Гней Помпец Великий

               У тому ж році були проведені закони, якими затверджувалися зроблені Помпеєм на сході розпорядження і призначалися його ветеранам земельні ділянки в Кампанії. Завдяки війську, яке було в розпорядженні тріумвірів, розташуванню народної маси і підтримки вершників, яким були полегшені їх відкупні контракти, сенатська партія зазнала поразки і влада перейшла в руки тріумвірів.

               Цезар був обраний консулом і негайно на догоду біднякам і незаможним вніс законопроект про заснування колоній і роздачі земель; тим самим він нару-шив гідність свого сану, перетворивши консульство в свого роду трибунат. Коли товариш Цезаря за посадою, Бібул, чинив опір його намірам, а Катон намагався всіляко допомогти Бібулу, Цезар просто випустив на ораторське підвищення Помпея і, звернувшись до нього, спитав, чи схвалює той внесені ним законопроекти. Коли він почув підтримку у відповідь. Цезар продовжував: «Отже, якщо хто-небудь надумає насильством перешкодити законопроекту, прийдеш ти на допомогу народу?», «Звичайно, відповів Помпей, проти тих, хто загрожує мечем, і виступлю з мечем і щитом». Нічого більш грубого Помпей, здається, до цього дня ще не говорив і не робив. Тому в виправдання Помпея говорили, що ці слова зірвалися у нього з зопалу. Проте подальші події ясно показали, що Помпей зовсім підкорився Цезарю. Дійсно, всупереч всім очікуванням, Помпей одружився на Юлії, дочці Цезаря, яка вже була заручена з Цепіоном і збиралася вийти заміж через кілька днів. Щоб пом'якшити гнів Цепіона, Помпей обіцяв йому в дружини власну дочку, хоча вона теж була раніше заручений з Фансгом, сином Сулли. Сам Цезар женився на Кальпурнії, дочці Пізона»[2, с. 322].

                 Коли Цезар відбув у 58 р. до н. е. в Галлію, Помпей, на чолі комісії, зайнявся роздачею земель. Тим часом в Римі почалися заворушення, під керівництвом демагогів, з яких найсміливішим був прихильник Цезаря, Клодій. Сам Помпей незабаром опинився в числі переслідуваних; Клодій зі своїми зграями не раз нападав на нього і тримав в облозі його будинок. Бездіяльність Помпея в Римі, на противагу подвигів Цезаря в Галлії, зробило переворот в суспільній думці. Коли Помпей, бажаючи повернути собі колишню владу і силу, запропонував призначити його на 5 років проконсулом для впорядкування хлібного питання, з наданням йому війська і скарбниці, сенат прийняв цю пропозицію з значними урізання: Помпею не дали ні казни, ні війська, ні влади над намісниками. Вже з цього часу Помпей став недружелюбно ставитися до Цезаря, заздрячи його піднесенню і передбачаючи в ньому небезпечного суперника. Тим часом, побоюючись піднесення аристократичної партії, з Катоном на чолі, тріумвіри з'їхалися в 56 р. до н. е. в Лук. Примиривши Помпея з Клодієм, Цезар, якому тепер безперечно належало перше місце в союзі трьох, запропонував наступні заходи: Помпею і Крассу бути консулами в 55 р. до н. е., після чого Помпей повинен на 5 років відправитися в якості намісника в Іспанію, а Красс – до Сирії; Цезарь мав бути намісником Галлії 5 років понад раніше покладеного терміну. Помпей не відправився в Іспанію, а залишився в Римі, під приводом турботи про столицю. Помпей освятивши споруджений ним театр, влаштував гімнастичні і силові змагання, а також цькування диких звірів, при якій було убито п'ятсот левів. Під кінець Помпей показав ще битву зі слонами – це видовище найбільше вразило римлян.

               Ці видовища викликали у народу подив перед Помпеєм і любов до нього, але, з іншого боку, і не меншу заздрість. Помпей передав війська і управління провінціями своїм довіреним легатам, а сам проводив час з дружиною в Італії, у своїх маєтках, переїжджаючи з одного місця в інше і не наважуючись залишити її чи то з любові до неї, чи то через її прихильності до нього.

             Незгоди між тріумвірами і сенатом особливо загострилися в 54 р. до н. е., коли, за допомогою підкупу, в консули були обрані два оптимати. Помпей виставив свою кандидатуру на диктаторську владу, для придушення анархії. Він провів закони про підкупи, і про право намісництва в провінції лише 5 річного терміну з часу складання магістратури. При виборах еділів справа дійшла до рукопашної сутички, і багато людей близько Помпея було вбито, так що йому довелося змінити забруднений кров'ю одяг. Слуги, що принесли одяг Помпею, зробили своєї біганиною сильний шум у будинку. Молода жінка, що була у ту пору вагітна, зомліла і насилу прийшла в себе. Від такого сильного переляку і хвилювання у неї почалися передчасні пологи. Пізніше  вона завагітніла знову і, народивши дочку, померла від пологів, дитина ж пережила матір на пару днів. Незабаром прийшла звістка про загибель Красса у війні з парфянами. Його загибель усунула ще одну важливу перешкоду для виникнення громадянської війни.

                 Тим часом все більше відчувалася близькість розриву Помпея з Цезарем, особливо з тих пір як померла дружина Помпея, Юлія (53 р. до н. е.). Помпей старався зблизитися з сенатом, шукаючи в нього підтримки проти зростаючої могутності супротивника. Виступаючи якось у народних зборах, Помпей зауважив, що будь-яку почесну посаду йому давали швидше, ніж він того очікував, і він відмовлявся від цієї посади раніше, ніж очікували інші. Про справедливість цього зауваження свідчить те, що він завжди розпускав після походу свої війська. Але тоді, вважаючи, що Цезар війська не розпустить, Помпей старався на противагу йому зміцнити власне становище, забезпечивши вищі державні посади за своїми прихильниками. Втім, він не вводив ніяких нововведень і не бажав виявляти своєї недовіри до Цезаря, – навпаки, намагався показати, що зневажає його і ні в що не ставить »[2, с. 330].

                Коли ж Помпей став помічати, що всі державні посади розподіляються не за його бажанням, так як громадяни підкуплені, він вирішив не перешкоджати. Негайно пішли чутки про диктатора, першим наважився відкрито заявити про це народний трибун Луцілій, переконуючи народ вибрати Помпея диктатором. Катон так різко заперечував проти цього, що Луцілію загрожувала небезпека втратити посаду трибуна. Багато друзів Помпея виступили в його захист, стверджуючи, що він не шукає і не жадає цієї посади. Катон похвалив за це Помпея і переконував його що подбає про відновлення законного порядку. Тоді Помпей, засоромившись, вжив заходів до відновлення порядку, і були обрані консули – Доміцій і Мессала. Потім, знову почалася смута, і багато хто став уже більш рішуче тлумачити про диктатора. Катон, боячись, що його примусять підкоритися насильству, вирішив, що краще надати Помпею якусь законну посаду і тим відвернути його від цієї необмеженої диктаторської влади. Навіть Бібул, хоча і був ворогом Помпея, першим подав свою думку в сенаті про обрання Помпея єдиним консулом, бо таким чином республіка або позбавиться від теперішніх заворушень, або буде поневолена самим доблесним чоловіком. Ця пропозиція здалася дивною, маючи на увазі особу, від якої вона виходила. Тоді встав Катон; всі чекали, що він буде заперечувати проти нового за-онопроекта, але, коли в сенаті запанувало мовчання, він заявив, що сам не вніс би такої пропозиції, проте, якщо воно вже внесена іншим, він радить її прийняти, вважаючи за краще будь-яку владу безвладною; крім того, він вважає, що краще Помпея ніхто не зуміє управляти державою при такому безпорядку. Сенат прийняв пропозицію і постановив, щоб Помпей, був обраний консулом, правив один, якщо ж він сам зажадає собі товариша, нехай, але не раніше, як через два місяці. Отже, Сульпіцій призначив Помпея консулом, і Помпей дружньо вітав Катона, висловивши тому велику подяку і попросив допомагати йому радою при виконанні повиності. Катон же відповідав, що, на його думку, Помпей зовсім не зобов'язаний йому дякувати, так як все, що він, Катон, говорив в сенаті, він сказав не заради нього, а заради держави, і що він буде давати Помпею поради приватним чином, якщо до нього звернеться, а якщо не звернеться, він публічно висловить те, що вважатиме корисним і потрібним.

              У 52 р. до н. е. Помпей одружився на Корнелії, дочці Метелла Сципіона і вдові загинувшого у війні з парфянами Публія, сина Красса, на якій він одружився, коли вона була ще дівчиною. Помпей допустив щоб на 51 р. були обрані в консули два члени сенатської парії. Коли в 50 р. до н. е. Цезар зажадав собі консульства, Помпей відкрито повстав проти цієї вимоги, посилаючись на закон, який забороняв з'єднувати магістратуру з промагістратурою, і запропонував Цезарю скласти з себе управління Галлією і розпустити легіони. У відповідь на це Цезар підкупив Куріона, прихильника оптиматів, через нього запропонував Помпею розпустити свої війська і відмовитися від намісництва в Іспанії. Помпей відповідав ухильно; Kypіон запропонував сенату вирішити питання категорично; більшість сенату прийняло пропозицію, яка була схвалена і народом. Оптиматам і Помпею залишалося тільки оголосити війну Цезарю; Помпей отримав повноваження проводити набір війська. Коли на початку 49 р. до н. е. прийшов лист Цезаря, з пропозицією миру, пропозиція ця була різко відкинута: Цезарю наказано було до певного терміну розпустити війська, під загрозою вчинити з ним як з ворогом батьківщини. Тоді ж Помпей був призначений головнокомандуючим всіх сухопутних і морських сил, з необмеженою військовою владою і з правом вільно розпоряджатися скарбницею. Тим часом прийшло повідомлення, що Цезар зайняв Арімін, велике місто в Італії, і з усім військом йде прямо на Рим. Остання звістка була помилковою. Бо Цезар йшов, ведучи за собою не більше трьохсот вершників і п'яти тисяч піхотинців. Він не став чекати підходу інших сил, що стояли за Альпами, так як вважав за краще напасти на ворога зненацька. Підійшовши до річки Рубікону, за якою проходив кордон його провінції, Цезар, зупинився і, зважуючи, наскільки великий ризик його відважного підприємства. Нарешті, подібно до тих, хто кидається з кручі в прірву, він відкинув міркування, заплющив очі перед небезпекою і, голосно сказавши по-грецьки оточуючим: «Нехай буде кинуто жереб», – став переводити військо через річку. Лише тільки поширилися перші чутки про цю подію, в Римі запанувало занепокоєння, страх і сум'яття, якого не було ніколи раніше. Сенат негайно з найбільшою поспішністю зібрався до Помпея, з'явилися і вищі посадові особи. Тулл запитав Помпея, де його військо і наскільки воно багаточисельне. Після деякого зволікання Помпеї невпевнено відповів, що легіони, що прийшли від Цезаря, знаходяться в готовності, а крім того, він задумував швидко знести воєдино набрані раніше тридцять тисяч чоловік. Тоді Тулл вигукнув: «Ти обманув нас, Помпей», – і запропонував послати послів до Цезаря. Якийсь Фавоній, взагалі людина незнана, але впевнена, що своєю упертою пихою він наслідує благородній прямодушності Катона, запропонував Помпею тупнути ногою і вивести з-під землі обіцяні легіони. Помпей спокійно виніс це дурне глузування. Коли ж Катон став нагадувати йому про те, що ще на початку говорив про Цезаря, Помпей відповів, що передбачення Катона виявилися більш вірним, а він, Помпей, діяв більш дружелюбно, ніж слід було.

                    Під командою Цезаря зібралося 11 легіонів, 5000 кінноти і флот з 500 кораблів. Завоювавши Іспанію, де стояли Помпеєві легіони, Цезар взимку 49 - 48 р до н. е.. приступив до переправи війська у Грецію. Частина війська переправилася вдало, але легат Помпея, Бібул, спалив кораблі, на яких повинна була переїхати інша частина; в той же час Помпей стиснув Цезаря при Діррахії. Цезар пішов у Фессалію, куди пішов за ним і Помпей.

                    Невідомо, чим скінчилася б кампанія, якщо б Помпей діяв за власним планом і не був стиснутий втручанням нетерплячих оптиматів, які бажали навштохнути його до рішучого кроку. За наполяганням оптиматів, Помпей, в серпні 48 р. до н. е., змушений був вступити в битву з Цезарем, при Фарсалі, не дивлячись на значну перевагу його війська над військом Цезаря, бій було їм програно. Помпей впав духом, покинув військо і вирушив на схід, щоб там шукати допомоги. Прибувши в Лесбос, він взяв на корабель свою дружину Корнелію і молодшого сина Секста і поплив до Кіпру, де був забезпечений грошима, а звідти попрямував до Єгипту, в розрахунку на допомогу єгипетського царя.

                   Таким чином, верх здобула пропозиція відправитися в Єгипет, і Помпей з дружиною відплив з Кіпру на селевкійській трієрі; інші пливли разом з ним частиною на бойових, частиною па вантажних кораблях. Море удалось перетнути вільно. Дізнавшись потім, що Птолемей вартує з військом у Пелусія і веде війну проти своєї сестри, Помпей рушив туди, відправивши вперед посланця оголосити цареві про своє прибуття і просити про допомогу. Птолемей був ще дуже молодий. Потін, що управляв усіма справами, зібрав раду найвпливовіших людей і велів кожному висловити свою думку. Не добре було, що про Помпея Магна радою керували євнух Потін, хіосець Теодот – найнятий за плату вчитель риторики, і єгиптянин Ахілла. Ці радники були найголовнішими серед вихователів царя. І рішення якоїсь там ради повинен був чекати, стоячи на якорі у відкритому морі далеко від берега, Помпей, який вважав нижче своєї гідності бути зобов'язаним своїм порятунком Цезарю!

            Радники розійшлися в думках: одні хотіли відправити Помпея геть, інші прийняти. Теодот, однак, бажаючи показати свою проникливість і красномовство, висловив думку, що обидві пропозиції становлять небезпеку: адже, прийнявши Помпея, сказав він, ми зробимо Цезаря ворогом, а Помпей своєю владою в разі ж відмови, звичайно, поставить нам в провину своє вигнання. Тому найкращим виходом і положенням було б запросити Помпея і потім вбити його. Справді, цим ми надамо і Цезарю велику послугу, і Помпея нам вже не доведеться побоюватися. «Мрець не кусається» – з посмішкою закінчив він.

                    Радники схвалили цей підступний задум, поклавши здійснення його на Ахілла. Останій взявши з собою якогось Септимія, який раніше служив військовим трибуном у Помпея, Сальвія, котрий був у нього центуріоном, і трьох або чотирьох слуг, вийшов з гавані і попрямував до корабля Помпея, На борту корабля знаходилися в цю мить найзнатніші із супутників Помпея, щоб спостерігати, що відбувається. Коли вони помітили, що прийом відповідає царській пишності, і не відповідав очікуванню Теофана, оскільки всього лише декілька людей на одній рибальській лодці пливуть назустріч кораблю, їм здалася підозрілою ця неповага і вони стали радити Помпею негайно вийти в море, поки вони знаходяться ще поза обстрілу. Тим часом човен наблизилися, Септимій встав першим і, звернувшись до Помпея по-латині, назвав його імператором. Ахілла ж вітав його по-грецьки і запросив зійти в човен, тому що, мовляв, тут дуже дрібно і через піщаних мілин пропливти на трієрі неможливо. В цей час супутники Помпея помітили кілька царських кораблів, на борт яких піднімалися воїни; берег був зайнятий піхотинцями. Тому врятуватися втечею, навіть якщо б Помпеї змінив своє рішення, здавалося неможливим, а до того ж виказати недовіру означало б дати вбивцям виправдання в їх злочині. Отже, попрощавшись з Корнелією, яка заздалегідь оплакувала його кончину, Помпей наказав двом центуріонам, Філіппу і рабу на ім'я Скіф спуститися на човен. І коли Ахілла вже простягнув йому з човна руку, він повернувся до дружини і сина і виголосив ямби Софокла:

«Коли до тирана в будинок увійде вільний чоловік,

          Він в той же самий час стає рабом».

             Це були останні слова, з якими Помпей звернувся до близьких, потім він увійшов у човен. Корабель перебував на значній відстані від берега, і так як ніхто з супутників не сказав йому жодного дружнього слова, то Помпей, подивився на Септимія, промовив: «Якщо я не помиляюся, то я впізнаю мого старого соратника». Той кивнув головою на знак згоди, але нічого не відповів і виглядом своїм не показав дружнього ставлення. Потім було довге мовчання, протягом якого Помпей читав маленький сувій з написаною ним по-грецьки промовою до Птолемея. Коли Помпеї став наближатися до берега, Корнелія з друзями в сильному хвилюванні спостерігала з корабля за тим, що станеться, і почала вже збиратися з духом, бачачи, що до місця висадки стікається безліч придворних, начебто для почесної зустрічі. Але в той момент, коли Помпей сперся на руку Філіпа, щоб легше було піднятися, Септимій ззаду пронизав його мечем, а потім витягли свої мечі Сальвій і Ахілла. Помпей обома руками натягнув на обличчя тогу, не сказавши і не зробивши нічого що не відповідає його гідності; він видав тільки стогін і мужньо прийняв удари. Помпей помер у п'ятдесять дев'ять років[2, с. 354].