Фортеця Кінбурн у російсько-турецьких війнах XVIII – першої половини ХІХ ст.

15 лютого 1856 англійський фрегат  « Агамемнон » встав на рейді  на південь від фортеці і  забрав залишки Кінбурнського  гарнізону. Перед евакуацією окупанти  підірвали пороховий арсенал і зруйнували відновлені укріплення. У 1857 році фортеця була скасована і більше ніколи не відновлювалася.

Отже, на першу половину ХІХ століття фортеця продовжувала виконувати захисну функцію для Херсону та контролювала водні простори на Чорному морі та Дніпро – Бузькому лимані. Новою військовою базою став Миколаїв. До 1855 року фортеця Кінбурн була під юрисдикцією Росії, але цей рік став для країни роком великих змін. Здача Кінбурнської фортеці викликала вибух обурення в Санкт-Петербурзі. Полонення російських солдатів було сприйнято патріотичної громадськістю столиці дуже болісно. У 1857 році, в зв'язку « з ганебною капітуляцією Кінбурнського гарнізону », проти генерал-майора Кохановича і підполковника Полісанова буде ініційовано кримінальне слідство. Становище російський офіцерів було тяжким на цей період. Англійські та французькі кораблі мали великий флот та сучасні на той час кораблі окружили фортецю. Після цього фортеця вже не відновлювалась, хоча вона мала велике значення як для Туреччини так і для Росії. Зруйнували фортецю союзники, бо за три місяця перебування холод і хвороби забрали життя 119 солдат і офіцерів.

Але захопити Одесу, Херсон і Миколаїв союзники не змогли, тому ця перемога носила більше емоційний характер і були «козирем» в дипломатичній торгівлі при укладанні перемир’я. Капітуляція Кінбурнського гарнізону додала складності російським дипломатам при підписанні умов мирного договору . Росії заборонили мати військові укріплення не тільки на узбережжі Чорного моря.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Розглянувши російсько – турецькі війни XVIII – першої половини ХІХ століття та роль фортеці Кінбурн в них можна зробити такі висновки:

По-перше, роль фортеці Кінбурн у цей період дуже значна. Для Туреччини вона допомагала контролювати велику акваторію та навіть контролювати, хоч і невеликий клаптик суші. Вони використовували фортецю як склад для зброї та пункт де можна перепочити. Росія використовувала як важливий контрольний пост за пересуванням турків та татар та пізніше як охоронний пункт для військово – морських баз Миколаєва та Херсону.

По-друге, у зовнішній політиці Росії фортеця Кінбурн відігравала значення головного форт – посту країни, тому аж до зруйнування фортеці між Росією і Туреччиною точились жорстокі бої за цю територію. А в 1855 році разом із турками за неї боролись англійський та французький флоти. Майже за всіма мирними договорами фортеця Кінбурн відходила Туреччині, але Росія продовжувала боротись за Кінбурн і тому погіршувала відносини з Туреччиною та завдяки постійним війнам, також з деякими країнами Європи.

По-третє, у вересні 1787 року турецьке командування вирішило захопити Кінбурнську фортецю, в якій для охорони знаходився корпус О. В. Суворова. Кінбурнська фортеця стала першим об’єктом нападу турецьких військ у війні. Це було обумовлено її важливим стратегічним положенням – вона могла стати для росіян базою для підготовки сусіднього турецького Очакова. Оволодіння Кінбурном запирало російський флот в Херсоні і відкривало шлях до відновлення турецького контрою над Кримом. Однак перемогу у боротьбі здобуло російське командування. Кінбурнська перемога справила велике враження на. У Константинополі поширилось загальне збентеження, яке було тим сильніше, що турки очікували зовсім іншого від раптового відкриття військових дій при неготовності росіян. Перемога при Кінбурні стала першою великою перемогою російських військ у російсько – турецькій війні 1787 – 1791 років. За перемогу при Кінбурні Катерина ІІ нагородила Суворова орденом Андрія Первозванного, для тих, хто відзначився у битві була випущена спеціальна медаль.

 По-четверте, фортеця Кінбурн мала важливе значення для Росії. Збудована фортеця турками і до 1736 року їм належала. Розміщення Кінбурну слугувало для контролю за Чорним морем і Дніпро – Бузьким лиманом. Разом з фортецею Очаків вони виконували функції форт – посту, контролювали пересування козаків в лимані та на морі. Також виконувала функції захисту Херсону – головної бази російського флоту, а після побудування Миколаєва виконувала захисну функцію і для нього. Найголовніші функції – контроль над акваторією Дніпро – Бузького лиману та Чорного моря і спостереження за турецькою фортецею Очаків

По-п’яте,  зруйнування фортеці у 1855 році фортеці Кінбурн призвело до повного контролю в акваторії Дніпро – Бузького лиману та Чорного моря. Сили Росії та Туреччини були не рівномірними, турки прийшли разом з англійським та французьким флотом, а росіяни – мали один загін та невелику артилерію. Відрізавши фортецю від материку, англійсько – французький флот окружив її з усіх сторін і почав стріляти. Загін вимушений був здатись. Це була найкоротша битва за цю фортецю. Після цього намагалась установити з Туреччиною дипломатичні відносини і за якими Росії було заборонено будувати фортеці на Чорному морі. Після зруйнування фортецю не відновлювали. Тобто, Росія остаточно утратила контроль на Чорному морі і були заблоковані військово – морські порти Миколаїв та Херсон.

Отже, роль фортеці Кінбурн у російсько – турецьких війнах XVIII – першої половини ХІХ століть була дуже значною для зовнішньо – політичних відносин Росії з Туреччиною.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

1. Алексеев В. А. Сражение при Кинбурне 1 октября 1787г. // «Воено –  исторический сборник» - 1913. - № 1. – 86 с.
2. Артаманов В. А. От огневой защити Петра І и А. Д. Меншикова к апогею ударной тактики А. В. Суворова // «Познавательний» - 2010. - № 7. – 52 с.
3. Бачинська О. А. Кінбур / Енциклопедія історії України: Т.3. К-Ко/ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України; Інститут історії України. – К. : Наукова думка, 2007. – 528 с.
4. Богданович М. И. Походы Румянцева, Потемкина и Суворова в Турции / М. И. Богданович. – Санкт – Петербург, 1852. – 325 с.
5. Заичкин И. А. Русская история: От Екатерины  ІІ до Александра ІІ / И. А. Заичкин, И. Н. Почкаев. – М., 1994. – 765 с.
6. Кустова С. Кинбурнская коса. Книга – альбом / С. Кустова, Е. Ивашко, С. Гаврилов. – К. : Геопринт, 2010. – 143 с.
7. Лопатин В. С. Потемкин и Суворов / В. С. Лопатин. – М., 1992. – 448 с.
8. Лукирский А. Н. Сражение при Кинбурне 1 октября 1787 // Воено – исторический журнал «Воин» - 2003. - № 12. – 105 с.
9. Мітковська Т. С. Оборона Миколаєва на заключному етапі Кримської війни(1855р.) // Наукові праці – 2013. – № 10. – 170с.
10. Павленко С. Б. Первые броненосные плавучие батареи Франции и Великобритании // Наука и техника – 2012. - № 12. – 82 с.
11. Петров А. Н. Война с Россией и Польскими конфедератами 1769 – 1774 гг. // А. Н. Петров. – СПб. – 1866 – 364 с.
12. Петров А. Н. Вторая турецкая война в царствование Екатерины ІІ / А. Н. Петров. – Санкт – Петербург, 1880. – 298 с.
13. Петровський А. Кінбурн, що загубився // «Відлуння віків» - Випуск 16. – К., 2007. – 476 с.
14. Петрушевский А. Ф. Генералиссимус Суворов Т.1 / А. Ф Петрушевський. – Санкт  -Петербург, 1884. – 478 с.
15. Полевой Н. А. История князя Италийского, графа Суворова – Рымниского / Н. А. Полевой. – Санкт – Петербург, 1858. – 348 с.
16. Репан О. Іржа на лезі. Лівобережне козацтво і російсько – турецька війна 1735 – 1739 років / О. Репан. – К., 2009. – 195 с.
17. Ростунов И. И. Генералиссимус А. В. Суворов / И. И. Ростунов. – М., 1989. – 410 с.
18. Сорочан А. Кинбурн в Кримской войне // Южная правда. – 2013. - № 88. – 8 с.
19. Широкоград А. Б. Тисячелетняя битва за Царьгород / А. Б. Широкоград. – М., 2005. – 670 с.
20. Шпитальов Г. Г. Дніпровська флотилія (1737 – 1739) // Запорозька спадщина.  – 2002. - № 13. – 72 с.
21. Якубова Т. А. Воение кампании 1736 – 1737 гг. русско – турецкой войны и участие в них украинского козацтва // Вісник Книжкової гами – 2003. - № 6. – 60 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

ДОДАТОК А…………………………………………………………………….33

ДОДАТОК Б…………………………………………………………………….34

ДОДАТОК В…………………………………………………………………….35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

 

 

 

План битви при Кінбурнській фортеці 1787 року

 

 

 

 

 

Додаток Б

 

 

 

Театр воєнних дій 1769 – 1774 та 1787 – 1791 рр.

 

 

 

 

 

Додаток В

 

 

 

 

 

Битва за Кінбурн 17 жовтня 1855 року