Гней Помпец Великий

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

 

Кафедра стародавньої та середньовічної історії

 

ГНЕЙ ПОМПЕЙ ВЕЛИКИЙ: ОСОБИСТІСТЬ І ПОЛІТИК

 

 

                                                                                         КУРСОВА РОБОТА:

Студента III курсу

групи 32

Історичного факультету

Редніка Олександра

 

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

Кандидат історичних наук, доцент О. І. Шама

 

 

Тернопіль — 2012

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………….….3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕНЯ.............................................................................................6

РОЗДІЛ 2. СХОДЖЕННЯ ГНЕЯ ПОМПЕЯ НА АРЕНУ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ…………………………………………………..………….…....9

РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА КАР’ЄРА ПОМПЕЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ СУЛЛИ……………………………………………………………………….…14

РОЗДІЛ 4. ТРЕТІЙ ТРІУМФ ПОМПЕЯ І ЙОГО ЗАГИБЕЛЬ ……….18

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...24

ДОДАТКИ………………………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

28 вересня 48 р. до н.е.,було вбито Гнея Помпея Магна, великого римського полководця, який придушив повстання Спартака. Він народився в 106 році до н.е. в одній з шляхетних родин Риму. З 18 років брав участь у військових походах: переміг понтійського царя Мітрідата, очистив моря від піратів, а в 71 р. до н. е. жорстоко придушив повстання Спартака. Дорога до Риму була заставлена ​​хрестами з розіп'ятими бунтівниками.

Помпей був одним з  наймогутніших патриціїв Рима. Виступаючи за помірність у всьому і інші республіканські  чесноти, він володів багатьма маєтками і організовував казкові по розкоші бенкети. Щоб утримати владу, Помпей вступив в союз з молодим полководцем Юлієм Цезарем. Дочка Цезаря Юлія стала дружиною Помпея (хоча, як і багато римські багатії, жінкам він вважав за краще хлопчиків). Через любовні пригоди Юлії Помпей і Цезар розсварилися.

У 49 р. до н. е. в імперії почалася нова громадянська війна. Військо Помпея було розбито при Фарсалі. Колишній господар Риму втік до Єгипту, де і був убитий. Його голову послали в подарунок Цезарю. Той не оцінив подарунка – дарувальників тут же стратили. Помпей був похований з почестями, а Цезар став римським імператором.

Так представлений Гней Помпей Магн в багатьох історичних календарях сучасності. Життя і подвиги Помпея Великого описані багатьма античними  авторами. Мабуть, дуже сильно впав його образ в душі його сучасників. Плутарх  дуже широко описав біографію Гнея Помпея Манга у своїй праці  «Вибрані життєписи».

Помпей тричі був підданий тріумфу. До нього й інші тричі  справляли тріумф, але Помпей отримав перший тріумф за перемогу над Африкою, другий над Європою, і третій – останній над Азією, так що після трьох його тріумфів створювалося враження, ніби він деяким чином підкорив весь населений світ. боявся сам Цезар, хоча надалі і оплакував його смерть. Йому заздрили великі мужі Риму.

Метою моєї курсової роботи – є розповісти детальніше про великого римського полководця Гнея Помпея Магна. Для цього потрібно розглянути всі події безпосередньо пов'язані з великим полководцем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕНЯ.

 Історіографія про Стародавній Рим характеризується накопиченням нових джерел, зокрема епіграфічних та археологічних. Вчені все більш широко застосовують порівняльно-історичний метод, коли, для вивчення слабовисвічених в джерелах періодів використовувався матеріал інших країн, що знаходяться на тій ж стадії, історичного розвитку.

Інтерес до Стародавнього Риму, як і до всієї античної історії, з'являється в Європі в епоху Відродження. Представники нового культурного руху, гуманісти прагнули знайти в античності опору в своїй боротьбі проти релігійних забобонів середньовіччя, за гармонійний розвиток людської особистості. Головна заслуга гуманістів полягала в тому, що вони зуміли зберегти від знищення, зібрати і навіть надрукувати велику кількість латинських і грецьких рукописів. Основні твори античних авторів були розшукані і зібрані головним чином в XIV – XVI ст. Гаряче схиляння перед античністю не дозволяло гуманістам сумніватися в істинності античної історичної традиції. З праць, що з'явилися в XVI ст., зберігає наукове значення твір Карла Сигона, що вийшло в Базелі і містить списки римських консулів із зазначенням найважливіших подій, що відбулися в тому чи іншому році. Ця праця поклала початок сучасному науковому розумінню хронології римської історії. До кінця XVII ст. належить діяльність французького вченого Абата Тіллемона, який видав у 6 томах історію Римської імперії.

Одним з видатних істориків XIX ст. і чи ненайбільшим фахівцем в області римської історії був Георг Бартольд Нібур, професор університетів у Берліні та Бонні (1776-1831). Нібур є творцем історико-критичного методу, на основі якого історична наука працює до цих пір. З точки зору Нібура, будь-яке джерело несе в собі позитивну інформацію, яка може бути прихована під різними переробками і наступними тлумаченнями. Тому завдання історика полягає в тому, щоб очистити джерело від наявних нашарувань, відкрити історично достовірне, справжнє ядро. Свій підхід до джерел і джерельній критиці Нібур блискуче продемонстрував на розборі легендарної традиції про найдавнішому Римі. Нібур відшукав у ній достовірне ядро, зокрема він вважав, що римська традиція про найдавнішому Римі заснована на якнайдавніших піснях, в яких міститься реальна інформація про найдавнішому Римі. У своїй праці «Римська історія», Нібур дав не тільки зразки критики джерел, він запропонував також нове і більш глибоке розуміння історичного процесу найдавнішого Риму. Нібур малює картину розвитку римського суспільства від родового побуту до державного, заснованому на територіальних засадах.

Найбільше значення в дослідженні римської історії в XIX – поч. XX ст. мала багатогранна діяльність Теодора Моммзена (1817-1903). Наукова творчість Моммзена розвивалося в кількох напрямках, і в кожному з них його роботи зіграли важливу роль для подальшого розвитку науки. Йому належить публікація грандіозного, зразково виданого збірку римських написів: «Корпус римських написів»; під його керівництвом видані юридичні пам'ятники: «Corpus iuris civilis». ним була ретельно вивчена історія римського державного устрою як система (народні збори, сенат, магістратури та ін) у зв'язку з еволюцією римського суспільства від царської епохи до часу пізньої Римської республіки.

Але найбільше хто описав Помпея Магна – це був Плутарх. У своїй праці «Порівняльні життєписи. Помпей.» Плутарх досить детально описав Гнея Помпея від самого народження і аж до його смерті, не пропустивши ні однієї важливої події в житті Помпея Великого.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

СХОДЖЕННЯ ГНЕЯ ПОМПЕЯ НА АРЕНУ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

              Помпей (Gnejus Pompeius Magnus), на прізвисько Великий – римський державний посадовець і полководець. Народився в 106 р. до н. е., батько його, Гней Помпей Страбон, був відомим полководцем, але політична кар'єра його була дуже невдала. Перебуваючи на службі у Сулли, він був природним ворогом Марія, Серторіяй, Цінни і інших, але в той же час неохоче став на чолі олігархічного війська перед битвою при porta Collina, так як оптимати відмовили йому в консульстві на цей рік (87 р. до н.е.).

              До Помпея римський народ, відчував такі ж почуття, як і Есхіла Прометей до Геракла, свого рятівника, якого він вітає наступними словами:

«Улюблений нами син ворожого батька».

              Дійсно, жодного полководця римляни не ненавиділи так сильно і так жорстоко, як батька Помпея Страбона. За життя останнього вони побоювалися сили його зброї (він був чудовим воїном), коли ж Страбон помер від удару блискавки, тіло його під час виносу скинули з похоронного ложа і спаплюжили. З іншого боку, ніхто з римлян, крім Помпея, не користувався такою любов'ю народу [2, с. 278].

              Молодий Помпей, який почав свою військову діяльність під командою батька, разом з ним піддався неприхильність парій, особливо по смерті батька, коли йому довелося захищатися проти пред'явленого до останнього звинувачення в розкраданні державних грошей (приховуванні видобутку, взятої при завоюванні Аскула» [1, с. 245]. Однак, завдяки допомозі Марція Філіпа і Квінта Гортензія, він виграв справу перед претором Публієм Антістієм, який незабаром став його тестем. Ось як ці події описує Плутарх: «Відразу після кончини Страбона, Помпей був притягнутий, замість батька, до суду по справі про розкрадання державних грошей. Викривши одного з вільновідпущеників, Олександра, Помпей довів, що більша частина грошей викрадена цим вільновідпущеником. Проте самого Помпея звинуватили в тому, що він привласнив мисливські мережі і книги з видобутку, захоплені в Аскулі. Ці речі він дійсно отримав від батька після взяття Аскула, але втратив їх, коли після повернення Цінни в Рим його охоронці увірвалися в будинок Помпея і розграбували його. На цьому процесі у Помпея було чимало попередніх зіткненні з обвинувачем. У них молодий чоловік виявив швидку кмітливість і твердий не по літах розум і тим здобував чималу славу і симпатії співгромадян, так що претор Антістій, який був суддею на процесі, полюбив Помпея і запропонував йому в дружини свою дочку. Через кілька днів Помпеї одружився з Антістією »[2, с. 280].

                Тоді ж Помпей поступив на службу до Цінна. Відправившись в табір Цінни, Помпей потім злякався якихось помилкових звинувачень і наклепів та ранком швидко покинув табір. Так як Помпей ніде не показувався, то в таборі пройшов слух, ніби Цінна велів вбити юнака. Тоді старі вороги і ненависники Цінни підняли проти нього повстання. Цінна втік, але був схоплений якимось центуріоном, що переслідували його з оголеним мечем. Припавши до колін ворога, Цінна простягнув йому свій дорогоцінний перстень з печаткою, а той з жестокою глузуванням відповів: "Я прийшов сюди не скріплювати печаткою договір, а покарати нечестивого і беззаконного тирана". З цими словами він вбив Цінну. Після смерті Цінни його змінив, ставши на чолі правління, Карбон – тиран, ще більш безрозсудний, ніж Цінна. Однак був вже близько Сулла, його очікували з нетерпінням більшість громадян, які через припавші на їх долю лиха вже самі бажали зміну володаря. У 83 р. до н. е., коли Сулла висадився в Італії, Помпей вирішив перейти на його сторону і навербував три легіони в Піценському округу, де знаходилися його землі і жителі симпатизували його сімейству. Проти Помпея виступили відразу три ворожих полководця Карріна, Целій і Брут, але вони ударили на нього не все разом і не в лоб, а здійснювали обхідний рух трьома загонами з метою оточити і знищити противника. Помпей, однак, не злякався, але, зібравши свої сили в одному пункті, на чолі кінноти напав на військо Брута. З боку ворога виступила галльська кіннота, і Помпей, метнувши дротик, вразив начальника, який відзначався незвичайною силою. Після цього решта вершників повернули назад і розформували ряди піхотинців, так що почалась втеча. Потім між ворожими начальниками пішли розбрати, і кожен відступив у повному безладі. Міста стали переходити на бік Помпея, вважаючи, що вороги від страху вже зовсім розвіялися. Незабаром на нього напав консул Сципіон. Однак не встигли ще обидва війська пустити в хід дротики, як воїни Сципіона, вітаючи воїнів Помпея, перейшли на його сторону, Сципіону ж довелося бігти. Нарешті, сам Карбон вислав до річки Езії численні загони вершників, але і  цьому нападу Помпей надав рішучий опір: ворог був відбитий і почав втікати, загнаний під час переслідування в незручну і непрохідну для кінноти місцевість, ворожі воїни, бачачи, що немає надії врятуватися, вимушені були здатися зі своєю зброєю і кіньми. Сулла з радістю прийняв Помпея і нагородив його титулом імператора.

              Плутарх описав ці події так: «Коли Помпей дізнався, що Сулла вже недалеко, він наказав командирам озброїти воїнів і вистороїти їх у бойовому порядку для огляду, щоб вони справили на головнокомандувача найкраще, блискуче враження. Помпей розраховував на великі почесті з боку Сулли, але отримав навіть більше, ніж очікував. Побачивши наближення Помпея з військом, яке складалося з сильних і здорових людей, гордих своїми перемогами, Сулла зіскочив з коня. Як тільки Помпеї вітав його за звичаєм, назвавши імператором, Сулла, в свою чергу, назвав його цим же ім'ям, причому ніхто не очікував, що Сулла присвоїть людині молодому, ще навіть не сенатору, той титул, за який сам він боровся із Сципіоном та Маріямі. І подальша поведінка Сулли цілком відповідала цим першим проявам люб'язності: так, коли приходив Помпей, Сулла вставав і оголював голову – почесть яку він не часто надавав будь-кому іншому, хоча і його оточенні було багато шанованих людей. Однак від цих почестей Помпей не запишався».

                За наказом Сулли відправившись до Метелли на північ Італії, Помпей взяв облогою Сену Гальську, разом з Крассом проник в Умбрію і при Сполеції розбив Карріну. Коли справу маріанців було втрачено і Сулла проголошений диктатором. Сулла хотів поріднитися з Помпеєм, вважаючи, що це буде дуже корисно для його влади.

            У 82 р. до н. е. Помпей був відправлений з сильним військом і 120 кораблями в Сицилію проти Перпенни, який залишив острів, тоді ж був схоплений і страчений Карбон. У той час, як Помпей займався цими справами і управляв Сицилією, він отримав постанову сенату і лист Сулли з наказом відплисти до Африки з усіма силами для війни проти Доміція. Останній зібрав військо у багато разів більше, ніж те, з яким незадовго до того Марій, переправився з Африки до Італії, захопив верховну владу над римлянами і з вигнанця став тираном. Спішно закінчивши всі приготування, Помпей залишив правителем Сіцілії Мемія, чоловіка своєї сестри, а сам відплив на 120 бойових кораблях і 800 вантажних з продовольством, зброєю, грошима і військовими машинами. Як тільки одна частина флоту пристала до берега в Утіці, а інша в Карфагені, на бік Помпея перейшли сім тисяч ворожих воїнів, сам же він привів із собою шість повних легіонів. Домініцій вистроїв своє військо до бою, але, так як від ворога його відділяв важкий для переходу яр з крутими схилами, а сильний вітер з дощем, що піднявся з ранку, ніяк не вщухав, Домініцій вирішив в той день відмовитися від бою і дав сигнал відступити. Помпей бачачи у відході противника зручний випадок для нападу, раптово рушив вперед, перейшов яр. Вороги вже розформували ряди, серед них панував безлад, тільки окремі воїни там і сям змогли чинити опір. Крім того, вітер змінився і дощ періщив їм прямо в обличчя. Правда, і римлянам буря завдавала багато труднощів, так як вони не могли ясно бачити один одного. Сам Помпеї піддався небезпеки і ледь не був убитий якимись воїном, який, не пізнавши його, запитав пароль і не відразу отримав відповідь. У жорстокій січі (з двадцяти тисяч прихильників Доміція, як повідомляють, вціліло лише три тисячі) ворог був розбитий. Солдати вітали Помпея, називаючи його імператором. Помпей, однак, відмовився від цього почесного звання, поки табір ворогів ще не взятий, коли ж, сказав він, воїни вважають його гідним цього почесного титулу, вони повинні спочатку зруйнувати табір. Воїни негайно кинулися на ворожий частокіл, сам Помпей бився без шолома, побоюючись повторення недавнього випадку. Табір був захоплений, і Доміцій упав. Потім одне місто негайно і добровільно підкорилися Помпею, інші були взяті облогою. Використовуючи свій успіх і бойовий запал, Помпей вторгся в Нумідію. Багатоденний шлях пройшов він по цій країні і здолав усіх, хто попадався йому назустріч. Страх перед римлянами, вже був в душах варварів, Помпей відновив колишню силу римлян. Він говорив, що навіть звірі, що мешкають в Африці, повинні дізнатися міць і відвагу римлян, і тому кілька днів провів у полюванні на левів і слонів. Як повідомляють, він здолав ворогів, підпорядкував Африку і залагодив розбіжності царів протягом усього сорока днів. Тоді йому було двадцять чотири роки»[2, с. 287]. Африку він підкорив за сорок днів.