Економіка Донецьку у роки ВВВ

    В записнику Павла Васильовича  з’являються нові замітки: «заготовителів до Орловської області і вагони для вивозу картоплі»  , «другу бригаду для ловлі риби» , «свиноферма , може , поросят для многосімейних».

    Рік сорок сьомий пішов у  минуле , залишивши по собі в пам’яті людей радісні та гіркі спомини. Не бувала посуха викликала в країні нестачу продовольства , невеликі норми продуктів по карточкам довелося тимчасово багатьом скоротити щоб забезпечити терпиме постачання робочих провідних отраслей промисловості. На загальному стані у державі сказалася розруха війни – не вистачало вугляр і руди , паротягів , вагонів та автомашин , на важких роботах ще продовжували трудитися жінки і підлітки.

    На донецькому заводі з 6886 чоловік  було 1859 жінок , та 1206 підлітків –  випускників ремісничих училищ  і шкіл фабрично-заводського обучення .

    Випуск продукції на одного  працюючого ледве досягав п’ятидесяти процентів до воєнного рівня. Але заводський колектив не дивлячись на величезні труднощі , продовжував боротьбу , знаючи , що чим краще він спрацює тим швидше труднощі підуть у минуле. Посилено йшло відновлення , реконструкція цехів , підіймалися із руїн жилі квартали , на курсах та в гуртках досвідченні майстри передавали свій багаторічний досвід ремісникам та фезеушникам.

    Мине зовсім трохи часу , та  з них виростуть уславлені  люди , як «заслужений металург  УРСР» , депутат Верховної Ради  СРСР , прокатчик Іван Ємельянович Кучер , Герой Соціалістичної праці сталевар Володимир Михайлович Волков , член ЦК КП України сталевар Ніколай Гурьєвич Бичкова.

   Заводчани широко розгорнули  соціалістичне змагання. Очоливши  його , попереду йшли комуністи  та комсомольці. У Всесоюзному  змаганні 1948р. колектив копрового  цеху зайняв перше місце , а  мартенівського – друге.

   В заводську «Книгу пошани»  були занесені майстри-умільці   кращі люди підприємства: вальцовщики В.Т.Піскунов і Г.І.Данилов , копровщик П.Н.Бахтинський , кочегар А.А.Харченко , складач потягів П.Є.Ловиков.

   Відмінна праця всього колективу  дозволила за один рік збільшити  випуск чавуну на 122тис.т , сталі  на 93тис.т , та прокату – на 92тис.т.

    Додаткові тисячі тонн метала , вкладені в державний добуток  , допомогли швидше справитися  з загальними для усіх труднощами. На полях з’явилися нові трактори  і комбайни – колгоспники в  більш короткі строки відсіялися  та зібрали врожай , взакрома  держави надійшло більше хліба , і в кінці 1948р. Рада Міністрів СРСР відмінила нормування продовольства по карткам. Частина метала пішла на відновлення легкої промисловості – і полк магазинів запестріли тканями , поповнилися побутовим товарами.

    Швидко будувалося житло –  робітники вибиралися із землянок, дотів та підвалів в благоустроєні  квартири . все це радувало , запом ятовувалося на усе життя.

    Наступні роки країна не раз  узнавала про доблесну працю  доменщиков , сталеваров і прокатників.

    В 1949р. у Всесоюзному змаганні  за найкращу якість продукції  попереду усіх йшли горнові  Бакович і Марченко , сталевари Волков і Кашин , канавники-мартенівці Мезенцев і Гарафонов , вальцовщик Березуцький ; а у п’ятидесятому в змаганні за підвищення ефективності праці та зниження собівартості кращими були визнані бригади горнового Гончарова і вальцовщика Челпана.

    У першому та другому  кварталах 1951р. доменний цех  завоював звання кращого в  країні , його колективу вручили  перехідний Червоний прапор Ради  Міністрів СРСР. Весь 1952р. заводський  колектив боровся за вихід  на довоєнні рубежі. У грудні  всі основні цехи заводу рапортували  про дострокове виконання завдання. Якщо врахувати що продукція  була більш високої якості  та більш складного профілю  , ніж до війни , то заводський  колектив одержав знаменну перемогу.

                                                     Висновки

    Велика Вітчизняна війна стала  дуже страшним випробуванням  для нашого народу , чи не найважчим  за усю його багатовікову історію. 

    Але народ зайвий раз довів  , що слов’ян так просто не  поработити  , ми і себе захистити можемо , і все своє !

    Історія Донецького металургійного  заводу – ще одне яскраве  свідоцтво того , на що здатний  наш народ перед обличчям супостата.

   Люди не думали про себе , - вони  думали , я врятувати та зберегти  їх спільну власність , те , чому  вони присвятили життя  і  хотіли залишити нащадкам , як  дуже добру спадщину.

   І питання , чи вірили вони  у радянську владу , взагалі  зайве , - вони вірили у своє  життя , яке із приходом цієї  влади постійно покращувалося  , давало впевненість у майбутньому  , як своєму , так своїх дітей.

   І хто має право сказати  , що то була державна , а не  їх власність !?

   Вони вперше в історії отримали  змогу самим почуватися як  не державою , то державною людиною.

   І не за завод вини так  відчайдушно билися ,  спочатку  збираючи до евакуації , а потім  відновлюючи , - вони билися за  своє , вже пізнане право бути  вільною людиною та без остраху  дивитися у майбутнє.

         Висновки

    Велика Вітчизняна війна  стала дуже страшним випробуванням  для нашого народу , чи не найважчим  за усю його багатовікову історію. 

    Але народ зайвий раз  довів , що слов’ян так просто  не поработити  , ми і себе захистити можемо , і все своє !

    Історія Донецького металургійного  заводу – ще одне яскраве  свідоцтво того , на що здатний  наш народ перед обличчям супостата.

   Люди не думали про  себе , - вони думали , я врятувати  та зберегти їх спільну власність  , те , чому вони присвятили життя   і хотіли залишити нащадкам , як  дуже добру спадщину.

   І питання , чи вірили  вони у радянську владу , взагалі  зайве , - вони вірили у своє  життя , яке із приходом цієї  влади постійно покращувалося  , давало впевненість у майбутньому , як своєму , так своїх дітей.

   І хто має право сказати  , що то була державна , а не  їх власність !?

   Вони вперше в історії  отримали змогу самим почуватися  як не державою , то державною  людиною.

   І не за завод вини  так відчайдушно билися ,  спочатку  збираючи до евакуації , а потім  відновлюючи , - вони билися за  своє , вже пізнане право бути  вільною людиною та без остраху  дивитися у майбутнє.