно доводять злочинний  характер діяльності надзвичайних  комісій надісланих Сталіним  у листопаді 1932р. до Харкова,  Ростова-на-Дону і Саратова із  завданням взяти хліб за будь-яку  ціну. Надзвичайну комісію на  Україні очолив Молотов. 

 Комісія Молотова не  приймала власних постанов, а  діяла від імені партійно-державного  керівництва республіки. Діяльність  її розпочалася з прийняттям  постанов ЦК КП(б)У від 18 листопада  і РНК УРСР від 20 листопада  1932р., майже ідентичних за змістом  і під однаковою назвою –  “Про заходи по посиленню хлібозаготівель”. Постановами передбачалося, що  в артілях, де під час жнив  допускали авансування колгоспників  понад встановлену норму (15% від  фактичного обмолоту), мають організувати  повернення незаконно розданого  хліба. Вводилася практика натуральних  штрафів (м’ясом, картоплею та  іншими продовольчими продуктами  – на випадок відсутності запасів  зерна) колгоспників та одноосібників-боржників  по хлібозаготівлях. Ключовим  серед репресивних заходів був  дозвіл райвиконкомам перераховувати  в хлібозаготівлю всі створені  в колгоспах натуральні фонди  – насіннєвий, продовольчий і  фуражний.

 Села, які мали особливо  велику заборгованість по хлібозаготівлях  заносились на “чорну дошку”. Статут “чорної дошки” означав  фактичну блокаду: селяни позбавлялися  права на виїзд, і якщо в  селі не було продовольчих  запасів, люди гинули голодною  смертю. Велике село Гаврилівка  загинуло майже повністю. Лише  з 15 грудня 1932р. було дозволено  продавати газ, сірники та інші  промтовари у селах, за винятком 82 районів 5 областей, які найбільше  заборгували по хлібозаготівлях. 

 Незважаючи на загалом  добрий урожай 1932 р., сільське господарство  виявилося неспроможним забезпечити  потреби промисловості й експорту  в зерні навіть ціною зниження  селянського споживання до злиденного  рівня. Втрати під час збирання  цього врожаю вперше позначилися  на хлібозаготівлях. Потік зерна,  який у попередні роки надходив  на елеватори і державні зсипні  пункти, перетворився на тоненьку  цівочку. Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібних  господарств України вдалося  витиснути лише 132 млн. пуд. хліба.  Як і до утворення колгоспного  ладу, в країні вибухнула хлібозаготівельна  криза. Різниця полягала лише  в тому, що у 1928 р. в країні  хліб був, а криза обумовлювалася  небажанням селян везти його  на ринок. Тепер же запаси  товарного колгоспного хліба  розтанули у втратах. 

 Провал продрозкладки  1932 р. призвів до істотного  скорочення централізованих ресурсів  продовольства. Відповідно зменшилися  пайкове постачання робітників  і службовців, хлібний експорт.  Виник дефіцит зовнішньоторговельного  балансу, що призвело до появи  великої короткострокової (вексельної) заборгованості іноземним фірмам  за імпортовані товари. Це загрожувало  державним банкрутством.